У Луцьк в рамках міжнародному літературному фестивалю «Фронтера» побувала відома літераторка, уродженка обласного центру Волині Оксана Забужко. Зустріч із зацікавленими лучанами відбулася у неділю, 18 листопада в останній день фестивалю у приміщенні народного дому  «Просвіта».

Як відомо, фестиваль присвячений століттю роздумів – періоду від закінчення Першої світової війни (1918 рік) і до сьогодення.

На початку зустрічі Оксана Забужко зізналася, що не могла не скористатися запрошенням організаторів і не відвідати своє найулюбленіше місто: «У мене до Луцька є дитячий сентимент»

Таке зізнання дуже сподобалось присутнім і зал вибухнув оплесками.

«Я зрозуміла, що лучани люблять, коли я признаюся до Луцька. Справді, я рада кожній оказії і кожного разу намагаюся знайти годинку, щоб походити улюбленими місцями і дитячими стежками, які я запам’ятала зі свого шестилітнього віку», – скала Забужко.

Після цього письменниця повернулася до теми заходу – роздумів про період закінчення Першої світової.

«Так само, як Друга світова війна тривала на незакритих гештальтах Першої світової, так само нинішня гібридна війна має на меті закрити незакриті гештальти ось цієї половинчастої перемоги 1945 року. Перемоги над одним тоталітаризмом і встановлення режиму якщо не толерування то мовчазної лояльності в стосунку до тоталітаризму в радянській версії», – зазначила Забужко.

«Я переконана, що наші внуки і правнуки про нашу добу будуть читати в підручниках, як про епоху столітньої війни», – додала вона.

Оксана Забужко розповіла, що коли вона десять років тому видала книгу «Notre Dame d’Ukraine. Українка в конфлікті міфологій», то мала на меті відшукати і відновити обличчя традиційних українських культурних еліт, які зберігали відповідальність за долю своєї спільноти в традиційному європейському форматі noblesse oblige (становище зобов’язує).

«В нинішній Україні на це слово треба накласти мораторій, років на десять, бо в нас елітами називають людей, яким вчасно довелося сісти на ще радянські грошові потоки і які живуть у форматі «вкрав і втік». Ці люди чого-чого, а почуття відповідальності за спільноту, яка делегувала їм свої повноваження, не мають», – розповіла письменниця.

За словами пані Оксани, вона захотіла у книзі «пройтися» за Ларисою Петрівною Косач, як однією з найблискучіших європейських письменниць ХХ століття, яка випередила свою добу в темах, проблематиці, підході.

«Ще раз повторюю дати: 1871-1913 рік. Нічого не гадує? Це роки життя Лесі Українки. От вона посуті є наша Belle Époque (прекрасна епоха). Вона є наше європейське представництво. Людина зі свідомістю європейської українки. З тією свідомістю, яку ми через століття намагаємося в собі побудувати», – сказала Забужко.

Також відома уродженка Луцька зізналася, що вона ненавидить двохсот гривневу купюру з фото Лесі Українки: «Ох Господи, як я цю двохсот гривневу купюру ненавиджу з фотографією тринадцятилітньої дівчинки у постановочні вишиванці і вінку. Та холера ясна, та доки ж це триватиме, та доки ж ці волинські ліси та доки ж ця «Лісова пісня»? Не можна зводити одну з найблискучіших європейських авторок ХХ століття, людину, яка написала «Касандру», «Руфіна і Прісціллу», «Камінного господаря», зводити до якоїсь, прости Господи, а-ля Снігурочки Островського».

Після цього емоційного спічу зал підтримав ораторку оплесками, за що вона подякувала і зраділа, що знайшла порозуміння.

«Це якраз оця наша козирна дама, яку ми маємо демонструвати на цілий світ і казати, що ми завжди були європейською нацією», – додала Забужко.

Також письменниця обурилася, що з Лесі Українки зробили «бальную дєвачьку»: «От вона хворіла, але ж у той час у всіх був туберкульоз, це був бич століття. Коли вам говорять про Чехова, то ви згадуєте про «Три сестри» і «Вишневий сад», а не те, що у нього був туберкульоз. Нам цікаві люди тим, що вони написали, а не тим, як вони хворіли».

Окрім того Оксана Забужко зазначила, що цьогоріч українці можуть себе привітати, бо у 2018 році вийшов тритомник листів Лесі Українки.

Опісля відома учасниця фестивалю прочитала вірш «Бульвар Лесі Українки», перед цим трішки розповівши про історію його народження.

«Приблизно 10 років тому, коли вже набрякала нинішня війна, було постійні мітинги на які регіонали привозили своїх найманців, проплачених прапороносців, які стовбичили весь час під ЦВК. Ця ЦВК знаходиться на бульварі Лесі Українки, де є і пам’ятник Лесі Українці. Десь отого 2008 року під час чергових мітингів найманців в мене було відчуття страшенно гнітючого депресняка. А тоді в не охололих своїх іскрах від Лесиного тексту мене ударило оцим «Камінним господарем». «Камінний господар» в принципі ж – драма про помсту мертвого лицарства. Про смерть лицарства як культури і про прихід діячів нового. І тоді я йшла повз весь той бидлячний, перепрошую, мітинг і на мене напала якась дика тоска, що я на ходу написала вірш», – поділилася спогадами Оксана Забужко і продовжила: «Це було в 2008 році. Хто пам’ятає на який день припала інавгурація нового Президента в 2010?  Так, 25 лютого в день народження Лесі Українки. І от 2011 рік – 140-річчя Лесі Українки і ні одна собака взагалі в українських медіа не згадує про 140 років Лесі Українки. Всі журналісти мені дзвонять і просять прокоментувати першу річницю президента Януковича. Тобто реально абсолютно, він украв її день».

Письменниця пригадує, що тоді вона відразу зрозуміла, що цей президент погано закінчить.

«І коли я це розповідала одній грузинській режисерці, то вона сказала: «Так ето она ему закривала дверь в Верховную Раду». Я чекала якоїсь такої помсти, але не думала, що буде так. Цей 2014 рік, жертва Небесної сотні і перша хвиля волонтерства, оця реабілітація лицарства, яка карає тих, хто вліз в чужий дім і спробував заволодіти не своїми клейнодами…. Тож бережімо свої клейноди», – сказала на завершення Оксана Забужко.

Після виступу відбулася автограф-сесія, під час якої всі шанувальники творчості Забужко змогли поспілкуватися з улюбленою авторкою і взяти автограф.