Народився я червоним і пузатим,мама сплеснула в долоні – трафив шляк! І почухав лоба рідний тато – додалося полку комуняк. Він не був таким партєйним,співчуття,напевне,трохи мав,начитався книг і був ідейним,тож і вляпався у красний знак.

Віддали мене спочатку в жовтенята,я ходив у школі,як курча,міг товариша купити і продати,вторгувавши,дірку калача. Потім я подався в піонери,галстука червоного вчепив,мріяв,певно,бути навіть мером і дививсь в майбутнє з густих брів. Був кумир у мене Льоня Брежнєв,він найдовше грів почесний трон,я від нього був колись залежний,бо похожий був на сальтисон. Я зумів найдовше і від нього всидіти у кріслі голови,спільними були у нас дороги,та не втримав Льоня булави.

А коли червоний галстук зняли,то дали мені на грудь значок,з комсомолом міцно пов’язали,як карась попався на гачок. Жив тоді я,наче у сметані,мутная водичка у ставку,вечорами всі веселі й п’яні у дівочому ще й голім квітнику. По щаблях я дерся вперто вгору,слово дав і слово відізвав,обіцяв активу діло вчора,післязавтра справу відміняв.

Ех,житуха! Де,скажи,поділась? Я ж тобі так правдою служив! Золота була для мене жила,діаманти я собі чавив. А від розкошів – червона пика,як партійний перший той білет,і зарплата геть не ликом шита,і великий ще авторитет. Там живіт у справі – не завада,жирний зад був совість,розум,честь,партія сказала: «Пєтя,нада!»,Хан Саган як рупор зразу: «Єсть!»

Плани партії то плани є народу,ми старались більше,ніж могли,ми не брались за холодну воду,бо гарячу нам давно дали. Був я справді щирим комуністом,тезка мій Петро Симон ще і досі хвалить моє місто,хоч я й досі в ньому сальтисон… Я готовий правдою служити тим далеким і крутим часам,щоб і у президії сидіти і щоб не тягали по судам. Я останній могікан як привид,що в Європі бродить скільки літ,він мені ще й досі серце живить,хоч пишу я щирий заповіт. Все роздам із того,що осталось,хай розносять,все мені одно,городянам – всі борги і жалость,рідним дітям – все моє майно. Всі мої партєйнії награди,грамоти,медалі і значки заберіть собі – мені не надо,лиш для сліз подай носовички…

Червонястих партій вже не буде,я старався послужить для БЮТ,вірили мені,як завше,люди і не знали,що їх знову б’ют. В хвіст і в гриву б’ють електората,лозунги спрацьовуть на в’йо,а для мудрого такого партократа шлях до трону,що аж йома-йо!

Був солдатом в партії у Юлі – показав їй свого часу дулю,із трьох пальців вмів скрутити й дати всім об’єднаним соцдемократам,полюбив і зрадив дуже кріпко партію Сірожика Тигипка. Поскладав перед собою партквитки,– якось соромно і зовсім не з руки,та немає поміж них з серпом,червонястого із молотком. Всі на мене нападають зря,бо нема уже мого царя,він не вибраний в Верховну Раду,так йому,напевно,нада. Пєтя,тезко мій,знайшов кохану і дітей їй струже,ще до плану зосталось одненьке немовля – і дадуть Симону медаля…

Я колись пишався на трибуні і взував на ноги модні чуні,а тепер зробили огороднє страхопудище із мене моднє. На міських на вуличних білбордах порозвішували мою морду,виють пси зі страху,плачуть діти,всі беруться мене матом крити. Водії задерли свого носа і сміються на ходу із боса,з мене сорому уже доволі,я ж не хлопчик,що у комсомолі,я чотирижди партійний із білетом,а не знов підвішений з прівєтом!

Тож заповідаю всім міщанам,щоб зняли мене й вернули шану,тільки не з посади свого мера,а то знов бере мене холєра. Внуки плачуть,кажуть: «Злазьте,діду!»,кличуть мене знову до обіду,а мені не лізе ложка в рота,розіп’яла діда та голота,що служив їй вік як комуняка,в мене вся червона навіть с*ака,бо сидю номенклатурно в кріслі,де червоні ще витають мислі.

Я готовий,навіть йти в АТО,як заплатять доларів по сто за годину,сидячи в окопі,а як ні,то бачив вас у ж*пі. А як куля-дура раптом свисне,то прошу вважати комуністом,а якщо вцілію на війні,то тоді і не вважайте,ні.

Я прожив на світі стільки літ,що писати треба заповіт на усе,що зібрано в засіках,а йому немає,люди,ліку. Треба переоблік починати,все детально й щиро розписати,не забути в опис партквиточки,штаненята і нову сорочку,землю,хату,дачу ще й авто,гроші,не зароблені в АТО…

А ще треба заключним акордом всі у місті позбирать білборди,бо тепер вони уже мої,там не сядуть навіть солов’ї,щоб горланити пісні во славу про червоную і вічну справу,навіть ворон пісню не прокряче про мою діяльність партсобачу.

Ми візьмемо фарбу червоненьку і напишемо ось так любенько: «Тут у місті княжім в повен ріст красувавсь останній комуніст!».