Хоч навряд чи підлягає сумніву твердження аналітиків,що час уже перестав бути союзником України,політична та геополітична динаміка не може не вражати. У Києві запрацював після півторамісячної перерви парламент. Нардепи почули щорічне Послання Глави держави (вже втретє за час його каденції),який назвав головні виклики сучасності,та подивилися,як присягають семеро «новобранців». А після цього й у ВРУ,й довкола Кабміну (за прикладом ненормативної лексики з уст Прем’єра) «пішло-поїхало»,адже треба встигнути вирішити власні меркантильні проблеми,при цьому імітуючи захист інтересів народу. Які б партії не були,яку б назву не обирали,та аналітики говорять про єдину істинну структуру – партію «дерибану». Очевидно,загроза для української державності від цього фактора не менш суттєва,ніж?від озброєного московського шовіністично-месіанського імперіалізму.
 
Виклики від «дерибану» стають усе масштабнішими,«роз’їдаючи» не лише столицю,а й периферію. У тому числі досить глуху. «Засвічену» хіба покірними,грошезалежними виборцями,факторами митниць,родовищ бурштину і т.д. Регіональні клани,навіть переформатовуючись,зазнаючи мімікрії,стимулюють процес феодалізації (повернення в минуле з ознаками печерності) України,на чому наголошував Богдан Шиба у своєму блозі у «ВП». Як підкреслював Гліб Канєвський у своїй розвідці про структури,які заробляють на школярах,«в регіонах нема розподілу на партії влади та опозиції. Є єдина партія «дерибану»,під прапорами якої об`єднуються політики з різними переконаннями» («Економічна правда»).
 
За таких реалій,чи варто сподіватися,що нинішня сесія Верховної Ради подарує українцям промінь надії? Напевне,що так. Навіть у тому сенсі,що начебто надія помирає останньою. Експерти ж не надто вірять у те,чи чинний парламент спроможний працювати ефективно. Зокрема політтехнолог,директор компанії Berta communications Тарас Березовець в телеефірі «5 каналу» зазначив: «Я не думаю,що ця сесія буде спокійною,вона буде скандальною,і попри всі оптимістичні прогнози,робота буде достатньо складна. Але менше з тим,голосування будуть відбуватися,адже голосів у коаліції і довкола неї достатньо». На його думку,«сьогодні ведуться розмови про те,щоб залучити нові,не тільки фракції,а й депутатські групи: ми розуміємо – це «Відродження» і «Влада народу»,як мінімум долучення їх у тому чи іншому форматі до коаліції. Підстави позитивно сподіватись на розширення коаліції є».
 
Тим часом,схоже,Європі зараз не до України. У понеділок,5 вересня,Комітет Європейського парламенту з питань громадянських свобод,юстиції і внутрішніх справ (LIBE) проголосував за внесення Грузії до переліку країн,з якими ЄС запроваджує безвізовий режим. Україну ж продовжують «годувати» обіцянками. Заступник міністра закордонних справ України Олена Зеркаль не виключає можливості того,що рішення європейських інститутів з даного питання буде винесено до кінця вересня – середини жовтня цього року.
 
Тиждень,що вже став надбанням історії,подивував унікальними «відволікаючими» моментами (у стилі «підпалу» телеканалу «Інтер»),тенденціями до подальшого падіння гривні,сподівань поглиблення боргової кабали внаслідок ймовірного траншу від МВФ (або дефолту,коли його не буде)… Тож спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок останньої «семиденки»,аби відчути суворий подих політичної осені-2016.
 
«Питання життя та смерті»
 
Глава Української держави Петро Порошенко 6 вересня виступив у парламенті зі щорічним (вже третім за період своєї каденції) Посланням Президента до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2016 році» (див. офіційне Інтернет-представництво Президента України). На його переконання,«за умов,коли агресія Росії проти України все ще триває,а воєнна загроза зі Сходу є найскладнішим стратегічним викликом,питання національної єдності та політичної консолідації – це є питання життя та смерті».
 
Зазначаючи,що ми готуємося відзначити століття початку української національної революції,Президент наголосив,що слід засвоїти уроки історії,аби політична боротьба не перетнула ту межу,за якою замість демократії та європейських цінностей починаються хаос,анархія,отаманщина. Петро Порошенко нагадав,що «державна самостійність дала демократію й свободу,почуття громадянської гідності і національної єдності; навчила захищатися і відкрила європейську перспективу для нашої держави. Тепер наші духовні й моральні досягнення маємо доповнити матеріальними здобутками,забезпечивши підвищення добробуту кожного громадянина вільної України. Це – головне наше завдання». А відтак уточнив: «Для досягнення такої амбітної мети нам потрібні три складові: мир,безпека та реформи. Ні від кого і ні від чого наша з вами безпека не залежить більше,ніж від Збройних Сил України і від якісної роботи української дипломатії».
 
Зазначивши,що ми високо цінуємо підтримку з боку наших західних партнерів,Глава держави наголосив: «Але в цілому зрозуміло,що в обороні Україна має спиратися сама на себе – на власну армію,на власний ВПК. Як колись було гасло: «свій до свого по своє». На його думку,якби влада в Україні завжди приділяла належну увагу Збройним Силам,то «зелені чоловічки» не сунулися би в Крим. І на Донбасі так само не було би російських військ».
 
Президент звернув увагу,що «військові дії кожного дня і кожної ночі випробовують наші війська на міцність. Але наші війська тримають оборону супроти агресора,який за усіма можливими видами ресурсів значно перевищує ті ресурси,якими володіємо ми. Не в рази,а на порядки перевищує». А після цього він нагадав,що зараз «ми вийшли на безпрецедентний і як ніколи тісний рівень співпраці з країнами Альянсу,який будемо підвищувати,розширювати,поглиблювати — аж до повного досягнення критеріїв членства. Нашою стратегічною метою залишається вступ до НАТО».
 
Петро Порошенко звернув увагу на очевидну болісність процесу перетворень,що відбуваються в Україні. «Проводити реформи в умовах гібридної війни,анексії однієї частини території та окупації іншої,є надскладним завданням. Але ми рухаємось вперед»,- наголосив він. Нагадавши,що аналіз досвіду Грузії,Польщі,Словаччини,Сінгапуру свідчить про досягнення перших незаперечних результатів змін через три-шість років після їхнього початку,Президент підкреслив: «У нас нема так багато часу. Я,так само як і ви,незадоволений темпами. Розумію,наскільки вони не відповідають очікуванням суспільства. Очевидною є необхідність пришвидшення системної модернізації в усіх сферах».
 
А відтак висловив упевненість,що історично й стратегічно ми на правильному шляху. «Але бачу ризик,як катком політичної дестабілізації може розчавити перші паростки соціально-економічного відродження,які вистраждані всім народом,за які заплачено таку високу ціну. Саме на внутрішні потрясіння робить основну ставку зовнішній ворог»,- попередив Президент. Але Президент не сумнівається: «Водночас кризовий період відкрив перед нами низку можливостей та перспектив,які дадуть змогу Україні гідно відповісти на цей виклик… Попереду все ще багато труднощів,але випробування й перемоги,здобуті величезними зусиллями і кров`ю кращих синів і доньок нашого народу всіх часів,не дає нам іншого вибору — тільки перемога,тільки вперед!».
 
«Це абсолютно пропаща і недієздатна Верховна Рада»
 
Роздумуючи над тим,як на цей раз працюватиме Верховна Рада і яких рішень від неї чекати,колишній голова Рівненської ОДА Віктор Матчук (2006 – 2010),народний депутат України VI скликання (2010 – 2012) у публікації «Новий політичний сезон: чого чекати від парламенту?» (див. «Українську правду») зазначає: «За той час,поки парламент відпочивав,країна опинилася без запланованого траншу МВФ,піднялися тарифи на електроенергію,люди з острахом чекають опалювального сезону з драконівськими тарифами на газ,зарплат і пенсій ніхто підвищувати не планує».
 
Нагадавши,що «Україна – парламентсько-президентська держава. Відтак,логічним було б сподіватися,що саме парламент візьме на себе місію створення якщо не комфортного,то хоча б терпимого життя у країні. Або ж запропонує абсолютно нові підходи для розвитку держави»,він робить невтішний висновок: «Як показало перше ж засідання,сподіватися на нинішню Верховну Раду уже не варто взагалі».
 
Екс-нардеп вважає,що вже перший день нової сесії лише підтвердив,що «це абсолютно пропаща і недієздатна Верховна Рада». На його переконання,«все,на що здатен цей парламент – виконувати функцію фону. Найчастіше депутати будуть фоном для Президента. Самого Гаранта,звичайно ж,такий м`який,слухняний і податливий парламент дуже влаштовує. І важко уявити собі ситуацію,яка б змусила Президента Порошенка піти на розвал нинішньої коаліції та позачергові вибори. До речі,можливо,тільки тому Президент і терпить на посаді міністра внутрішніх справ Арсена Авакова,який є ставлеником «Народного фронту»… Більшість тих людей,які сьогодні засідають під куполом,плювати хотіли на якісь «загальнонаціональні потреби». З`ясувати стосунки,отруїти всю політику своїми особистісними розбірками,поторгуватись за якусь посаду,набити собі пару відсотків перед можливими достроковими виборами – ось речі,які для них мають значення».
 
Експерт прогнозує,що всі важливі рішення будуть прийматися з-під палки. «Іноді цією палицею буде тиск президента,іноді – громадський тиск,в інших випадках – тиск вулиці. Своїми внутрішніми переконаннями при голосуванні за принципово важливі рішення депутати не керуватимуться. Ними керуватиме лише страх – перед Президентом,перед людьми,зрештою перед фізичним покаранням»,- резюмує Матчук.
 
«Україна – не проблема для Заходу,це його великий шанс»
 
Французький учений,професор з геополітики,викладач школи бізнесу ICN Олександр Мельник констатує (див. Укрінформ): «Захід скутий,паралізований тим,що умовно називається демократією,а саме виборами. Оскільки,саме у даний час,усю увагу еліт та суспільства у Франції,у Німеччині,в Італії та у США прикуто до виборів… Вона – це Голіаф,велетенський монстр,що спалює усю енергію. Ніхто не може розібратися у внутрішніх справах Заходу,а відтепер потрібно ще й опікуватися Україною. Тобто,ваша країна сьогодні перебуває поза радарами,пріоритетами Заходу,втративши історичний шанс,який вона мала. Я не припиняю повторювати тут,що Україна – не проблема для Заходу,це його великий шанс. І цей шанс потрібно використати,перетворити його на можливість».
 
На його думку,нинішній період «продовжуватиметься до кінця президентських виборів у Франції (2017 р.),при цьому не можна забувати про вибори президента США. Їхній результат являє собою також повну неясність. Такий статус-кво триватиме певний час через кон`юнктурні причини,а згодом і через структурні причини. Адже вибори тривають не довго».
 
Але,наголошує політолог,«потрібно усвідомлювати,що не залежно від того,хто прийде до влади у США – Клінтон або Трамп,тут,у Франції,зміниться президент,то одразу,як за змахом чарівної палички,все не стане інакше. У Заходу взагалі немає бачення як власного стану,так і Європи,яка зараз виживає. Яка Україна? Такий статус-кво триватиме».
 
«Захищати український народ»
 
«Зовнішній ворог демонструє всьому світу і народу України готовність до широкої агресії. Водночас внутрішній ворог розпочинає інформаційну кампанію щодо дискредитації керівництва Збройних Сил України,тим самим допомагаючи зовнішньому противнику. Вони поєднані однією ціллю – поразкою нашої країни у війні,яку веде проти нас Росія»,- зазначає генерал армії,начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко на своїй сторінці у Facebook.
 
А відтак констатує: «Не звертаючи увагу на демонстрацію сили агресором та медійну істерію,генерали,офіцери,солдати і сержанти Збройних Сил України безупинно роблять свою справу – продовжують зміцнювати обороноздатність України. На цей час Генеральним штабом Збройних Сил України створено оперативний військовий резерв з 85000 чоловік – з бойовим досвідом і високим рівнем психологічної готовності (80%) захищати український народ».
 
Начальник Генштабу також повідомляє,що розпочинаються «навчальні збори з резервістами у 9-ти БОЙОВИХ БРИГАДАХ усіх оперативних командувань Збройних Сил України. 8000 чоловік будуть виконувати навчально-бойові завдання у складі своїх підрозділів разом з військовослужбовцями-контрактниками. Маємо за мету: підтримати бойову готовність і навченість особового складу резерву,опрацювати підходи і механізми швидкого доукомплектування бойових бригад на випадок широкої агресії Росії». Муженко нагадує,що для того,у кого є підготовлені резерви,не страшний ворог. А відтак зазначає: «Збройні сили єдині з українським народом,і ми переможемо».
 
«Не можуть собі дозволити відкрито усунути Україну від перемовин щодо її долі»
 
«Сполучені Штати й Велика Британія продовжуватимуть чинити спротив російській агресії щодо України. Ми з нашими союзниками по НАТО маємо консолідовану позицію щодо Росії»,- зазначив президент США Барак Обама після завершення саміту країн «Великої двадцятки» в китайському місті Ганчджоу (тут і далі посилаємося на «Газету по-українськи»). А президент Франції Франсуа Олланд написав на своїй сторінці у Фейсбуку після зустрічі з главою РФ Володимиром Путіним: «Домовилися організувати в найближчі тижні саміт між Німеччиною,Францією,Росією й Україною. Маємо продовжити Мінський процес,вирішити поточні невизначеності. Зокрема,реалізувати особливий статус Донбасу,визначити положення у сфері безпеки й усунути відсутність довіри між сторонами».
 
Експерт-міжнародник Олександр Хара вважає,що «обговорення теми України завершилося без істотних результатів». Він також підкреслює: «Путін розраховував у Китаї усунути Київ від перемовин щодо Донбасу й вирішувати все з Берліном,Вашингтоном і Парижем. Сподівається,так йому буде простіше вибити вигідні умови врегулювання конфлікту. Але західні лідери не можуть собі дозволити відкрито усунути Україну від перемовин щодо її долі. Такої підступності не вибачать у їхніх країнах».
 
Хара констатує,що «Меркель,Обама й Олланд дотримуються позиції — жодних змов за спиною України. Єдиним можливим шляхом розв`язання конфлікту на Донбасі є виведення російських військ і відновлення українського суверенітету над окупованими територіями. Це суперечить очікуванням Путіна. Тому переговори провалилися. Для України результати саміту є скоріше позитивні».
 
«Вирішити українське питання – стратегічне завдання Кремля»
 
Висловлюючись у журналі «Країна» щодо перспективи загрози великої війни проти України,військовий експерт Михайло Самусь нагадує,що Росія стягнула до українських кордонів нові військові формування. Зокрема «у місті Клинці Брянської області біля білоруського й нашого кордонів розташували 28-му мотострілецьку бригаду. Перевели її з Єкатеринбурга. Із Самари до міста Валуйки Бєлгородської області – 23-тю. Ближче до Луганська,в місті Богучар Воронезької області,стоять 9-та мотострілецька й 10-та танкова. На їх основі формуються дивізії,наступальні групи. За всіма ознаками,це – підготовка до наступу». Він також зазначає,що «на донецькому напрямку фактично створили загальновійськову армію (оперативне об`єднання сухопутних військ із кількох корпусів або бригад. Виконує завдання у складі фронту або самостійно,– «Країна»). Вона складається з першого та другого армійських корпусів,що перебувають у Донецьку й Луганську (нараховують близько 35 тис військовослужбовців,за інформацією розвідки Міноборони України. – Країна). Формується 150-та дивізія в Новочеркаську Ростовської області. Там є Центр територіальних військ. Ці корпуси підпорядковуватимуться йому».
 
До того ж,«потужна група сформована в Криму. Півострів використовуватимуть як авіаційну та морську бази. Звідти можливі лише допоміжні сухопутні удари. А от авіаційні можуть завдавати по всій території України. Зараз там десятки надсучасних бомбардувальних,штурмових і винищувальних літаків. А також корабельна техніка,що забезпечуватиме прикриття наступу з моря і проведення морських десантних операцій на азовському,чорноморському,зокрема,одеському напрямках». Експерт не виключає і того,що удар може бути завданий з Придністров`я.
 
Самусь також попереджає,що,активізувавши бойові дії на Донбасі,російські війська «можуть узяти Харків і піти на столицю з півночі. Акцент Росія робитиме на високоінтенсивну військову операцію. Протягом 10 годин можуть завдати кілька потужних ударів. Якщо українському командуванню не вдасться швидко зорієнтуватися – за добу буде пізно. Відбудеться блокування основної групи військ,дезорієнтація й деморалізація. Це призведе до трагедії,яку неможливо порівняти навіть з Іловайськом».
 
Відповідаючи на запитання,коли ймовірний наступ,експерт наголошує: «Зараз умови для Росії – найсприятливіші. Вікно можливостей буде відкрите менш як рік – до квітня-липня 2017-го. Доки нова американська адміністрація не розпочне виконання своїх функцій – виробить стратегію,завдання й цілі у внутрішній та зовнішній політиці. Зараз Росія почувається вільно. США занурені в передвиборні перегони,Євросоюз – у власні проблеми. Далі справи Путіна будуть гірші. США повернуться на арену. Україна зміцнюється й починає усвідомлювати себе потужною воєнною державою».
 
Він попереджає,що вже незабаром РФ може вдатися до масштабних бойових дій,оскільки «18 вересня – вибори в російську Держдуму» і до цього числа Путіну «потрібно провести успішну акцію,щоб заповнити інформаційний простір. До того ж має готуватися до президентських виборів 2018 року. Економічні,внутрішньополітичні та соціальні негаразди доти зберуться до купи». Аналітик резюмує: «Вирішити українське питання – стратегічне завдання Кремля. Має два варіанти для цього: внутрішній бунт в Україні – розкол із середини,або зовнішня агресія,що призведе до переформатування території». Наразі ж,наголошує Самусь,ворог виконує в Україні ?основне «завдання – посіяти хаос».
 
«Чи наважиться Путін на масштабну війну у вересні?»
 
Ставлячи таке запитання,Сергій Рахманін відразу ж відповідає: «Підстави для тривоги об`єктивно є» (тут і далі посилаємося на «Дзеркало тижня»). А відтак нагадує,«різновелике використання військової сили досі,за великим рахунком,сходило Путіну з рук. І в Південній Осетії,і в Криму,і в Донбасі. І в Сирії,де активне втручання РФ,по суті,повернуло кремлівському лідеру статус ключового гравця,з яким доводиться,як мінімум,намагатися домовлятися». Рахманін посилається і на ряд військових експертів,які вважають особливо небезпечною обставиною «не так масштаб (хоча й він сам по собі вселяє тривогу),як характер військових приготувань Росії поблизу наших кордонів. Саме так,на думку спеців,поводиться держава,яка планує вторгнення. Або імітує його».
 
Серед інших факторів суттєвий,на думку експерта,і той,що «вересень зручний час для ведення бойових дій»,а українські ЗС,що перебувають на лінії розмежування,«відчувають досить гострий кадровий голод». Він зазначає,що «саме на осінь у Москві прогнозували загострення невдоволення українського населення підвищенням тарифів. Послаблення влади противника істотно полегшує проведення воєнних операцій. Державі,яка відчуває проблеми в тилу,важче тримати фронт».
 
Рахманін наголошує,що Путін реалізує на практиці проект «Викрадення Європи». На думку аналітика,«питання тільки в тому,чекатиме він «народження» у 2017-му «нової»,путінозалежної Європи чи готовий ризикнути ламати чергові правила зараз? «Гібридним» наступом на Маріуполь або Артемівськ—Краматорськ—Слов`янськ? Чи відкритим вторгненням,скажімо,у Херсонську область?».
 
Як бачимо,запитань (і це традиційно) наразі більше,ніж відповідей на них. Та навряд чи підлягає сумніву той факт,що рано чи пізно механізм могутньої російської армади буде «запущено» в дію. Можливо,нашим впливовим особам не варто бравурно «махати кулаками»,гукаючи з трибун «Хай тільки спробують посунутися»,наче провокуючи ворога.
 
Тим паче,що внутріукраїнська ситуація має предостатньо вкрай небезпечних тенденцій. І не факт,що владна еліта теж засвоїла належно уроки історії. В тому числі – зовсім недавньої. До того ж,очевидно,не можна не погодитися з епатажним Аваковим,який у «Лівому березі» зізнався для Соні Кошкіної,що «наша політика – це квінтесенція фріків і шейків». Та ця політика може й стати сущим Армагеддоном,коли відкриються «фронти» всередині владної команди з застосуванням не тільки фейсбучних загроз.
 
Про трагідраматизм ситуації,видимі «айсберги» та підкилимові лабіринти (на фоні мінометних і гарматних залпів на Сході) намагалися,в міру своїх можливостей,нагадати і ЗМІ: «Мінському протоколу виповнилося 2 роки,а Росія не виконала жодного пункту» («УП»),«Два екс-президенти України літали з таємною місією до Стамбула» («ВП»),«Путін намагається посварити поляків з українцями» («Знай»),«Виявилося,що одіозний «Інтер» фінансував… «Народний фронт»! – Дмитро Добродомов» («УП»),«Клінтон стурбована реальною загрозою російського втручання у вибори президента США» («ДТ»),«Світ чекає криза» («НВ»),«Мовчазна капітуляція» («УП»),«Об’єднані громади: порятунок села чи його загибель через реформаторські імітації?» («ЛБ»),«Президент Придністров’я розпорядився підготуватися до приєднання до Росії» (Lenta.ru),«Україна до наступу РФ із Криму готова?» («УП»)…
 
На переконання Андрія Парубія,Голови Верховної Ради,«зараз місяць-два є одними з найбільш критичних в агресії Росії щодо України. Тому що міжнародний аспект є на сьогодні невизначений в багатьох моментах. Це зумовлено тим,що у США відбувається виборча кампанія,відбувається дуже багато проблемних речей у Євросоюзі…Якщо Путін захоче активізувати бойові дії на Сході України… найбільш імовірно,це може відбутися у вересні-жовтні» (див. сайт телеканалу «Рада»).
 
На такий крок господар Кремля може піти,зважаючи на те,що запізнення смерті подібне. У буквальному сенсі. Пригадуєте,що на початку вересня в Росії загинув водій керівника держави (під час аварії Путіна не було в автомобілі). Чи це сигнал для господаря Кремля від своїх же «яструбів»,або це операція спецслужб з-за «бугра»,чи випадковість? В останнє не віриться. Тож і,напевне,не випадково минулого тижня,після візиту в Узбекистан,Володимир Володимирович відвідав Ясну Поляну та Тульщині,роздумуючи над долею Льва Миколайовича Толстого,згадавши його «втечу» та улюблені прислів’я: «Не реви раньше смерти» та «Не пугай сокола вороной».
 
На цьому фоні навряд чи спонтанна «ініціатива» маріонеткового «президента» так званої «Придністровської Молдавської республіки» про інтенсифікацію процесу входження ще до 2017 року до складу РФ. З відповідним початком «оточення» України російськими військовими структурами. За таких реалій обіцянка секретаря з питань оборони США Ештона Картера,який,якщо вірити фейсбучному одкровенню чинного міністра оборони України Степана Полторака,обіцяв,що «гібридна війна на Донбасі проти України закінчиться принизливою поразкою для Росії»,здається майже нереальною чи дуже віддаленою в часі мрією.
 
Однак часу,в якому жити,нікому не дано вибирати. Добро завше перемагає. Хіба що,аби переконатися в цьому,нерідко не вистачає життя. Тому – будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ