«Нас колись вчили,що в житті завжди є місце подвигу,- нагадує Олег Покальчук. – Коли трапляється виверження,повінь або,до слова сказати,землетрус,люди в точно такій же пропорції поводяться боягузливо і героїчно,благородно і підло. Їх іноді якось відзначають. Але ж ні нагороди,наприклад,«За перемогу над долею»,ні над стихією не може бути перемоги,є тільки виживання. Інша справа – війна. З часів Гомера вона в надлишку породжує їх – живих,мертвих,фальшивих,справжніх,забутих або замовчуваних. Тобто Героїв».

Експерт зазначає,що коли війна триває,то заслужено привілейованих стає більше,сенс винятковості тьмяніє,кошти на бонуси тануть. Держава винаходить і штампує нові нагороди. А відтак резюмує: «Це на всіх війнах так,не тільки на нашій. Держава потім цинічно і урочисто надуває щоки і за допомогою своїх культурних міністрів починає втирати народу,що не в грошах щастя,що слава,шана і повага – це те,до чого і повинен прагнути справжня людина,а гроші? Ой,та про що ви говорите. Залиште вже цю копітку і невдячну справу нам,бідним ковбоям шкіряних крісел,пітним пильщика бюджетів та огрубілим дояркам грантів».

За таких реалій,наголошує Покальчук,«справа вже навіть не в тому,що потрібно більше нагород. І навіть не в тому,що вони повинні представляти собою статус носія,а не символ відмазки… Новітня українська військово-політична історія потихеньку починає створювати такий же мерзенний пострадянський міф про героїв,які тільки й шукають,де б ще померти,і ще більш героїчних їх начальників,які надають їм для цього всі можливості».

На його думку,зараз суспільство вже не вимагає нагород для героїв – воно наполягає на покаранні для злочинців.

«Їх в кращому випадку затримують,ніжно потримають там за якісь місця,і гуманно відпускають в біги або готуватися до майбутніх виборів,- констатує Покальчук. – З силовиками і того простіше. Страшна,всім відома військова таємниця те,що в міністерствах питома вага бариг в погонах не зменшується. Просто відбувається внутрішня ротація і легке косметичне омолодження за рахунок красномовних цивільних спритників». Він попереджає,що «будь-яка влада,нездатна знайти і покарати винних всередині себе так,щоб суспільство це зрозуміло і прийняло,- приречена».