Назва вибрана далеко не випадково – «СПЖ»: читачі звикли з повагою ставитись до творчих спілок,- йдеться у статті січневого,випуску “Волинських єпархіальних відомостей”.
Розміщені на однойменному сайті перекручені інформації підхоплюють інші джерела,не дуже заглиблюючись у суть справи,а здебільшого шукаючи сенсацію,«смажений» факт. Проте нічого спільного із творчими об’єднаннями ці борзописці не мають. «Спілка православних журналістів» – лише назва прибуткової організації,товариства з обмеженою відповідальністю,основним видом діяльності якого є «надання інформаційних послуг». До речі,ТзОВ «СПЖ» зареєстровано і сплачує податки в Подільському районі Києва,хоча офіційне коріння має донецьке…
Власником та засновником товариства є Віктор Вишневецький,доларовий мільйонер,який до творчості причетний рівно настільки,як і його «спілка» до творчого об’єднання. Хто ж він насправді такий?
Віктор Вишневецький – український бізнесмен. Засновник вугільної компанії «Coal Energy». Народився в Макіївці Донецької області в сім’ї потомствених гірників.
У 2001 р. В. Вишневецький купив закриті шахти «Рівненська-Комсомольська»,«Давидовська-Західна № 3» і «Давидовська-Західна № 4». Пізніше вони були об’єднані в шахту ім. Преподобного Сергія Радонезького. У 2004 р. купив ще одну шахту,що отримала назву «Свято-Миколаївська». Надалі В. Вишневецький придбав ще вісім шахт. На сьогодні його компанія – третя за об’ємом видобутку вугілля приватна компанія в Україні.
У 2012 р. журнал «Форбс» включив В. Вишневецького до рейтингу «100 найбагатших людей України»,оцінивши його статки в $253 млн (39 місце). У «Золотій сотні» «Корреспондента» В. Вишневецький зайняв 58 місце зі статком $144 млн. У 2013 р. «Фокус» оцінив фінанси та майно В. Вишневецького в $170 500 000 (81 місце рейтингу «200 найбагатших людей України»).
На початку листопада 2015 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська було надано дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» у рамках кримінального провадження за звинуваченням у фінансуванні тероризму. Разом із фірмами Рината Ахметова до числа підозрюваних увійшли товариства з обмеженою відповідальністю «Донвуглетехінвест» (Донецьк),засновник компанії – «Coal Energy»,власник – Віктор Вишневецький,ТОВ Ексіменерго «ПЕК» (Маріуполь),– засновник – той самий Віктор Вишневецький. Ці компанії проходять у справі фінансування тероризму на Донбасі,бо саме там набувають незмірних багатств такі,як власник підприємницького товариства «Спілка православних журналістів».
Тобто пан Віктор,імовірно,вкладає гроші у кровопролиття і разом з тим бажає виглядати «білим і пухнастим» у православному світі. Відразу стає зрозумілим,що інформаційна війна на поприщі православ’я є лише захистом власних бізнесових інтересів. Хапаються за все,що може впливати на свідомість як громадян,так і прихожан.
Найняті за добрі гроші писаки якісно виконують покладені на них обов’язки,використовуючи набуту в Росії журналістську школу,вміло б’ючи на емоції та почуття споживача. Твори про безчинства «розкольників» із Київського Патріархату подають у викривленому світлі,беручи в лапки церковний сан служителів Української Церкви. Ці лихо-не-журналісти нічого кращого не змогли придумати,як заручитись давньою вигадкою про «неканонічність» Київського Патріархату,забувши чи витерши із куцої пам’яті історичну об’єктивність. Адже першу й основну канонічність Київська митрополія отримала у 988 році із хрещенням Київської Русі,коли про таке поселення як Москва не було навіть писемної згадки. 1299 року митрополит Київський Максим переніс свою резиденцію у Володимир-на-Клязьмі; лише в кінці 1325-го місцеперебуванням київських митрополитів стала Москва.
Статус автокефалії де-факто РПЦ має з 1448 року,коли собор у Москві поставив на Руську митрополію (з центром у Москві) рязанського єпископа Йону без попередніх узгоджень з Константинополем. З 1448 по 1589-й Московська Церква (без Київської митрополії) управлялася фактично незалежними митрополитами. Починаючи з царювання Івана III,в Московії (так тоді називалась Росія) з’явилася концепція,згідно з якою,внаслідок політичного падіння Візантії,єдиним оплотом вселенського православ’я ставала Москва.
Щоб зрозуміти,за що бореться РПЦ,а отже й УПЦ (МП),потрібно нагадати про число православних храмів: у всій Росії їх налічується трохи більше 11 тисяч,а в Україні – 10,5 тисячі… І не забудьте якісно порівняти прихожан: у Росії ходять у храм здебільшого на Великдень і Різдво,та ще на хмільні поминки,українці ж,хоч і не всі,– кожен сьомий,Господній день. Тепер зрозуміло,за який вплив бореться інформаційний ресурс ТзОВ «СПЖ» і які цілі ставить перед собою. Журналісти за щедру плату обливають брудом Київський Патріархат,беручи в лапки наші церковні терміни.
Цікаво,що псевдоправославні борзописці жодного разу у власних публікаціях не назвали свою канонічність «московською»,– вперто твердять,що вони УПЦ без додатку МП. Нібито і нема руки Білокам’яної,яка веде їх на явний гріх перед прихожанами-читачами,які споживають їхній інформаційний напівфабрикат. Хоча на офіційному сайті Московської Патріархії усі без винятку єпархії УПЦ зазначено російськими.
Особливо активізувалась діяльність цієї фірми в період численного прозріння українських парафіян щодо переходу із МП в КП. Писарчуки «СПЖ» притьмом кинулися рятувати ситуацію. Більше того – фінансовані Москвою бурсаки Київської лаври,запаковані в автобуси,роз’їжджають просторами України і «рятують» московські храми від захоплення «бандерівцями».
Щедрим інформаційним ужинком для перекручень фактів є події останнього часу на Волині – цілком демократичні та цивілізовані форми переходу парафіян із храмів Московського в Київський Патріархат у селах Угринів,Печи­хвости,Грибовиця,Залухів та інших подаються як суто політичні дії,організовані зацікавленими особами. До уваги не беруться збори підписів прихожан за добровільний перехід до іншої юрисдикції і те,чим вони викликані. Адже більше сотні сімей на Волині отримали зі Сходу тіла своїх синів,батьків,чоловіків – учасників АТО,які воювали,захищаючи Україну від посягань Москви,а тут,у тилу процвітає московська філія,що іменує себе УПЦ. Яких іще аргументів потрібно,аби прозріти? Хіба що нагадати зайвий раз: кулі та вибухівку для нових смертей наших земляків,мабуть,таки фінансує власник «православних журналістів».
Автори «СПЖ» не бажають «світитися» публічно і псувати журналістську репутацію. Майже всі матеріали пишуться російською мовою,незважаючи,що більшість із них стосуються перипетій церковного життя західного регіону. Статті підписуються колективно: «редакція СПЖ» – сподіваються уникнути кари за пасквілі,розчинившись у юрбі? Чи не єдиний автор використовує псевдонім – Ярослав Нивкін. Такого реального журналіста в інтернетних колах нема,і тим паче біографічної довідки та видань,у яких він публікується. Пан Ярослав усе ж таки соромиться за свою нікчемну творчість?
Панове «спілчани»! Ваша фальшива «спілка» з,імовірно,кривавими грошима підтримувачів тероризму не має нічого спільного із законами Божими,- наголошують у виданні.
Тільки спільність із Всевишнім і служіння справжнім духовним цінностям можуть гарантувати праведність ваших дій. І боретесь ви не за правду і справедливість православного світу,а за вугілля й астрономічні гроші свого хазяїна Вишневецького,який хапається за соломинку,аби не втратити «приватизоване» свого часу народне добро Донбасу.