Однак реанімовані імперські настрої стають,схоже,вже не епізодичною,спонтанною недугою,а все відчутнішою геополітичною епідемією. Приклад великих «собак» успадковують навіть «шавки». Для підтвердження вище мовленого далеко ходити не варто. Тим паче,за умов українських реалій. Тільки-но почали з’являтися песимістичні «пророцтва» щодо реалізації,конфедералізації,розчленування держави,тут як тут вирішили «допомогти» «добрі» сусіди. У стилі своїх традицій.
 
У цьому сенсі і питання Волинської трагедії,підняте на щит Варшавою,- це не стільки прагнення встановити історичну істину. Бо ж,якщо мірятися кількістю вбивств,то навряд від цього виграють «гуманісти» з берегів Вісли. Наяву передовсім політична складова,з майже неприкритими територіальними претензіями щодо «кресів». У шовіністичному очманінні навіть не помічають,що плюндруються пам’ятники воякам УНР – тим,хто захищав Польщу від червоної московської навали.
 
Але це тільки один штрих до загальної тенденції,коли геополітичні процеси стимулюються інстинктами ненависті,коли втілюються в життя старозаповітні принципи «зуб за зуб,око за око»,коли цілком ігнорується біблійна настанова: бачачи тріску о чиємусь очі,вийми спершу колоду в своєму. Зрештою,й уроки історії так і залишаються не засвоєними. Зокрема тоді,коли над Української державою нависла смертельна загроза.
 
З цього приводу доповідач Парламентської асамблеї Ради Європи Крістіна Зелєнкова,роздумуючи про «політичні наслідки кризи в Україні»,попередила: «Керівництво РФ використає усі можливості для дестабілізації і підтримає всі активності,які призведуть до такої дестабілізації». Чи використає Москва як черговий привід фактор «помсти» руками найманців за вбивство «Мотороли»? Чи запустить Кремль для розхитування ситуації в Україні «третій Майдан»? Наскільки реальна перспектива відновлення масштабних бойових дій на сході та інформаційного «обстрілу» з заходу? На ці та інші питання навряд чи спроможний хтось однозначно відповісти? Зрозуміло одне: беззаперечно,стратегічний ворог України не зупиниться.
 
Усвідомлюючи ці виклики,Президент Петро Порошенко наголосив під час засідання Ради регіонального розвитку: «Гібридна війна – це не лише війна на фронті і не лише російська пропаганда. Це спроба дестабілізації ситуації в суспільстві. І в контексті цього є кардинально не припустимим,коли для цього використовуються або нібито загрози,пов’язані із запровадженням ринку землі,або земельне рейдерство,або тарифи,до яких причетні всі ті,хто на сьогодні займає популістську позицію,або будь-які інші процеси».
 
Тож перегорнемо кілька сторінок тижня,що став надбанням історії,аби не бути бранцями ілюзій.
 
«Може так статися,що ми будемо воювати сам на сам»
Україні слід не виключати варіанту ухвалення рішення про повернення російської делегації до роботи в ПАРЄ,а сформулювати прийнятні для нас умови цього і добитися їх прийняття. Таку думку висловив політолог Вадим Карасьов (див.Укрінформ). Він зазначив: «Якщо повернення російської делегації реальне,а воно гіпотетично можливе,то потрібно не шантажувати ПАРЄ своїм виходом і бойкотом,не ставити ультиматуми,а розробити умови,на яких ми можемо на це погодитися,або взагалі не погоджуватися і тоді реагувати нейтрально,або взагалі не реагувати. Але українська сторона має сформулювати умови,виставити і добитися,щоб вони були прийняті. Оце завдання для наших депутатів у Страсбурзі». На думку Карасьова,у зовнішньополітичному плані Україні потрібно грати дуже тонко,а не ультиматумами,що ми підемо,якщо Росія повернеться в ПАРЄ. Для цього нашій дипломатії – і парламентський,і по лінії МЗС – треба знайти спільну правильну лінію поведінки.
 
«Треба зрозуміти,що ми не живемо в рамках тотальної війни,коли потрібно розірвати дипломатичні відносини,запровадити візовий режим або на барикадах захищати ПАРЄ від повернення російської делегації. Тому що ми можемо налаштовувати себе на тотальну війну,тотальну обструкцію і тотальне несприйняття Росії на будь-яких ділянках наших відносин,але в той же час наші тактичні і стратегічні партнери будуть підписувати з нею енергетичні,транзитні та інші економічні угоди»,- застеріг експерт.
 
На його переконання,якби існувала широка коаліція країн включно з Україною,яка ухвалила б консолідоване рішення не просто про ізоляцію Росії,а взагалі про ставлення до неї як до країни-ізгоя,тоді був би сенс у тому,що ми зараз робимо у Страсбурзі та на інших майданчиках парламентської дипломатії і зовнішньої політики в цілому. А якщо цього немає,потрібно,щоб дипломатія і зовнішня політика були більш гнучкими,раціональними і реалістичними.«Потрібно не бути дітьми,тому що іноді я слухаю заяви наших депутатів – це дещо дитяча,підліткова реакція. Давайте будемо серйозними,тому що може так статися,що ми будемо воювати сам на сам у той час,коли Росія із своїми різного роду партнерами,починаючи з Туреччини і Німеччини,буде добиватися від них поступок і випереджатиме нас. І цьому не завадить ані НАТО,бо Туреччина є членом Альянсу,ані Європейський Союз,де Німеччина відіграє ключову роль. Тож,треба теж бачити реальність і адекватно на неї реагувати»,- резюмував Карасьов.
 
«Нам треба обов’язково домовлятися»
Роздумуючи з приводу реалізації Мінських угод,чинний міністр оборони України,колишній командувач Нацгвардії Степан Полторак зауважує: «Знаєте,«Мінськ» був потрібен Україні,оскільки давав можливості нашим Збройним Силам набрати потужності тоді,коли російські війська стояли практично на всіх напрямках,на всіх ділянках нашого кордону і не тільки в Донецькій та Луганській областях. Нам потрібен був час,ми мали величезні проблеми. До бойових дій були готові лише 5-6 тисяч військових та жодного резерву не було» (тут і далі посилаємося на «Лівий берег»). У той же час,він переконаний,що «проблему з Російською Федерацією тільки військовим шляхом не вирішити. Росія має мільйонну армію і один із найпотужніших ядерних запасів». На думку генерала,«нам треба обов’язково домовлятися. Вести діалог,не з терористичними угрупуваннями «ДНР» і «ЛНР»,звичайно,а з нашими друзями – Францією,Німеччиною. Ну,і,звісно,з Росією. Виконання «Мінську» напряму залежить від неї».
 
Полторак нагадав,що наразі «в нас 56 тисяч військовослужбовців підписали контракт. З них 11 тисяч – ті,хто демобілізується. Якщо контракт підписується одразу – надається матеріальна допомога. І ця цифра – 11 тисяч – нас дуже тішить. Щодо кількості військовослужбовців на фронті: після проведення демобілізації – в кінці жовтня – ми звільнимо практично 21 тисячу військовослужбовців і замінимо їх контрактниками. Строкової служби на фронті немає і бути не може. Надалі там знаходитимуться лише ті,хто несе службу за контрактом».
 
А відтак відкреслив: «У будь-якій країні світу,коли вводиться особливий період або військовий стан,мова про демобілізацію вестися не може. Сьогодні жоден офіцер не має права на звільнення,як,власне,і військовослужбовці за контрактом. Тільки з поважних причин – за станом здоров’я,наприклад. Армія потребує серйозного потенціалу і серйозного резерву. Вести розмову про те,що треба сьогодні звільнити всіх,хто забажає,ми не можемо. Як і вирішити одразу всі проблеми. Ми хочемо,щоб не було мобілізації,щоб кожен виконував свої професійні задачі. Армія – професійно захищала свою країну».
 
«Захід бере курс на виведення України з поля своєї активної уваги»
Роздумуючи у виданні «Газета по-українськи» про сучасну ситуацію,аналітик Сергій Чирков висловлює сподівання,що українські союзники «кров на Донбасі не забудуть. На відміну від Колумбії,у нас війна не громадянська,а принесена ззовні». У той же час,він попереджає,що Захід може розцінити події на Донбасі інакше. А відтак пояснює: «Московію в агресії досі ніхто офіційно не звинуватив – закидають збройну підтримку і втручання у внутрішні справи сусіда. Та й сам Київ де-юре не воює,а проводить АТО,що є формою розв`язання внутрішнього конфлікту».
 
Чирков підкреслює,що «територіальну цілісність України порушено – це очевидно. Але зачепив Європу і США насамперед не цей болісний для нас факт. А те,що Путін зруйнував установлений після 1945 року загальний мир. Кремль плюнув у демократичне обличчя Заходу,і той змушений був втрутитися у чужу війну санкціями». Нагадуючи,що санкції шкодять не лише агресорові,а й власним економікам,експерт попереджає:«Тож вони не можуть тривати довго. І події минулого тижня натякають: Захід бере курс на виведення України з поля своєї активної уваги. Розпочинає перетворення російсько-української війни в суспільних очах на щось таке,до чого можна буде ставитись,як до конфлікту в Колумбії».
 
Керуючись такою логікою (фактично алогічною) під час перебування на Генеральній асамблеї ООН віце-президент США Джо Байден заявив нашому Президентові: «Петре,потрібні поступки». Краще за інших знаючи,що Путін від своєї позиції досі не відступив і на міліметр і відступати не збирається.
 
Майже синхронно з такою вимогою Вашингтона «в Мінську вигулькує ідея розведення військ на трьох ділянках зіткнення». Зважаючи на це,аналітика непокоїть,що «армія от-от оголить підходи до Станиці Луганської й відкриє ворогові не тільки фланги,а й простір для просування у глиб степових районів області… Заступник держсекретаря США ­Вікторія Нуланд на переговорах у Москві назвала розведення військ «важливим кроком на шляху поліпшення ситуації» ще до того,як цей крок було зроблено. І пристала до пропозиції Кремля посилити тиск на Київ. Аби загнати нас до виконання політичної частини Мінських угод».
 
Експерт констатує,що «Захід не дочекався поступок із боку агресора й робить спробу розв`язати ситуацію за рахунок жертви. Забувши про зруйнований світовий порядок і зухвалий плювок собі в обличчя. Нинішні наші союзники прагнуть формально замкнути війну в українських межах,аби потім зробити вигляд,що так воно є й насправді».
 
«… прагне розпалити ненависть»
На переконання Джона Ллойда,британського журналіста,редактора «FinancialTimes»,старшого наукового співробітника Інституту Reuters при Оксфордському університеті,«Польща – разом з Угорщиною – стала одним з лідерів у черговому розділі Європи» (див. «Новоевремя»). Він зазначає: «Як Європейський Союз,так і Північноатлантичний альянс стурбовані втручанням Варшави в діяльність таких інституцій як судова влада,ЗМІ та служби безпеки. Але найкраще фундаменталістський,консервативний поворот Польщі помітний на двох інших прикладах». Експерт констатує,що зараз «польський уряд прагне розпалити ненависть до двох тираній,які колись розбили Польщу,- нацистської Німеччини і Радянського Союзу. Польща не раз опинялася жертвою історії,що дає нинішньому уряду підставу для конструювання «справжньої» Польщі – тієї,в якій шанується церква та її вчення,гомосексуалізм розглядається як збочення,а іноземний вплив пригнічується».
 
Ллойд також зазначає: «Ще одна країна Центральної Європи,яка вважає Європейський Союз космополітним деспотом,- Угорщина. Британський референдум про вихід з ЄС підбадьорив угорців: вони провели власне голосування,під час якого майже 100% виборців проголосували проти того,щоб пускати мігрантів у країну. Референдум визнано таким,що не відбувся,оскільки явка була менше 50%. Проте,він показав,що Угорщина досить осміліла,щоб кинути виклик ЄС».
 
А відтак,резюмуючи,підкреслює,що «мільярдер-філантроп угорського походження Джордж Сорос побоюється,що розпад Європейського Союзу «практично незворотний». ЄС забув свою прихильність до ідеї недопущення трагедії тотальної війни на континенті. Качиньський показав,що такий міжнародний ідеалізм слабкий – кожна країна має плекати власні спогади про війну. Трагедія,як моральна основа єдності Європи,націоналізована».
 
«…будуть значно більш неприємними для поляків,ніж для українців»
Польська еліта упереджено та зверхньо ставиться до України,так і не зробивши висновків щодо краху другої Речі Посполитої. Про це в аналітичній статті «Трагедія другої Речі Посполитої та її сучасне відлуння» роздумує (див. видання «День») політолог та історик Сергій Грабовський. Він зокрема нагадує,що відновлена Польська держава,друга Річ Посполита,«практично одразу вона заявила про себе як про претендентку на роль лідера Центрально-Східної Європи з типово імперіалістичними замашками,двічі – у 1922 і 1938 роках – анексувавши чужі території». Правда,після цього «її знову роздерли дві імперії – нацистська та більшовицька». На думку автора публікації,такий крах другої Речі Посполитої був неминучим і тому,що ця держава «вела безупинні колоніальні війни,«гарячі» та «холодні»,з метою територіального розширення та втримання загарбаних земель. Ці війни тривали навіть тоді,коли її терени були окуповані нацистами: Польська держава мала стояти незламно навіть там,де етнічних поляків було не більше,ніж 15-20%».
 
Грабовський вважає,що нинішня польська еліта знову повторює фатальні помилки періоду другої Речі Посполитої,що засвідчує і фільм «Волинь». Відтак він намагається зрозуміти,що ж робити в цій ситуації,«які шляхи порозуміння мостити з польською елітою»,переважна частина якої,схоже,наразі нездатна позбутися синдрому зверхності в ставленні до українців інакше ніж з позиції «старшого брата» чи то «старшої сестри». А відтак зазначає: « Як на мене (крім усього іншого),варто,відгукнувшись на заклик польських депутатів до колег із Верховної Ради й усієї української інтелектуальної спільноти,ретельно розглянути й переосмислити минуле,передусім першу половину ХХ століття. Причому ці розгляди і переосмислення будуть значно більш неприємними для поляків,ніж для українців. Бо не Україна загарбала польські землі,не Українська держава зраджувала незалежну Польщу,не українці займалися колонізацією польських теренів (хоча радянська імперія їх у цій ролі використовувала — так само,як використовувала поляків як колонізаторів,крім іншого,й тих німецьких земель,які ніколи Речі Посполитій не належали)».
 
«Небезпека нинішньої ситуації…»
Політконсультант,президент Фонду національних стратегій Тарас Березовець вважає (див. «Новоевремя»),що наяву новий поворот у відносинах Заходу і Росії. За його інформацією,«три постійні члени Радбезу ООН – Франція,США і Велика Британія – вимагатимуть створення міжнародного суду щодо військових злочинів Росії в Сирії». А відтак резюмує: «Загалом такої напруги в російсько-американських відносинах (а американські військові вже не виключають можливості конфлікту з РФ) не було,мабуть,з часів Карибської кризи на початку 1960-х років,коли світ опинився на межі ядерного конфлікту».
 
Він попереджає,що «небезпека нинішньої ситуації полягає в тому,що локальний конфлікт в Сирії легко може перерости в глобальний – це питання навіть не днів,а кількох годин».
 
У той же час,аналітик підкреслює: «Втім,російський президент не боїться. Всіма своїми діями він показує,що є людиною з патологічною відсутністю страху і готовий піднімати ставки. Росіяни вже заявили,що теж вимагатимуть створення безпольотної зони і у зв`язку з цим поставили на озброєння в Сирії зенітно-ракетні комплекси С-300,які можуть ефективно збивати американську авіацію на будь-яких висотах». На його думку,«небезпека є,і вона наростає. Путін може перейти до наступної стадії залякування,наприклад,прямих погроз застосування комплексів С-300 проти авіації західних союзників. Це вже буде не холодна,а гаряча війна. Захід має розуміти,що має справу з украй небезпечним супротивником,готовим втілити свої погрози у життя. Розповіді про те,що США впораються з Росією як раз та два – вигадки. Якщо американці не можуть впоратися з Ісламською державою ось уже кілька років,то з Росією,яка має на озброєнні зовсім інші типи зброї,воювати в принципі вкрай небезпечно».
 
«Ці війська готуються проти України»
Військовий експерт Павло Фельгенгауер вважає,що «до Нового року,точніше до середини січня,велика війна малоймовірна. Але сутички місцевого значення,звичайно,можливі,щоб чинити на Україну тиск. Ці бойові дії – не самодіяльність місцевих бойовиків. Там сформована танкова армія з двох корпусів,де командують російські військові. І вона повністю інтегрована в систему російського військового командування» (див. «Апостроф»). Експерт наголошує: «Росія мобілізувала сили,підходящі для ведення великої війни в регіоні. Це 220 тисяч осіб,які були задіяні для маневрів «Кавказ-2016»,що проходили переважно в Криму. А тепер відбувається демобілізація,і 120 тис солдатів,покликаних рік тому,готуються залишити збройні сили. Основна їхня кількість почне демобілізовуватися в кінці листопада – на початку грудня. Водночас начальник Генштабу Росії Валерій Герасимов заявив,що кількість батальйонних тактичних груп у ці осінні місяці буде різко збільшено – з 66 до 96. Протягом 2017 року цих груп стане 115,а до 2018 року – вже 125,тобто в два рази більше,ніж зараз. Батальйонні тактичні групи – це війська тільки першої лінії,де загалом буде зібрано 70-80 тисяч бійців. Вони отримають відповідну підтримку. Для порівняння,в серпні 2014 року український кордон перейшли 10-12 БТГ,а НАТО зараз розгортає в Польщі і Прибалтиці 4 батальйонних тактичних групи».
 
За версією Фельгенгауера,«швидше за все,ці війська готуються проти України,тому що таке масоване угруповання в 300-400 тис проти Прибалтики,наприклад,збирати безглуздо. А проти американців або НАТО – чисте самогубство. Там настільки точна та ефективна зброя великої дальності,що російську армію просто перестріляють,як це сталося з іракською в 2003 році. Така концентрація сил і коштів,у стилі Другої світової війни,проти Заходу небезпечна,а от проти України – те,що треба. Тут буде перевага приблизно один до двох або навіть один до трьох. Мета Росії – будь-яким чином не допустити євроатлантичної інтеграції України і домогтися зміни режиму в Києві».
 
Тому він вважає,що «Маріуполь навряд чи стане метою. Облога Маріуполя – це довга,кривава,гидка історія,тому що він вже підготовлений до оборони. А от Одеса до оборони не дуже готова. Як і Херсон з Миколаєвом. Тому,якщо говорити про можливі напрямки наступу,то це може бути саме Одеса. «Звільнення» Одеси,яку багато хто в Росії вважають російським містом,спровокує в РФ,напевно,такий самий підйом,як і звільнення Криму. А головне,що це вихід на Придністров`я,яке тоді теж можна приєднати. Росія зможе задіяти флот,висаджувати десанти,використовуючи Крим як базу. При цьому ЗСУ,основні сили яких зібрані в районі АТО,будуть там поза грою».
 
«Україні доведеться довго жити в умовах війни»
Журналістка,керівник української редакції «Голосу Америки» Мирослава Гонгадзе,оцінюючи сьогоднішню ситуацію на сході Україні,зазначає (див. «Апостроф»): «Боюся,що Україні доведеться довго жити в умовах війни. Поки Путін при владі у Москві,у Кремля немає жодної політичної волі припиняти цей конфлікт. Він зацікавлений у дестабілізації України і буде продовжувати свою чорну роботу. Єдиний шлях України – посилитися внутрішньо,побудувати свою армію,створити дієву і стабільну економіку,управління і навчитися жити в умовах війни,як це зробив Ізраїль».
 
Вона також висловилася і з приводу того,що робити з проросійськи налаштованими людьми в Україні. «Українське суспільство пройшло складний шлях за останні два роки,і це шлях консолідації та кристалізації нації. Країна робить кроки у правильному напрямку,- переконана Гонгадзе. – Вони не такі швидкі і відчутні,як хотілося б,але скажу вам,що велике бачиться на відстані,і я бачу титанічні зміни свідомості. Українці усвідомили себе як нація,стали більш асертивними та впевненими у власних силах. Що ж стосується проросійських настроїв,то це об`єктивна реальність,з якою треба працювати. Повинна бути державна інформаційна політика,треба вимагати виконання законів щодо власного теле – і радіопродукту в медіа,потрібно вдосконалювати навчальні програми і посилювати вивчення власної історії,і з часом свідомість людей зміниться».
 
Наголошуючи,що в умовах війни Україна повинна захищати власні кордони і власну безпеку,керівник української редакції «Голосу Америки» не сумнівається,що «візовий режим з Росією необхідний». Вона також прокоментувала заяву американських генералів,що війна США і Росії «практично неминуча». Гонгадзе резюмує: «Політика Путіна призвела до серйозної дестабілізації у світі. Думаю,мало хто візьме на себе сміливість робити якісь чіткі прогнози. Потрібна нова політика стримування,і сподіваюся,що така відповідальна ноша стане посильною новому президенту США. Але я вірю в силу і мудрість жінки і,думаю,мир вдасться зберегти».
 
Поза сумнівом,Кремль у планах «обустройства Украины» може в якійсь мірі скористатися періодом «міжвладдя» у Білому домі. Причому на такі радикальні кроки путінський режим може піти ще до 8 листопада – дати,коли буде відоме прізвище нового президента США.
 
У той же час,експерти висловлюють побоювання,що через дії РФ у Сирії є вірогідність початку Третьої світової війни. Зокрема міністр закордонних справ Швеції Маргот Вальстрем в інтерв`ю німецькому журналу «DerSpiegel» зазначила:«Ситуація в Сирії настільки напружена,що є побоювання щодо початку Третьої світової війни».
 
На вірогідності скочування ситуації до стану глобального протистояння,війни всіх проти всіх,акцентували увагу й ЗМІ: «Бліцкригу не буде…» (УНІАН),«Терпець урвався» («НВ»),«Територія парадоксів» («Тиждень»),«Україна як можливий головний біль наступного президента США» («Радіо Свобода»),«Путін прилетів до Ердогана у Стамбул через рік після збитого Су-24 і заяв про «ніж у спину» (УНІАН),«Керівники ЄС виступили за продовження санкцій проти РФ» («ЄП»),«Словацька діаспора українців звернула увагу на активність антиукраїнських сил у Республіці» (УНІАН),«Президент Франції про Донбас: спершу вибори,потім – контроль за кордоном» («ЄП»),«Голова облради припустив,що Закарпаття може і не бути у складі України» («УП»),«Гра в розмежування» («Тиждень»)…
 
Роздумуючи про реалії та тенденції їхнього розвитку,міністр закордонних справ України Павло Клімкін під час 6-го національного експертного форуму «Ключові питання року» попередив: «Я вважаю,що як би хто не реалізовував різні ідеї,що Росія не зупиниться на тому,щоб дестабілізувати нас і дестабілізувати весь регіон,оскільки успіх України як європейської і демократичної держави означає фундаментальну делегітимізацію того,що є в Росії,делегітимізацію ментальну,історичну,релігійну. Тому такі спроби не припиняться».
 
Події останнього часу це лише вкотре підтверджують. А водночас нагадують,що,як зазначав Тарас Шевченко,страшні «не так тії вороги,як добрії люди – і окрадуть жалкуючи,плачучи осудять». Хоча є безсумнівною істина,висловлена у Національному та Державному Гімні: «Ще не вмерла України ні слава,ні воля,ще нам,браття-українці,усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки,як роса на сонці». Будьмо!
 
Автор публікації Віктор Вербич