«Панове мільйонери,ви не шляхетні! Не має вам чим хизуватися». Маючи яхту і не маючи шляхетності,ти залишаєшся хамом»

— Думала,не застану вас удома. Не їдете на Схід?

— Поки що ні. І священство,і капеланство,і волонтерство у повному об’ємі — це праця з людьми. Духовна праця у першу чергу. Просто одні люди знаходяться на сході,інші на заході країни. Проблем не виникає,лише часу бракує. Якби добу можна було розтягнути до годин тридцяти,тоді було б трошки легше. Спочатку я думав,що завжди буде бажання їхати на Схід. Неправда. Є таке відчуття,коли ти не можеш переконати себе. Не тому,що там стріляють. Просто розумієш,що ця твоя поїздка нічого не дасть. Це найстрашніше. Не хочеться даремно витрачати час. Тоді не їдеш і все. А буває,сьогодні це відчуття прийшло,а завтра ти поїхав. І ніхто не може вже зупинити. Інколи навпаки: тиждень переконуєш себе,що треба їхати,а бажання немає абсолютно ніякого. Дійсно,люди потім приїжджають,розповідають і розумієш,що правильно вчинив. Бо в той момент ти як священик більше потрібен був тут. Не обов’язково кудись їхати за великими справами. Цікавий випадок читав,як в Росії,на Далекому Сході,де на тисячу кілометрів немає священиків,святий отець поїхав в Єрусалим на богомоліє. Люди в цей час помирають,ходять без сповіді,народжуються,а священик на богомолії. Ми часто робимо вибір розумом. А розумом не можна вибрати правильний шлях. Його можна вибрати лише серцем,яке належить Богу. Якщо серце належить Богу,воно підказує,як діяти далі. А розум,аналітика,все це сьогодні купляється,продається,тому дуже обережно до цього ставлюся. Переглядаючи сторінки інтернет-видань,телебачення,не віриш на слово,а пробуєш пропустити через себе,віднайти,де там зерно правди,а де бадилля якесь непотрібне. І рухаєшся далі. Інститут волонтерства у нас розвивається,як Майдан. Воно ж без всіляких державних програм виникло. Це самоорганізація людей,які люблять Україну. І відповідно готові її захищати. Але сьогодні відчуваємо певні проблеми. Людські ресурси не безмежні. Люди готові жертвувати й віддавати в критичній ситуації. Минуло року були бойові дії,йшла справжня війна і люди готові були допомагати. Зараз багато хто не розуміє,що відбувається. І допомога значно зменшилася.

— Але ж не лише у цьому причина. Дається взнаки збідніння українців,і дуже суттєве…

— Безумовно. Є дно фінансових можливостей українців. Прості люди збирали для армії по 5 гривень,але я не чув,щоб хтось з наших мільйонерів сказав: « Я дав мільйон». Мені неприємно за наших багатих українців. Не можу до них застосувати слово «шляхетний». Згадую,коли були важкі часи в Європі,не військові,а економічні,в одній з європейських країн,здається у Німеччині,багаті люди запропонували підняти податок для них,щоб оплатити державні борги країни. В Україні я такого не бачу. Тому кажу: «Панове мільйонери,ви не шляхетні! Не має вам чим хизуватися». Маючи яхту і не маючи шляхетності,ти залишаєшся хамом. Недарма народ придумав: не дай Боже з хама пана. На превеликий жаль,у нас хами стали панами і тому ми не маємо того,що називається любов’ю до України і українського народу. Пам’ятаєте,коли Христос зайшов до митаря Захея,і люди почали нарікати,що він зайшов до грішного чоловіка,що сказав Захей? «Господи,коли кого скривдив — верну учетверо й половину свого добра віддам бідним» . Шановні українські мільярдери: якщо ви кого скривдили — верніть учетверо. І в часи,коли Україна страждає — половину добра віддайте на армію. Тоді ви можете сказати і підтвердити,що сказав Христос: « Оце є син Авраама». А поки що ви є синами Іуди й Каїна. Проблема,яка зараз виникне у волонтерстві — це масовий похід у політику. Зараз вони ідуть на місцеві вибори у списках різних партій. Мені пояснюють: «Отець Михайло,треба щось робити,треба щось змінювати!» Добре,якщо вже на те пішло,чому волонтерам не об’єднатися в свою спільноту? Назвіть як хочете,«Волонтерство за Україну»,чи ще якось. Але бачу,що вони розкидалися. Отримали якісь хороші пропозиції,і все. Коли мені пропонували якісь неадекватні речі,я називав ціну,після чого чув спантеличене : «Ви що,смієтеся?» А я дорого коштую. Тобто достатньо людині назвати щось неймовірне,і вона заспокоїться. Бо як інакше пояснити,що є речі,які ні купити,ні продати не можна? От і все

— Якісь політичні сили пропонують вам йти у депутати?

— Дуже багато. Телефонують,питають: «Отець Михайло,куди ви йдете?» До церкви йду. А куди ще можу йти? Або гроші шукати,щоб щось хлопцям купити. Шляхтичів українських іду шукати. До речі є дивовижні люди серед нас. До прикладу,уродженка Росії,російськомовна,але її можу назвати шляхетною українкою. Вона ніколи не дає права називати своє прізвище,тому просто звемо її Таня. Приємно,що такі люди є. Вони не з категорії мільйонерів. Це люди,які чогось досягли в житті. І вони діляться. Чого не можу сказати про наших мільйонерів,тим паче мільярдерів. Щодо виборів,то маю якесь шосте відчуття,що нічого хорошого з цього не вийде. Бо навіть нові громадські утворення,які стали партіями,все одно мають своїх кураторів у Києві. Імена і прізвища цих людей мені взагалі нічого не говорять. Не знаю,можливо якби я побачив там нову постать українського Давида,людину з рівнем національної свідомості,мудрості правителя рівня Ярослава Мудрого чи навіть того ж самого Степана Бандери,я б змінив свою думку. До речі раніше я думав,що Бандера був людиною крайніх радикальних поглядів,але це не так. Він був достатньо зваженою і розумною людиною. Просто треба прочитати його праці. Так само,як треба перечитати праці Леніна,Карла Маркса і Енгельса. Прочитавши Леніна,всі би зненавиділи б комунізм і соціалізм,а читаючи праці того ж самого Енгельса,люди краще зрозуміли б Росію і російське самодержавство.

— У гібридній війні,розв’язаній проти нас Росією,ми самі стали гібридно мислити,приймати гібридні рішення,напівпрозорі,малозрозумілі. І через це поступово закрадається зневіра в серця українців. І головне,що вона приходить на передову. Хлопці не знають,скільки їм стояти,чого чекати…

— Що таке гібридна війна? Це коли два мільярдери як мінімум перевіряють сфери свого спливу за допомогою смертей простих воїнів. Хтось десь втрачає,хтось десь здобуває. Не пробую,і думаю дасть Бог з розуму не зійду пробувати досягнути мудрості Божої,бо вона непізнана й незрозуміла. Вважаю: сьогодні Бог має плани стосовно України. Завжди порівнюю біблійний момент страждання багатостраждального Іова. Чому це сталося? Щоб показати сатані — на прикладі однієї людини відбулася боротьба і ця людина,втративши все,не втратила Бога. Україна нині знаходиться у такому ж самому становищі. Є дві надпотужні сили,тобто сила Божа і значно менша сила диявольська,між якими відбувається спір за душі вже цілої країни. У Біблії є такі цікаві речі,можливо не всі це читали. Суд відбуватиметься не лише частковий. Будуть судити людей,роди і народи. І сьогодні йде спір за цілий народ. Сатана каже: «Ти дав,Боже,Україні гарне географічне розташування,геополітику тут можна розвиватися,землі прекрасні,клімат,мудрість людей дуже велика. Чим не новий вибраний народ Божий? Тоді сатана каже: «А ти забери у нього». І помаленьку у нас почали забирати. Ми втрачали незалежність,ми не мали мудрих керівників,втрачали економічно,прийшли до реального зубожіння. Бабуся моя казала колись: «Аби був мир і хліб»,а ми,малі,нічого не розуміли,сміялися з того. А тепер у нас забрали і мир. Що зробить український народ? Прокляне Бога чи скаже так,як сказав Іов багатостраждальний: «Бог дав,Бог взяв. Нехай буде ім’я Господнє благословенне віднині і довіку». Він тим переміг Сатану. Тобто якщо український народ не зневіриться,якщо використає навіть той самий заклик Степана Бандери «Бог і Україна»,що означає: на першому місці Бог,а потім Україна,яка з Богом може розвиватися,якщо ми це зрозуміємо і на першому місці поставимо Бога й Україну у різних аспектах,тоді все у нас вийде. Бог,люблячи нас,змушений допускати великі випробування.

«Дуже добре любити Україну,коли ти маєш за це мільйони. Дуже важко любити Україну,коли тобі пропонують віддати за неї життя»

— Чого варто чекати нам найближчим часом?

— Може скажу крамолу,але це моя особиста думка: демократичним шляхом Україна не вибере собі керівником людину,яка шанує Бога. Ви ж не можете стати президентом,бо не маєте стільки грошей. Можете бути розумним,мудрим,але президентом не станете. Починаючи служити грошам і йдучи у велику політику,людина втрачає Бога. Хай мене хтось спробує переконати,що я не правий. Це Бог сказав: двом панам служити не можна. Вибираючи пана,який оцінюється мільйонами і мільярдами,ти втрачаєш пана,який оцінюється вічністю,тобто Бога. На превеликий жаль я можу пошкодувати про це,але повномасштабна війна з Росією,яка приведе до зміни нашого політикуму,неминуча. Дуже добре любити Україну,коли ти маєш за це мільйони. Дуже важко любити Україну,коли тобі пропонують віддати за неї життя. Я вважаю,і це моя особиста думка,знову може крамольна,але я так вважаю: жоден український керівник не готовий віддати життя за Україну. Тому вони не мають права бути нашими керівниками. Українські князі і гетьмани йшли попереду війська,а не позаду. Якщо вже на те пішло,я не люблю Йосипа Сталіна-Джугашвілі,але віддаю йому належне,бо його сини воювали на фронті. Я не можу любити царя Миколу ІІ,якого називали кривавим,хоча не треба перебільшувати,я читав його історію. Але віддаю належне йому,аристократу духу,хай російському,хай самодержавцю,бо його дочки були санітарками в госпіталях під час першої світової війни. Я можу поважати цю людину,яка не належить до української спільноти. Та не можу сказати цього про сучасне українське керівництво. І хай вони мені заперечать. Нехай завтра чиясь дочка піде в «Госпітальєри»,є такий підрозділ на фронті,або чийсь син піде служити на передову. Це надихнуло б націю. І не треба тоді розказувати: «Мій син десь був там цілий місяць». Син Сталіна відкрито був на фронті. Давайте завтра робитимемо облави на мажорні клуби й збиратимемо там гарних,здорових захисників України. А то шукають майбутніх солдатів і захисників у маршрутних таксі й тролейбусах. Зрозуміло,що ті,кого треба знайти,у тролейбусах не їздять. Хоча це теж є продуманим планом. Це робиться з метою деморалізації нації.

— Так само,як дискредитується добровольчий рух,мобілізація теж потрапила під такий самий удар?

—Путін все прорахував. Він готувався до цієї війни не менше десяти років. І розвалював не лише нашу армію,а й деякі європейські,як виявилося. Він все добре прорахував,але не прорахував лише один фактор,який проаналізувати логістично неможливо. Це — дух нації. Чомусь про нього забули й українців повважали за бидло. Дуже дякуємо Путіну,що він недооцінив український народ. А недооцінивши наш народ,він найперше недооцінив Бога. А це вже мінус патріарху Кирилу,який не підказав Путіну,що є Бог. Вони певно обоє цього не зрозуміли. Саме український дух завдяки самопожертві українських добровольчих батальйонів і української нації через волонтерів зупинив російського агресора. Я свідомо наголошую не на самопожертві волонтерів,а всієї нації,бо волонтери — це лише ланка,що пов’язала армію і народ. Путін,зруйнувавши нашу армію,силові структури,контррозвідку,економічну систему,не зміг зруйнувати ідею,бо її зламати неможливо. Вона посіяна була як мінімум в українських лісах українськими повстанцями,які вмирали до 1956 року,знаючи,що помруть і більше нічого не буде,одначе «Здобудеш волю,або згинеш в боротьбі за неї».

Світ сьогодні не дооцінює Україну. Так,нам не дають зброю. Коли «Айдар» на початку бойових дій на Сході ішов на кадировців з саперними лопатами,а дай таким українцям «джавеліни»,вертольоти «апачі»! Світ направив до нас своїх інструкторів,і ці інструктори зрозуміли,що їм немає чому вчити українців,їм самим треба вчитися у наших бійців. Воїн — це не навчена одиниця бою,це людина,яка внутрішньо є воїном. І наша трагедія в тому,що ми направляємо воювати не воїнів. Якщо я не художник,я не вмію писати картини,або музику,якщо не композитор. Я з Божої волі обрав інший шлях — шлях духовного воїна,тому мені близьке капеланство. Бо духовний і фізичний воїн стоять дуже близько. У них поле праці одне і теж — захист людини,фізичний і духовний. А в армію часто направляють тих,хто не то що,не вміє нічого,але і не буде вміти,бо ніколи внутрішньо не був і не буде воїном. Краще у підрозділі буде сто чоловік,аніж тисяча,які не є воїнами.. І це кажуть на передовій. Дайте нам десять чоловік,які прийшли добровольцями і вміють воювати,аніж сто чоловік,за якими ще треба дивитися. Оця спільнота воїнів вже викристалізувалізувалася,можливо ще не до кінця,але й далі викрастилізовуватиметься. Поки вся Україна не стане Майданом. Не в розумінні боротьби з владою,а в розумінні боротьби за країну в її геополітичному розумінні,і в розумінні духовному. Навіть якщо настане мирне життя,вони все одно будуть воювати за нову Україну: з чиновниками,бюрократами,для них війна не закінчиться,бо вони відчули смак перемоги. Тому хочу сказати сучасним корупціонерам: у вас нічого не вийде! Бо є люди,готові воювати до останнього за перемогу. І ці люди народилися на війні.

— Саме їх влада боїться найбільше?

— Звичайно. Найбільше бояться тих,хто є воїном з ідеологічною базою. Тобто майданівців,тих,хто пішов на війну не заради шматка хліба,а за ідею. Це зараз їхні сім’ї тероризуються,вони втратили годувальників,а держава зволікає з допомогою,ніби спеціально для того,щоб довести: «Не будьте добровольцями,бо бачите,що буде з вашими сім’ями». Але як тільки виникне необхідність захищати землю,у нас знову встануть десятки,сотні тисяч. Даю вам стовідсоткову гарантію. Викристалізуються нові командири,лідери. Нація не може народитися так швидко. Кожен сьогодні мусить запитати у себе: що я робитиму,коли розпочнеться великий геополітичний злам,тобто війна? Хтось думає над цим вже,комусь ще не дійшло. Але всі мають знайти відповідь на це питання. Бог дає нам можливість зорієнтуватися. Вже сьогодні формується воїнство українське. Поки що на рівні думок,ідей в головах людей. Але воно вже сформоване. І Бог знає про ці думки,він починає цих людей зводити,знайомити між собою Тобто сьогодні на небі формується добровольча українська армія. Вже сьогодні викристалізовуються українські гетьмани,отамани,сотники,десятники,які вестимуть за собою решту. Чому не було цього рік тому? Ми не готові були до цього. А за цей рік хто мав втекти,той утік за кордон. Хтось і досі відсиджується у кукурудзі. Хай сидить,бо він не воїн. Кукурудзу теж комусь треба садити. Хай хтось пише вірші,складає пісні,організовує тил,який працюватиме на перемогу. Тобто кожен має зайняти свою нішу. І внесок у цю перемогу матері,яка молиться за воїнів,не менший,ніж внесок воїнів,які воюють на передовій. Не всі священики зобов’язані їхати капеланами на фронт. Хтось молитиметься тут. Бог нам дасть відстояти Україну на світовому рівні,на світовій шаховій дошці. І ми не будемо пішаками. Поки що Україна не є навіть пішаком,ми дошка,на якій розігрується велика партія. Але світ недооцінює Україну,тому що дуже скоро вона буде ключовою фігурою у геополітиці. І не тому,що ми того хочемо. Того хоче Бог. Україна буде зобов’язана показати світові Христа. Не в розумінні звички,а Христа живого,жертовного,якого так усім бракує. Європа більш секуляризована,більш світська,там євро,там долар,а в Росії маленький лисий бог. А Україна має шанс. У нас не так небагато часу,щоб показати світові перевагу Христа над дияволом,над мамоною,над грошима. Бог дасть нам ці сили й Україна стане на рівні Київської Русі Ярослава Мудрого. І повірте мені,світ буде здивований. А чому ми побудуємо її не завдяки,а всупереч? Тому що є дуже простий принцип,він з Біблії: з нами Бог,розумійте народи і покоряйтеся. Бо з нами Бог. А хто проти нього?

«Ми маємо звільнити російський народ від москалів. Все. У цьому нам допоможе Бог»

— Експерти,політики дають різні сценарії розвитку подій в Україні. Ви як їх бачите?

— Є певні революційні закономірності. 2004 рік — революція без крові,2014 — революція крові. Якщо нічого не змінюється — стежте за історією військових переворотів. Це не мої забаганки,а історія. Якщо людина не вчить історію — це не моя вина. У нас поки що нічого не змінилося. Раби не мають любові не до рабства,а до тих,хто перестав бути рабом. І навіть не рабовласників вони ненавидять,а тих,хто вийшов із цієї системи рабства. Нині багато українців перестали бути рабами і багато хто ненавидить їх за це. Тому що багато хто не зміг перестати бути рабом. Рабом грошей,влади,гріха,своїх амбіцій. Є ж різне рабство. Це трагедія багатьох людей. Визнати,що ти залежний і боротися. Багато хто не хоче визнавати цього і боротися. У моєму житті і в житті моїх знайомих поступальний розвиток почався з того часу,коли я визнав,що,проживши певний відтинок років,так і залишився на нульовій позначці. Хоча я думав,що кудись рухаюся,насправді це була тільки ілюзія руху. І нічого страшного в тому,що ти це усвідомив,немає. Страшніше,коли переоцінюєш свої можливості. А коли ти визнав реальну ситуацію,Бог подивився на тебе і сказав: «Молодець. Давай тепер почнемо рухатися далі». Чому він взяв за першооснову апостолів,звичайних рибалок? Тому що вони не переоцінювали своїх можливостей. Хто йшов рибалити в Ізраїлі? Неграмотні,найнижчі верстви населення. Всі ніші старалися вибитися в люди. Але Бог обрав саме рибалок,тому що в них не було того,що було у фарисеїв і книжників — гордині. Шановні керівники України,наступний керівником держави буде людина,позбавлена великою мірою саме цього почуття. Це буде людина,яка гордитиметься не собою,а Богом,який є над Україною,і Україною,яка у нього під ногами. Двома речами: Богом на небі й Україною,яка під твоїми ногами,твоя земля. І це буде людина без великих мільярдів у банках. Як Давид: був пастухом,став царем. Нічого страшного.

— Та хоча б так,як було у Польщі. Нам би хоч сантехніка свого…

— Ви читаєте мої думки. Лех Валенса. В Україні буде краще. У нас буде радикальніше,але в хорошому розумінні цього слова. Ми не маємо часу. Тому Бог буде достатньо радикально в Україні поступати. Знову скажу,хай мене у чому хочуть звинувачують,але відносно війни маю відчуття,що вона дуже скоро розпочнеться. Хочу сказати: українці,будьте готові. Не тіште себе ілюзіями,не повторюйте помилок 1936- 1938 років,коли думали,що Гітлер захопить певну частину Європи і зупиниться. Нічого подібного,Путін не зупиниться. І справа не лише у ньому. Знаєте,прийшов нещодавно на сільське кладовище в Маяках і сказав собі: «Війна буде». Люди сміття викидають під чужі могили. І зараз кажу кожному українцеві: у тому,що відбувається війна,а вона може бути ще серйознішою,винен кожен з нас. Тому що того,що має бути,а це любов до Бога і землі,дарованої ним,у нас немає. Ми тільки філософствуємо: «Дайте нам хорошого президента»,який виноситиме за нас сміття. Люди добрі,так не буває! Якось прочитав прекрасну істину духовного старця,до якого підійшов учень і запитав: з чого починається істинна віра і духовність? Старець відповів: «Не гримай так сильно дверима». І все? Поки що все. Українці,духовний розвиток починається з елементарних речей: не лихословте,бо до того часу,як в Україну прийшов москаль,ми не лихословили,не пийте так,бо до того часу,як до нас прийшов москаль,український народ не пив. Не смітіть на тій землі,наші прадіди боготворили землю,бо вона дана Богом. Тоді не буде війни. Думаєте,коли,грубо кажучи,здохне Путін,вона відразу закінчиться? Путін то здохне,а чи здохне путінізм в кожному українцеві? Ось у чому проблема. Маленький Путін сидить у мізках кожного українця,і маленький Янукович. І ви хочете,щоб закінчилася війна? Та не закінчиться вона. Бо це сміття,накидане на могилках,було накидане вже під час війни. Нічого не змінилося. Ми не міняємося. Немає духовної єдності,немає національної єдності,мовної,моральної елементарної. Тому маємо стільки проблем. Так звана лінія розмежування,яка проходить на Сході,вона є і в Києві,Тернополі,Львові,Чернігові,Херсоні. Це лінія розмежування між двома категоріями людей: ті,які люблять Україну,і ті,які використовують Україну. І поки тих,хто любить Україну,не стане більше,у нас буде війна. От і все. Коли мене запитали: «А ви дуже любите Україну»,відповів: «Я не скажу. Вчуся любити».Сказати,що я люблю Україну — це бути готовим віддати за неї все,як та бідна вдова,яка віддала дві лепти,вона все віддала. Я не кладу все на вівтар України. У мене є сімя,двоє дітей,я земна людина,але я даю собі чітку оцінку і моїм можливостям,я пробую навчитися любити. Можливо,якби я був сам,було б по-іншому. Бог дав мені сім’ю,я дякую йому за це,і маю певну відповідальність за неї. А багато людей взагалі про це не думають. Дехто вважає,що він любить Україну,бо любить себе в Україні.

— Невже найгірший сценарій невідворотний?

— Все одно я оптиміст,великий оптиміст. Війна буде довготривалою,це моя особиста думка. Дехто каже десять років,не знаю. Може трохи менше,але довготривалою. Давно,років вісім-десять тому,я читав у російських ЗМІ статтю «Последствия возможного вооруженного конфликта на територии сопредельного государства». І тільки зараз згадав цифри,які там фігурували про кількість жертв: 200 тисяч з боку російської армії і 3 мільйони з боку населення цього «сопредельного государства». І тільки тепер зрозумів,хто мав бути цим «государством». Все це пророблялося у планах давно. Ми не маємо такого військового потенціалу,як Росія. Але вони одного не розуміють: у них немає мотивації. У Путіна є мотивація,а в російських солдат її немає.

— Мотивації немає,однак Чечню свого часу розбомбили й зрівняли із землею російські солдати…

— Давайте не порівнювати Україну з Чечнею чи Грузією. Хоча Росія обламала достатньо сильно зуби в чеченській кампанії,не зважаючи ні на що. Але там Росія використала ідеальний принцип сатани «разделяй и властвуй». Це те,що використовується сьогодні в Ірані,Сирії. Це ставка на один клан. Москалі вирішили,що найкращими вбивцями чеченців можуть бути тільки чеченці. Так само і в Україні. Найкращими вбивцями українців можуть бути тільки українці. Правда,Путін трохи прорахувався,бо на Сході українців майже немає. Набрати серед тамтешніх наркоманів достатньо яничар виявилося складно. Сценарій можливий такий: відкушувати від України Путін буде потроху. Відкусить,зупиниться,поки перетравить,заодно спостерігаючи,як світова спільнота реагуватиме. Відкусив і каже: «Тихо,я ж більше не кусаю. А кнопка в мене є…». Світ у свою чергу думає: «Може він нарешті подавиться». Не треба гадати,треба читати історію. Читайте історію фашизму. Коли сьогодні апелюють до розуму,до мудрості і логіки правителя Росії,я питаю: де ви це бачите у Путіна? Там є манія величності й вибраності. І нічого більше. Та все буде добре. Я ніколи не був у Москві,і я стверджую: з Божою допомогою на Красній площі буде парад зведених військових підрозділів України,в якому я візьму участь як священик. Ми так само промовимо «Отче наш»,і священики стоятимуть на Мавзолеї,а вся Красна площа читатиме «Отче наш» і співатиме гімн України. І дуже багато москвичів нам у цьому допоможе. Тому що є дуже багато росіян,хоча є і багато москалів. Чомусь гадають,хто кого захопить: Росія Україну,чи Україна Росію. Я вважаю,що ніхто нікого не має захоплювати. Ми маємо звільнити російський народ від москалів. Все. У цьому нам допоможе Бог. А світ стане на бік сильнішого. Духовна сила там,де є Бог. Нікуди від цього не дінешся. Попереду у нас дуже багато хорошого. Дай Боже до того дожити. Зараз відбувається процес очищення нації. І платимо ми за це дуже високу ціну. Гине багато хороших людей.

— Очищати націю,здавалося б,треба від негідників,а гинуть,здебільшого,найкращі. Чому така несправедливість,отче?

— Уявіть собі: є жертовне стадо і Господь вибирає з нього найгіршу вівцю Так не буває. Ягнятко найгірше не приноситься Богу. Нині український народ приносить у жертву найкращих. Подивіться на Майдан,на світлини загиблих. Які всі обличчя світлі….

— Настільки світлі,що дивитися в очі загиблих дивитися просто неможливо…

— Отож. Багатьох з тих людей я знав особисто. Прекрасні,світлі люди. Це була наша перша серйозна жертва. Живі і мертві можуть допомагати один одному і ніщо не може роз’єднати їх у цьому. Чому сьогодні Росія програє? Не Росія,а москалі,бо Росія — це Ахеджакова,Гафт,Бронєвой,Єфремов,але не той що у нас? Тому що проти них веде боротьбу як земна спільнота українців,так і небесна. І в ній — козаки українські,січові стрільці,повстанці УПА,і сьогоднішні герої. Це велике військо небесне,і саме тому перемога на сто відсотків буде за Україною. Бо знову ж таки кажу: з нами Бог. Не з нашими керівниками,а з усіма,хто вважає себе причетним до української спільноти. Дехто не співставляє себе з цією спільнотою,хоча номінально вважаються українцями. До речі російський актор Леонід Бронєвой сказав,що має вирости не одне покоління,поки ми почнемо розуміти одне одного й українці пробачать Росії. У мене в селі сусід спалив усі свої машинки,бо на них було написано «Зроблено в Росії» і там був російський прапор. Дитині п’ять років. Тому москалі повинні зрозуміти: таку країну вони не здолають. Країну,яка має такі духовні скрижалі,де діти сьогодні не просто співають гімн України,а моляться,його співаючи,і «Боже великий,єдиний,нам Україну храни» теж,здолати неможливо. І це всі розуміють. Ми нарікаємо,що хтось не усвідомив,що у нас війна,а десь салюти,бари,люди розважаються. Повірте,коли війна постукає у двері кожного,всі мобілізуються. Зараз мобілізовано приблизно 30 відсотків населення. Коли критична маса мобілізованого населення перевалить за 50 відсотків — такий народ перемогти неможливо. Дайте зброю 4 мільйонам українців — і в Росії будуть великі проблеми. Бійці «Айдару» підбили російський танк,замаскований під ДНР. Хоча це була Кантемирівська дивізія,і в екіпажі був полковник запасу,майор,а під робочим одягом були парадні кітелі з орденами й медалями. Ці вояки тряслися з переляку,бо перед тим вбили двох наших хлопців вісімнадцятирічних. Ми запитали в них: «Що ви тут робите?»,Їм пообіцяли великі гроші і що через два тижні вони вже захоплять Київ: «Нам пообещали,что ви будете встречать нас с вилами и косами». А виявилося,українці ще якусь зброю мають. І навіть вилами можуть воювати,чи саперними лопатками,як «Айдар». Тоді. На початку бойових дій,в районі Щастя зброю видали не всім. Озброєна група айдарівців поїхала шукати кадирівців,які шастали на околицях,а на базі залишилися хлопці не озброєні. Вони пішли на склад і випросили хоч саперні лопатки. І саме в цей час на базу приїхали дві машини з кадировцями. Хлопці наші на три-чотири кинули по брезенту машин лопатками,напевне,в когось попали,бо хтось зойкнув. І бойовики поїхали геть. Напевне подумали,що тут якісь головорізи стоять,якщо навіть зброю не застосовують,а захищаються банальними лопатками. Вже потім сміялися наші,а тоді не до сміху було. Що було б,якби ті застосували зброю? Чому й така слава про «Айдар» пішла. Сепаратисти говорили,що це взагалі спецназ США. І коли йшли у наступ,вибирали будь-який напрям,аби не той,де стоїть «Айдар». Це вже зараз багато випливло правди про цей батальйон,і неправди. Для мене він залишиться тим «Айдаром» зразка 2014 року,бо це справді були воїни світла. Їх і місцеві сприймали,і зі сльозами на очах люди проводжали,коли вояки відступали з Георгіївки. Не зі своєї волі,це влада тупо здала,і цих людей теж. Спочатку визволили,а потім здали. Їх же переслідували за те,що вийшли з українськими прапорами.

«Якщо хтось осуджує воїна за якісь його недоліки,за той самий алкоголізм — поїдь туди сам й покажи! Вчи не словом,а ділом»

— Як Ви відреагували на те,що Вас,священика,волонтера,ДНР внесла до списку «карателей»?

— Був дуже здивований,коли знайомі зателефонували й розповіли про це. Перше,що спало на думку: чи не переоцінили вони мене? Я був би не здивований,якби потрапив у список «пособников» чи «сочуствующих»,але ні,відразу в карателів мене зарахували. Це серйозно. Скажу толерантно: нерозумних жителів України вистачає і якийсь нерозумний зруйнував хрест на могилі Василя Мойсея. Звісно,певні переживання за своїх рідних є,не за себе. Тому двоякі відчуття,якщо бути відвертим.

— Багато Ваших колег-священнослужителів стоять перед дилемою: служіння Богові і народу,як знайти в цьому золоту середину?

— Це дуже важко. Ловлю себе на думці,спілкуюся зі священиками,які на Сході,і така закономірність: ми починаємо втрачати відчуття того,хто ми є. Чи ти воїн духовний,чи ти просто воїн? Дехто із священиків на фронті,почувають себе зручніше у військовій формі,аніж у рясі. Багато хто геть не ідентифікує себе із воїном. І це правильно. Є священики гречкосії,які переконані,що місце священика серед пастви,яка є тут. А є священики-воїни,яким не сидиться на місці,які йдуть у військові підрозділи,де не лише воюють,і не завжди освячують крашанки,а ще п’ють горілку,матюкаються,курять. Ти йдеш туди й на тобі відбиток цього всього. Але лікаря потребує хворий,а не здоровий. Чому тягне на Схід? Бо там багато хворих людей. Вони ж на зламі,там дуже тяжко. Якщо хтось осуджує воїна за якісь його недоліки,за той самий алкоголізм,поїдьте самі й покажіть. Вчи не словом,а ділом. От чую часом: «Я не буду помагати тим алкашам!» Братчику,сам автомат в руки — і вперед. Начебто ми звичні до смерті,бо доводиться постійно хоронити людей і в мирному житті. Але коли ти на Сході,то розумієш,що стаєш більш жорстким,категоричним,не маєш гнучкості,стаєш дуже прямим,починаєш говорити речі,які багатьом не подобаються. Там все просто,бо там немає понтів. І філософствувати немає часу,бо коли летить куля,чи снаряд «Граду»,а він летить удвічі швидше,ніж швидкість звуку,і якщо ти почув,як летить «Град»,значить ти живий,не до філософії. Я не прихильник того,щоб священики завтра брали зброю до рук. Але я вважаю,що кожен має бути готовим до того,коли виникне така необхідність. Ми ж не можемо сказати,що старозавітні люди,які вірили в Бога,не воювали. Знайомий священик любить їздити у Донський монастир в Росії. Він розповідав,що його подивувало найбільше: на території цього монастиря завжди стояло стільки військової техніки,як у нашому музеї війська з написами «За родину!»,від такої то церкви для перемоги над фашизмом. У тій війні російська церква формувала колони військової техніки,вносячи свою лепту в перемогу над Німеччиною. І зараз росіяни засуджують українське священство. Вважаю,українська церква нині має стати духовною бронею української армії. Російська церква не готова стати такою бронею. Священики будь-якої церкви можуть бути готовими до цього,якщо вони поділяють українську ідею. Якщо церква не підтримує цього — значить то не українська,а російська церква в Україні. Чим відрізнялося суспільство часів Ярослава Мудрого від нинішнього? Тоді була симфонія духовної і світської влад. А ми чомусь кажемо,що церква має бути відділена від держави. Церква і держава повинні бути відділені від гріха і сатани. Тоді все стане на свої місця. Якщо церква і держава будуть з Христом,то це буде одна спільнота. Це як два кола: чим більше сегментів пересікається,тим більша гармонія. А ще краще,коли повністю зливаються. Але не тільки зливається держава з церквою,а і з Христом.

— У Росії церква давно злилася з державою,і бачимо,до чого це привело…

— Проблема в тому,що там нема Христа. Один керівник держави під час сповіді,коли в нього запитали,якого він віросповідання,відповів,що він православний атеїст. В Росії здебільшого процвітає саме християнський атеїзм. Там нема Христа. Вони православні,але не християни. Це найстрашніше,що може бути. Християнство передбачає основну заповідь — любов. Якщо в православ’ї немає любові,то там немає Христа. Воно стає зовнішньою надбудовою,а внутрішня сутність — Торічелєва порожнеча,абсолютний нуль. Тому сьогодні в Україні йде війна і за Христа,який дає шанс здобути перемогу,духовну й фізичну. Ніяка мета не варта засобів,що суперечать християнству й всупереч любові. Я не вважаю,що для досягнення мети можна вбити,вкрасти,принизити. Це не та мета. Звертаючись до депутатів,можу сказати їм одне: поставте перед собою мету привести Христа у Верховну Раду,обласну,районну,сільську. А якщо ви його не приведете — гріш вам ціна. Майбутнього у вас немає. Бо все тимчасове й тлінне,а Христос вічний. От чому я не готовий іти в депутати. А дехто,щоб потрапити туди,використовує всі засоби,і волонтерів з військовими в тому числі.

— Наші хлопці повертаються з війни,але вийти з неї неможливо. Це знають ті,хто був на ній. Може,їм більше потрібна допомога священика у мирному житті,а не на фронті?

— Я весь час кажу: як може допомогти монах,особливо сучасний,вирішити людині сімейні проблеми,якщо він сам ніколи не мав сім’ї? Як може допомогти бійцеві священик,якщо він не спав із ним в одному наметі,не їв з одного котелка,не ховався разом від «Градів»,якщо він не бачив того,що бачили його очі? Теж саме стосується капеланів,які приїздять на Схід. Після першого ж обстрілу більше допомагати треба капеланові,а не солдатові. Коли хлопці проходили підготовку на Житомирському полігоні,я вирішив стрибнути з парашута. Без підготовки будь-якої,бо ніколи не стрибав,у моєму віці та й при моїй вазі. Але для мене це було важливо. По-друге,це важливо було для інших,щоб вони розуміли: ти готовий переступити будь-який бар’єр,якщо треба буде переступати з ними. Солдати мають побачити в тобі побратима. Як мінімум ти не маєш стояти вище над ними. Не треба боятися зануритися в бруд війни й забруднитися заради духовного і фізичного життя людини. На війні немає напівтонів. Там або чорне,або біле. І священик не може допомагати собі на війні тими способами,якими допомагають собі хлопці. Священик,який починає вживати алкоголь,перестає бути священиком. Він має допомагати шукати Христа. Він є у них,його треба просто пробудити. Завдання священика — не навчити бійців вірити в Бога,а бути носієм Христа серед них. Принеси їм Христа. Хтось візьме,а хтось ні. І твоя молитва може збереже когось із них.

— Війна — це протиставлення себе Богу. Як бути священику в ситуації,коли йому мимоволі доводиться порушувати одну з десяти заповідей «Не убий»? Якщо Вашим рідним загрожуватиме небезпека,Ви готові взяти до рук зброю?

— Це моральний вибір кожного. Якщо моїм рідним загрожуватиме небезпека — однозначно. Просто тоді Бог не дасть мені іншого вибору. Я буду молитися до тих пір,поки не побачу критичність ситуації. Коли питання стоятиме так,або ти захистиш своїх близьких,або їх уб’ють,можливо тоді Бог скаже мені: «Я тобі даю можливість їх захистити». Не лейтенанту Петрову,чи ще комусь,а тобі. От і захищай. І тоді я не боятимуся замурати руки.

— Напевне,важко благословляти людину на вбивство?

— Я на вбивство ніколи не благословляв. Що таке вбивство? Це свідоме бажання забрати життя у людини заради своєї вигоди або заради своїх інтересів. На війні — це захист твоєї землі. Тим паче,Україна не веде загарбницької війни,а будь-яка визвольна війна виправдана. Я ніколи не вважав,що когось благословляю на вбивство. Так само,як і на Майдані. Я благословляв українців на те,щоб вони захистили Україну. Багато бійців звертаються до мене з цією проблемою,їх мучить те,що вони вбивали. Я їм кажу: «Твоє завдання — захистити свою землю. А коли війна закінчиться — помолитися за всіх,кого ти змушений був убити». Серед сепаратистів є багато звичайних людей,обманутих,які теж думають,що вони захищають свою землю. Ми хоча б розуміємо,що не захищаємо адміністрацію президента чи уряд,а своїх дітей,онуків,дружин. Я б хотів розділити обидві сторони в цій війні за іншими ознаками. Я узяв би найкращих представників української і російської нації й поставив би по один бік,а по інший — всіх негідників наших і їхніх. І тоді б я з піснею ішов на таку війну. Ми дуже скоро виграли б таку війну. Шляхтичі духу,українські і російські,прогнали б усіх негідників,і те національне об’єднання,що виникнуло б внаслідок цієї спільної перемоги,було б найпотужнішим у світі. Нічого,ми все витерпимо,все пройдемо й здобудемо своє. І в цьому нам допоможе Господь.