Дмитро Васильович Фірташ пішов у бізнес одразу після ПТУ. В цьому ділі,як відомо,потрібні не освіта,не розум,а лише винятковий нюх на удачу. Почав із помідорів,які в його рідному Заліщицькому районі Тернопільщини завжди родили рясно,далі перейшов на інші продукти.

Ще одна умова успіху в бізнесі – вміння знайти потрібних людей і використати їх у своїх інтересах. Така людина знайшлася – Марина Калиновська,в якої була своя фірма і родичі-євреї по лінії чоловіка. Відтак 1996 року Фірташ і Калиновська уже в Німеччині. Мають свою транспортну контору,доставляють продукти в Туркменістан. Там Дмитро Васильович і вловив запах газу. Спочатку туркменського,а потім і російського,газпромівського. Справи пішли вгору. В той час німецька преса багато пише про удачливого бізнесмена з України,дотепно обігруючи його прізвище,котре по-німецьки звучить як «чотири кишені».

А найперший вигідний газовий контракт фірмі Калиновської-Фірташа забезпечив такий собі Володимир Галаздра – власник українсько-швейцарського СП «Барі»,що було одним із газотрейдерів славнозвісного «Інтергазу» Ігоря Бакая – ще одного відомого газового магната,засновника і першого директора державного підприємства «Нафтогаз України». В майбутньому дружба з І.Бакаєм відіграє дуже важливу роль у житті нашого олігарха.

Незабаром Фірташ і Калиновська виходять на співпрацю з найбільшим на той час газовим трейдером «Ітера». Для забезпечення спільних схем з постачання продовольства в Туркменістан 15 січня 2001 року на Кіпрі реєструється компанія Highrock Holding Ltd. Її очолює Дмитро Фірташ. Через цю фірму він продає свій продовольчий товар Ігорю Бакаю,а від його «Інтергазу» отримує газ для поставок в Україну. Після того,як «Інтергаз» припинив своє існування,Фірташ налагоджує співробітництво ще з одним потужним газотрейдером – компанією «Ітера».

2002 року він успішно вклинюється між двох газових гігантів – російський «Газпром» і наш «Нафтогаз України». З допомогою ангажованих осіб створює компанію під назвою Eural TransGas (ETG),яка,відсунувши вбік «Ітеру»,стає першим газовим монополістом і посередником у постачанні туркменського газу в Україну. В цьому йому,за даними певних джерел,допоміг українсько-російський підприємець і всесвітньо відомий кримінальний авторитет Семен Могилевич (справжнє прізвище Шнайдер),разом з яким олігарх раніше «розробляв» туркменський газ.

Обзавівшись мільярдами доларів,Фірташ починає скуповувати підприємства хімічної промисловості. І не тільки в Україні,а й за кордоном. Прикуплені підприємства,зокрема українські,потребують колосальних інвестицій,грошей не вистачає,олігарх позичає їх у російських банків. Кредити багатомільярдні,тому експерти непокояться: Фірташ таким чином у потрібний момент може здати українську хімічну промисловість Росії.

Його винятковий зв’язок з Росією особливо проявився 2004 року,коли бізнесмен створив свою скандальну компанію РосУкрЕнерго,яка здійснювала транзит газу в Україну та на захід – в країни ЄС. Через цю фірму олігарх отримав шквал критики та звинувачень. Фірма була не власне його,50% акцій у ній мав російський «Газпром». Але,крім свіжих мільярдів доларів,увесь негатив дістався йому.

Міцно зв‘язаний з Росією Фірташ і через свій хімічний бізнес. З російського боку такою ж справою займався Аркадій Ротенберґ – наближений Путіна,з яким вони в спортивному залі разом бавилися в дзю-до. Ротенберґ допоміг Фірташу вийти на російський ринок,Фірташ Ротенберґу – на український та західний. Відтак у них ніколи не було ні технічних непорозумінь,ані демпінгу. Йшлося навіть про суміщення бізнесів. А також про спільну покупку Одеського припортового заводу,якщо його виставлять на торги.

Несподівано грянув грім з помаранчевої хмари. В протистоянні Ющенка й Тимошенко Фірташ змушений був визначатися і став на бік Президента,отримавши в особі Тимошенко запеклого ворога. Вона,нібито за борги,відбирає у нього 11 млрд. кубічних метрів газу,завдаючи мільярдних втрат. Ющенко особисто підтримує й прикриває РосУкрЕнерго,прем‘єр Єхануров 2006 року заводить компанію на внутрішній ринок,замінивши нею державний «Нафтогаз»,проте всім стає зрозуміло,що ця структура створена з метою намивання корупційних грошей для керівників держави та політиків – і вона потрапляє у фокус уваги преси та спецслужб.

У президентській кампанії 2010 року Фірташ робить ставку на Януковича,допомагає йому фінансами та медіа-ресурсом через телеканал «Інтер». Продовжує платити й опісля: половину всіх прибутків (за його ж таки зізнанням) чесно віддає верховному покровителю. А коли того підбили на широку коаліцію з командою Тимошенко,гаряче відговорює його,наражаючись на проблеми,оскільки коаліцію ПР із БЮТ схвалив сам Путін.

Після подій на Майдані наближеність до Януковича для Фірташа – небезпечний негатив і він всіляко намагається відмитись від нього. Факти,однак,неспростовні. 2011року він обраний головою Ради Федерації роботодавців України. У лютому 2012 року призначений головою Національної тристоронньої соціально-економічної ради (НТСЕР),завдання якої – розробляти для Президента України пропозиції з питань формування і реалізації соціально-економічної політики. А в жовтні 2013-го президент Янукович вводить Фірташа як голову Федерації роботодавців України до складу державної комісії зі співпраці з Світовою організацією торгівлі. Якби Янукович хоч на мить засумнівався в лояльності олігарха,всі ці призначення були б неможливі.

Війна на Сході налякала Фірташа. Ні,не через загрозу державі,а через пряму загрозу його інтересам. Він власник великих підприємств на сході України – концерну «Стирол» у Горлівці,об’єднання «Азот» у Сєеверодонецьку. Тому олігарх (через два місяці після початку Майдану) починає активно закликати до миру. Звертається безпосередньо до Януковича,до політичних структур,до російського бізнесу. В принципі,його заклики останнього часу співпадають з лінією Москви: український уряд має не воювати,а домовлятися з сепаратистами.

12 березня 2014 року австрійська поліція,виконуючи рішення американського суду,заарештовує олігарха у Відні. Але Фірташ дуже швидко під 125 млн. євро закладу виходить на свободу з зобов’язанням не виїжджати за межі Австрії. Гроші надійшли з Росії. Там у нього надійних «дах». США вимагають екстрадиції. Австрія не поспішає,бо знає,що за Фірташем стоїть Кремль. Австрія проти Путіна не грає.

Американська феміда неабияк зацікавлена отримати українського олігарха. Те,що він дав індійським високопосадовцям хабар в сумі майже 20 млн. доларів за право розробляти тамтешні титанові родовища,американців цікавить менше всього. Фірташ знає дуже багато про тонкощі газового та іншого російського бізнесу,безпосередньо зав’язаного на Путіні. Ця інформація була б золотою для американських спецслужб і нищівною для господаря Кремля…

Будь-яка війна характерна тим,що робить багато ушкоджень та дірок. Продірявитись можуть і ті «чотири кишені» удачі,якими,за дотепним висловом німецьких журналістів,є Дмитро Васильович Фірташ.