«Бандити приїжджали на Варшавський ринок о шостій годині,а я зі своїми спортсменами вже о п’ятій там»
 
—Олександре Яковичу,і чим на пенсії займається справжній полковник?
 
—Просто живу. Он їхав до вас,заїхав до внука. «Дідусю,що ти мені привіз?» — питає. Машинку,звичайно. Діти виросли,самостійні вже,можу дозволити собі нічого не робити.
 

 
—Так вже й нічого! Щось не віриться…
 
—Не сиджу,звичайно,склавши руки. Здійснив свою маленьку мрію: збудував невеличкий будиночок,про який завжди мріяв. З дерева. І баньку. Сам збудував. Коли виходив на пенсію,отримав вихідних трохи,ще продав свого старого лаха-автомобіля — якраз вистачило. До речі квартиру в міліції я отримав лише на 32 році служби. І то пощастило,що будинок саме здавався. Тепер хатина,садочок,квіти,грядка. Приймаю друзів тут,спілкуюся. Десь так. Приїздіть у гості,побачите.
 
—Дякую,звичайно. Але щось найметься віри,що така діяльна особа,яка все життя ловила бандитів різної масті і — раптом геть відійшла від активного життя,ставши пересічним пенсіонером на дачі. Ваші колеги,йдучи на пенсію,забезпечили собі надійні тили. Хто фірми повідкривав і займається бізнесом,хто прилаштувався в якості «даху» і т. д. А ви не забезпечили собі безбідну старість?
 
—Ну чому? Я маю непогану пенсію. Мені достатньо.
 
—Ви очолювали відділ по боротьбі з бандитизмом у новоствореному волинському УБОЗі у найважчі часи,у 1992-1997 роках. Пам’ятаю,нас,журналістів,ваша структура запрошувала на прес-конференції,ми бачили,як тренуються хлопці з «Сокола»,були поінформовані про всі гучні злочини та їх розкриття. Тепер поліція стала значно закритішою структурою. Ким ви починали свою міліцейську кар’єру?
 
—У патрульній службі починав. Ходив у патрулі,як і більшість. У міліцію тоді йшли за покликанням. Я – не вийняток. Потрапила в руки книга «Сто хвилин подвигу»,в якій були нариси про будні міліцейські,дуже цікаво написано,як розкривалися злочини,тобто вся ця кухня описувалася. І все. Після армії дали комсомольську путівку в органи. А потім,коли захотів у розшук,треба було в партію вступати. Коли працював у Луцькому міськвідділі,на все місто було 7 діючих оперів і один автомобіль. Але щоб хтось з нас оголив зброю чи пішов у місто зі зброєю — ні-ні. Якщо це хтось помітив,а була інспекція з особового складу — матимеш великі неприємності. Не було втрат зброї,як зараз,коли нап’ється міліціонер і губить табельну зброю. Карний розшук — то було престижно.
 

 
—Добрий сищик — це все таки інтелектуальна робота?
 
—Це як ведмідь-шатун. Ніч,день і ранок на ногах. Пройдеш свій район вздовж та впоперек,потім ще пару разів. А коли скоївся злочин,добами на ногах,ночуєш в робочому кабінеті.
 
—А навчалися ви де?
 
—Закінчив Луцький педінститут,як багато хто з моїх колег. Пройшло трохи часу,одного разу приїздять додому Григорій Ліпич,керівник карного розшуку з Йосипом Демидюком,вже покійним. Привезли ящик огірків дружині. Щоб відпустила мене у Москву в академію МВС.А вдома двоє дітей маленьких. Нічого,відпустила. Після навчання пропонували у Тюмень їхати,трикімнатну квартиру давали,машину в розстрочку. Дружина відмовилася навідріз. Повернувся на Волинь. Був відділ по боротьбі з бандитизмом,так званий шостий,при карному розшуку. Там був старшим групи,а в групі — один я,решту доводилося набирати за так званими тимчасовими відрядженнями на два-три місяці. Це був кінець вісімдесятих років,рекет у розпалі,крали безбожно,саме поляки почали їздити до нас на базар. Брав у групу спортсменів і працювали на ринку. Пам’ятаєте,прилавки –столи були дерев’яні,під ними сумки стояли. Поляк стоїть,торби шнурком до ноги прив’язав. Один бандит лізе під прилавок,шнурки повідрізав бритвою,а другий сумку потягнув. А поляк з тою лямкою далі стоїть. Як побачить — матюкається! Багато хто й не заявляв,бо привозив сумок десять,щось та продасть. Телевізор на машину завантажив — і почухав на Польщу. Бандити приїжджали на Варшавський ринок о шостій годині,а я зі своїми спортсменами вже о п’ятій там. Вони о п’ятій,значить ми о четвертій. Як засічуть мене — відразу на весь базар вмикають музику з фільму «Місце зустрічі змінити не можна». Це був знак,що менти тут. І переставали красти. А тоді крадіжка в іноземця — це був контрольний злочин,тобто картка виставлялася як в МВС України,так і в Москві. Всі ці злочини були на контролі. В середньому за рік фіксувалося понад 60 таких крадіжок,а через рік наших рейдів було лише 3 контрольних злочини нерозкриті. Працювали на випередження або затримували на гарячому. Першого затриманого злодія привозили у міськвідділ коли о шостій,а деколи навіть о п’ятій годині. Чергового міськвідділу аж трусило! Бо треба було знайти перекладача з польської,щоб опитати потерпілого,описати всі речі,слідчого підняти. А до 10-11 години ми затримували й привозили по 5-6 злодійських груп,бо працювали вони не поодинці. де один-два чоловіки. чоловіки. Хтось тримає речі,другий з-під пахви вихоплює і передає третьому.
 
—Як і кишенькові злодії діють. Один відволікає увагу,другий витягує гаманець.
 
—Вони й раніше так працювали. Хто професіонал,той рідко коли сам працює. Є такі,що мають навіть спеціально натренованих собак. Смикає за поводок,пес кидається на людину і в цей час злодій витягує з кишені жертви те,що йому треба.
 
—Але сьогодні люди жаліються,що на відміну від тих часів,поліція не ловить кишенькових злодіїв…
 
—А міліції по-моєму тепер на базарі і немає. Тоді ми працювали не лише по злодіях,ще й були рекетири. З кожного власника торгівельної точки бандити ходили й вимагали мзду. У 90-му році я запрошував всіх комерсантів у кінотеатрі «Зміна» ,а їх тоді ще на пальцях можна було порахувати,і просив,щоб вони писали заяви. Немає заяви — немає злочину і справи. Та писали одиниці,боялися. Поки люди не зрозуміли й не повірили,тоді почали заявляти. А потім почався вже бандитизм,коли вимагання переросло в розбійні напади зі зброєю. Із тюрем випустили тих,кого посадили у 80-их роках. Вони вийшли на волю,об’єдналися у кримінальні групи й почалися напади на підприємців із обрізами,пістолетами.
 

 
«На 15 років треба садити і не менше!»
 
—Для нас це було незвично,дико,бо такі зухвалі розбої в радянські часи давно відійшли в минуле…
 
—Так,це були реалії пострадянської доби й становлення дикого капіталізму. Потім ці організовані бандитські групи почали ділитися на підгрупи й почали воювати між собою. Звичайно,не без нашої допомоги. Перший злочинний капітал прийшов у 1991-1993 роках і бандити вже мали чим відкуплятися. Зараз зустрічаю когось з адвокатів,жаліються: «Ви як пішли на пенсію,не маємо за що жити». Немає справ,не має за що будуватися,автівки купляти. До речі,в останні три роки перед моїм виходом на пенсію ,не для похвальби кажу,у нас не було нерозкритих убивств. Хоча щороку скоювалося десь по 45-цих важких злочинів. Залишалося нерозкритими лише кілька контрольних злочинів.
 
—Процент розкриття,якому можуть позаздрити специ ФБР! Чи не стали ці показники наслідком специфічних методів роботи із підозрюваними? Даруйте,знаємо,як у нашій міліції вміють вибивати потрібні покази та зізнання…
 
—Не знаю,як там до мене було і хто там що кому вішав . У мне було так: поки не збереш повністю доказову базу вини підозрюваного — не маєш іти з чим в суд. І я цього старався не робити. Ось чому не було розкрито гарячими слідами резонансне вбивство ДАІшника,що сталося у Луцьку на виїзді на Ковель в районі лісництва. Він машиною туди приїхав,садист його задушив,потім ще з одним напарником із Рожищ вивезли у Ковель,роздягнули,,а тіло закопали в лісі. Одяг спалили в іншому місці,за 15 кілометрів звідти. При тому всьому,що було зрозуміло,хто вчинив це вбивство,але не було доказів,навіть того,що можна було зібрати з самого початку: це свідки,обставини,огляд місця подій нормальний. А коли через два роки повернулися до цієї справи і почали все це робити побачили : там погрішності,там погрішності. Довелося добряче попрацювати,щоб довести цю справу до суду і щоб вбивці понесли заслужене покарання.
 
—Нерозкритим було й залишається резонансне вбивство начальника Луцького міськвідділу міліції Сергія Швачки. Ви були залучені до його розслідування?
 
—Я тоді вже в УБОЗі не працював,а керував розвідкою. Слідство вели слідчі з Генпрокуратури,а оперативне супроводження було покладено на УБОЗ. Я навіть не читав цієї справи. Кримінальний блок відношення до неї не мав. УБОЗ був самостійний,так само перший заступник начальника УМВС,вони змінювалися,як рукавички. Казали,що ту справу і там не читали. На той часу же тоді було дванадцять її томів. А інформація,яка була доступна,то її і зараз можна перевіряти,але…
 

 
—Але до неї вже не повернуться,напевне?
 
—Думаю,що там вже немає кому повертатися.
 
—Кримінальний світ дев’яностих років і нинішній чим вони відрізняються?
 
—Тоді був розподіл майна приватного,бо забирали гроші в бізнесменів: хто грабував,хто крав,хто так віджимав. А зараз це робиться на рівні держави. Обрані впливові мужі віджимають весь бізнес. Хочеш не хочеш,а віддай і все,бо сядеш у тюрму. Бачите по телевізору,які у них квартири,будинки по 500 квадратів. Для чого чоловікові стільки? Бо треба ці гроші,які незаконно здобув,швидше за все на хабарах ,у щось вкласти. От і купляють палаци,будують,переоформляють. І це ще небезпечніше. Так було свого часу у Донецьку,де була своя кримінальна вотчинна. Там трупи на кожному кроці. Якщо навіть у ті часи УБОЗ на Волині якось утримував ситуацію,там вже тупо заробляли гроші. Всі.
 
—І до чого це привело?
 
—Привело до того,що маємо другу і третю держави. Криміналітет прийшов до влади. Люди на Донбасі не бачили,як можна жити,бо там були тільки дуже багаті і маса темних людей,які не уявляли,як можна жити,які ніде не були і нічого не бачили. Навіть на заході,українському,а не в Європі. Це тепер,побувавши у Західній Україні,вони побачили зовсім інше життя.
 
—На вашу думку тодішній владі було вигідно,щоб криміналітет прийшов у неї,щоб самій безсовісно розкрадати державне майно?
 
—Може пам’ятаєте,ще в дев’яностих роках мусувалося питання про створення НБР — національного бюро розслідувань. І воно вже було створене,до 30 чоловік,очолював його Василь Дурдинець. І тут же вийшов закон про корупцію,який дозволяв корупціонерів штрафувати. Я до цих пір не розумію,що таке застава,до прикладу. Це він вкрав мільярд,два мільйони вилучили,а ще за два відпустили на волю під заставу. І завтра його тут не буде. На 15 років треба садити і не менше!
 

 
—Скільки вже говориться про те,щоб депутати внесли зміни в законодавство і заборонити заставу для корупціонерів — ніяк руки не доходять. Бо кожен завтра сам може опинитися на лаві підсудних. Як казав хтось з міжнародних експертів,це все одно що дозволити індичкам голосувати за Різдво. Не будуть вони голосувати проти себе. Суди наші демонструють дивовижну лояльність! Ось у нас,на Волині,у Рожищенському районі рецидивіст із 4 судимостями тероризує все село,а його суд за спробу зґвалтування відпускає під домашній арешт. Коли випрацювали,таке було можливо?
 
—Тоді такого не було. (випадок)
 
—Послухаєш вас,все ніби так було чудово,професійно,правильно. Але звідки взялися оті мєнти із жадібними очима,із загребущими руками? Коли сталася ця моральна деградація міліції?
 
—Уже в 90 роках. Згадайте,що це був за час. Не платилися зарплати,а якщо платили,то вони були жебрацькими. Це людина цілу ніч ходить в патрулі,а отримує в місяць 5-6 доларів. Купонами спочатку,а потім гривнями. З них половину треба віддати за зйомку квартиру,добре,що тоді хоч гуртожитки були,тепер і їх поприватизовували бізнесмени. А був ще й бартер. І ми отримували його горілкою. Ще у міськвідділі тоді був. Приходжу,а хлопці п’яні,закусити нічим. Після цього відмовилися від такого бартеру. Мусили шукати інші виходи з ситуації. У 2000 році патрульні мали зарплату 1500 тисячі гривень,з них 500 гривень йшло на квартиру і тисяча залишалася на сім’ю. А в чоловіка ще двоє дітей,як жити? Багато хто звільнився тоді. Набрали молодих і зробили між ними «тьорки»,бо «Беркут» отримував 5 тисяч,а решта у кілька разів менше. Чому? Бо держава вже готувалася до використання міліції у своїх політичних цілях. Вони ж не дурні були,бачили,що народ шаленіє,бо бідніє. Треба,щоб владу хтось захищав. Тому всі старалися в «Беркут» іти. На Майдані що вийшло? Їх призвали,давали готівкою ще гроші. І зіткнули лобами народ із міліцією. Потім прийшли реформатори,і замість того,щоб зробити нормальну атестацію,запросивши і старих міліціонерів,які ще дружать з головою,зробили казна що. Атестація — дуже хороший спосіб позбутися від непотрібного чоловіка,Бо якщо так заставиш його рапорт написати — може побігти до суду. А не проходить атестації — цілком законна підстава для звільнення. Бо там є багато чого: матеріальна частина зброї,стрільба,професійна підготовка. Не складаєш все — іди собі з Богом. А сьогодні позбирали чутки в інтернеті — і ти не потрібний. Так 400 чоловік позбавилися в області. Набрали кращих? Ні трохи. І люди через це злі. Та й економічна ситуація в країні погіршується. Народ бідніє і ще більше біднітиме. Боюся,щоб не дійшло до громадянської непокори. Бо тоді буде геть зле.
 
«А подивіться на зовнішній вигляд нових поліцейських. Той у наколках,той у сережках,начальник із якоюсь борідкою незрозумілою. Жах!»
 
—На вустах усіх сьогодні — міліцейська реформа. Є критики,є скептики,є оптимісти. Ви до цього як ставитеся?
 
—За моїх часів головною вимогою було,щоб міліціонер не порушував законів. І моральних у тому числі. Міліція не була швидкою допомогою. Зараз же понабирали красивих,з довгими ногами,вони красиві,молоді,стрункі. Допускаю,що хтось має щирі прагнення,ентузіазм до змін. А більшості просто не вистачає адреналіну в житті,бо вже набридло по тих барах вишивати. Вони в центрі уваги до них прикута увага суспільства,нові автівки. Круто! Але довіра громадян — примхлива штука. Її треба ще заслужити. Вже на 400 чоловік недоукомплектована волинська поліція. А ті машини. Те,що б’ють їх,Бог з ним. Але ж вони з них не виходять! Пам’ятаю,як я патрулював вулиці. У 1978 році,коли у Львові вчився. Нас на практику відправляли,прикріплювали до дільничного міліціонера,до патрульного. От дідусь-міліціонер,який війну пройшов,повільно собі прогулюється ввечері по місту. Заходить у підворотню,п’яна компанія сидить. Він пальцем посварив,хлопці пляшки зібрали і пішли. Закон поважали. А щоб закон поважали,його треба виконувати. Абсолютно всім виконувати. Потім зайшов до адміннадзорного і попередив,що о 19 годині він має бути вдома,бо перевірить. Зайшов о сьомій,немає — склав протокол. Потім зайшов у неблагополучну сім’ю,до важкого підлітка,в ресторан,поговорив там із вахтерами,попитав,хто приходив,що робили і т. д. О 23 годині ми верталися у райвідділ і він доповідав своєму керівнику,що на дільниці бачив. І так кожен дільничний рапортував,всі патрулі. Це була і профілактика злочинів. Отака була стара патрульна служба. Так нас навчали у сімдесятих роках,потім ми молодих вчили.
 
—Тепер ніхто не знає свого дільничного в обличчя. Я,до прикладу,свого ніколи не бачила…
 
—Та який дільничний,їх же скоротили. На цілий Локачинський район,здається всього три дільничних залишили. І що людина може зробити? Абсолютно нічого. Всю патрульну службу потрібно вчити. Так,як мене колись вчили. Щоб закони знали,у першу чергу закони. Тому що коли законів не знаєш сам,а вимагаєш це від людини,то на тебе дивляться,як на придурка,вибачте за грубість. А подивіться на зовнішній вигляд нових поліцейських. Той у наколках,той у сережках,начальник із якоюсь борідкою незрозумілою. Це жах!
 
—А колись міліціонерам забороняли бороди носити?
 
—Дуже рідко хтось дозволяв це,хоча стройовим статутом це не заборонялося. Дозволялося оперативним працівникам бороду носити.
 
—Всі констатують,що криміногенна ситуація в державі загрозлива. Зрозуміло,йде війна,на руках у населення море зброї. Знову чуємо про страшні злочини,про які ми вже призабули. Знов бандитські напади,розбої з використанням ще страшнішої зброї,ніж у дев’яностих. На Волині теж. Навіть прокурорів грабують і катують! ІФ в цей самий момент розформували УБОЗ,коли на часі створення управління чи відділу по боротьбі з бандитизмом,як колись. Чи доцільні такі пертурбації у поліційному відомстві?
 
—Якщо говорити про систему МВС,вона мені не подобається. Взяти економічні злочини. Ними займається поліція,податкова,СБУ,був ще УБОЗ. І всі застосовують якісь технічні засоби й інші оперативні можливості. Буває так,що займаються одним і тим же самим три служби,а в результати один одному нашкодять і на тому все закінчиться. Це все державні гроші,й немалі. Скільки витрачено грошей на техніку,на бензин,на інші речі. Об’єднати треба всі служби і зробити один потужний підрозділ,що займатиметься винятково економічними злочинами. І тоді були б якісь напрямки випрацювані. Є ж земля,і спиртзаводи,хабарництво. Тому УБОЗ треба повернути однозначно,але вилучити з-під його юрисдикції економічні злочини. Щоб не було спокуси грошима. При тому всьому ,що йде війна,розшук займається поточними злочинами: зброя,бандитизм,вимагання,тобто так звана латентна злочинність,якою сьогодні майже ніхто не займається. Як працював УБОЗ? Він займався від злочинця до злочину. До прикладу,знали,що є такий Володя Клеванський за кличкою «Граф». На нього заводилася оперативна справа і кожен крок його документувався. До того часу,поки він не скоїть злочин. Коли він скоїть злочин,докази вже були майже зібрані. Це я так образно кажу. Сьогодні все дуже складно. Злочини стають зухвалими,людей грабують,катують. У Любомльському районі люди настільки налякані,що вулицями бояться ходити. Кілька чоловік до мене зверталися,просять допомогти: «Може ви щось знаєте,хто міг це зробити». Раніше знав,а тепер ні. То з Одеси приїде хтось,то з Луганська,то з Донецька,ніхто не контролює цю міграцію. Колись була дорожня міліція,ми мали всю інформацію про рух транспорту: хто виїхав,хто в’їхав у місто. А потім почали контрабандою возити спирт на Ковель,звідти через кордон на Польщу. Оскільки ці спиртовози всі були зав’язані на Києві,то невигідно було,щоб цей рух відстежувався. І дорожню міліцію розформували. За 100 доларів міліціонер супроводжував контрабандну фуру зі спиртом до Ковеля. Колись мене начальник мій відправив у Ковель допомогти нашим економістам у цій справі. Я поки туди доїхав,три спиртовози затримав і поставив на штрафмайданчик. До дванадцятої ночі опитував ,оформляв. Вийшов — ні одного немає. Всіх повипускали. Тепер непросто в розшуку працювати. Скоїли злочин у місті — шукай серед 220 тисяч населення,хто міг його здійснити,коли у місті повно приїжджих людей з інших регіонів. Хто приїжджає,з якою метою,навіть такого обліку чисто оперативного ніхто не веде. У нас зараз може повторитися ситуація,як у 50-роках сталося в Нововолинську,коли в місто гірняків понаїжджало зеків із Донбасу. І вони привезли туди наркоманію. До сьогодні це місто неспокійне. Щодо зброї,то цим теж треба займатися,треба мати інформацію. Щоб її отримати,треба від когось отримати,походити.
 

 
—Тобто потрібна агентурна мережа. А її,кажуть,немає,бо під час штурму приміщення УМВС згоріли папочки…
 
—Не знаю,не цікавився. В УБОЗІ було правилом виявляти зброю. До речі,в лихі дев’яності з 5 кримінальних справ по бандитизму в Україні три були доведені до суду з реальними суворими вироками на Волині. Так що хліб даремно ми не їли. Тоді діяло до 30 організованих бандитських груп,де була зброя,за якими були тяжкі злочини,вбивства. Може пам’ятаєте резонансну справу Стукана? По кожній з цих груп було арештовано по 15,а по одній 24 чоловіки. Здається у 1999 році,коли я вже був заступником начальника УБОЗА,ми за рік арештували 99 чоловік. Одиничку до сотні не дотягнули. І це не тому,що нам просто хотілося арештовувати. Якщо підозрюваного не арештуєш,він скоїть інший злочин,бо він вже не може без цього,це вже як допінг. Адреналін випустить і тоді заспокоїться. На кілька днів. Тоді в СІЗО місць не вистачало,возили в Маневичі,і в спецприйомниках утримували,і в ізоляторі тимчасового тримання. Багато було нюансів,звичайно,що і порушувався закон,тому що утримували підозрюваного в камері,де 12-15 чоловік сиділо,коли камера розраховано на 6-8.,це порушення. Однак тоді під амністію важкі злочини практично не потрапляли. А тепер закон Савченко —це взагалі маячня. Або гроші за нього були проплачені великі,або приймався поспіхом,ніхто не аналізував нічого. Завдячуючи йому понад 70 тисяч злочинців в Україні вийшли на волю при тому,що криміногенна ситуація в країні взагалі червону лінію перетнула.
 
«А Сохацькому пропонували?» «Пропонували. Не взяв». «Ну і я не візьму»
 
—Це правда,що ви без табельної зброї ходили і взагалі не любите зброю?
 
—Правда. Зброї не люблю. Маю іменний пістолет,заступник міністра вручив за розкриття вбивства родини Довжиків (була така справа,слід волинського автоклондайку). Але я жодного разу з нього не стріляв. Якщо мають убити,то й так уб’ють. Подивлюся на молодих оперів,які сидять в кабінетах,щось друкують на комп’ютерах і кобура на боку вісить. Ну для чого вона тобі в кабінеті? Понти,як кажуть,велика справа. На затримання наприкінці служби я вже не ходив,але ми розробляли оперативно кожне затримання і не було жодного випадку,щоб ми прокололися. Видумували комбінації,як спонукати,як забезпечити безпеку,щоб група швидкого реагування «Сокіл» нікого не побила,бо якщо поб’є,то зайві питання і клопіт. Пророблялося все до деталей,щоб навіть зброю ніхто не застосовував. Затримання тривало 5 секунд,максимум 30,як яка група. А потім перед кожним затриманням мене починало трусити,нерви вже не витримували.
 
—Можете розповісти якусь не страшну,а смішну історію із своїх розшукових буднів?
 
—Було таке. Чечени назначили вимагання бізнесменові й ми мали їх арештувати в момент передачі грошей. Щоб якось зашифруватися,бо всі ж знають в лице,я взяв автобус ніби це весілля,опери наші з дружинами,з квітами. А це якраз біля ЗАГСу було. Коли їх вже взяли,підходить один наш пенсіонер: «Яке весілля,Яковичу? Піст же,хто жениться?»Добре,що чечени цього не знали. І я не знав. Насміялися тоді добряче.
 
—Сьогодні вам не пропонують бути радником в обласній поліції хоча б на громадських засадах,зважаючи на ваш професійний досвід?
 
—Ні,не пропонують. І знаєте чому? Тому що невигідно ,бо я всіх тих молодих учив і знаю,хто чим дихає. Якщо повернутися до теми нової поліції,має бути нормальний відбір,щоб виявляти людей із хистом до цієї роботи. Зараз є комп’ютери,і можна все робити,хоча я мало довіряю комп’ютерам,бо вони можуть з людини зробити казна кого і що. Тим,кого відібрали,треба дати добру теоретичну базу,а потім навчити ще й на практиці. Рік маєш відпрацювати,подивляться,що ти можеш,до чого маєш схильність. Потім направити на курси місяців на 4-5,не менше,щоб отримати базові знання. На практиці відсіється багато випадкових людей. Бо зрозуміють,що це не прогулянка і не селфі біля авто,а важка робота,що треба працювати по 12- 14 годин на добу,а в розшуку і 16 годин. Коли вбивство,то й ночуєш в кабінеті,бо якщо не збереш за три дні інформації,далі буде ще важче.
 

 
—Як ставилися до вас ті,кого з вашою допомогою суд відправив за грати? Вони потім поверталися з тюрми,жили в одному місті з вами. Не страшно було?
 
—Я робив свою роботу. Я їх завжди ловив із фактажем,з доказовою базою,тому вони на мене не ображаються. Хабарів від них не брав. Те,що пресував — так,але по закону. Просто треба любити і поважати свою професію. І себе у ній. Щоб не було так,як з отим суддею київським,який у банках долари закопував. На чужому горі заробив,бляха,три мільйони. а може ще сховав мільйонів з п’ятдесят. Тому я казав,що ніякої застави не повинно бути,бо так людей не навчиш. Має бути узаконена провокація хабара. Щоб сиділо і боялося брати. Прийшов,поклав гроші,взяв — загребли. Якщо ти не береш,то і не бери. Яке тут порушення прав людини? Якщо ти чиїсь права порушуєш і береш 150 тисяч доларів за землю — то нічого. А коли взяли на провокації хабара — ґвалт!Дехто навіть листи із зони писав. На дачі деякі зберігаю. Нема чого в тюрмі робити,листа напише. Вже років два від одного немає звісточки,мабуть знову посадили. Сам родом з Харківської області,прекрасний піаніст,закінчив консерваторію,сам з інтелігентної сім’ї. Потрапив під вплив кишенькових злодіїв і все. Дев’ять судимостей. Сколовся геть,вийде з тюрми — ізнов загримитьХоч гривню вкраде — знову зона. Грамотний,інтелігентний,ніколи не подумаєш,що перед тобою особливо небезпечний злодій-рецидивіст. Був один випадок цікавий. Я на зупинці автобусній затримав кишенькового злодія,коли в бабці гаманець витягував. Виявився,що це Мясоєдов,особливо небезпечний злодій кишеньковий. У тому гаманці був білет на автобус якийсь і 30 копійок,а дали йому 9 років. А він з Гарголорю,тодішнім начальником Луцького міськвідділу,десь у школі разом вчилися. І питає: «Адам,кто меня взял?»Той показує на мене: «Ось він,молодший лейтенант». Бачили б йогообличчя і розчарування: «Бдительность потерял. Потерял,Адам,бдительность». Так він у тюрмі і помер. Колоритні були постаті.
  
—Чи можуть кардинально змінити ситуацію високі зарплати нашим поліцейським?
 
—Ні. Подивіться на суддів. У них зарплата була до 30 тисяч гривень. І пенсії дай Боже. І що,вони перестали брати хабарі? Я давно говорив,що гроші — це зло. А великі гроші — велике зло. Коли не буде відповідного виховання в суспільстві,нічого не зміниться. З маленького дитині треба казати,що чужого брати не можна. З дитинства запам’ятався на все життя такий випадок. Мені було років з чотири. На колгоспному дворі стояла сівалка,і там було насіння конюшини. Баба стоїть,відкриє ту сівалку і каже мені набрати у дитяче відеречко насіння. Я набрав і татові похвалився. А він мене так відшмагав,що я досі це пам’ятаю,що чужого брати не можна.
 
—Що б ви могли як старший і досвідчений колега побажати молодим нашим копам?
 
—Треба любити і поважати свою професію. І себе у ній. Щоб не було так,як з отим суддею київським,який у банках долари закопував. На чужому горі заробив,бляха,три мільйони,а може ще сховав мільйонів з п’ятдесят. Тому я казав,що ніякої застави не повинно бути,бо так людей не навчиш. Має бути узаконена провокація хабара. Щоб сиділо і боялося брати. Прийшов,поклав гроші,взяв — загребли. Якщо ти не береш,то і не бери. Яке тут порушення прав людини? Якщо ти чиїсь права порушуєш і береш 150 тисяч доларів за землю — то нічого. А коли взяли на хабарі— ґвалт!
 
—Вам ніколи не давали хабара?
 
—Пропонували звичайно. Був випадок,коли бандити викупляли свого братана за 50 тисяч доларів. Понесли начальнику міліції,а він питає: «А Сохацькому пропонували?» «Пропонували. Не взяв». «Ну і я не візьму». Я вивчав міжнародне право трохи. Знаєте,чому німці такі законослухняні? Багато державі не треба робити. Підніми громадськість на боротьбу зі злочинністю. Яким чином? Купа пенсіонерів сидять на лавочках чи у вікні,вони все бачать. Дзвінок у поліцію,виїхали. Затримали порушника чи злочинця,який обікрав квартиру. За це бабусі на три місяці чи на півроку зменшили квартирну плату. Тоді люди будуть боятися. У Німеччині приїхала родичка в гості — сусіди тут же подзвонять до поліції,що з’явилася нова людина. І перевірять,хто приїхав,звідки. Хай би приїхав наш поліцейський,який ганяє по місту машиною,записав би у блокнотик дані нової людини,яка з’явилася у районі. Коли сталося щось — пробив по базі даних. Так ніхто цим не займається. Тому треба до свідомості громадян звертатися. То велика сила.
 
Розмовляла Ніна РОМАНЮК