Президентські вибори,що відбулися в останню неділю травня-2014,засвідчили унікальний рівень сконсолідованості та волі до власної державності української багатоетнічної,поліконфесійної політичної нації. Адже,всупереч прогнозам експертів,Главу держави (судячи наразі з результатів екзитполів) обрано у першому турі. По-друге,Петро Порошенко отримав перемогу як у Центрі,так і на Сході та Заході. Тобто,він став першим Президентом,якому довіряє свою долю вся Україна. По-третє,незважаючи на екстремальні умови,вибори відбулися. І,нарешті (але це,очевидно,теж по-перше): на виборчі дільниці прийшла молодь,яка відмовилася від неписаної скептичної традиції дозволяти вирішувати долю виборів людям літнього віку,частина яких зациклена на вже мертвих ідеологемах.

Отож,поза сумнівом,Україна зробила найоптимальніший вибір. Вона отримала лідера,який здатен нести тяжкий президентський хрест і не стати черговим розчаруванням. Тим паче,що путінська Москва не відмовилася щодо шовіністичної стратегії «собирательства»,осідлавши сатанинського коня «русского мира»,сіючи смерть,брехню,ненависть.

По-своєму промовисто,що історичний вибір нашої країни збігся з піврічним ювілеєм Євромайдану. За цих шість місяців відбулося стільки подій,які рівнозначні десятиліттям. Тому новий Глава держави вже не має права запитувати,яку країну будувати. Адже відповідь дали мільйони співвітчизників – ту,яка буде невід’ємною складовою Європи.

За цей вибір уже заплачено життями впродовж останнього часу: й Небесної сотні,й українських вояків,котрі поклали свої голови у війні з російськими окупантами та їхніми найманцями. Серед яких – і 16 солдатів та офіцерів 51-ї бригади,що постійно дислокується у древньому Володимирі-Волинському. Вони загинули під Волновахою на Донеччині напередодні виборів. Тож і свій вибір Волинь робила під синьо-жовтими знаменами з чорними траурними стрічками.

Безумовно,ціна української перемоги оплачуватиметься ще багатьма життями. Те,що Кремль не збирається відмовлятися від своїх планів,засвідчують і заяви головного терориста,й невипадкове перебування в окупованому Криму прем’єр-міністра РФ,й активізація терористів (не лише у Донбасі) й наявність біля кордонів російської військової армади.

Зрештою,спробуймо подумки перегорнути сторінки тижня,який нарешті дав Україні,попри трагізм непоправних втрат і драматичні тенденції,оптимістичний шанс.

«Але українці виявилися сильнішими та мудрішими»

В.о. Президента України,Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов напередодні виборів Глави держави у своєму зверненні до співвітчизників наголошував,що «останні три місяці наші вороги робили все можливе,аби дестабілізувати ситуацію в країні і зірвати виборчий процес. Але українці виявилися сильнішими та мудрішими». При цьому він констатував: «Влада зі свого боку робила все можливе,щоб не дати зірвати вибори,щоб виборча кампанія відбувалась чесно та прозоро,без використання адміністративного ресурсу та тиску на виборців,для того,щоб забезпечити можливість всіх українців обрати собі гідного Президента». Відтак виконувач обов’язків Президента підкреслює,що «сьогодні ми будуємо нову європейську країну,фундамент якої заклали мільйони українців,які довели,що здатні захистити свій вибір та свою країну. Ми вже ніколи не допустимо,щоб нас позбавили свободи та незалежності,а нашу Україну перетворили на частку пострадянської імперії. Зараз ми створюємо боєздатну армію,розпочали реформувати правоохоронну систему та судову владу,і закладаємо основи нової економічної моделі нашої країни». Олександр Турчинов переконаний,що виборами 25 травня,обравши Президента,ми завершимо формування в Україні легітимної відповідальної влади. «Вірю,що разом ми здатні перетворити Україну на демократичну правову державу,де буде безпечно жити та ростити дітей,де влада буде підзвітною народу,а країна працюватиме для своїх громадян,– наголошує виконувач обов’язків Президента. – Пам’ятаймо: майбутнє України сьогодні залежить від громадянської позиції кожного з нас».

«Народ справді відстороняється від сепаратизму»

Агресивні дії сепаратистів змусили олігарха Ріната Ахметова зайняти конкретну позицію. Про це в коментарі сказав політолог Олександр Палій. Він наголосив: «Позиція Ахметова дуже радикальна. Він озвучив те,що російські телеканали намагаються приховати,але вся Україна знає – обізвав їх мародерами,звинуватив у викраденні людей та заявив,що вони влаштовують геноцид Донбасу. Цього букету звинувачень достатньо для того,щоб зрозуміти: позиція Ахметова насправді чітка. Стала такою досить нещодавно,але краще пізно,аніж ніколи. Бачимо протест людини,яка довго старалася та щось робила,а тут її намагаються посунути – нівелювати вибудовану ієрархію» (тут і далі посилаємося на Gazeta.ua). Експерт зауважив,що у складі так званої Донецької народної республіки немає ні однієї людини з Донбасу,на що теж звертає увагу олігарх. «Донецький журналіст,який працює в Донецькій та Луганській областях більше десяти років,розповідав,що ні він,ні хтось інший не знали тих людей,які проголошували цю республіку. Незрозуміло,хто це взагалі. Росія підняла своїх сплячих агентів,яких колись завербувала за дрібницю. Це невідомі та неавторитетні люди. Їх навіть Партія регіонів назвала «бомжами з пляжу Туапсе» – така дуже вичерпна характеристика»,– пояснив Палій. За словами політолога,ми побачимо протест промислового Донбасу проти перетворення його на Луганду чи Лугандонію. «Те,що там зараз відбувається – це взагалі Африка. Ті ж викрадення,вбивства,люди з автоматами. Це свідчить про рівень дикості тих людей,які цим займаються. Вона була прихована під жорсткою промисловою ієрархією. Нині завдяки російським діям та роздачі зброї стала вилазити нагору»,– зазначив експерт. Він вважає,що протест на Донбасі буде масовим. «Навіть не тому,що там багато підприємств Ахметова. Народ справді відстороняється від сепаратизму. Відбувається цікавий процес: з одного боку,загарбники беруть все нові приміщення,з іншого – втрачають контроль над мізками людей. Вони бачать: окрім руїни,нічого не відбувається».

«…і оскаженілих угорських нацистів з партії «Йоббік»

«Главком»,аналізуючи тенденції «сепаратизації» України,резюмує: «Того,що відбувається зараз в Україні,слід було очікувати давно. Було очевидно,що рано чи пізно,коли країна остаточно ослабне під впливом цинічного дерибану,корупції та кланово-олігархічних розборок,її спробують розірвати на частини і відкусити ласі шматки сусіди,які давно мають до України територіальні претензії». У цьому ракурсі згадуване видання торкається і скандальної заяви прем`єр-міністра Угорщини Віктора Орбана,який наполягає на автономізації анклавів компактного проживання закарпатських угорців. До того ж,констатують аналітики,«в Угорщині дуже старається Кремль… Москва щедро кредитує уряд «респектабельного націоналіста» Орбана. Одночасно з цим Кремль підгодовує і оскаженілих угорських нацистів з партії «Йоббік». Одна з цілей – підрив української державності,яку в Росії вважають «непорозумінням».

«Ситуацію не контролюють ні український уряд,ні путінська Росія,ні донбаський олігархат»

Роздумуючи про специфіку Донбасу в контексті сучасних реалій,волинянин Петро Кралюк (доктор філософії,професор,проректор Національного університету «Острозька академія») зауважує,що ця ситуація – «не лише наслідок впливу Росії,камарильї емігранта Януковича,місцевих олігархів,їхніх ідеологічних речників – регіоналів та комуністів,прорахунків київської влади тощо. Це й породження «донбаського характеру». Донбаська доброта,поєднана з наївністю,є причиною того,що чимало жителів цього регіону підтримують ефемерні «народні республіки» – Донецьку й Луганську. При цьому самі не знають,що це таке». Він зазначає,що так звані «народні республіки» не тільки не визнає світ,але й навряд чи це зробить Росія. Тож,наголошує експерт,у такому разі Донбас стане ізольованою територією,за нинішнього становища донбаської економіки це означатиме її крах. На думку Кралюка,«сьогодні вже ніхто не контролює Донбасу – ні український уряд,ні путінська Росія,ні донбаський олігархат. Чимось це нагадує події в Україні 1918 – 1920 років. Щоправда,в межах лише одного регіону». А відтак він ставить ряд болісних запитань: «Чи розуміють донбасці трагічність ситуації,в яку вони самі себе загнали? І продовжують заганяти. На жаль,цього розуміння серед більшості жителів регіону немає. Залишається сподіватися,що воно з’явиться. Тільки – коли? І чи не буде це запізно?»

«Сьогодні необхідна консолідація народу як політичної нації»

Сергій Льовочкін,екс-глава Адміністрації Президента,зауважує,що «анексія Криму,підтримка так званих сепаратистських рухів на Сході України Росією стали можливими лише в умовах безпорадності міжнародних безпекових інститутів та послаблення регуляторної функції міжнародного права. Українське питання в черговий раз показало,як «сила права» програла «праву сили»… Ідеться насамперед про порушення Статуту ООН (ч. 3 і 4 ст. 2) та Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року,що зобов`язують країни-підписанти відмовитися від застосування сили й погрози силою,вирішувати міжнародні спори мирними засобами». У цьому ж контексті експерт звертає увагу,наскільки «нікчемною виявилася вся база двосторонніх україно-російських договорів. Зокрема і базовий Договір про дружбу,співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією,укладений у травні 1997 року». Він також наголошує,що для нашої країни «сьогодні необхідна консолідація народу як політичної нації через забезпечення внутрішнього діалогу».

«Ми,українці,переживаємо вступ у власне майбутнє»

«Колись,дуже давно,я вчився жити без майбутнього. Звикав до одноманітності насильства і відсутності усамітнення,– розповідає багатолітній політв’язень Семен Глузман (тут і далі цитуємо «Лівий берег»). – Я знав: радянська влада – це надовго… Саме тому в мене не було майбутнього. Я не міг пережити радянську владу. Тоді,у в`язниці,я був твердо впевнений: це жорстоке і брехливе чудовисько помре в результаті Третьої світової війни,забравши з собою мільйони людських життів,спопелілих вибухами водневих бомб з двох сторін». Відтак,проводячи аналогію,він констатує: «Сьогодні ми,українці,переживаємо вступ у власне майбутнє… Цивілізований світ не прийде до нас на допомогу… Він,цивілізований світ,егоїстичний і обережний,цінує кожне своє людське життя,свій комфорт,свої соціальні досягнення. Він не буде воювати за нас,чужих,невмілих,дурних. Він буде з болем або байдужістю спостерігати,як новоявлений диктатор Росії продовжить свою примітивну,але успішну гру з нашим невдоволенням,з нашим небажанням жити «не по брехні»,з нашими величезними соціальними проблемами. Так було не раз: ситий і егоїстичний Захід вміє пояснити собі своє небажання надавати допомогу слабким».

У той час,нагадує Глузман,«диктатори і тирани сучасності мають одну дуже неприємне для них властивість – вони смертні. Закриті,жорсткі політичні системи,збудовані ними,також смертні. Вони,ці системи,приречені. Згадайте: Гітлер,Сталін,Чаушеску,Караджич». А відтак зауважує,що «керівництво Росії прискорює хворобливі процеси російської державності. Слабка,немічна Україна цілком може виявитися завойованою. Тисячі щирих нерозумних людей зустрічатимуть з квітами російські бронетранспортери». Водночас він попереджає: «Але нас неможливо підкорити. Біль і ганьба окупації дуже швидко приведуть до масового спротиву громадян…

Розумію,знову запрацюють політичні табори. Там же,де і раніше,в Сибіру,на Уралі,в Мордовії. Тим більше,що і традиції роботи з таким «ворожим елементом» в Росії збереглися. Та й психіатрія російська,як ми бачимо,цілком готова допомогти силовикам в їх нелегкій праці»… А після цього,прогнозуючи наслідки,підкреслює: «Шкода,щиро шкода Росію».

«Ми всі різні,але всі ми єдині»

«Україна переживає найдраматичніший момент у своїй новітній історії,– констатується у схваленому 20 травня 252 голосами парламентарів Меморандуму порозуміння і миру. – Задля деескалації напруги у деяких регіонах країни Верховна Рада України закликає усіх громадян України простягнути руки один одному,відмовитися від радикальних дій,ненависті,разом повернутися до спільної роботи по захисту,розвитку та розбудові демократичної,суверенної і єдиної України,у якій вільно та дружньо житимуть люди усіх національностей,політичних переконань і віросповідань». ВР також підтримує в повному обсязі Женевські домовленості від 17 квітня 2014 року,загальнонаціональний діалог в рамках загальнонаціонального круглого столу національної єдності,«звертається до всіх громадян країни із закликом об’єднатися заради збереження нашого спільного дому – України».

У Меморандумі наголошується і на необхідності проведення конституційної реформи,в основу якої буде покладено децентралізацію державної влади,звучить заклик до недопущення міжконфесійних та міжнаціональних конфліктів в країні. «Поруч із конституційним статусом української мови,як державної,Верховна Рада України забезпечить гарантування статусу російської мови»,– констатується в документі. А наостанок підкреслюється: «Ми всі різні,але всі ми єдині,бо є громадянами однієї суверенної,незалежної і неподільної України. Ми повинні зробити все можливе,щоб не позбавити наших нащадків цього безцінного скарбу».

«Церковний фронт»

Під такою назвою з підзаголовком «УПЦ і Україна стала територією випробування нових методів насадження «русміра»» Юрій Чорноморець у виданні «День» аналізує релігійну ситуацію. Він висловлює переконання,що наявність Єдиної православної церкви – проста необхідність для держави та суспільства,якщо вони хочуть вижити. Аналітик зауважує,що «позиція Церкви у часи агресії сусідньої держави не може бути «над конфліктом». Церква не може відмовлятися ані від пошуку Правди,ані від сповідування Її. Це Понтій Пілат міг стомлено сказати «Що є істина?» і стати «над конфліктом»,дозволивши розіп’яти Живу Правду. Дозволити собі бути «поза конфліктом» може лише патріарх Московський,але і то – лише тому щоб публічно не підтримати дії Путіна по втіленню його ідей русміра,із застосуванням сил «навколоцерковних фондів»,керованих такими друзями Путіна та соратниками Суркова,як Костянтин Малофеєв. Патріарх не має свободи говорити правду – і тому він її не говорить. УПЦ має свободу – але не користається нею. Дивно,але під час Майдану,коли УПЦ не мала свободи,вона боролося і за мир,і за уникнення кровопролиття,примушувала до миру і владу,і опозицію,знищувала у зародку всі спроби використати церковний ресурс на підтримку антимайдану. Тоді УПЦ ризикувала,хоч і мала зв’язані руки,тепер же УПЦ має свободу,але мовчить,нікого не примушує до миру,дозволяє кому завгодно чинити що завгодно від імені Церкви». На його думку,місяць мовчання і два місяці бездіяльності поставили УПЦ на поріг історичної катастрофи. «Якщо ця Церква хоче існувати в Україні – потрібно проповідувати і діяти як Українська церква для всіх. За русміром у нашій країні немає нічого,крім безславного минулого»,– вважає експерт. Чорноморець також акцентує увагу на заяву Константинопольського Патріарха Варфоломія про «обов’язок Вселенського Патріархату і всього православ’я – відновити єдність православного українського народу» (18 травня 2014 року,«Deutsche-Welle»). При цьому він не згадує про те,що Москва НІКОЛИ не піде на те,щоб втратити свій духовно-світоглядний рупор в Україні для дестабілізації ситуації.

«В довгій і напруженій історії з Україною кінця ще не видно»

Аналітики видання «The Economist» у статті «Путінський гамбіт» (цитуємо за версією «Українського тижня»),констатують,що «Путін досяг майже всього,чого хотів. Анексію Криму проковтнули,серйозні економічні санкції вдалося відвернути,рейтинги популярності злетіли до небес. А тепер,посіявши в Україні хаос,він іще й виступає миротворцем». Вони також акцентують увагу на інформаційній війні,яку Росія веде успішно в себе й за кордоном. Адже за останні три місяці «російська пропаганда створила віртуальну реальність для виправдання анексії Криму та необхідну картинку на місцях. Історія вимальовувалася послідовна,груба й фальшива. Фашистська хунта за підтримки Заходу захопила владу в Києві й загрожувала російськомовним громадянам. Крим урятувала негайна інтервенція,але Південь і Схід України охопила громадянська війна. Кульмінацією стала загибель 40 осіб під час пожежі в Одесі,яку Росія назвала зразком українського фашизму».

«Мета інформаційної війни не переконати когось у чомусь,а втягнути людей у бойові дії»,– каже Григорій Асмолов,науковець із Лондонської школи економіки. Вона посилює ненависть і цементує підтримку влади. Як писав у своєму блозі ветеран ліберальної політики Боріс Нємцов,«такого рівня загальної ненависті в Москві,як зараз,я не пам’ятаю. Ні в 1991-му під час серпневого путчу,ні навіть у 1993-му після Указу № 1400 Єльцина. Агресію і жорстокість активно розпалює зомбоящик… Нинішня влада заохочує найнижчі,найпідліші інстинкти,культивує їх. Людей нацьковують одне на одного,провокуючи різанину». Експерти згадуваного видання вважають,що сьогоднішня російська пропаганда виявилася ефективнішою (гнучкішою та привабливішою) за радянську версію. За даними опитування,проведеного фондом «Общественное мнение»,більшість росіян довіряють державним ЗМІ,не вбачаючи нічого поганого в періодичному викривленні інформації. У цьому ракурсі – й те,що лише 3% росіян сприйняли аншлюс Криму негативно й менш ніж 1% відчували сором за дії РФ. Натомість,констатують аналітики,анексія півострова та інтервенція на Сході України «стали альтернативою модернізації. Партія шахраїв і злодіїв (як називають владну «Единую Россию») перетворилася на політсилу будівничих імперії,а Путін – на збирача російських земель. Корупція,яка була центральною темою кілька років тому,відійшла на задній план. Агресія в Україні стала частиною ширшої конфронтації із Заходом,викликаної переважно потребою зміцнити режим та його патерналістську систему,орієнтовану на нафтодолари. Путін посилив підтримку тих,хто живе за рахунок нафтодоларів: мільйонів бюджетників,які становлять майже третину робочої сили в Росії».Очевидно,саме останнім фактором можна пояснити те,чому найбільше Кремль підтримують освічені службовці.

Аналітики «The Economist» роблять висновок,що «в довгій і напруженій історії з Україною кінця ще не видно. Путін має в розпорядженні достатньо інструментів для розхитування стабільності в цій державі,щоб тримати її чимдалі від Заходу. Немає жодних гарантій успіху президентських виборів в Україні 25 травня,особливо у неспокійних східних та південних регіонах. Агресивний настрій Путіна теж так просто не розвіється. Натомість він може повернутися проти «зрадників» і «п’ятої колони» в самій Росії. За логікою напруженого очікування,після розрядки знову нагнітається напруження».

Поза сумнівом,попереду – надзвичайно суворі випробування. Адже імперський сусід,багатомільйонний «колективний Путін»,уже просто не здатен зупинитися. Його можна тільки зупинити. Хоча це непросто. Адже,як завив під час зустрічі із студентами у Львівському національному університеті ім. І. Франка Дмитро Павличко,«якщо ми будемо наодинці з агресором,то все закінчиться дуже трагічно,одначе у нас немає іншого виходу. Ми повинні оборонятись».

Про суворість реалій та непереборне прагнення наших співвітчизників вирватися з «зачарованого» кола,запрограмованого московськими українофобами,у міру своїх можливостей намагалися висловлюватися і ЗМІ: «Якщо потоне Україна – потоне і вся Європа. Наші долі сьогодні повністю пов`язані» («УТ»),«Бойовики готували теракт в Одесі – СБУ» («УП»),«Ахметов заявив,що не дозволить сепаратистам знищити Донбас» («ЛБ»),«Медведєв: «Росія не буде гарантувати цілісність України» («Вести»),«Дипломати: Китай та Росія забули про повагу до територіальної цілісності України» (УНІАН,«Путін є Сталіним і Гітлером водночас» (УНІАН),«У Краматорську розлючені жінки розігнали сепаратистів» («Подробности»),«Експерти: Ахметов бере відповідальність за Донбас» (ВВС Україна),«Україна поки не може забезпечити надійну охорону кордону з Росією – АП» («Коментарі»),«Російські ЗМІ використовують особливі технології впливу на глядачів,у тому числі – й 25-го кадру» («Цензор. НЕТ»),«Терористи вимагають у Путіна ввести «миротворців» (kontrakty.ua),«Москві ввижаються беззбройні терористи на сході України» (obozrevatel.com),«Круглий стіл нац’єдності-3: паперовий компроміс» (УНІАН),«Вибори в Україні: провал Кремля і політична «смерть» Тимошенко» (facenews.ua)…

В історії України перегорнуто ще одну сторінку. Незабаром,після остаточного оголошення ЦВК результатів виборів Президента,– інавгурація нового Глави держави. Орієнтовно це може статися 8 – 10 червня. Та навряд чи впродовж найближчих днів і тижнів вдасться стабілізувати ситуацію,локалізувати «вогнища» сепаратизму.

Однак,знаючи,хто є хто,ми як народ,як Українська держава,можемо уникнути найфатальнішого розвитку подій. «Сьогодні фронт у нас визначений – він проходить на Сході країни,ворог теж визначений – це політика Путіна і його прихильників в Україні. Тому треба зробити все,щоб ми були по одну лінію фронту і воювали з реальним ворогом,а не «стріляли» один одному в спину»,– виступаючи в Черкасах,звернувся фактично до кожного з нас народний депутат Микола Томенко. Будьмо!