Голова Волинської обласної державної  адміністрації  Олександр Савченко перед початком інтерв’ю зізнався журналістам «Волинської правди», що його зараз навіть дивує така пильна увага  засобів масової інформації. Тим не менше, незважаючи на зайнятість (цього дня через годину треба було  вже виїжджати до Любомля, аби представити новопризначеного голову РДА), очільник області знайшов можливість поспілкуватися і з представниками  першого волинського інтернет-видання.  Розмова відбувалася  у його робочому кабінеті, що  на другому поверсі  владного «білого дому»  на Київському майдані у Луцьку.

Чому за рік до президентських виборів на Волинь було призначено нового голову обласної державної адміністрації? Які завдання  йому  ставили Президент і Прем’єр-міністр?  Чий  вплив буде визначальним під час майбутньої виборчої кампанії? Хто стане правою  рукою  очільника області?  Наскільки зустрічі з волинянами додають оптимістичної енергії?  Коли у Луцьку слід провести вибори міського голови? Чи вдалося знайти спільну мову з депутатським корпусом та головою обласної ради? Хто чинить спротив починанням  голови ОДА?  Які головні виклики перед Волинню, її жителями та владою?

На ці та інші запитання «ВП», не оминаючи і так званих незручних,  відверто  відповів  Олександр   Савченко, голова Волинської  обласної державної адміністрації.

 «Я чудово знав, куди йду»

– Олександре Іллічу, вже  незабаром виповниться  перших сто днів, відколи Ви очолюєте президентську владну  вертикаль на Волині.  Не  жалкуєте,  що погодилися  на пропозицію Глави держави та стали головою ОДА в невеликій західній  області, залишивши столицю? Цей Указ сприйняли як шанс до подальшого кар’єрного росту чи як «заслання» в провінцію, що «славилася» бурштином, митницею, автомобільним  клондайком? 

– Щодо першого запитання, то сьогодні, проснувшись уночі, я теж над цим думав. Але що таке сто днів? Чи треба звертати увагу на таку подію? Ким це визначено? Про що казати? Чим хвалитися? За що собі докоряти? Я вагався, а от ви ставите мене зараз перед цим вибором.

Я працював у свій час у «Нафтогазі», оформлявся  на службу у правоохоронних органах, був у Глави держави,  він мені  ставив певні завдання. Прозвучала  пропозиція, від якої я не міг відмовитися: йти першим заступником голови  Київської облдержадміністрації. Хоча , уточню, ця пропозиція йшла не персонально від Президента, а від деяких людей, які знають і мене, і його, та на певному рівні співпрацюють.  Я погодився, що піду працювати на рік. Вийшло, правда, трохи менше.  Я раніше просто працював на державу, та  тут довелося вперше стати держслужбовцем згідно з новим законом. Відбулася переатестація  для нас як колишніх військових. Я повинен був або на це погодитися, або подати у відставку. Я написав заяву, що через два місяці хочу піти (якраз виповнився б рік, коли я почав працювати на посаді першого  заступника голови ОДА).  І я пішов.

А перед цим деякі мої знайомі запитували про мене у Глави держави, навіщо було Савченка призначати на посаду першого заступника голови Київської обласної державної адміністрації. Президент відповідав: нехай набирається досвіду. Це я так розлого висловлююся з приводу запитання щодо  мого кадрового росту.  Я тоді дивувався: для чого мені  той досвід у шістдесят років. Я  вже не хочу ніякого кар’єрного росту, про це навіть не мрію; оце рік відбуду, як і обіцяв, та й піду собі з Богом.  Чи то на пляж, чи пиво пити (поважаю цей напій).

Після звільнення два тижні я побув без посади. І мене знову покликали. Запитали, чи погоджуся працювати головою облдержадміністрації. Я відповів: як такого, особливого, бажання  нема. Але, знаєте, люди вміють переконувати,   домовлятися.

Тому я чудово знав, куди йду, що тут відбувається. Набувши досвіду у Київській обласній державній адміністрації на посаді першого заступника, я чудово розумів, що тут, на Волині,  можуть бути зовсім інші проблеми, ніж у Київській області. І воно, звичайно, так  і є.

– Вас призначили на посаду голови Волинської ОДА у березні, а народний депутат Ігор Гузь  оприлюднив  відповідну інформацію ще  в грудні 2017-го.

– Ігор Гузь дійсно знав, що мене попросили під’їхати до Президента. Він міцний народний депутат, спілкується з усіма. Та й це ж не було таємницею.

– Невдовзі і тодішній голова Волинської ОДА Володимир Гунчик підтвердив правдивість цієї інформації.

– Я зустрічався з Президентом у першій декаді грудня.  А далі відбувалися різні перевірки й таке інше.

– Які настанови давали Вам Президент Петро Порошенко, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман?

– Звичайно, ці настанови були. Потім я ще раз спілкувався із Главою держави.  Був і на співбесіді у Прем’єра.  Це все зрозуміло. Настанови  теж нормальні: показати, що є держава. Ні більше, ні менше. Якщо вас цікавить, то про політику взагалі не було жодного слова.

«Хіба можна казати, що  я приїхав робити  на Волині вибори?»

– І  Глава держави, і Прем’єр-міністр (це за умов, коли від часу Вашого призначення  залишався рік до президентських виборів) Вам не висловлювали політичних завдань?  Тоді, коли Волинська область опинилася у «полоні» (чи в значній мірі контролюється) непрезидентською політичною силою…

– Я хотів, щоб ви вдумалися у щирість моїх слів. Вибори  не я роблю. Вибори  роблять місцеві «вожді», ті, хто формує дільничні комісії. Та й у будь-якому випадку виборчі комісії (дільничні – у першу чергу) – це місцеві   жителі. Це стосується  й обласної територіальної комісії. Тому хіба можна казати,  що я приїхав  робити  на Волині вибори?

– Свого часу Борис Клімчук, під час своєї першої каденції голови ОДА чесно казав і не мав підстав сумніватися, що буде робити вибори на  Волині, щоб  забезпечити вдруге перемогу тодішнього Президента. Але Леонід Данилович несподівано призначив іншого очільника області, з генеральськими погонами.

– Отож-то.  По-різному буває та всіляке може статися. Хоча  зараз інший час. Не я буду робити вибори. Волиняни їх роблять. А з мого боку це нереально, з Києва я людей не привіз. У мене просто часу немає.

У жовтні вже, напевно, розпочнеться реальна передвиборча кампанія.

– А хіба де-факто вона не розпочалася. Пригадаймо, що 15 червня одна з найвпливовіших політичних сил  провела  велелюдний форум щодо нового політичного курсу. У Луцьку вже кілька тижнів відомий Вам екс-міліціянт Кива, а нині лідер соціалістів, на  білбордах  закликає  чи стверджує «Україна без Петра».   

– Якщо на білбордах  будуть такі, як Кива, то це ще не значить, що кампанія розпочалася.

– Але ж Ви разом працювали з ним в одній правоохоронній структурі.

– З такими, як Кива, я не працював. І з ним ніколи не працював би.  Суть навіть не у заклику, про який ви говорили. Він просто неадекватна людина. Хоча, мені здається, він просто більше грає таку людину, ніж нею є насправді. Та у  будь-якому випадку, клоун не може бути в лавах МВС.  Але мова не про нього.

«Якщо б сказати правду, то вона гірка»

– Наскільки Ваші очікування щодо ситуації в області виявилися правдивими?  Які головні проблеми Волині на Ваш погляд?

– Найболючіша проблема області пов’язана з   центральними міністерствами, де розробляється бюджет у цілому і, звичайно, передбачаються  кошти на території (області, міста). Зараз   правильніше сказати – на території, тому що є прямий бюджет на об’єднані територіальні громади (ОТГ). І от коли  напрацьовують бюджет – користуються  певними формульними розрахунками. Зважають на кількість жителів, деякі стабільні та змінні величини. Звичайно, я не помилюся  (хоч не розраховував ці формули, ніколи не був фінансистом), що десь передбачається і ріст, як і спад, населення; наповнюваність шкіл часто стає все меншою. І тут я побачив проблему, що не так яскраво була виражена в Київській області.

Сьогодні  на Волині реально в деяких районах (особливо поліських) не вистачає коштів. Там ріст кількості дітей не підпадає під ці формульні розрахунки.  Так , якщо  брати до уваги землеробські  волинські території (ті, які ближчі до Рівного, до Львова), то там  у деяких селах напівпорожні школи, лікарні. А якщо звернути увагу на поліські райони, то у деяких селах діти ходять  до шкіл у дві зміни. Так склалося історично.  На Волині  ( переважно у поліських районах) – 13 тисяч матерів-героїнь.  А всього в Україні їх, якщо не помиляюся, десь 160 тисяч.

– Кількість населення Волині (завдяки поліським районам), незважаючи на суттєвий фактор міграції,  зростає.

– Населення зростає, а з того ж таки фонду регіонального розвитку нам дають кошти за розрахунками, та цього не враховують.

– Ви, напевне, відчули й ще одну болісну волинську проблему. У ряді районів  нема голів РДА, деякі з посадовців райдержадміністрацій скомпрометували себе. Кадрове питання  для забезпечення керованості областю теж  дається взнаки?

– Якщо  б сказати правду, то вона гірка. Кадри – це найостанніше питання, яке можна було б розв’язувати.

– Всупереч  аксіомі, начебто «кадри вирішують усе»?

– Пояснюю. Якщо у нас у Горохівському районі немає голови райдержадміністрації, нема жодного заступника, то що – він не керований? Обов’язки голови РДА виконує керівник апарату.  І нічого не впало та не вмерло. Умовно навіть можна стверджувати: без них узагалі можна обійтися. Якби не було паперів із центру (а їх дуже багато), то проблем із керівництвом стало б набагато менше.

Суть в іншому. От порадьте, як треба діяти, коли один приходить і просить полагодити дорогу (а місцеві, не ті, що державного, міжнародного значення, одні з найгірших в Україні доріг). Інший – просить провести ремонт школи. І так далі.  І для   мене тоді постає основне питання: що робити в першу чергу – будувати чи ремонтувати школу, до якої у три зміни ходять діти та яка скоро   може розвалитися; чи в буквальному розумінні рятувати  лікарню, де  нема навіть найелементарнішого рентген-апарата  (а якщо і є, то простоює більше в ремонті, ніж  функціонує)? Чи, може, відкрити дитячий садок? Чи все-таки (недавно перебував у музеї-садибі  Лесі Українки в Колодяжному) терміново відремонтувати те, що можна  назавше втратити і ніколи не відновити?  Що робити?

– Мабуть, простих відповідей на складні питання нема.

– На деякі я знайшов для себе варіанти відповідей. Ну сто років їздили, не маючи доріг, обійдемося без них і ще якийсь час. А якщо впаде музей  (там дранка вже облетіла, штукатурка обсипається)… У будь-якому випадку  для ремонтних робіт у музеї-садибі Лесі Українки треба мати не сто тисяч, а мільйонів вісім. Це, за сьогоднішніми розрахунками, – півшколи.

Та й сьогодні день такий цікавий виявився. У мене були письменники. Вони хочуть друкувати  свої книжки тут, на Волині, а тендери чомусь виграють видавництва з інших областей. Як бачимо, це теж проблема.

Сьогодні були вдови загиблих воїнів АТО… Нині ж відправили два автобуси із дітьми-сиротами та напівсиротами в Буковель.

– Ці діти – очевидно, майбутнє України.

– Це по-перше. А по-друге, ці дітки повинні пишатися своїми батьками. Але суспільство, на  жаль, байдужіє, патріотизм падає. Як тут бути: будувати дорогу чи все-таки допомагати цим діткам?

– Людський фактор – у першу чергу.

– І цим мушу керуватися. Але тоді залишається багато ображених.

Про екс-голів ОДА,  облраду та Ігоря Палицю

– Чи актуальними для Вас, Олександре Іллічу,  залишаються поради  Володимира Гунчика – попередника на посаді голови ОДА?  Маєте намір створити дорадчу консультаційну групу  з кількох  колишніх керівників Волині(зокрема за участі Володимира Бондаря)?

– Рада доброчесності, інтелектуальна еліта – щодо розвитку  цих і подібних структур, я думаю.  Подумаю і над пропозицією з приводу  залучення до консультацій Володимира Петровича та Володимира Нальковича. Хоча, зрозумійте, я не досягну того досвіду, який має Гунчик.  Він працював три роки. У мене нема такої можливості.  Я працюватиму рік.

– Але ж якщо президентські вибори виграє Петро Порошенко, то Ви, очевидно,  продовжите  очолювати Волинську ОДА.

– Після виборів, якщо Президентом знову стане Петро Олексійович (на моє переконання, у нього найвищі шанси) ,  то все одно, згідно з Конституцією, Глава держави повинен нас усіх (голів ОДА) або позвільняти, або знову призначити. У принципі, мені дано тільки рік. Але, зрозумійте, зараз зовсім інший  час, ніж той, коли на посаді голови ОДА працювали мої попередники. Та й бачення зовсім інакше. У кожного – свій досвід, свої життєві підходи. Окрім того, будьмо чесними, –  у кожного голови Волинської  облдержадміністрації  є свої скелети у шафі. Я не виняток. Але чи треба в одному місці їх усіх поєднувати?

Та й  про що радитися? З Володимиром Петровичем ми одного  віку, дороги в нас  були різні. Але в ОДА  залишаються  ті фінансисти  і всі ключові юристи, що були під час його головування. Тому я не помилюся,  коли попрошу  їхньої поради. Вони скажуть те ж, що й сказали б пану Гунчику. А Володимир Налькович набагато молодший, і мені поки що нема  про що з ним радитися. Він зараз зосереджений на лісовій галузі, де проблем більш, ніж достатньо.

– Ви висловлювали сподівання, що вдасться в інтересах області знайти спільну мову з чинним головою Волинської облради Ігорем  Палицею. При цьому, правда, уточнювали, що хочете спілкуватися напряму, а не через його  помічників. Ці сподівання виправдалися? Наскільки досвід Палиці, коли вдається керувати облрадою з Женеви, може бути повчальним (іноді навіть з іронічною тональністю нагадують, що прапори Волині та Швейцарії подібні)? 

– По-перше, напевне, не так мою фразу зрозуміли.  Я не знав, як спілкувався Гунчик із Палицею… На сьогодні я спілкуюся як з помічниками Ігоря Петровича, так  і з ним особисто. Не знаю, чи він би більшість часу проводив у Женеві, коли б був губернатором.

– Під час успішного керування  Одеською ОДА він, відмовившись від мандата народного депутата від Волині,  перебував  переважно в Одесі.   

– Отож. А посади голови облради та голови облдержадміністрації – це різне коло обов’язків… Я не знаю, де б я сидів, коли б був головою обласної ради. Може б, у Києві. А можливо, десь у Європі. Це не важливо. Посади голів облдержадміністрації та облради не порівнювані.  Головам рад,  окрім якихось скарг, пропозицій  нічого не надходить. Їх можна елементарно в електронному вигляді переслати будь-кому. Він приїжджає перед сесією (коли, я не знаю, звичайно, бо не слідкую); знаючи про напрацьовані документи, приймає рішення.

Облрада – це колегіальний орган. Те, що там великий апарат, – це, на  мою думку, у межах  повноважень, зараз не виправдовує себе.  Однозначно! Там нема необхідності оперативно реагувати, керувати. З такими завданнями Палиця чудово може справлятися, перебуваючи будь-де. Та й, нагадаю, депутати облради не працюють у ній на постійній основі.

А те, що ми спілкуємося з Ігорем Петровичем, – це факт. І ніхто цього не приховує. Спілкуємося і напряму, і каву п’ємо, і можемо пива випити. Хіба в цьому проблема? Проблема в іншому. В тому, що рада сама по собі не зовсім системна. Вона має  міцно  сконцентровану більшість (можливо, не назавжди), завдяки інтересам (політичним, фінансовим та іншим). Мова йде про інше: рада дозволяє собі такою бути, де домінує УКРОП. Але не думаю, що «Свобода», «Батьківщина» так беззастережно  виконують вказівки Ігоря Петровича.

– Іноді, у волинському варіанті, всі ці три структури сприймаються як одна.

– Напевно, вони десь між собою домовляються.  Я так думаю. Але достеменно не знаю. Скажімо,  у відповідності з логікою: ви нас підтримаєте  у цьому питанні, а в іншому ми (ті ж «Свобода», «Батьківщина»)  підтримаємо УКРОП,  і навіщо нам БПП.

– До речі, яке у Вас склалося враження від фракції БПП «Солідарність» у Волинській облраді?

– Нічого, нормальні, цікаві, відповідальні люди. Хоча у цій фракції  лише один депутат член партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність».

– А  з приводу загального враження  від  усього депутатського корпусу. Ці люди здатні працювати на інтереси області? Чи вони передовсім, під прикриттям своїх партійних структур, насправді відстоюють певні бізнесові інтереси?

– Не можна так однозначно про це все говорити. Що  таке партійні інтереси? Начебто   ж усі партії теж створені для того, щоб працювати  на народ. Плюс усі ж депутати цього скликання обиралися на пропорційній основі. Вони не прив’язані до певної території.  А так трапляється, що села, які поряд, можуть підтримувати різні партії.

Тому, якби ми бачили, що депутати облради думають тільки про себе (хтось, наприклад,  дорогу до своєї дачі будує за бюджетні кошти),  то я б втручався. А так там усе  завуальовано. Гроші надходять на якесь підприємство, для виконання якихось  заходів, які, правда, не сильно й стосуються людей. Тут  важко щось доказати.

Чого  так склалося, що Володимир Петрович та Ігор Петрович чомусь сварилися? Тяжко сказати.

Чи потрібно проводити у Луцьку вибори міського голови?

–  Як сприймаєте той факт, що  Луцьк впродовж півтора року не має міського голови, а керує ним, на думку Вашого попередника,  тимчасова  адміністрація? Іноді люди, згадуючи про центральну постать  на гербі обласного центру Волині та про «рішал» у міській владі, говорять про  місцевих «чудотворців» … Ви у цю ситуацію маєте намір втручатися?

– У чому має полягати моє втручання? Так, я не заперечую,  що Луцьк повинен  мати свого керівника,  обраного більшістю  жителів міського голову.  Але… Не хочу торкатися діяльності світлої пам’яті мера Миколи Ярославовича, який зараз в інших світах. Та мені не зовсім зрозуміло, чому у такого   неординарного  чоловіка не було дублера, який би продовжив  його справу. Це ж життя, так іноді трапляється.

З іншого боку, на сьогодні секретар міської ради (законно чи незаконно, це мають інші структури  визначати) Григорій Пустовіт. Він сам був губернатором. Людина відповідальна. У мене нормальні  робочі  стосунки з Григорієм Олександровичем.  Коли виникають якісь  питання, я можу зателефонувати,  написати звернення, прохання. І в таких ситуаціях  міська влада належно реагує, хоча  ж там – не мої підлеглі.

– Тобто, наразі нема нагальної потреби у виборах міського голови  Луцька?

– На сьогодні , якби центральна влада мене спитала, чи потрібно проводити зараз у Луцьку вибори   міського голови, я б, напевно, сказав: підождіть. Тому що може трапитися така ситуація, коли  ці вибори відбудуться, але ніхто не буде мати чистої перемоги.  Повірте. Нема  сьогодні ні в «Батьківщини», ні в «Свободи», ні в УКРОПу, ні в БПП  кандидата, який міг би зараз абсолютно, чисто перемогти.  А перемога у декілька сотень  голосів  непереконлива. Тоді може повністю заблокуватися робота   не тільки міськради, але й міської влади загалом.

– Попередній міський голова спочатку, за підсумками виборів, не мав своєї фракції, але, тим не менше, ефективно працював.

– З одного боку – непроста ситуація Але, з іншого, вона  спонукала голову  до того, щоб домовлятися з усіма. І це теж  непогано, тому що ти тоді – мер для всіх.

З іншого боку, зараз у міській раді  коаліційна більшість  – під прапором УКРОПу. Та, уявіть собі,  перемагає кандидат від іншої політичної сили.  Як тоді буде працювати рада, коли більшість там персонально зорієнтована проти БПП?  Проблема? Сьогодні більшість не формується  для того, щоб зробити щось краще для жителів міста чи області, а щоб дружити проти когось.

-…й встигнути отримати  за це конкретні дивіденди,за які наступна влада може суворо запитати?

– Але це біда не тільки волинської, а всієї   української політики.

«Я не міняю команду»

– Ви часто буваєте у волинській глибинці…

– В основному – саме там.

– Вже вивчили область. Загалом, яке враження від таких зустрічей із людьми? Після цього отримуєте стимул до праці чи, навпаки, опускаються  руки?

– У мене руки ніколи не опускаються. Причому – не залежно від ситуації. Інколи, коли таке сильне розчарування, приїжджаю додому та випиваю склянку горілки – і все стає на свої місця.

А тепер щодо зустрічей із людьми.  Ці розмови в основному дружні. Мене  ще нема за що критикувати.

– Поки що.

– Безумовно.  За місяць – три мало що встигнеш.  Але пройде півроку – за цей час можна принаймні щось добудувати, поремонтувати. Тоді й запитають, якщо  не вдасться, чому цього не зробив.

Поки що люди у переважній більшості  висловлюють свої побажання. Деякі вимагають, щоб їм щось зробили. Це біда нашого населення: всі пам’ятають про «совковість», коли давала держава.

Я збираю на наради голів  об’єднаних територіальних громад, сільських рад  і говорю їм прямим текстом: люди, не очікуйте нічого від держави. Такої, до якої ви звикли, рано чи пізно не буде. Держава вирішуватиме питання оборони, зовнішні питання,  контролюватиме внутрішню ситуацію, але кожному підносити ложку до рота не буде.  Цього не робить жодна успішна держава світу. Ви стали на шлях децентралізації – думайте, де заробити.  Запитую, чому не переуклали угоди про використання озер – а це великі кошти.  Пояснюю: ви поля колись поздавали в оренду, вам зараз деякі з них повертають, не здумайте їх за безцінь здавати в оренду; здавайте так, щоб можна було організовувати переробку,  отримувати прибутки, зважаючи на процеси інфляції.  Це ваші кошти! Створюйте робочі місця, а не заганяйте  працівників у тінь.

Найважче людям пояснити, чому вони вже повинні навчитися, як заробляти. Натомість часто від них чую традиційне: дай. А що дати, коли коштів реально немає? Все розплановано.   Я жодної копійки без рішення ради не можу дати. Хай за півріччя ми додатково, може, заробимо яких мільйонів двадцять. Це мізер для області, загальний бюджет якої – 11 мільярдів.

– Кілька слів про Вашу команду. Будете  ініціювати звільнення  заступників голови, які перебували на цих посадах до Вашого призначення, щоб відтак рекомендувати своїх людей? З ким із керівників департаментів, управлінь попрощаєтеся?    

– Іноді бувають непогані збіги.  Я звик бути везучим по  життю. Заступників не довелося міняти – вони самі пішли. Зі мною залишалися працювати на посадах двоє заступників голови  ОДА.  Сергій Дмитрович Кошарук, який свого часу був непоганим міським головою Ковеля,  займається питаннями ОТГ, децентралізації; інтелігентна, компетентна людина, потенційно – готовий губернатор. Світлана Євтихівна Мишковець  як заступник голови облдержадміністрації опікується гуманітарними питаннями, зі своїми обов’язками   справляється.

У будь-якому випадку я міг би знайти й сильніші кандидатури, ті, які мені імпонують. Але для чого це робити, коли обоє працюють як фахівці.

– Але Вашою правою рукою мусить бути перший заступник.

– Правою рукою може бути ( як зараз у мене) керівник відділу по забезпеченню   діяльності голови обласної державної адміністрації. І цього досить…

Оточення може щось розповідати про мене, мати свою думку, але не маніпулювати мною. Але керувати замість мене, керувати мною не вдасться, як і ніколи не  вдавалося,  нікому з підлеглих.

– Ваш стиль керівництва називають жорстким, суворим…

– Але справедливим.

– Тому не можете не мати якщо не ворогів, то тих, хто налаштований на опозиційне, серйозне протистояння. 

– Це і так, і трохи не так.  Відчувається скритий саботаж деяких рішень. Хоча це не ворожа дія.  Ця дія – від звички неспішно це робити.

– Вайлуватість як стиль життя чи вияв характеру іноді приписують  типовим волинянам. Але тут нема елементу підступності, заготовки пасток.

– Очевидно, це  (вайлуватість) доволі  точне визначення.  Можуть забути про доручення, сподіватися, що це рішення не варто поспішати виконувати, бо його, може,  завтра відмінять.  Але я категорично називаю такі дії словом саботаж.

Хоча останнім часом ті, хто чинив, змінюються у позитивну сторону.  З першого дня свого перебування на посаді голови ОДА я багато розказував Іванові Івановичу Мирці. І зараз я бачу певні позивні моменти. Подивіться, він уже й підстригся, приносить своєчасно необхідні папери. Хоча проблем  ще багато. Та він не буде спокійно царювати, як було досі. Структура буде дещо змінена, а в її керівника – інші компетенції. Це однозначно.

Пан Кресак, який створив собі департамент інвестицій, де не було навіть слова економіка, сам пішов.  Я вдячний йому за це.  Хоча  Кресак непоганий  сам по собі фахівець, але він не дуже хотів підлаштовуватися під мій темп роботи. Тому я не взяв на себе гріх виживати цього керівника департаменту.

У мене залишаються претензії до пана Новохацького – начальника управління екології . Правда, і в цьому випадку вже є позитивні зрушення.

Натомість хочу приязно висловитися про пана Горбенка, який відає питаннями агрокомплексу. Це серйозна, досвідчена, відповідальна людина, яку поважають усі фермери  та  найпотужніші волинські  виробники. Такі, як Діброва, Шумський… Хоча, в той  же час, ми багато сварилися з паном Горбенком. Він іноді навіть опирався, коли треба було виконати справедливе рішення.  І зрозуміло, чому. Він – волинянин;  ті, кого варто було покарати, – теж волиняни. Отаке коло.

Іноді мені   кажуть: Ви ж обіцяли звільняти, карати… Неправда. Перша моя обіцянка – я не міняю команду і на будь-яке  вільне не приводжу своїх людей.  Цієї обіцянки я й дотримуюся. А те, що про когось різко висловлювався на нарадах, – моє бажання, щоб ці люди виконували свої  посадові обов’язки, тобто були командою.

– Часто на всіх рівнях (тим паче, за умов, коли  Україна наближається до виборів)  звучать  на різних рівнях  гострі критичні  випади проти влади…

– Але так відбувалося завжди. Не тільки сьогодні, а й десять років тому. Критикують часто  люди, які дають посил тій же владі: ми готові до вас перебігти.

– З ними не так важко досягти певного порозуміння.

– Думаю, так. При бажанні.

– Що  Вам дає нині підставу для впевненості у своїх діях? Що з волинських реалій   «вибиває з колії», розчаровує?

– У мене нема таких категорій, як розчарування чи зачарування. Я дав слово Президентові і свої обіцянки, у відповідності з покладеними на мене обов’язками, виконую.

– Генерал-полковник Савченко – як солдат  Глави держави?

– Можна сказати й так. Але я солдат не тої чи іншої посадової особи, а нашої Української держави.

Спілкувався Віктор Вербич

Фотографував Андрій Петрушко