Відлуння тижня (25.12 – 01.01)

Отож, 2018-й розпочав свою ходу. Чи, радше сказати, біг. Яким би важким не був тягар минулого року, у новий українська спільнота входить із надією, що він принаймні не буде гіршим за свого попередника. Правда, у цьому контексті пригадується візія геніальної волинянки Лесі Українки: «Без надії сподіваюсь».

Озираючись у минулий рік, час від часу ловиш себе на думці, що (у відповідності з назвою телепередачі) «могло бути набагато гірше». Історія, правда, не знає умовного способу з «коли б», «якби». Вона сувора і по-своєму жорстока. В боротьбі за місце під сонцем перемагає той, хто сильніший, той, хто бореться. На цій аксіомі ще понад століття тому наголошував для українців Іван Франко: «Лиш боротись – значить  жить».

За умов війни,  яку проти України веде не тільки споконвічний ворог на сході, але й доєдналися, прости, Господи, «стратегічні» партнери на заході, нема жодного сумніву, що попереду – доленосні випробування.  Інше питання, що права на відступ (читай: втрату  державності) нам не дано. При цьому, звісно, мусимо сказати собі правду про те,  хто є хто, назвати ворога ворогом. А водночас не забувати про істину-попередження, оприлюднену батьком української нації Тарасом  Шевченком 170 років тому:  «Не так тії вороги, як добрії люди – і окрадуть жалкуючи,  плачучи осудять». Вона передовсім стосується нас самих, хто, перефразовуючи згадуваного Пророка, гірше ляха та московита Україну розпинає.

Тож попереду – рік, що стане справді іспитом для всіх нас на право бути державою та нацією.  Правда, для цього передовсім владна еліта має відповідати своєму покликанню. А наразі, як йдеться у дослідженні німецького Фонду імені Фрідріха Еберта (Friedrich Ebert) та Центру  «Нова Європа» спільно з соціологічною компанією GfK Ukraine, українська молодь (ті, за ким майбутнє)  найбільше не довіряє саме інститутам державної влади – Верховній Раді (1,81 за 5-бальною шкалою довіри), політичним партіям (1,85) та Кабміну (1,87).  Водночас згадувана категорія населення найбільше  довіряє церкві (2,99), волонтерським рухам (2,98) та армії (2,86). Тож із вірою в Господа можна не сумніватися: Україна приречена на перемогу. На цьому наголошували як державні діячі, політики, так і політологи, аналітики.

 «Рухаємося вперед»

Президент України Петро Порошенко у своєму вітальному слові з нагоди Новоріччя констатував: «Хай і не без помилок, але рухаємся вперед. Після кількох років кризи, яку спричинила війна, переходимо до відновлення та розвитку». Дякуючи співвітчизникам, він підкреслив, що все, чого країна досягла, – «це – результат спільної праці».

А відтак  Глава держави зазначив, що  «у  тих, хто хоче підпалити хату зсередини, – слід забирати сірники. А по тих, хто нападатиме на нас ззовні, – навпаки, відкривати вогонь. І як зіницю ока берегти нашу єдність». Петро Порошенко наголосив: «Оптимізм, віра у свою країну, у свої сили – наш головний ресурс. І все буде добре. Для цього, як вчив владика Любомир Гузар, нам слід молитися так, ніби все залежить від Бога, але працювати так, ніби все залежить від нас».

«Скільки триватиме…»

Чого чекати на фронті 2018-го? Про це  розповів  «Апострофу» Дмитро Тимчук –  координатор групи «Інформаційний спротив», член комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.  «Довгий час Росія очікувала, коли Україна плюне і скаже, що Мінські угоди поховані. І Кремль зможе сказати: от бачите, Україна зірвала угоди, вона проти мирного діалогу», – нагадує він.  А відтак уточнює:  «Зараз Путін пішов на шантаж, коли почав заявляти, що мінський формат має низьку ефективність, коли починає виводити своїх офіцерів зі складу СЦКК. Тут вже Україна застигла в очікуванні, мовляв, завтра можна буде сказати, що Путін зірвав всі Мінські домовленості».

Але насправді, зазначає Тимчук, «всі розуміють, французи, німці, росіяни і, тим більше, ми, що Мінськ – це мертвонароджена дитина. Ці розмови про дорожню карту – не більше, ніж клоунада. Всі це розуміють, але потрібно робити серйозні обличчя, тому що альтернативи ніби немає. Скільки триватиме цей цирк, поки незрозуміло. Але вибори в Росії (у березні 2018 року, –  ред.) можуть стати певною відправною точкою».

Для Путіна, наголошує координатор «Інформаційного спротиву»,  зараз «важливо зберігати статус-кво. Американці через Курта Волкера починають робити неприємні пропозиції, намагаючись змінити ситуацію не в тому форматі, який подобається Кремлю. Але Путін буде тягнути до виборів цей статус-кво. А після виборів почнуться інші розмови. Всі прекрасно розуміють, що російська економіка не в кращому стані. І те, що зараз зберігаються якісь соціальні гарантії, то це триватиме лише до виборів».

На цьому тлі в Росії, за його припущенням, «до осені 2018 року може створитися така соціально-економічна негативна ситуація всередині, що Путіну доведеться щось вирішувати. Крим, ясна річ, він не віддасть, а ось щодо Донбасу в нього буде дуже гостре питання: або йти з надією на зняття санкцій, плюс зняти з себе тягар фінансування цієї кампанії, або продовжувати війну з незрозумілими наслідками вже всередині своєї країни. Що він обере – поки незрозуміло. Але в Кремлі чудово розуміють, що цей вибір скоро настане».

Відтак Тимчук резюмує: «Тобто після виборів у Росії варто очікувати серйозних змін стратегії Кремля. Єдине питання, як буде виходити Путін з Донбасу, намагаючись зберегти обличчя, тому що це для нього принципово важливо».

«…введення особливого статусу Донбасу за формулою Штайнмайєра»

Делегація Росії в контактній групі буде домагатися від сторін конфлікту в Донбасі повного звільнення полонених. Так стверджує  постпред РФ в контактній групі Борис Гризлов.  Про це повідомляє, посилаючись на  «РИА Новости», УНІАН.  «Запланований обмін утримуваними сторонами конфлікту на Донбасі людьми – це перший етап. Російська делегація в контактній групі буде домагатися від сторін конфлікту виконання їх зобов’язань щодо повного звільнення утримуваних незважаючи на будь-яку можливу протидію. Контактна група працює і буде працювати щодо обміну всіх утримуваних осіб», – сказав Гризлов.

За  його словами, в 2018 році російська делегація в контактній групі з Донбасу має намір продовжувати  «системну реалізацію Мінських угод».  Гризлов уточнив:  «Для цього необхідно приступити до вирішення політичних питань. Включаючи ключовий – введення особливого статусу Донбасу за формулою Штайнмайєра і амністію. В економічній сфері ми будемо наполягати на повному  знятті економічної і транспортної блокади Донбасу. У сфері безпеки – на реальному і стабільному розведенні сил від лінії зіткнення, дотримання режиму припинення вогню з жорсткою дисциплінарною відповідальністю для його порушників».

«Внутрішня слабкість і турбулентність України…»

Політолог Євген Ярошенко  у виданні  «Апостроф» прогнозує, що «у 2018 році українсько-американські відносини будуть залежати від багатьох чинників. З одного боку, заявляючи про підтримку територіальної цілісності та незалежності України, США проводитимуть більш вичікувальну політику щодо Києва з урахуванням посилення внутрішньої турбулентності та наближення президентських і парламентських виборів. Рівень американської підтримки України у протистоянні з Росією може залежати від внутрішніх політичних міркувань у Сполучених Штатах та успіхів їхньої політики у різних регіонах (Близький Схід, Азійсько-Тихоокеанський регіон, Європа). Водночас активніша політика Росії щодо України спонукатиме США до більшого дипломатичного залучення до ситуації навколо нашої держави».

Роздумуючи про відносини Україна-ЄС, він переконаний: «У 2018 році не варто очікувати більш інтенсивної співпраці між Україною та ЄС… ЄС продовжить перебувати в зоні політичної турбулентності у зв’язку з переговорами про Brexit, парламентськими виборами в Італії, проблемами навколо політики Польщі та Угорщини тощо».

Ярошенко зазначає, що у 2018 році перед Україною можуть постати три зовнішньополітичні виклики. По-перше, пояснює він, йтиметься про «кризу зовнішньополітичної ідентичності України».  По-друге, істотно вплинуть  на подальший розвиток ситуації вирішення конфлікту на Донбасі та відносини з Росією. «Внутрішня турбулентність лише послаблюватиме переговорні позиції України та даватиме стимул іншим гравцям нав’язувати свій порядок денний за рахунок Києва», – резюмує експерт.  А відтак нагадує про третій виклик: «Політика сусідства залишатиметься однією з ключових проблем України в 2018 році, оскільки протиріччя майже з усіма сусідами не зникнуть. Внутрішня слабкість і турбулентність України даватиме сусідам додатковий привід для тиску на Київ, а ціна, яку заплатить Україна за погіршення двосторонніх відносин, буде незрівнянно вищою, ніж для них. Україна повинна невідкладно переглянути свою політику сусідства, щоб мінімізувати роль негативних факторів та посилити позитивний порядок денний у двосторонніх відносинах з сусідніми державами».

«Україна має зробити правильний вибір»

Америка стрімко посилює свій вплив в Україні. США працюють не тільки на зовнішньополітичну підтримку, але й цілеспрямовано діють задля забезпечення внутрішньополітичної стабільності в Україні. Про це  сказав   Юрієві Бутусову  (див. «Цензор.НЕТ»)   Крістофер Сміт – начальник відділу з правоохоронних питань посольства США в Україні. На  його думку,  «реформи є вирішальними для України. Важливо їх продовжувати. Українці хочуть бачити конкретні результати. Слід зазначити, що хоча окремі зусилля, такі як створення НАБУ чи Патрульної поліції, можна вважати вдалими, але для довготривалого успіху, реформи повинні відбуватися в усіх органах влади і всьому секторі кримінальної юстиції. Так, наприклад, без судової реформи, зокрема, створення незалежного антикорупційного суду та підтримки інших органів кримінального правосуддя, НАБУ не може функціонувати ефективно повною мірою. Патрульна поліція також є лише частиною набагато більшої поліцейської системи, яка потребує подальшого реформування. І загалом, краща робота правоохоронних органів залежить від значно кращого фінансування урядом, яке,  у свою чергу, можливе лише завдяки глибоким економічним реформам, які б відкрили двері для залучення значних інвестицій та отримання державою більших надходжень до бюджету. Як бачите, все взаємопов’язане, і прогрес у реформуванні правоохоронних органів тісно пов’язаний з поступом в інших сферах».

Крістофер Сміт  також відповів на запитання  Юрія  Бутусова з приводу того,  чи можна подолати корупцію в Україні. «Так, можна, і я вірю, що її буде подолано, – наголосив  Сміт. – Але боротьба проти корупційних практик, які глибоко вкоренилися в багатьох державних установах, буде тривалою. Нам завжди хочеться, щоб зміни відбулися швидко, але боротьба з корупцією в Україні була правильно названа війною. А війни потребують часу. Битви виграються та програються. В них є потерпілі і вони вимагають багатьох жертв. Так є і в боротьбі з корупцією. Тому тримайтеся свого курсу, продовжуйте боротися, і ніколи не здавайтеся».

Відтак він розповів,  що посольство співпрацює «з тими, хто справді протистоїть корупції, розслідує корупційні діяння та корумпованих діячів. Всепроникна корупція у державному секторі занадто довго шкодила Україні, сповільнювала її інтеграцію до Європи і зробила країну та її громадян вразливими до зовнішньої агресії. Ми підтримуємо всі органи та всіх людей, які борються за нову Україну, Україну без корупції».

Тим не менше, Крістофер Сміт незабаром покине Україну. «Так, службовці на моїй посаді змінюються кожні кілька років і ми звикли до таких переміщень. Але залишати Україну мені буде дуже важко. Я ніколи не забуду своїх партнерів тут та все те, що ми досягли разом. Я глибоко вражений моїми українськими друзями, які не відступають перед багатьма загрозами та викликами, як зовнішніми, так і внутрішніми. Я багато чого навчився у них, був свідком їхньої героїчної пожертви заради праведних справ. Героїчний американець, доктор Мартін Лютер Кінг молодший, який також відстоював праведну справу, за що й приніс найбільшу жертву, одного разу сказав: “Боягузтво питає: А це безпечно? Доцільність питає: А це вигідно? Марнославство питає: А це популярно? Але Совість питає: А це правильно?” І настає час, коли людині треба обрати позицію, яка не буде безпечною, вигідною або популярною, але її важливо зайняти, тому що це правильно”. Це та ситуація, в якій ми опинилися сьогодні: Україна має зробити правильний вибір! І коли це станеться, США будуть поряд як партнер і як друг», – зазначив він.

«Ми є фронтовою лінією у Росією»

Які прорахунки та успіхи України в міжнародній політиці в 2017 році?  З цього приводу розмірковує на УНІАНі дипломат і політолог Олександр Хара, директор департаменту міжнародних багатосторонніх відносин Фонду «Майдан закордонних справ». Водночас він висловлюється і щодо викликів 2018 року. На переконання   Олександра Хари, «ключовою подією 2017 року став прихід до влади у Сполучених Штатах Америки Дональда Трампа. Враховуючи його пропутінську риторику, всі хвилювалися, що з його приходом політика США докорінно зміниться, а всі важливі для України дії (політична та санкційна підтримка, підтримка в сфері безпеки) будуть згортатися».  Однак, наголошує він, «з одного боку, Україна стала подразником у внутрішньополітичному житті США, а з іншого — у Штатах відбувається певне змагання, хто більше допоможе Україні, хто більше захистить її у нерівному протистоянні з Росією».  Експерт нагадує,  що «дозвіл США на постачання Україні летальної зброї не варто сприймати як виключно перемогу української дипломатії… Головну роль тут відіграли внутрішньополітичні чинники в самих Штатах».

Що стосується подій у Європі, то, на його  думку,  «дуже добре, що там була зупинена хвиля «правих» урядів і «правих» парламентів». Хара також  уточнює,  що посилення  позицій РФ на Близькому Сході  «для нас погано, тому що так Крим стає для Росії ще більш важливим і потрібним, аби утримати владу у Середземномор’ї і вплив на Близький Схід».

Крім того,  переконаний він, «погано, що українська сторона не спромоглася запропонувати певну альтернативу Мінським домовленостям. Вони не працюють, це очевидно, і ще далі заводять ситуацію у глухий кут. Добре, що пан Макмастер, радник з питань національної безпеки, і пан Меттіс, міністр оборони США, дуже добре знають, що таке Росія, і дивляться на Україну не лише як на країну, яка хоче жити за західними цінностями і бути частиною західної цивілізації, але й розуміють, що ми є фронтовою лінією з Росією. Вони розуміють, що Україну треба підтримувати».

Також, на думку Хари, «негативом є повільні зміни в Україні, корупційні скандали, поява нових паперів про офшори — Панамських та Райських, де пролунали імена наших високопосадовців. Це все створює навколо України негативне тло».

Він констатує: «Наш Президент і міністри постійно говорять про «європейських союзників», «західних союзників»… Нічого подібного — союзників зараз в України немає. Бо «союзництво» — це не просто певний евфемізм, а певний рівень взаєморозуміння, довіри, який підкріплений документами. І в разі певних обставин союзники мають прийти на допомогу фінансами або зброєю, вони готові за нас воювати».  У цьому контексті, підкреслює експерт, «спостерігається суттєве погіршення відносин України із сусідами (така тенденція збережеться й наступного року). Причиною такої ситуації є те, що у Польщі, Угорщині та інших країнах при владі перебувають сили, які спекулюють на українській темі. А на неї реагують певні електоральні ніші, потрібні тим, хто при владі. Тому і Польща, і Угорщина будуть для нас складними партнерами».

На переконання Хари, «наступний рік покаже, чи подолаємо ми цю кризу, чи змінюватимемо свої підходи, або ж продовжуватиметься видавання маленьких речей за перемоги. Передусім це стосується сфери боротьби з корупцією і Порошенка, який зараз у центрі цієї системи. Тож наші внутрішні проблеми, якщо їх не вирішувати, будуть стримуватимуть наші можливості у зовнішній і безпековій політиці. Перемога над нашим ворогом, Російською Федерацією, і встановлення кращих взаємин із нашими партнерами — готується в Києві».

«…проводять самовбивчий курс»

Богдан Яременко, голова  «Майдану закордонних справ», припускає, що протягом 2018 року  міжнародні відносини розвиватимуться не з точки зору потреб України, а виходячи з того, що пропонуватимуть сусідні  держави.  Він попереджає, що загостряться стосунки з трьома сусідніми країнами.

«На жаль, є дуже багато чинників, які скоріше за все призведуть до продовження лінії загострення стосунків з такими країнами як Польща, Угорщина та Білорусь», – зазначає Яременко. Він переконаний, що загостриться ситуація і в Молдові, де «з огляду на парламентські вибори, Росія буде намагатись взяти реванш».

Натомість, підкреслює  Яременко, «Польщі ж нам нема як протистояти – там місцева еліта та правляча партія проводять самовбивчий курс, який загострює будь-які міжнародні відносини взагалі. В порівнянні з тими проблемами, які в Польщі зараз з’являються з Німеччиною, Брюсселем чи навіть з Литвою, українське питання там взагалі другорядне. Розвиток цих подій і визначатиме як настрій еліт, партії та її шовіністичного крила, так і дискурс навколо відносин з Україною». На його  переконання,  «піти назустріч Польщі в історичному питанні – це все одно що відпиляти собі руку щоб простягнути її сусіду. Зміна нашого курсу щодо історичної пам’яті матиме перш за все дуже серйозні внутрішньополітичні наслідки».

«…зближення Кремля і Вашингтона»

США і Росія під час переговорів про врегулювання ситуації на Донбасі дбають про власні інтереси.  Україні ж варто відстоювати в переговорах свої національні інтереси, переконаний директор Національного інституту стратегічних досліджень і радник Президента України Володимир Горбулін. Про це він написав у виданні «Дзеркало тижня». Володимир Горбулін зазначає: «Діалог про миротворців у Донбасі, що розпочався цього року, постійна інформаційна та дипломатична пікіровка з цього приводу створюють відчуття нехай і непростого, але просування вперед. Тривогу викликає інше – ступінь залучення України в ці «азартні» переговори».

Він переконаний, що спеціальний представник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер добре розуміє, «чим є насправді Росія, хто призвідник конфлікту в Донбасі, і чого зрештою хоче Росія». А відтак уточнює: «Але чи є це розуміння й усвідомлення однозначною гарантією того, що в цих переговорах домінує саме український інтерес? Гадаю, що неприємна, але чесна відповідь на це запитання – на жаль, ні. І це логічно, бо обидві сторони переслідують власні інтереси, а тим часом проблема обстоювання національних інтересів України – суто наше завдання».

При цьому  Горбулін не виключає,  що Росія паралельно готує альтернативний сценарій. «Якщо поточний характер внутрішньої і зовнішньої політики Росії не зміниться, то паростки відвертого фашизму й релігійного фундаменталізму, які ми спостерігаємо тут і зараз у Росії, дадуть справжні плоди саме до 2024-го. Кого буде обрано як наступника на той момент — незрозуміло, але є висока ймовірність, що результат може виявитися неочікувано страшним. У тому числі – для світової стабільності», – підкреслює він.  На думку експерта, «це підводить нас до проблеми більш високого порядку: якщо США не мають окремої політики щодо України (а щойно ухвалена Стратегія національної безпеки США, де Україна згадується рівно один раз і тільки в контексті російської агресії), то яка ймовірність того, що вже невдовзі зовнішня політика США щодо України стане лише супровідною російського зовнішньополітичного вектора? Хоча здається, що на даному етапі будь-яке укладення негласного договору між США і Росією про зони виключного впливу здається малоймовірним, однак повністю виключати зближення Кремля і Вашингтона на основі чи то політики «розділяй і владарюй» (з боку першого), чи то «батога та пряника» (з боку останнього) не варто».

Тож навряд чи варто відкидати попередження аналітиків, що до традиційних випробувань у 2018 добавляться і нові.  Адже водночас триває «велика гра», під час якої головні геополітичні гравці здатні домовитися.

Але доля Україні – передовсім у руках її громадян. При цьому, як наголошував минулого тижня Президент Петро Порошенко під час робочої поїздки до Одеської області, «зараз найважчі випробування вже позаду».

Тим не менше, 2018-й успадкував від свого попередника цілу низку  доленосних викликів. На цьому акцентували увагу й  ЗМІ: «Поки триває війна…» («Тиждень»),  «Путін-«миротворець» небезпечніший від Путіна-агресора»  («ЛБ»), «Відкладена реінтеграція: що відбувається з документом, який визнає Росію окупантом» («РБК-Україна»), «Путін готує ДНР-ЛНР до зливу: що задумали в Кремлі» («Апостроф»),  «Два з половиною удари по Кремлю» («День»), «Європа у 2018 році. Чи є загроза  «правого реваншу»?» («ЛБ»), «Обмін полоненими. Як звільнених українців зустріли у Борисполі» («Тиждень»),  «Низький уклін Медведчуку. А ні, стоп. Це ж ця сволота через свою агентуру розвалювала і далі розвалює Україну зсередини» («ГОРДОН»),  «Угорщина продовжує блокувати євроатлантичну інтеграцію України, – посол» (zik), « Суд над Януковичем. Свідок розповів, хто давав команду снайперам стріляти по активістам Майдану» ( «УТ»),  «Ще десять років українці виїжджатимуть за кордон» ( «Газета по-українськи»)…

Та, поза сумнівом, все-таки найвизначальнішим  викликом  України залишатиметься  війна. Як упродовж цього, так і майбутніх тижнів  всього 2018 року.  Хоча, як написав  на персональній сторінці в соцмережі Facebook міністр оборони Степан Полторак, «2017 рік був сповненим звитяги та самопожертви. Наше військо щоденно демонструвало, захищаючи державний суверенітет та українські землі від агресора. Ми не зробили жодного кроку назад, незважаючи на провокації ворога. Збройні сили стали сильнішими й упевненішими в українській перемозі… Відроджена армія відроджує українську державу. Це ключова формула».

І Бог, поза сумнівом, допоможе Україні перемогти агресора. На цьому наголосив Патріарх  Філарет, виступаючи  перед звільненими з полону ОРДЛО українцями на летовищі у Харкові. Він однозначно заявив: «Нехай Господь наш Ісус Христос, який завжди перемагає, допоможе і нам перемогти остаточно агресора… Правда з нами, а де правда – там Бог, а де Бог – завжди перемога».

З Новим 2018 роком! Будьмо!

Віктор Вербич