Зокрема політолог Віктор Небоженко вважає: «Це показово,що олігарх,який був не публічним,в певний момент вліз в епіцентр дуже гострих політичних суперечок. Сказати,що Пінчук залежний виключно від Кремля,не можна,хоч він дійсно транслює думки Москви». На його думку,«те,що РФ начебто пророкує Пінчука в президенти,- то це засіб розкачування ситуації і тиску саме на Порошенка. Адже Порошенко не пішов на легалізацію окупантів на Донбасі і не провів там вибори. Звичайно,Путін злий на нього і буде робити все,щоб тиснути на Президента України,в тому числі опосередковано через Пінчука».
 
Капсамун і Торба нагадують: незважаючи на гарні слова секретаря Володимира Путіна Дмитра Пєскова про те,що «це українському народові потрібно визначати,хто гідний стати президентом»,факти з новітньої історії України свідчать зовсім про інше.
 
«Втручання Росії в український політичний процес,зокрема вибори,- це вже давня традиція. Започаткована вона була ще на зорі незалежності,коли в 1994 р. Кремль підтримав і допоміг стати президентом Леоніду Кучмі. Останній керував країною 10 років – в 1999-му Кучма переобрався,застосувавши на виборах російську технологію «червоної загрози»,- спаринг-партнером виступив комуніст Петро Симоненко. Коли ж Кучмі в 2004-му не вдалося залишитися на третій термін,вони разом з Росією вирішили зробити ставку на Віктора Януковича. Але не вийшло. Повстав помаранчевий майдан. І тоді за посередництва друга Кучми і майбутнього голови Наглядової ради YES – екс-президента Польщі Олександра Квасневського,ситуацію вдалося вирішити,забезпечивши Кучмі недоторканність,а Вікторові Ющенку урізання повноважень»,- зазначають вони.
 
А відтак пояснюють: «Зрештою,втручання Росії в політику України продовжилося. Безкінечні з’ясування стосунків Віктора Ющенка з Юлією Тимошенко і звичайно велике розчарування суспільства призвело до того,що в 2010 р. президентом таки став Віктор Янукович. Останнього Кремль використав сповна,по-перше,знищуючи через своїх ставлеників у владі безпеку України зсередини. А по-друге,як тільки Янукович почав певним чином пручатися – вибудовувати власну владну вертикаль,загравати з Євросоюзом по угоді про асоціацію,Росія активно втрутилася і розіграла свою карту на Євромайдані,суть якої полягала в тому,щоб довести ситуацію до хаосу і витягнути Януковича з Києва,щоб вдарити по Криму і Донбасу».
 
Капсамун і Торба висловлюють версію,що «тут інтереси Кремля (скинути Януковича) співпали з інтересами частини українських олігархів. Не виключно,що серед них був і Віктор Пінчук». Вони,констатуючи,що відразу після окупації Кремлем кримського півостріва (в травні 2014-го),також згадують,що «Мінськ» підписав саме Кучма. Відповідно,«болісні компроміси» Пінчука – це по суті закономірний крок попередньої діяльності цієї родини». А відтак цитують журналістку Галину Плачинду: «Я не думаю,що Пінчук грає самостійну гру. Пінчук – це Кучма,а Кучма – це Путін».
 
У розмові з «Днем» деякі експерти також наголошували,що публічний вихід і пропозиції Пінчука — це по суті намагання зіграти в нових геополітичних умовах: як на руку Кремля,так і на руку новій адміністрації у Вашингтоні,враховуючи заяви Дональда Трампа щодо України,при цьому залишаючи за собою право посередництва у вирішення світовими гравцями «українського питання» (про наші національні інтереси в даному випадку не йдеться).
 
Іван Капсамун і Валентин Торба висловлюють версію: «Перерване мовчання Пінчука явно свідчить,що він вступив в нову гру. Гру,яка розпочинається не тільки на теренах України,а й у зв’язку з приходом до влади Дональда Трампа. Прикро,що у всій цій ситуації розмінною монетою є інтереси України. Зокрема через те,що в українському суспільстві так і не навчилися робити висновки з власних поразок».