Колишній голова Волинської ОДА Борис Клімчук – Людина з великої літери. Так вважає Ковельський міський голова Олег Кіндер. Він  також висловився  щодо доцільності вшанування пам’яті про цю яскраву особистість назвою  вулиці, відкриттям меморіальної дошки. Детальніше –  в інтерв’ю  «Секрет успіху Олега Кіндера»  на сайті «Волинської правди».

Пропонуємо фрагмент цієї розмови, де йдеться про постать визначного волинянина.

–  Свого часу про Вас приязно висловлювався світлої пам’яті  Борис Петрович  Клімчук.   Але хотілося б розширити запитання.  Чи, на Вашу думку, варто було б ушанувати в Ковелі (назвою вулиці, відкриттям меморіальної дошки) пам’ять про  таку яскраву особистість, як  голова обласної ради,   найуспішніший голова  ОДА під час двох каденцій, Надзвичайний і Повноважний  Посол України в Литві, відтак – в Азербайджані? Йдеться ж  про  одного з найталановитіших волинян-керівників, патріотів краю, чия політична біографія (хай і неоднозначна, суперечлива, складна) розпочалася з Вашого  міста. 

– Ви знаєте, якось досі я над цим не задумувався. Але почувши запитання, зрозумів: над цим варто подумати.  Повірте мені, Бориса Петровича ще будуть довго-довго згадувати, скільки від доброго зробив і для Ковеля,  й для Луцька, і для всієї  Волині. Та й України. Не знаю,  чи є хтось у нашій області, щоб зробив для неї більше.

Між іншим, Борис Петрович не раз казав  (і під час сесій обласної ради), що він – мій вчитель. І це правда!  У буквальному розумінні: він, коли я навчався  у восьмому та дев’ятому класах,    викладав  у мене географію.   У нас були гарні відносини і тоді, й пізніше, коли Б. П. Клімчук став головою облради, облдержадміністрації. Хоча вони вже в більшій мірі перейшли на політичний рівень.

– Коли доводилося бути й політичними опонентами.

– Але питання навіть не стільки в цьому факті. Чи мало місто позитив від того, що Борис Клімчук очолюював волинську владу? Я не сумніваюся: в значній мірі – так. Ніхто не знав про наші розмови один-на-один. Були вони і гострі, з ненормативною лексикою. Були й щирі, відверті. Борис Петрович, бувало, клав руку на плече і запитавши: «Ну чого ти такий гарячий?», радив: «Заспокойся»…

Він для мене назавжди залишається Людиною з великої літери.