Констатація політолога Віктора Небоженка,директора соціологічної служби «Український барометр»,що між українськими силовиками – конфлікт,мимовільно стала й натяком на подібні процеси і в імперській країні,що має за мету поставити хрест на українській державності. Це читалося і 9 серпня під час діалогу між президентами РФ та Туреччини,коли Путін не міг сховати під традиційну гебістську маску своєї знервованості. Адже спроба військового перевороту в Туреччині (якщо це не був спектакль,сценарій якого запрограмовано в головному владному кабінеті Анкари) стала сигналом і для Москви. Не секрет,що частина російського генералітету та православних фундаменталістів невдоволена,м’яко кажучи,тим статусом,який отримав Кадиров,ходом війни проти України і т. д.
 
Тож хай загроза спроби військового перевороту «яструбами» навряд чи реалістична,однак,схоже,у Кремлі занепокоєні такою,хай віддаленою,перспективою. Тож,очевидно,аби потамувати апетити войовничого шовіністично-імперського крила владної еліти,«хазяїн» РФ дозволить зробити певні «подарунки». Як зауважує (хай під знаком сумніву) генерал армії України Євген Марчук,не варто відкидати й вірогідність повторення серпня 2014-го.
 
Безумовно,Україна в серпні 2016-го вже засвоїла фатальні помилки дворічної давності,коли на фоні параду в Києві Москва «подарувала» так званий Іловайський котел. Та й не може Кремль не зробити «подарунок» з нагоди 25-річчя Незалежності. Очевидно,до подібних викликів готуються українські силові структури. Однак,у той же час,як зауважує вище згадуваний політолог Небоженко (див.«Главком»),«зараз головна тема політичного літа – це конфлікт,що розгорається між силовиками (ГПУ – НАБУ – СБУ – МВС – АП)». Правда,на його думку,це протистояння не має мотивації потребами захисту від російських окупантів,оскільки йдеться про «мережевий конфлікт силовиків один з одним за всихаючий ринок корупційних послуг в країні». Інше питання,що коли ситуацію розхитують структури,які мали б її цементувати,чи не скористається такою «допомогою» Путін із його численними п’ятими колонами в Україні (політикум,бізнес,«воїни» в рясах,ЗМІ),щоб створити передумови для глибинної хаотизації,некерованості? А після цього не варто довго чекати звернень представників всіляких національних громад,партійних осередків,церковних общин до РФ про «утиски» російськомовних,до Польщі – польськомовних,до Угорщини – «корінних жителів Берегового,Мукачевого,Хуста». До речі,в останньому місті вже встигли сплюндрувати пам’ятник українським січовим стрільцям,які в березні 1939-го (ще не було навіть закріплено союзу Москви та Берліна) першими вчинили спротив союзникам Гітлера…
 
Ситуація настільки вибухонебезпечна,що достатньо навіть несуттєвої провокації (а їх Кремль традиційно вміє організовувати),аби все спалахнуло. Скільки б не переконували аналітики найрізноманітніших ґатунків,начебто РФ не зважиться розпочати воєнний Армагеддон,цей оптимізм перекреслюється постійним нарощування ударного кулака збройних сил ворога на російсько-українському кордоні. Як відомо,навіть незаряджена рушниця рано чи пізно мусить вистрелити.
 
Тож спробуймо подумки зупинитися на кількох моментах минулого тижня,аби не обманюватися ілюзіями.
 
«Був прологом російської війни проти України»
 
«Те,що вісім років тому бачили лише найбільш прозорливі,сьогодні очевидно всім: напад Росії на Грузію був прологом російської війни проти України. Політика умиротворення агресора збанкрутувала ще 2008 року. Більше того,вона лише розпалила апетити Кремля. Тоді спільними зусиллями трансатлантична спільнота ще могла локалізувати хижого ведмедя у його барлозі. То був повчальний урок історії,вчасно не засвоєний»,- написав Петро Порошенко на своїй сторінці у Твіттері.
 
Він підкреслив,що «Україна сьогодні мужньо тримає оборону на східному кордоні Європи. Суворі випробування посилили відчуття дружби та солідарності між українським та грузинським народами. Ми,як ніхто інший,щиро й послідовно підтримуємо відновлення територіальної цілісності Грузії. І ясно,що ніколи не визнаємо російських маріонеткових режимів у Абхазії та Південній Осетії».
 
Нагадаємо,що в ніч з 7 на 8 серпня 2008 року російські військові увійшли в Грузію після спроби Тбілісі відновити контроль над самопроголошеними республіками Південна Осетія і Абхазія. В результаті 5-денної війни Росія визнала незалежність цих двох грузинських регіонів і ввела додаткові війська та озброєння на свої військові бази на цих територіях. Всі держави світу,за винятком Росії,Венесуели,Нікарагуа і Науру,визнають ці регіони територією Грузії.
 
«Доведеться заплатити великим кровопролиттям»
 
Нові російські вогневі засоби перевершують американські мінімум на третину в дальнобійності. В Росії також розроблено «нове покоління суббоєприпасів,які наповнені термобаричними вибуховими речовинами». Про це в інтерв’ю «The Washington Post» сказав відставний генерал-майор Армії США Роберт Скейлз (посилаємося на версію видання «Главком»). Генерал стверджує: всі американські снаряди і боєголовки для «сталевого дощу» «навмисно знищені попередніми двома адміністраціями США – принесені в жертву богам політкоректності». США відмовилися від суббоєприпасів після того,як інші країни підписали договір про їх заборону. «Росія,Китай та Ізраїль визнали,що їм треба воювати на реальних війнах,і проігнорували договір. У результаті російський батальйон важких установок залпового вогню,що стріляє «сталевим дощем»,сіє смерть на площі,що мінімум в п`ять разів перевищує район ураження американським батальйоном реактивних систем залпового вогню,який стріляє звичайними боєголовками»,- йдеться в статті.
 
Російські тактичні БПЛА (безпілотні літальні апарати),що знаходять цілі для артилерії,«набагато досконаліші (і набагато більш чисельні) за наші»,додає автор. «Технології електронних засобів ведення війни,продемонстровані російською стороною в Україні,- кращі в світі,набагато краще наших»,- йдеться в статті. Скейлз уточнює: «Якщо б ми воювали з росіянами просто сьогодні,ми б перемогли». У США півмільйона добре навчених військовослужбовців,у Росії – 800 тис,але дві третини – призовники. «Російські ВПС теж не можуть змагатися з нашими. Але український досвід говорить нам,що за таке змагання доведеться заплатити великим кровопролиттям»,- йдеться в статті.
 
«Війна почнеться післязавтра»
 
Кремль,діючи в межах міжнародно-правової легальності (перегрупування військових сил біля кордонів з Україною в Ростовській,Бєлгородської,Брянської областях,стягування військової техніки,посилення антиукраїнської пропаганди на федеральних каналах),на думку політолога Андрія Окари,намагається ефективно тиснути на українське політичне керівництво та військове командування. Про це він пише у публікації «Рушниця на стіні. Війна почнеться післязавтра» (див. «Новое время»). Експерт зазначає,що,заручившись підтримкою ОБСЄ,ЄС,Заходу в цілому,путінський режим вимагає «змін до Конституції,виборів в ЛДНР,особливий порядок управління в ЛДНР,виконання всіх «мінських угод»,крім передачі контролю над кордоном. А також – вимоги в форматі «програми-максимум»: позаблоковий статус України,федералізація,статус для російської літературної мови,радянізація і русифікація культурного і смислового простору».
 
Наголошуючи,що «по-перше,військова інфраструктура проти України створюється»,експерт,у той же час,зазначає: «По-друге,намірів воювати з Україною у «великому» форматі,мабуть,немає. Станом на сьогоднішній день. Є намір шантажувати,пограти на нервах українського керівництва. Це теж – цілком грамотно і раціонально; проблематику цинізму і інших моральних «пережитків» залишимо за дужками».
 
Але,резюмує Окара,намір воювати у «великому» форматі може скластися спонтанно – «під дією маси суб`єктивних,ситуаційних,несистемних,випадкових факторів,причин і обставин. А також комбінації зірок на небосхилі. В будь-яку хвилину. Особливо сприятливі періоди,коли ключові західні країни відвернені на свої внутрішні банальні проблеми і процеси – вибори президента,міграція близькосхідних біженців,«Brexit» і т.д.,і їм буде не до якоїсь там війни в якомусь далекому Донбасі або в Середній Наддніпрянщині».
 
«…тези колишнього сірого кардинала вітчизняної політики»
 
Аналітик Тетяна Урбанська повторює припущення експертів,що,можливо,«колишня полонянка Кремля – всього лише лялька в чиємусь добре зрежисованому спектаклі» (див. УНІАН). А відтак звертає увагу,що «Надія,в основному,озвучує «мирні» тези колишнього сірого кардинала вітчизняної політики «у відставці»,кума Володимира Путіна – Віктора Медведчука». На думку аналітика,пропозиція Надії Савченко відрядити для переговорів із бойовиками «ЛДНР» дружину Президента України Марину Порошенко і дружину вищезгаданого Медведчука,за сумісництвом – куму президента РФ Володимира Путіна телеведучу Оксану Марченко наштовхує на ще одну версію. Урбанська зазначає: «Якщо тези в уста льотчиці-депутата вклав саме друг російського президента,то вибір переговірників «від Савченко» стає зрозумілим – і дуже схожим на спробу кучмівського «кризового менеджера» повернутися у велику гру».
 
Вона нагадує,що «в 2005 році,коли Медведчук (який вніс «посильну допомогу» в президентську гонку-2004 на боці провладного кандидата Віктора Януковича) заявляв,що не буде балотуватися на наступних президентських виборах (через чотири роки),це викликало у українців лише зловтішну посмішку. Зловтіха підтвердилась цілком реальними цифрами «підтримки» колишнього глави Адміністрації Президента часів Леоніда Кучми на парламентських виборах 2006 року. Опозиційний блок «Не Так!»,третім номером якого виступав Віктор Медведчук,не подолав навіть межі статистичної похибки: за даними різних екзит-полів партія набирала від 1,1% до 1,9% голосів виборців». А після цього зазначає,що «наступну спробу повернутися з політичного небуття кум Путіна зробив в 2008 році,розганяючи устами деяких своїх соратників інформацію про нібито небувало щедрі пропозиції високих посад від тодішнього Президента Віктора Ющенка. Мовляв,навіть пост секретаря РНБО пропонували,але Медведчук відмовився».
 
Урбанська також наголошує,що «зірковий час» Віктора Медведчука,здавалося,настав в червні 2014 року,коли він виступив посередником попередніх переговорів між ОБСЄ,Києвом і представниками банд «ЛНР» і «ДНР». Однак «мінський процес»,що затягся до непристойності,лише в черговий раз підтвердив близькість «посередника» до російського вождя,який розв`язав конфлікт на Донбасі». На її думку,«схоже,що зараз,устами Савченко,кум Путіна намагається переконати електорат,що «помирити» Київ і Донбас зможе його дружина. Можливо,так Медведчук намагається використовувати комбінацію рейтингів «Кулі» (деякі проросійські засланці в Україні вірять,що рівень довіри населення до колишньої полонянці дуже високий),і телеведучої Марченко (мовляв,якщо її масово дивляться в прямому ефірі,може,підтримають і голосом в бюлетенях,чим чорт не жартує)». Тетяна Урбанська робить висновок,що «за всією цією мішурою» все одно проглядаються «потуги колись могутнього «динозавра»,списаного в утиль,який за багато років так і не зрозумів,що ж потрібно простій українській людині».
 
«Його збройні сили готові до походу на Україну»
 
Президент Росії Володимир Путін роздає високі пости найближчим друзям,аби «завдати удару по Україні». Про це пише німецька газета «Die Welt»,аналізуючи ймовірні причини відставки голови кремлівської адміністрації Сергія Іванова (посилаємося на версію «Обозревателя»). Оглядач видання Торстен Крауель зазначає: «Відставка Сергія Іванова,який донедавна вважався найближчою довіреною особою Путіна,демонструє те,що президент РФ намагається щось робити самостійно,без своїх колишніх друзів з КДБ». При цьому він вважає відставку Іванова раптовою і нагадує,що протягом останніх місяців господар Кремля змінив низку провінційних губернаторів,особливо в районах,що межують з Україною. «Всі вони були замінені молодими людьми з оточення або членами його особистої охорони. Він збирає в своє оточення тих,хто підтримає удар по Україні,- зазначив Крауель. – Іншими словами,Путін на шляху до того,щоб стати абсолютним правителем,як його новий друг (президент Туреччини. – Ред.) Реджеп Таїп Ердоган». Він резюмує: «Його збройні сили готові до походу на Україну. Президент Путін поставив під загрозу Мінські домовленості. Крім цього,він здійснює українську диверсійну атаку проти Криму»,- наголосив Крауель. Також він зазначає,що МЗС Росії в день відставки Іванова заявило,що «Україна і Грузія повинні пам`ятати,що деякі політичні рішення мають незворотний характер. Схоже,що Путін хоче повернути велич Росії до 100-ї річниці Жовтневої революції».
 
«…уже розроблений і задіяний план»
 
Генерал армії,екс-Прем’єр-міністр України Євген Марчук на своїй сторінці в соцмережі Facebook констатує,що «Росія відкрито у великій кількості постачає і в Крим,і на окуповані території Донбасу багато важкої військової техніки,переважно наступального характеру». На його погляд,«Росія просто готується відзначити 25-ту річницю незалежності України. Можливо,навіть так,як це вона зробила в 2014 році,тільки з деякими поправками на нинішні реалії». Генерал зазначає: «Не може змиритися Росія з тим,щоб 25-та річниця української Незалежності пройшла нормально,щоб до Києва на святкування приїхали лідери провідних країн світу. Навіть,якщо Росія і не ризикне повторити щось на зразок серпня 2014 року,то створювана нею ситуація великої вірогідності серйозної ескалації буде невідворотно продукувати високу гіпотетичність загрози особистій безпеці поважним гостям і їх відмову приїзду до Києва». Він висловлює думку,що «у Росії уже розроблений і задіяний план,як не тільки зіпсувати,а як зірвати святкування 25-ї річниці Незалежності України».
 
Генерал армії Євген Марчук також констатує: «Дуже багато важливої символіки у цьому святкуванні!!! Важливої не тільки для України,важливої не тільки для Європи,важливої і для Росії. Тільки для неї важливість ця зовсім інша – як зірвати це святкування. Україна уже більше двох років знаходиться в стані війни з Росією. Є поразки – є і перемоги. Але є те,чого немає ні в кого із європейських країн – це більш ніж дворічного досвіду ведення війни із ядерною наддержавою. Війни специфічної,не традиційної».
 
Саме тому,наголошує генерал,символізм 25-ї річниці Незалежності України для Росії – це своєрідна небезпека,небезпечний приклад для неї самої і для її нинішніх сателітів. У той же час,він підкреслює: «Наша оборонно-безпекова система уже має хороший досвід і переконаний,активно працює по забезпеченню безпеки проведення 25-ї річниці Незалежності не тільки в Києві. Багато буде також залежати від нормальної пильності громадян. Особливо,напередодні 24 серпня. На мій погляд,це той випадок,коли на два-три дні кожен чоловік має відчути себе добровільно мобілізованим».
 
«Лише тоді буде перемога»
 
Перший всенародно обраний Президент України Леонід Кравчук у статті «Подарунок до Дня Незалежності» у виданні «Новое время» наголошує,що «люті друзі України,як усередині країни,так і за її межами – в даному випадку в Кремлі,хочуть піднести нам подарунок. Роблять все можливе,щоб зіпсувати свято: ситуація на сході країни погіршується з кожним днем,збільшилася кількість обстрілів жертв і сутичок на окремих напрямках». Він пояснює: «З точки зору Кремля,краще було б,якби України взагалі не існувало. Вони вважають нашу країну випадковістю,і такі розмови ходять давно. Тим не менш,ми відсвяткуємо не тільки 25-ту,але і 125-ту річницю незалежності нашої країни».
 
У той же час,на думку першого всенародно обраного Президента,«на серйозне загострення ситуації на Донбасі бойовики та їхні господарі не зважаться. Захопити Україну і швидко дійти до Києва,про що вони раніше заявляли,вже не вдасться. У нас є достатньо професійна і сильна армія,щоб дати відсіч. Це заслуга нинішньої української влади,треба віддати їй належне: те,що у нас було спочатку агресії,і те,що є сьогодні,різні речі». Крім того,переконаний він,на боці України світова громадськість. Зокрема,на саміті НАТО,країни-члени альянсу заявили,що світ більше не буде терпіти агресивну поведінку Росії,що загрожує територіальній цілісності держав,змінює загальноприйняті межі і в цілому є загрозою для Європи і світу.
 
Правда,зазначає Кравчук,«перемоги для нас почнуться тоді,коли буде мир на Донбасі,коли українська влада відновить контроль над усіма своїми законними територіями,коли кордони країни буде відновлено відповідно до її Конституції і міжнародним правом. Лише тоді буде перемога. А поки можна лише радіти,що ми зуміли зупинити масштабний наступ». Відтак він висловив сумнів,що 2016-й стане роком відновлення українського суверенітету над окупованими територіями. На його думку,«потрібно змінювати підхід,потрібно,щоб за результатами зустрічей у нормандському форматі Путін,Олланд,Меркель і Порошенко підписували документи про те,яких угод вони досягли. В ідеалі потрібно переводити нормандський формат в будапештський і розширити його за рахунок країн Великої сімки. Не можна такі питання як територіальна цілісність України,як агресія Росії,загрози Європі,світу і міжнародного права перетворювати на поїздки з Нормандії в Німан».
 
Тим часом,на порядку денному – питання,далекі від перемоги. Адже хоч і є промовистий біблійний приклад подолання Давидом гіганта Голіафа,українські реалії – набагато складніша трагідрама. Імперський монстр тільки входить у раж. Відчуваючи фактично цілковиту вседозволеність з боку головних геополітичних гравців,потурання міжнародної спільноти,він доволі успішно реалізовує свою стратегію.
 
Схоже,від повномасштабного збройного «обустройства Украины» у Кремлі вже навряд чи спроможні відмовитися. Ймовірно,для цього,як «офіційного» старту тотальної кривавої вакханалії Москва,як зазначалася вище,таки організує провокацію,звинувативши у ній нашу державу. Народний депутат,голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров на своїй сторінці в Facebook підкреслив,що «російські спеціальні органи практично повністю копіюють методи часів НКВС-МГБ-КГБ СРСР. Твердження ФСБ РФ про те,що мовляв,з території материкової України на територію окупованого Росією Криму прорвалися диверсійні групи МО України – не що інше,як прикриття ФСБ Росії вчинених або планованих ними на території Криму злочинів». Він також попереджає,що ця провокаційна заява «може послужити для обґрунтування більш масштабних агресивних дій по відношенню до України з боку Росії». Нагадавши,що «це виглядає примітивно»,Чубаров риторує: «Але коли такі дрібниці зупиняли кремлівських виродків?».
 
На вірогідності запуску РФ сценарію масштабної війни з застосуванням авіації,небезпеках «розхитування» внутріукраїнської ситуації акцентували увагу й ЗМІ: «Сезон чорного PR…» (УНІАН),«Хустська провокація: хто готує нам другий фронт на Закарпатті» («ЛБ»),«Чому в польських рейтингах ненависті українці попереду німців?» (zik),«Глава ВПС США: Росія – найбільша загроза для нас» («ЄП»),«До Криму з Росії прибуло багато військової техніки – очевидці» («УП»),«Ердоган заявив про нову сторінку у відносинах з Росією» («ЄП»),«Тука: українці не відчують введення воєнного стану» («Телеграф»),«Україна посилює війська на межі з Кримом» («Газета по-українськи»),«Турецька газова загроза Україні…» («Апостроф»),«Зближення Путіна та Ердогана загрожує Україні та Євросоюзу,– екс-міністр закордонних справ» («24»),«ГПУ VS НАБУ: війна відомств? Ні,все набагато гірше!» («УП»),«У «ДНР» оголошена повна мобілізація бойовиків» (ZIK),«Росія використовує поле бою в Україні,щоб репетирувати війну з Заходом» («Соцпортал»)…
 
На жаль,Захід ще сповна не усвідомлює всіх наслідків можливого розв’язання українського питання за кремлівським сценарієм. Адже,на дай Боже,загарбана Україна – це не тільки плацдарм для подальшого «обустройства» де-факто роз’єднаної,розсвареної Європи,а й мільйони «гарматного м’яса» для реалізації заповітної мрії путінської кліки.
 
Cудячи з тенденцій і подій минулого тижня,Кремль з дня на день готовий відверто,показово запустити механізм масштабної війни. Уклавши мир з турецьким «посібником терористів»,який називає тепер господаря РФ «дорогим другом»,Путін цинічно висловився про «київську хунту»,поставивши під сумнів і легітимність української влади й української державності. На фоні заяви ФСБ РФ про «диверсантів» і «обстріли» в Криму він заявив,що «звичайно,в цих умовах зустрічатися в нормандському форматі,тим більше в Китаї,безглуздо». А водночас пообіцяв,що у відповідь про начебто вбитих у Криму двох військовослужбовців «ми,безумовно,повз таких речей проходити не будемо».
 
Якщо раніше повторювалася аксіома «Що у Путіна в голові,те у Жириновського на язиці»,то тепер уже риторика самого господаря Кремля нагадує,що той «слов на ветер не бросает». Інше питання,чи не спровокує господар РФ частину еліти своєї держави скористатися недавнім досвідом Туреччини,врахувавши помилки. Але забудь-яких умов ми не маємо права як на самозаспокоєння,так і на опускання рук. Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ