Настоятель кафедрального храму Святої Катерини (ПЦУ) у Чернігові священник Роман (Кіник) в інтерв’ю УНІАН розповів про допомогу чернігівцям під час облоги міста, своє бачення процесу переходу храмів від МП до ПЦУ та як напророчив повномасштабну війну з Росією.

Отче Романе, ви допомагали чернігівцям під час облоги російськими військами і зараз продовжуєте це робити. Як ви організовуєте цю справу?

Наша діяльність розпочалася з перших днів війни, і нині ми дістаємося туди, куди можемо доїхати.

Найважче було в Чернігові тоді, коли ми були відрізані від Києва та всієї України. Тоді було складно і місцевим мешканцям, і волонтерам (взаємодіємо з багатьма волонтерськими організаціями – з ними дуже теплі, дружні стосунки). Дороги не було. Все, що було у мене вдома – харчі, їжа – все було винесено у перші дні. Сусіди, які виїхали, залишили мені ключі від своїх домівок: “Беріть все, що потрібно, і допомагайте тим, хто має в цьому потреб”. Хтось допоміг мені, комусь допоміг я. У будинок, в якому впродовж 8-ми років мешкала наша родина, теж “прилетіло”. Слава Богу, всі живі, інше здобудемо.

Коли пізніше до Чернігова приїхав священник з Городні, отець Андрій, в нього був транспорт. Тож можна було зробити більше. Ми намагалися якнайбільше відвідати людей, спілкуватися з чернігівцями. Адже для багатьох містян була не так важлива підтримка матеріальна, як підтримка духовна, просте спілкування. Багато людей мали надзвичайно великий страх. Вони не знали, що буде далі, що робити далі – залишатися чи тікати?

Під час облоги міста, за моїми спостереженнями, в Чернігові була велика взаємовиручка. І нині місто – це велика дружня сім’я, скеля, фортеця для мене.

Попередні вісім років ви та інші священники Київського патріархату, а потім ПЦУ активно займалися волонтерською діяльністю, підтримуючи українських бійців на сході України. Що змінилося з початком широкомасштабної війни?

Так, для нас війна почалася вісім років тому. Наша церква активно підтримувала бійців, які боронили нашу державність і незалежність на сході України. За 2015-й рік, здається, у нас було понад 270 поїздок у зону АТО. Тобто, кілька разів на тиждень ми везли волонтерську допомогу нашим захисникам. Це був потужний волонтерський рух.

Я – не військовий капелан, але маю багатьох друзів серед них, серед командирів військових частин. Була навіть така історія: в Чернігові зустрів командира, який на час нашого знайомства ще був тільки лейтенантом, а я – 21-річним, під його керівництвом – проходив військову службу по завершенні духовної семінарії.

Повномасштабна війна не дуже змінила нашу діяльність. Коли відкрилися шляхи сполучення зі столицею та іншими містами, друзі зі Львівщини, Тернопільщини, Рівненщини привозять нам гуманітарні вантажі. Ми допомагаємо поширювати серед чернігівців. Серед речей там обов’язково трапляються дитячі малюнки зі словами вдячності та підтримки. Це дуже зворушливо. Ми такі ж возили раніше на схід. Тепер привозять нам.

Сьогодні до Катерининської церкви приходять багато людей, яких я раніше не бачив – вони не були парафіянами нашого храму / фото facebook.com/Роман Кіник

Постійно спілкуючись з військовими, було відчуття, що варто чекати на велику війну?

Я давно знав, що буде масштабне вторгнення. Я не пророк, звісно. Та одного разу на розмови пенсіонерок у тролейбусі: “Навіщо хлопці воюють на сході? Кому це потрібно?”, відповів: “Ви зрозумієте це, коли посидите два тижні в підвалі, під обстрілами, без їжі і води, а ваших онуків будуть убивати!”. Потім картав себе, що так сказав, але сказав, як сказалося. А слова виявилися пророчими.

Війна змінює людей у ставленні до віри, в тому числі, який храм відвідувати?

По-різному буває. Хтось заходить до храму з питанням: “А де тут гуманітарка?”, а хтось залишається спілкуватись з Богом, шукаючи відповіді на свої питання. У Вербну неділю на богослужінні церква була повністю заповнена людьми.

Віра, церква має значення завжди, як у мирний, так і воєнний час. В Україні церква відділена від держави, однак суспільство, окремі люди, є членами релігійних громад. І якби з 90-х років минулого століття вони чули голос Української церкви, можливо, цієї війни вдалося уникнути. Адже адепти “руського міра” готували її давно – десятиліттями, духовно впливаючи на громадян України.

Наприклад, колись, на знак протесту проти передачі будівлі Катерининської церкви громаді Київського патріархату (на той час ще не було ПЦУ), біля храму встановили намет, а біля нього був прапор з написом “Новоросія”… Росія вкладала величезні гроші, щоб в Україні чекали на “руській мір”.

Сьогодні до Катерининської церкви приходять багато людей, яких я раніше не бачив – вони не були парафіянами нашого храму. Іноді приходять люди, які переглянули свої духовні стосунки з Богом – раніше вони відвідували Спаський собор (УПЦ Московського патріархату), тепер ходять до Катерининської церкви.

Наразі низка громад Московського патріархату виявляють бажання перейти до Православної церкви України. Наскільки активний цей процес на Чернігівщині?

У Менській громаді два села виявили бажання перейти з Московського патріархату до ПЦУ. Це була ініціатива місцевого священника отця Віталія. Його підтримали місцеві жителі й на сходинах ухвалили відповідні рішення. Отець Віталій отримав підтвердження указів на настоятеля цих парафій Чернігівської єпархії ПЦУ. Крім цього, ще є кілька парафій, які зі священниками перейдуть до ПЦУ. Після Великодніх свят юридично оформлять свій перехід.

Маємо історії, коли люди хочуть перейти до ПЦУ, а священник їхнє бажання не підтримує. Тоді громада може попрощатися з таким священником. Є бажання приєднатися до єдиної помісної церкви України в селах Козелецької, Варвинської, Бахмацької громад. Приміром, на Бахмаччині селяни зібрали 600 підписів з 800 жителів, вказавши навіть свої паспортні дані, що засвідчує серйозність намірів людей.

Вважаю, цей процес надалі активізується. Перший крок важко зробити, але інші громади будуть наслідувати перших.

А чи робить Московський патріархат якісь кроки у напрямку Єдиної помісної церкви?

Російська православна церква в Україні (так я би правильніше назвав Московський патріархат) не робить ніяких кроків назустріч ПЦУ, крім індивідуальних ініціатив. Хоча який ще має бути час, як не зараз, для об’єднання? Хіба можна служити предстоятелю Кирилу, який благословив російське воїнство на кровопролитну війну в Україні?

Вважаю, що ті, хто збирається на Великдень святити паски в храмах Московського патріархату, мають враховувати, що освячують їх кров’ю тисяч вбитих і закатованих українців. На Сновщині є село Кучинівка. Місцева релігійна громада не хоче, щоб паски освячував місцевий священник. Вони погодилися чекати до обідньої пори мого приїзду. Така позиція людей.

Тобто боротьба йде не тільки на фронті. Йде й духовна боротьба. А принциповість та послідовність тут теж мають значення.

Доводилося чути історії, що в селі священник Московського патріархату в молитвах згадує патріарха Московського і всія Русі, але не називає ім‘я Кирила. Ніби і не молиться за того, хто підтримує війну в Україні.

У кожному храмі на престолі є антимінс – це благословення для богослужіння саме в цьому храмі. На антимінсі написано ім‘я Кирила. Якщо священник не називає ім’я предстоятеля церкви, то він обманює не тільки людей, а, в першу чергу, себе. Це розкольництво. Священник має вирішити – він виходить з лона церкви, яка нищить його народ, чи є “розкольником”, який обманює і, в такий спосіб, заспокоює себе.

Деякі місцеві ради на Чернігівщині, як, приміром, Батуринська, ухвалили рішення про розірвання договору використання місцевого храму Московським патріархатом. Якою, на ваш погляд, має бути позиція влади у цьому питанні?

Я очікую, що схожі рішення місцевих рад будуть і в інших містах та громадах. Мабуть, ми побачимо взаємний рух – місцевої влади, яка позбавлятиме Московський патріархат права користування будівлями храмів, а також громад, які приєднуватимуться до ПЦУ.

Церква в широкому розумінні – це зібрання парафіян на чолі зі священником. Священнослужителі мали час зробити свій вибір та ухвалити важливі рішення. Не можна молитися за тих, хто приходить вбивати твій народ. Московський чобіт брутально топче українську землю. Хіба можуть так чинити брати? А, може, й братами вони ніколи не були?

Що скажете на те, що християнство пропагує якраз милосердя і прощення?

Так, основна ідея християнства – це милосердя і прощення. Однак світ вже побачив неймовірні звірства російських окупантів – тисячі вбитих, закатованих мирних жителів, зруйновані міста і села. Не так давно я ховав двох хлопців, яких окупанти закатували в Ягідному під Черніговом. Там у тісному підвалі школи загарбники місяць утримували 350 людей – малих, старих, чоловіків і жінок. Хлопців посадили на 15 хвилин у підвал до людей, а потім оголосили, що вони навідники, і вбили… Сьогодні занадто багато людей висловлюють думку, що пробачити таку нелюдську жорстокість неможливо.

Крім того, хочу згадати про заповідь любити ворогів своїх. Це не означає сидіти з ворогом за одним столом. А бути толерантним – не означає пустити злодія в дім.

Підступний і жорстокий злодій прийшов у наш дім. У наших воїнів, наших захисників інша місія на війні, аніж у московитів. Останні прийшли “напитися крові людей і радіти”. Ззовні – це сучасні люди, але їхня поведінка – поведінка дикунів і варварів. А священний обов’язок українських воїнів – боронити свою землю. З цього приводу є хороші слова у Священному писанні – “блаженні миротворці, вони синами Божими назвуться”. Ми захищаємо свою землю, свій дім, своїх дітей. Творити мир теж означає захистити своїх рідних від небезпеки і вбивства. Саме тому Україна переможе. Бо з нами правда і з нами Бог!

Ми прощаємо їм, але вони за свої вчинки не мають права на життя / depositphotos.com

Проте росіяни вже давно позиціонують себе як “істинно православні” і, схоже, вважають, що роблять “богоугодну справу”.

Мені надзвичайно складно зрозуміти цих людей, які прийшли творити звірства в Україні. Здорова людина не може такого робити. Це втілення якихось хворих фантазій, за такі нелюдські вчинки психіатр має поставити діагноз.

Ми прощаємо їм, але вони за свої вчинки не мають права на життя. Прийшовши в Україну, вони зробили свій вибір на користь смерті. Це їхній вибір. Вони прийшли помирати.

Проте діагноз, схоже, потрібно ставити всьому російському суспільству. Адже чи винен у всіх звірствах тільки керівник російської держави? Чи лише на його руках кров? Хворе усе суспільство, яке не здатне критично мислити, мільйони представників якого підтримують вчинки ґвалтівників і вбивць… Це – діагноз цілій російській державі. І всі ці вбивства й звірства, вся кров і розруха – на совісті всього народу. Вони повинні відповісти перед Богом і людьми.

Напередодні Великодня поширюється інформація про можливі обстріли ворогом святкових богослужінь у храмах, в яких будуть масові скупчення вірян. Яка позиція Православної церкви України в цьому питанні? Адже Великдень – велике православне свято. Проте, чи варто ризикувати життям людей?

Я за те, щоб священники і віряни дотримувалися комендантської години. Ми про це спілкувалися з керівником обласної військової адміністрації Чернігівщини В’ячеславом Чаусом. Богослужіння буде здійснюватися в суботу ввечері, а освячення пасок – у неділю вранці. У нашому храмі зранку люди приходять не одночасно, а поступово, тому скупчень не має бути. Будемо освячувати доти, доки чернігівці з великодніми кошиками будуть іти до храму. Не потрібно всім іти на один і той же час. В Чернігові зараз відсутня чи не половина місцевих жителів, а отже, людей у церквах буде значно менше. Але, чи йти святити паску до церкви, кожен вирішує сам.

Крім того, богослужіння з Катерининської церкви буде вже традиційно транслюватися в прямому ефірі на Суспільному телебаченні UA:Чернігів. Нагадаю, ми вже не перший рік постаємо перед випробуваннями, у нас є певний досвід: торік освячення пасок на Великдень теж було дещо нетрадиційним через ковід – люди долучалися до святкової служби через телебачення, а освячували паски самостійно святою водою. Тобто і зараз у вірян є альтернатива, щоб долучитися до свята.

Про це також сказав у своєму зверненні і предстоятель ПЦУ, митрополит Київський та всієї України Єпіфаній: в умовах війни вірянам у прифронтових зонах не обов’язково відвідувати всенічне богослужіння, натомість взяти участь у службі можна у недільний ранок або долучитися до неї онлайн.