Сотні небайдужих лучан, а також рідні, близькі попрощалися із убитим кулею снайпера 22-річним бійцем із села Лище Луцького району Миколою Сорочуком. Про це повідомляє ІА Волинські Новини.

Прощання із загиблим внаслідок ворожого снайперського обстрілу у зоні ООС на Донеччині бійця 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ Миколою Сорочуком відбулося спочатку у Маріуполі, а тоді вже на рідній Волині.

24 січня тіло Героя привезли додому – у його рідне село Лище Луцького району. Полеглому під Маріуполем уродженцю села Лище Луцького району Миколі Сорочуку було всього 22 роки. Хлопець через рік після закінчення школи пішов добровольцем на війну. Перед цим із бійцем попрощалися в Маріуполі.

Він загинув 22 січня 2020 року, в День соборності України, від кулі ворожого снайпера. Також 23 січня в селі Лище Луцького району в пам’ять про загиблого бійця провели жалобну лінійку.

Очолив заупокійне богослужіння в луцькому соборі Луцький і Волинський митрополит Михаїл.

«Сьогодні Господь покликав нас до храму на молитву, аби провести в останню дорогу нашого героя, захисника нашої Батьківщини, воїна Миколая. Війна передбачає і має у своїй основі страждання і смерть, але, попри страждання і смерть, є ще велике бажання жити в мирі, щоб наступив мир, щоби над головами родини було мирне небо.

До чоловіків, про яких кажуть, що це сильна половина людства, відноситься цей особливий хист захищати своїх ближніх ціною власного життя, захищати мир над головами своїх рідних ціною власного життя.

Війна – це не романтика, хоча розпочинається в розумі чоловіків як якийсь романтичний вчинок, але, коли потрапляєш на службу в армію або на військові навчання, або на фронт, то усвідомлюєш, що таке життя, смерть, втрата побратима, наскільки вона швидко може трапитися. Ще п’ять хвилин тому ви разом їли скибку хліба, зненацька розпочалася стрілянина і вже його немає, він не дихає. Ось так швидко може закінчитися людське життя – на фронті», – сказав священник.

Після богослужіння в храмі на Театральному майдані – біля Волинського академічного обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка – провели громадську панахиду та вшанували пам’ять бійця хвилиною мовчання.

Пригадали, що у 2015 році, зрозумівши, що державі потрібні хлопці на захист кордонів, Микола Сорочук підписав контракт і приступив до служби в 10-й окремій гірсько-піхотній бригаді.

Голова Луцької райради, односельчанин військовослужбовця Валентин Приходько згадав, що був вихователем Миколи в дитячому садочку.

«Микола ріс допитливим хлопчиком, завжди був усміхненим і веселим. Мабуть, як і багато інших, не готувався стати героєм, але своєю пожертвою, власними вчинками довів, що є справжнім героєм.

Бог пам’ятає ім’я кожного героя, який загинув за свою країну, за наше мирне небо. Бог пам’ятає кожного з них. І ми повинні у своїх молитвах згадувати наших героїв. Поки ми живемо, поки пам’ять про наших героїв живе в наших серцях, доти їм на небі спокійніше», – зазначив Валентин Приходько.

Бойовий побратим, прапорщик 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Валерій Борзенко додав, що Микола Сорочук – гідний син Волині, який ціною власного життя став героєм краю і України загалом.

«Хочу запевнити, що ми не опустимо руки і гідно дамо відсіч окупантам, які підступно з-за кута ворожою кулею вбили нашого побратима», – сказав військовий.

Перша вчителька Миколи Юлія Володимирівна пригадала, що лише рік тому – на початку лютого 2019 року – клас бійця зібрався на зустріч випускників.

«Ніхто не міг подумати, що для нашого класу це будуть останні спільні фото, – зазначила вчителька. – Жоден урок, проведений не тільки мною, а й іншими вчителями, не навчить того та не покаже те, що покаже такий урок, як життя».

Згодом усі пройшли скорботною ходою проспектом Волі до Луцького педагогічного коледжу.

Поховали воїна на Алеї слави на кладовищі в Гаразджі.