«Волинь.Правда» неодноразово публікувала огляд політичних баталій навколо основних міст Волинської області – Володимира-Волинського, Нововолинська та Ковеля. Обласний центр, славетне місто Лучеськ, ми вирішили залишити «на десерт», адже тут, традиційно, відбувається найцікавіше. Цього разу одинадцять кандидатів заявили про свій намір балотуватися на посаду Луцького міського голови. Кожен по-своєму цікавий, однак, розпочати ми вирішили із представника президентської команди «Слуга Народу» Романа Бондарука. 

Роман Бондарук народився 7 жовтня 1979 року у селі Жидичин Ківерцівського району Волинської області. Як для політика – має досить юний вік, всього лише 41 рік… майже. З урахуванням того, що Україні – 29, можна сказати, що більшість свого свідомого життя Роман Бондарук провів в незалежній Україні. Тому, можна сказати, що й період становлення особистості цього політика припав на перші роки незалежності нашої держави, а він ознаменувався неабияким патріотичним підйомом. Лучанин Роман Бондарук пішов у політику ще 2010 року, тоді обрався до Луцької міської ради по списку «Батьківщини». У 2014 балотувався по Луцькому мажоритарному округу до парламенту, однак, програв. Тоді, на хвилі патріотизму, більшість голосів здобув учасник АТО Ігор Лапін.

ШУКАЮЧИ СКАЛКУ В ЧУЖОМУ ОЦІ: ТІ, ЩО МАЛО НЕ «УГРОБИЛИ» «ПРИВАТ», НАГАДУЮТЬ ПРО СПРАВУ «ЗАХІДІНКОМБАНКУ»

У 2020 році кандидатуру Романа Бондарука висуває політична сила Президента України «Слуга народу» на посаду міського голови Луцька. Нагадаємо, що за Володимира Зеленського у другому турі президентських виборів віддали голоси понад 73% виборців з тих, що прийшли на виборчі дільниці, а за його партію «Слуга народу» та мажоритарних кандидатів від неї, на позачергових парламентських виборах проголосувало більше половини українців. Це найбільший мандат довіри в історії України. І ні для кого не секрет, що олігархічна структура Ігоря Коломойського незадоволена результатами роботи «Зе» команди, у «розкрутку» якої вкладала величезні гроші.

Потрібно розуміти, що мета Коломойського одна – відбитися від позовів держави Україна і зберегти свої нечесно зароблені активи, якими цікавиться не тільки українське, а й американське правосуддя. Скажемо грубо, але чесно: пану Коломойському і компанії глибоко плювати на долю України і українського народу, особам з подвійним чи потрійним громадянством тут не жити і не виховувати тут своїх дітей. Це для нас Україна – це Батьківщина, щось рідне і безцінно дороге, для них – лише площадка для викачування грошей. Саме тому «Бєня» почав вкладати ресурси у «розкрутку» іншої політичної сили, назву якої не будемо вказувати, однак всім волинянам вона добре відома, так як обіцяє дуже світле майбутнє. Між іншим, кандидат від якої, ім’я якого не будемо зазначати, однак скажемо, що він тезка пана Коломойського, вже спить і бачить себе мером Луцька. Інший їхній спільний тезка, прізвище якого занадто відоме, щоб його називати, окрім всього іншого, володіє на Волині кількома засобами масової інформації. І ось на одному із них буквально вчора опублікували статтю про Романа Бондарука, у якій розповіли, як кандидат в мери Луцька обібрав власників «Західінкомбанку».

В чому особливість цієї «сенсаційної новини»? В тому, що події, описані у ній, відбувалися у далекому 2008 році – тоді згаданий банк оголосив про свою неплатоспроможність. Між іншим, «Волинь.Правда» тоді про це писала чесно і об’єктивно. Не хочемо кидати камінь ні в чий город, однак, деякі колеги з олігархічних ЗМІ відверто здивували методами своєї роботи, адже, фактично, скопіювали матеріали «Волинь.Правди» (тоді ще видання називалося «Волинська правда») дванадцятирічної давнини, і опублікували лише зараз, в пік передвиборчої кампанії. «Совпадєніє? Нє думаю», – сказав би російський пропагандист Дмитро Кісєльов, у якого, здається, деякі волинські ЗМІ беруть майстер-класи з агітації і пропаганди.

Тим, хто не в курсі цієї історії, може здатися, що Роман Бондарук потрапив «під роздачу» у ЗМІ через цей скандал тому, що має якийсь стосунок до власників чи адміністрації збанкрутілого банку. Однак, його фірми просто взяли там кредити для розвитку бізнесу. Хіба вина клієнтів банку, що він «луснув»? І взагалі, хто б говорив? Чи варто нагадувати, які фокуси із «Приватбанком» прокручував співзасновник і колишній співвласник Ігор Коломойський, який готовий покласти на лопатки всю банківську систему України, оголосити дефолт, відібрати депозити і навіть поточні рахунки у десятків мільйонів вкладників найбільшого банку України, аби лише повернути собі цю «годівничку». Тоді все навантаження впало на державний бюджет, націоналізація «Приватбанку» пройшла максимально безболісно для вкладників, хоча, через «хотілки» олігарха, вся Україна на кілька днів зависла над прірвою фінансового краху.

Окрім того, події навколо «Західінкомбанку» мали місце в 2008 році, а це – рік світової фінансової кризи, яка сильно вдарила по всіх. Фірми, які брали кредити у «Західінкомбанку», почали банкрутіти одна за одною. Це логічно, адже економіка саме так і працює, коли валиться ринок – падає купівельна спроможність, падають рівні продаж, знижується оборотний капітал, зменшується ліквідність і, з рештою, далеко не всі суб’єкти господарювання здатні пережити локдаун і вимушені оголошувати себе банкрутами.

Підприємницька діяльність – це самостійна, на власний ризик, господарська діяльність, спрямована на отримання прибутку. Чи можна вважати винними підприємців, які ризикнули і «прогоріли», не змогли погасити кредити? Навряд. Адміністрацію банку – так, і то умовно, адже в таких випадках, коли банк «валиться», за умови, що його навмисне не доводили до банкрутства, за справу береться Фонд гарантування вкладів.

КАНДИДАТ ВІД ПРЕЗИДЕНТА, ЧИ СТАВЛЕНИК ОЛІГАРХА: А ЗА КОГО ВИ ПРОГОЛОСУЄТЕ В ДРУГОМУ ТУРІ?

Не ідеалізуємо Романа Бондарука, можливо, він не найчесніша людина у світі, і, можливо, не найкращий кандидат на посаду мера Луцька, однак, нагадаємо, що він – кандидатура, запропонована Президентом України Володимиром Зеленським, який давно всім, хто хоч трішки слідкує за українською політикою, довів, що не має стосунку до олігарха Ігоря Коломойського, їхні шляхи давно розійшлися. От, власне, хочеться подивитися, навіть у розрізі міста Луцька, як розподіляться ті 73% рейтингу «Зе»-команди тепер, за кого насправді голосували українці минулого року: за Володимира Зеленського, чи все ж за Ігоря Коломойського? Ось є два кандидати в мери Луцька: від партії Зеленського і від партії Коломойського. Кому більше довіряти будемо? Не беремо зараз до уваги представників інших партій. Уявімо, що це вже другий тур. Два кандидати: одного пропонує всенародно обраний Президент України Володимир Зеленський, іншого – «призначає» олігарх Ігор Коломойський.

Немає жодного сумніву, що Романа Бондарука вивчили «під мікроскопом» компетентні служби на предмет добропорядності, адже якби «Слуга народу» виставила кандидатом в мери людину із сумнівною репутацією – тінь падала би на самого гаранта, а йому і так не солодко, бо дістається і від проросійського крила, і від прозахідного, і від націоналістів, і від олігархічних кланів. Луцьк – обласний центр Волинської області, яка межує з одного боку з Польщею, з якою у нас через різні погляди на спільну історію складаються непрості стосунки, з іншого боку – з Білоруссю, де взагалі назріває громадянська війна, і одному Богу відомо, яким боком це може відбитися на Україні і на прикордонній Волині. Звісно, це зовнішня політика, до якої мери міст не мають відношення, однак, хто знає, з якими внутрішніми викликами доведеться стикнутися українським містам у разі загострення зовнішньополітичних факторів. У зв’язку з цим навряд хтось ризикне припустити, що президентська партія підбирала кандидатів у мери міст навмання, і, тицьнувши пальцем в небо, попала у Романа Бондарука. Вочевидь, саме цей політик подає надії і викликає довіру в українського гаранта.

Можна було б ще зрозуміти, якби реальну конкуренцію, прагнучи реваншу, кандидату від «Слуги народу» складала команда п’ятого президента України. Однак, сьогодні ми всі розуміємо, що кандидат від «Європейської солідарності» у Луцьку – чисто технічний, адже люди, які свого часу використовували Петра Порошенка і його можливості, після його розгромної поразки перебігли у табір його запеклих опонентів, змінивши шапку, як у тому класичному радянському фільмі, з фразою: «Знову влада міняється». Такі ніде не пропадуть, вміло перефарбовуючись, умовно кажучи, з комуністів у націоналісти, і навпаки. Таким добре живеться і у компанії «регіоналів», і у складі команди Петра Порошенка, який з цими «регіоналами» воював під час Революції Гідності, а тепер – у складі нової політичної сили, лідером якої є запеклий опонент Порошенка. Такому вмінню Степана Івахіва перефарбовуватися у кольори навколишнього середовища позаздрили б навіть справжні хамелеони.

Та вибиває землю з під ніг Володимира Зеленського не Петро Порошенко, а як би це дико не звучало, саме Ігор Коломойський і його команда. Адже це не проти Романа Бондарука особисто підконтрольні олігархам ЗМІ ллють бруд, вони сьогодні виступають проти президента, гаранта Конституції, якому півтора року тому висловили довіру 73% українців, і сьогодні рейтинг довіри в межах 40% серед тих, хто визначився, найбільше, серед всіх потенційних кандидатів на найвищу посаду (станом на червень 2020 року). А хто міряв рейтинг довіри до Ігоря Коломойського?

Коломойський, який ще в 2014 році називав Володимира Путіна «шизофреником», і божився, що дороги назад до Росії нема, сьогодні знайшов спільну мову із проросійським олігархом, кумом російського диктатора – Віктором Медведчуком. І, здається, ці двоє дерибанять Україну, аж гай шумить, на жаль, вибиваючи всі важелі впливу з рук і президента, і прем’єр-міністра, і народних депутатів і, тим більше, місцевої влади. Це просто не вкладається в голові, що невеличка група людей підім’яла під себе величезну кількість політиків різних рівнів, різноманітних активістів і журналістів, які всі разом готові підкласти Україну під Росію тільки заради того, аби олігарх з Дніпра вберіг свої статки і уникнув політичної і кримінальної відповідальності не тільки в Україні, а й у США.

Українці, волиняни, лучани, невже вам не зрозуміло, що олігархи вибудовують справжню «політичну піраміду», підпорядковуючи собі всі щаблі влади в Україні: починаючи від сільських ОТГ, завершуючи Офісом президента України? Невже ми надамо мандат довіри цим пройдисвітам на місцевих, та, у майбутньому, парламентських і президентських виборах в Україні? Якщо так, то пам’ятайте, що власною рукою ми готові перекреслити всі здобутки Революції Гідності і звести нанівець шестирічне протистояння прямому військовому вторгненню на нашу територію армії агресора. Вже сьогодні ці сили змінюють риторику про події в Криму і на Сході. Ще трохи, і наші Герої війни з Росією перетворяться на «учасників внутрішнього громадянського конфлікту». Чи варто тут додавати, що левова частка бізнесів цих двох олігархів зареєстрована в офшорних зонах, відтак, вони не платять податків в Україні, навіть військового збору. І ці структури, обманом прийшовши до влади, задурманюючи людям голову через скуплені телеканали, обіцяють світле майбутнє?

Сьогодні навколо цієї яскравої обгортки на Волині об’єдналися всі, але, на жаль, це об’єднання, фактично, проти України. Не бачать свого майбутнього тут ті, хто сьогодні виступає з пафосними гаслами на ефірах своїх же телеканалів і красується на дорогих рекламних щитах, маючи по два чи три громадянства. В будь-який час вони готові вилетіти з України, яку довели до ручки своїми голосуваннями, на своїх приватних літаках у свої закордонні маєтки. Вони провели «договорняк» на Волині і, як наслідок, сьогодні у Луцьку практично ніхто не може скласти реальної конкуренції їхньому «погодженому» кандидату.

Можливо, Роман Бондарук – не найкраща кандидатура, але він, особисто в мене, викликає більше довіри, ніж представник олігархічної команди, щонайменше тому, що йому довіряє Президент, а Президенту, у свою чергу, довіряє близько 40% населення, не дивлячись на увесь бруд, який цілодобово ллється у його бік зі «зливних бачків» олігархів.

У виборчий період завжди емоції б’ють через край, і майже в кожній українській хаті чоловік з жінкою сваряться через те, що не можуть визначитися з єдиним кандидатом. Тож закликаємо до холодного критичного мислення, давайте думати про наш спільний дім, нашу Україну, нашу Волинь і наш Луцьк. Бо наше по-справжньому світле майбутнє настане тільки тоді, коли ми скинемо пута, якими сковані, завдячуючи олігархам, коли наш Президент, Уряд і парламент, коли кожен губернатор і кожен міський голова, буде по-справжньому незалежним від олігархів, коли саме поняття «олігарх» в Україні перестане існувати, коли ми, виборці, надамо мандат довіри звичайним українцям, як ми самі, які тут народилися, тут живуть, працюють, і тут планують виховувати своїх дітей. Які чесно працюють на себе і на Україну, а не обслуговують олігархічні клани за крихти із царського столу.

Сьогодні, 7 жовтня, Роман Бондарук святкує свій день народження. Колектив «Волинь.Правди» щиро вітає майбутнього мера Луцька, та бажає впевненої перемоги!

Василь Онищук