«Міграції» Злати Павлюк – унікальна,цілісна поетична сповідь,у якій гармонійно єднаються ліричне й філософське начала. Людмила Петрук-Павлюк,яка пише вірші з дитинства і має вагомі творчі напрацювання,у свою першу книгу вмістила тексти,написані фактично впродовж року. А точніше – від вересня 2014 до вересня 2015-го. Це той знаковий,доленосний рубікон,відколи у життєпис України та всіх,хто у ній сущий,наче повернулися,матеріалізувалися мрії та жертовні діяння лицарів-предків.
 
«Звідки ж з’явилися вірші? Із того космосу,з якого вони приходять протягом тисячоліть до тих,хто виявляє бажання і згоду відкрити себе для цього потоку слів,ритмів і мелодій»,- зізнається Людмила Павлюк. У книзі кожна поезія – довірлива сповідальна,глибинно-життєдайна і талановита. Як справедливо значиться в редакційному висновку-анотації видавництва «Апріорі»,«де побачили світ «Міграції»,«це перша книга лірики Людмили Павлюк,яка була поетом із весни її юності,але час достигання книжково-віршових плодів у верховітті її емоційно-душевного світу і присвяти їх широкому загалу настав тепер,улітку зрілості,коли Віра,Надія,Любов огранюються теплим світлом мудрої Софії і разом творять добре омолитовлене Диво,навертаючи нас усіх,вибраних для цієї епохи,до самих себе найкращих,до енергетичної вертикалі духу».
 
Аби переконатися у цьому,варто не розминутися з унікальними текстами волинянки-львів’янки Людмили-Злати Петрук-Павлюк. До речі,«Міграції» шанувальники мистецтва слова зможуть уже незабаром придбати у луцькій книгарні «Є».
 
Як зазначив,роздумуючи про творчість авторки «Міграцій»,видатний поет,прозаїк,літературознавець Ігор Павлюк: «Поезія Людмили – творча лабораторія жінки-інтелектуала,нейропсихолога і філософа,яка виросла на волинському Поліссі,в історичному містечку Луків,де,за легендою відомого мистецтвознавця Бориса Возницького,була резиденція містичного Ордену тамплієрів і де його рицарі нібито заховали Чашу Грааля». Тому,слушно зазначає він,«вишукувати,видлубувати у цих лірично-драматичних міграціях-медитаціях якісь «недоліки»,«якби» – це майже все одно,що критикувати молитву,яку судить лише Всевишній,як поезію – час і Всевишній… Хочу цитувати-смакувати цю лірику ще і ще,болісно й терпко переживаючи кожне слово,яке світиться мені то екзотичним бра,то зіркою,то містичним місячним сяйвом,то східним чи західним сонячним світлом,то свічковою сяєво провідністю».