Олексій Панич зауважує,що «зйомки цього фільму невипадково почалися невдовзі після українського Майдану. Видається,що домайданна Україна була ще достатньою мірою колоніальною (не під польським,так під російським омофором),щоб не викликати в своїх сусідів-поляків серйозні підозри та побоювання як цілком суверенна нація (дії якої,з минулого досвіду,радше змушують чекати на гірше)». А відтак уточнює: «Що ж до Майдану,то,на думку самих українців,там народилася нова українська політична нація; проте,на певний погляд з Польщі,там,навпаки,ожили найстрашніші антипольські жахіття 1930-1940- х років (далебі,майданні гасла були тими самими,і кольори прапорів також!)».
 
Аналітик також радить не забувати,що «Європа як «мирний союз незалежних націй» була вистраждана століттями міжусобиць; тож українцям з поляками,як видно,ще тільки належить пройти той самий шлях,який пройшли німці та французи за часів Робера Шумана і Конрада Аденауера,і до якого поляків закликав свого часу мудрий Єжи Ґедройць».
 
Загалом же,резюмує Панич,«не варто робити з фільму «Волинь» трагедії,і тим більше не варто піддаватися на його провокацію міжнаціонального розбрату (наслідки якого,боюся,ми ще відчуємо,особливо в тих регіонах Польщі,де працює найбільше українських заробітчан)».
 
На думку експерта,«найкраще було б сприйняти цей фільм як виразну демонстрацію тих застарілих фобій та упереджень польської нації стосовно української нації,які нам разом доведеться поступово долати. Нам,українцям,найважливіше пройти свою частину цього непростого,але безальтернативного шляху,і по можливості також допомогти нашим польським сусідам пройти свою».