Верлібри лучанина О. Клименка – випадання з повсякденності у метафізику,це розповідь про людське життя,яке проростає з важкого коріння,щоб левітувати з повітряною легкістю в художній уяві митця. Дерева,помножені в поетичних рядках на горизонти й води,нагадують читачеві,що світ,який народжується у творчих візіях,може стати найважливішим прижиттєвим надбанням – еквівалентом справжньої віри,надії,любові.
 
У своєму фейсбучному дописі відомий український письменник Степан Процюк так відреагував на прочитання поетичної книжки нашого краянина: «Пережив цієї ночі стан духовної події. Радості. Вкотре усвідомив розуміння глибин метафізичних кореневищ,які може побачити лише поезія. Читав поетичну книжку Олександра Клименка «Про дерева і левітацію». Вже нечасто потрясають вірші. Можливі причини описані ще в моєму романі «Жертвопринесення»… Але ті,які зачаровують – перечитую завжди. Крихкі метафізичні сполуки тоненької книжки стали тривкішими заліза. У світі тонких алегорій Клименка дуже комфортно. Я навіть зумів побачити там обриси інших життєвих сценаріїв,які не вдалося зреалізувати. (Наче світосприйняття поета трохи інше,ніж моє – але ірраціональне знає краще,хто близький,а хто далекий…)».
 
Відтак він ілюструє висловлене цитатами з нової книги волиняна.
 
«Кілька прикладів,- пише Процюк. – «Комахи лізуть під ноги,наче б у них не було долі» (моє захоплення); «не плач,якщо не стрінеш мене сьогодні: це потойбіччя теж не вічне. Ще: не плач,якщо не впізнаєш мене» (заціпеніння від смислів); «хтось пам’ятає човен,гірке серцебиття і дерев’яних апостолів» (архетипні чари); «не існує правди,більшої за материні ступні» (неконтрольовано – сльози…); «навіть,якщо те,у що вірю,не справдиться,дякуватиму тричі Тобі,Існуючому» (осяяння від мудрості поета поза нашим звичайним розумом)». Читаючи «Про дерева і левітацію» Олександра Клименка,він зізнається: «Будиться щось дуже тонке (навіть для мого розуміння) і давньозабуте. Хочеться жити вибухово. Або жити тихо і пронизливо. Хочеться жити. Дякую тобі,Поете».