Польща — країна, де діє одне з найжорсткіших антиабортних законодавств у Європі. Рік тому тамтешній уряд ухвалив ще один закон, яким фактично забороняє штучне переривання вагітності. Через це польки змушені шукати шляхи зробити аборт в інших країнах. Журналістка Настя Подорожна, яка живе у Польщі та стежить за темою абортів, розповідає, як жінки справляються з цією безпрецедентною забороною і з чиєю допомогою, – пише Громадське.

У 2000 році полька Аліція Тищонц дізналася, що вагітна. У жінки вже було двоє маленьких дітей. Вона носила окуляри з товстими лінзами, бо мала серйозну короткозорість. Аліція обійшла трьох офтальмологів — кожен зробив висновок, що після пологів пацієнтка може повністю осліпнути.

Аліція хотіла перервати вагітність. Вона самотня мати, і навіть незначне погіршення зору могло завадити вихованню дітей. Тоді у Польщі аборти були дозволені в трьох випадках: доведеного злочину (інцест, зґвалтування), вроджених вад розвитку плода або небезпеки для життя і здоров’я матері. В Аліції був останній випадок — але для того, щоби зробити легальний аборт, потрібна була довідка від лікаря.

Три офтальмологи поспіль відмовилися видати Аліції документ. Вони вважали, що ризик для зору знижується, якщо зробити кесарів розтин, а отже, Аліція може й повинна зберегти вагітність. Але вона побоювалася робити кесарів розтин утретє. Жінка пішла до лікарки загальної практики, яка видала потрібну довідку. У висновку терапевтка підтвердила, що природні пологи можуть призвести до проблем із зором, а кесарів розтин, з урахуванням здоров’я Аліції й попередніх операцій, — до розриву матки.

Аліція записалася на прийом до лікарні за місцем свого проживання у Варшаві. Вона потрапила до завідувача відділення акушерства й гінекології, відомого в Польщі професора Ромуальда Дембські. Лікар прийняв рішення, що кесарів розтин безпечний для Аліції, а аборт їй не показаний. Цей висновок він написав позаду на довідці Аліції.

Жінка не змогла зробити легальний аборт, а поїхати за кордон або зробити процедуру нелегально в Польщі не наважилася. »У 2000 році мені довелося б заплатити 5 тисяч злотих [1 290 доларів] за підпільний аборт. Для мене це була величезна сума, її було нереально зібрати», — говорила вона в інтерв’ю gazeta.pl.

У листопаді 2000 року Аліція Тищонц народила дитину через кесарів розтин. Уже на початку 2001 року в неї дуже погіршився зір: жінка не бачила з відстані більше ніж 1,5 метра. Вона отримала перший ступінь інвалідності.

Аліція стала першою жінкою в сучасній Польщі, яка відкрито розповіла свою історію про відмову від аборту і важкі наслідки пологів. Зараз, через 20 років, вона не тільки бере участь у протестному русі за легалізацію абортів, але й залишається єдиною жінкою, яка виграла у Польщі справу про аборт у Європейському суді з прав людини.

Страждають усі

Через 20 років після випадку Аліції Тищонц абортне законодавство в Польщі стало ще більш жорстким. У 2020 році Конституційний суд Польщі заборонив робити аборти у випадках важких патологій розвитку плода — навіть якщо дитина загине відразу після народження. Депутатка від провладної партії Агнєшка Боровська в лютому розповідала, що її політсила працює над ідеєю організувати в лікарнях «кімнати, де можна виплакатися» — для жінок, яким доведеться народжувати дітей, які помиратимуть.

Польща увійшла до Європейського союзу у 2004 році, а у 2005-му безвізовий режим із ЄС ввела Україна. Тим часом у польській мові почали використовувати поняття «абортний туризм», яке з’явилося й у російській і українській. Масштаби «абортного туризму» оцінити неможливо: вагітні їздять у різні країни та здебільшого приховують мету поїздки. Проте попит такий великий, що клініки в Словаччині, Австрії та Німеччини винаймають у штаб польськомовних співробітників і телефонних консультантів.

Антоніна (вона попросила змінити ім’я) живе в Кракові. Раніше вона жила в Україні, і тут їй довелося зробити аборт через вроджені вади розвитку плоду. Це легально: до 12 тижнів аборт в Україні можна зробити за бажанням пацієнтки, до 22 — за медичними показаннями.

Антоніна разом із чоловіком хотіли б спробувати завагітніти ще раз — тепер уже в Польщі. »Якщо раптом знову виявлять вади розвитку, через ці довбані польські закони доведеться виїжджати додому. Я відчуваю, що тема заборони абортів потенційно стосується й мене», — говорить Антоніна «Забороні».

Попри те, що Україна розташована неподалік від Польщі, тут зараз немає жодної організації, яка цілеспрямовано допомагала б полькам (або громадянкам інших країн, де складно отримати дозвіл на аборт) із перериванням вагітності. Пацієнткам доводиться шукати клініку й житло самим, або їхати з кимось із близьких. Якщо про поїздку дізнаються польські правоохоронні органи, у друга або родича будуть проблеми — і такі випадки вже були.

На кордоні з Волинською областю жила двадцятирічна полька, хлопець і мама якої отримали у 2012 році реальні терміни за «схиляння» дівчини до абортів. Хлопець отримав пів року в’язниці за те, що відвіз її на процедуру в українське місто Володимир-Волинський і позичив їй пару сотень злотих. Мати за «дворазове схилення» до аборту (дочка переривала вагітність двічі) засудили на рік.

Україна для таблеток

Українська лікарка акушерка-гінекологиня Тетяна Грушевська недавно виручала знайому українку, яка живе в Польщі. Тетяна допомогла дівчині зробити аборт — передала таблетки для переривання вагітності через знайомих, які їхали з України в Польщу.

«Перші таблетки випивають для підготовки шийки матки — щоби вона пом’якшала, — пояснює Забороні Грушевська. — А наступні — для того, щоби почала скорочуватися матка і стався викидень. Щоби жінка була психологічно готова, ми з нею в онлайн-режимі випили ці таблетки, я з нею спілкувалася, пояснювала, що з нею може відбуватися. Тьху-тьху-тьху, усе минуло дуже добре. Чесно кажучи, якби це не була моя знайома, я б не наважилася допомагати на відстані».

В Україні, на відміну від Польщі, можна вільно купити і таблетки для фармакологічного аборту, й екстрену контрацепцію. У Польщі з 2017 року неможливо купити навіть класичний «Постинор» або «Ескапел», дієві впродовж 3 днів після статевого акту. Владна консервативна партія «Право і справедливість» (Prawo i Sprawiedliwość) заборонила продавати будь-які засоби «аварійної» контрацепції без рецепта. А потрапити на прийом до державної клініки в Польщі можна не раніше, ніж через 2–3 тижні після запису.

«Ми відразу знайшли назву конкретного препарату й попросили знайомих в Україні його купити. Передавали автобусом, через водія — це був найшвидший варіант», — розповідає «Забороні» українка Юлія, яка живе в Польщі.

Пакет із таблеткою довелося замаскувати під класичну передачу від рідних із шоколадками й безрецептурними вітамінами — інакше прикордонники могли не пропустити коробочку ліків.

Купити таблетки для себе, зберігати вдома і за необхідності вжити — легально, а допомогти подрузі — ні. За допомогу в аборті передбачена кримінальна відповідальність, і в Польщі дають реальні терміни за такі злочини. Наприклад, 35-річний чоловік отримав шість місяців в’язниці за те, що дав своїй дівчині гроші на таблетку для фармакологічного аборту. Якби дівчина купила препарат сама, її не покарали б.

Польки підтримують польок

Аліція Тищонц каже, що відтоді, як їй довелося вимушено народжувати дитину, у Польщі посилилася мережа підтримки жінок, які бажають зробити аборт. »На щастя, зараз є безліч організацій, які допомагають жінкам. Є «Абортний дрім тім», «Тітка Бася», «Тітка Чеся» й багато інших», — перелічує вона.

Іоланта (в цілях безпеки ми не називаємо її прізвище) саме волонтерить у «Тітці Чесі». Вона народилася в Польщі й зараз живе в Чехії. Коли минулого року почалися протести за легалізацію абортів у Польщі, Іоланта ходила на акції протесту під посольство Польщі в Празі.

«Нам з іншими протестувальницями з Чехії було сумно, що ми не можемо долучитися до вуличних протестів у Польщі. А потім ми вирішили, що життя за кордоном треба навпаки використовувати як перевагу», — згадує Іоланта.

Так з’явилася «Тітка Чеся» — організація, де можна дізнатися достовірну інформацію про аборти, виїхати до Чехії на хірургічне переривання вагітності й отримати моральну або фінансову підтримку. «Тітка Чеся» фінансує аборти всім, хто про це просить, — зараз це потрібно приблизно 15% тих, хто звертається до організації.

Іоланта не знала жодну зі своїх колежанок із «Тітки Чесі» до виникнення організації. »Ми взагалі зустрілися наживо приблизно через пів року існування «Чесі» — до цього зідзвонювалися інтернетом. Зараз це мої найближчі подруги», — каже дівчина.

Некомерційні організації, які допомагають полькам зробити аборт, ще жодного разу не потрапляли під кримінальну статтю. Про це «Забороні» вже розповідала правозахисниця з Познані Кароліна Бучко.

«Щоб організація понесла кримінальну відповідальність, треба було б довести, що допомогу надавали конкретній знайомій жінці. Розміщення інформації в інтернеті або консультації на анонімній гарячій лінії не підпадають під статтю», — говорить вона.

Хрещена фея для кожної

«Тітка Чеся» — насправді молодша сестра інших організацій із такою ж місією — «Тітки Басі» з Німеччини та «Тітки Вені» з Австрії. Першою була «Тітка Бася»: цей колектив народився у 2014 році в Берліні. Його створили польські мігрантки й німкені, які хотіли «використати свій привілей життя за кордоном», щоби допомагати з абортами іншим. Про це «Забороні» розповіла Агнєшка (вона не називає прізвища для безпеки) — одна з найстарших учасниць організації на цей час.

Спочатку в «Тітки Басі» був один телефон на весь колектив. Одна з учасниць мала завжди носити його із собою і відповідати на дзвінки. »Було дуже незручно і важко», — згадує Агнєшка. Якою б складною не була попередня розмова, якщо за нею відразу лунав новий дзвінок, треба було видихнути та взяти слухавку. »Не кажучи про те, що в кожної, крім активізму, була своя оплачувана робота і просто життя», — каже дівчина.

Зараз завдяки спеціальному додатку відповідати на дзвінки можна по черзі з різних телефонів. У колективу є «телефонні» й «поштові» зміни, по 2–3 людини на кожній. »Трапляється й по 10 дзвінків на день, буває по два. Те саме з поштою. Роботи стало дуже-дуже багато після посилення законів восени минулого року», — говорить Агнєшка.

На хірургічний аборт через «Тітку Басю» в Берлін приїжджає по 10–20 людей на місяць. Дзвінків і листів надходить набагато більше: хтось зрештою замовляє таблетки, когось скеровують до інших організацій (туди, де зручніше зробити аборт конкретній персоні), з кимось уривається зв’язок.

У липні 2021 року до «Тітки Чесі» з Праги звернулися по інформацію або допомогу 87 осіб. Щомісяця звернень більшає — з квітня їхня кількість збільшилася у 2,5 раза. Причина — зростає впізнаваність організації, говорить Іоланта.

Назва «Тітка» у всіх організацій — метафора родички, до якої можна звернутися по допомогу, коли соромно поговорити навіть із мамою. На гарячій лінії в «Тітки Басі» взагалі буває «дуже багато сорому», розповідає Агнєшка: »Бувають «хованки» — поїздка на один день, щоби ніхто не здогадався, куди це ти поїхала. Бувають історії насильства, коли партнер намагається заборонити зробити аборт».

Найважчі випадки

Про патології розвитку плода можна дізнатися приблизно на 12 тижні вагітності, під час УЗД. Щоби підтвердити вади, здійснюють додаткові дослідження. Остаточний діагноз отримують навіть після 15 тижня.

«Часто це бажана дитина», — говорить Іоланта. Для неї такі випадки — найважчі в роботі. Кілька разів у неї питали, чи можна після переривання вагітності забрати тіло й поховати його в Польщі. »Перевезенням має займатися спеціальна фірма. Ціна — близько 4 тисяч злотих [1 030 доларів], на додачу саме переривання вагітності вже коштує 2 тисячі злотих [516 доларів]. Хоча для декого було б важливо попрощатися, у нашій практиці ще не траплялося, щоби хтось наважувався перевезти тіло. Це дорого і складно», — каже активістка.

Агнєшка також говорить, що найбільш емоційно складні історії зазвичай пов’язані з абортами з ембріопатологічних причин. А їй самій найскладніше дається підтримка у випадках, пов’язаних зі зґвалтуваннями. »Я відчуваю гнів — хочеться якось покарати насильника. Але багато жертв насильства не хочуть нічого робити — наприклад, звертатися в поліцію — і мені потрібно ставитися до цього з повагою», — говорить вона.

В Агнєшки ніколи не питали, як провести похорон після аборту. Траплялося зворотне: до «Тітки Басі» у 2017 році звернулася мешканка Щецина, яку після легального аборту змусили взяти участь у похоронах у лікарні. »Жінка хотіла цю дитину, але похорон, нав’язаний лікарнею, змусив її повторно переживати травму. Це просто жахливо. Вона казала, що її питали, чи не хоче вона відправити в останню путь із дитиною якісь предмети. Пізніше ми дізналися, що ця лікарня, найімовірніше, співпрацювала з похоронним бюро», — каже Агнєшка.

Брак достовірних знань

«Перед процедурою бояться багато чого, — згадує розмови з польками Іоланта. — Насамперед болю, хоча хірургічний аборт і роблять під наркозом. Неприємно буде внизу живота після аборту, але це можна порівняти з менструальним болем. Ще бояться, як би збрехати на роботі, щоби ніхто не дізнався про справжню причину вихідного або лікарняного. Бояться, з ким залишити дітей, поки тебе не буде. Бояться токсичних партнерів, насильства. Трапляється, що в останній момент жінки вирішують скасувати аборт, тому що їм забороняє партнер».

На умовах анонімності активістка однієї з pro-choice організацій розповіла «Забороні», що чоловік однієї з дівчат, які звернулися до них, привів додому на «бесіду» місцевого католицького священника, щоби переконати дружину не робити аборт. Чим закінчилася розмова — точно невідомо, але жінка припинила виходити на зв’язок з організацією, яка пропонувала допомогти.

Про аборти в Польщі заведено говорити як про гріх і злочин, вважає Агнєшка. Це відбивається на самопочутті людей із небажаною вагітністю. »Вони можуть відчувати, що взагалі не мають права говорити про свої потреби. Тому в них не виходить розповісти партнеру, що їм потрібно й хочеться в цій ситуації», — каже активістка.

У 2018 році в Польщі вийшла обкладинка жіночого журналу Wysokie Obcasy, на якій польські активістки були у футболках із написом «Аборти — це окей». Фраза була скандальною «навіть для лібералів», писав Newsweek.

«Ця обкладинка про те, що є жінки, для яких аборт — не травма. Для них навпаки було б травматично в цей момент свого життя народити дитину. І їх не слід таврувати за те, що вони не травмовані абортом», — пояснювала головна редакторка видання Ева Вечорек.

«Аборт із погляду можливих ускладнень більш безпечний, ніж пологи, — говорить Іоланта. — У нашій практиці ще жодного разу не було серйозних ускладнень після хірургічного аборту. Ускладнення взагалі трапляються рідко і вони несерйозні — тобто не мають довгострокових наслідків. Наприклад, для фертильності».

Найчастіше Іоланта й Агнєшка чують від своїх підопічних після аборту, що ті відчувають полегшення. »Я рідко отримую якийсь інший зворотний зв’язок, крім висловлення радості й полегшення, — зізнається Агнєшка. — Може, ці люди вирішують не ділитися переживаннями, але ще жодного разу нам не написали: «Я так шкодую про аборт»«.

Надія одна на одну

Лікар Ромуальд Дембські, який не дозволив Аліції Тищонц робити аборт, до кінця життя говорив пресі, що »врятував дитину Аліції Тищонц».

Аліція сказала «Забороні», що зараз займається своїм здоров’ям і доглядає за трирічною онукою з інвалідністю, тому не готова давати інтерв’ю. 25 тисяч євро компенсації Аліція виграла в ЄСПЛ ще у 2007 році. Тищонц перенесла безліч операцій, але жодна з них не повернула жінці зір.

Цього літа Аліція Тищонц намагається зібрати за допомогою краудфандингу 20 тисяч злотих на вітроектомію — операцію з видалення склоподібного тіла з ока. В описі краудфандінгу Тищонц пише: »Це операція останнього шансу. Зараз одне око залите кров’ю, і я нічого не бачу. Черга на безплатну операцію в державній клініці в моєму випадку занадто довга».

Пом’якшення закону про аборти немає сенсу чекати найближчим часом. »Рішення Конституційного суду остаточне, воно не підлягає скасуванню», — пояснювала »Забороні» юристка Кароліна Бучко. Зараз єдине, що може зробити жінка, якій відмовили в аборті в Польщі, — звернутися до Європейського суду з прав людини, як це зробила Аліція Тищонц.

«Тітці Басі» й «Тітці Чесі» вдається сплатити аборти всім, хто просить про допомогу. Через краудфандинг самим «Тіткам» жертвують гроші з Польщі та з-за кордону. »Учора я отримала листа від однієї людини, яка просила наші дані, щоби вписати нашу організацію у свій заповіт. Мене це дуже зворушило, — розповідає Агнєшка. — Інший лист від учора — від людини, яку я сама координувала в Берліні минулого тижня. Зараз вона пише, що в неї все добре й ми врятували їй життя. У такі моменти розумієш, навіщо тут працюєш».

«Тітки» поступово з’являються скрізь, де багато польських мігранток і мігрантів. В одній Німеччині ще є «Тітка Моня» з Мюнхена, «Ганя» з Гамбурга, «Франя» з Франкфурта й інші організації. Це дуже тішить Агнєшку: вона працює в першому колективі, який зайнявся допомогою з абортами за кордоном.

«Люди мобілізуються. Нам нещодавно написали зі Словаччини: мовляв, розкажіть, як створити таку організацію, — ми теж зробимо, ми ж на кордоні з Польщею. Ці люди навіть не говорили польською!» — ділиться Агнєшка.