Почесний патріарх Філарет заявив про те, що Київський патріархат не ліквідовано і всерйоз озвучує плани про його відновлення. Логіка наступна – УПЦ-КП визнали лише частково – в рамках митрополії. Тому церквою зараз керує митрополит. Але оскільки церква незалежна, то потрібно самим скликати собор і проголосити патріархат. Керівником якого буде патріарх. До того ж у нас вже є один патріарх, ось він і очолить нову церкву, – пише «Лівий берег».

Релігійні новини останніх днів шокували громадськість, ніхто не чекав такого повороту подій. Хоча в церковних кулуарах про такі плани «почесного» говорили давно.

Після Об’єднавчого собору в грудні минулого року мав відбутися транзит церковної влади. Колишні інституції були розпущені, і на основі них створена нова. Є навіть Постанова про ліквідацію УПЦ-КП, яку власноруч підписав сам Філарет.

ПЦУ повинна була юридично бути зареєстрована як структура, створена шляхом ліквідації та об’єднання УАПЦ і УПЦ-КП. У січні цього року ще багато дивувалися: чому так довго реєструють ПЦУ? Все впиралося в те, що Філарет не захотів віддавати документи для зняття Патріархії з реєстрації. Коли тягнути з реєстрацією ПЦУ було вже не можливо, її зареєстрували просто як нове релігійне об’єднання, а документи на КП залишилися у Філарета. Останньому це дало можливість оформити дуумвірат влади, який звучав так: «У зовнішніх справах церква являє митрополит Єпіфаній, а всередині України всім керує патріарх Філарет». Публічно патріарх про це не говорив, але в коридорах на Пушкінській такі розмови звучали.

Особливо цікаво такий розподіл влади в світлі того, що Філарет перед самим Собором письмово обіцяв Варфоломію, що він не буде претендувати на будь-які посади в новій церкві.

Чи можуть відкликати Томос?
Такі дії, в разі їх реалізації, будуть порушенням Томосу про автокефалію, в якому чітко сказано:

«… маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного її канонічного Предстоятеля, який носить титул« Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України », – не допускається будь-якого доповнення або віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви …».

Раніше в інтерв’ю LB.ua богослов, архімандрит Кирило (Говорун) пояснював, що порушення умов Томосу може спричинити за собою відкликання документа.

В історії церкви вже були подібні прецеденти. У XIX ст. румуни після здобуття незалежності в односторонньому порядку проголосили автокефалію. Константинополь цього не визнав, і трапився розкол. Через 13 років вдалося домовитися, і Вселенський патріархат видав Томос про автокефалію з рядом умов. Упевнені у своїй правоті румуни відразу ж порушили умови документа. І Константинопольський патріарх Іоаким III негайно відкликав документ. Знадобилося ще 7 років для того, щоб вирішити конфлікт. І в 1885 р румуни таки отримали Томос про автокефалію.

Дискусія по патріаршому статус породила скандал і в Болгарської церкви. Ще в 1872 р болгари самостійно проголосили автокефалію. Це призвело до розколу і анафеми з боку Константинополя. Конфлікт тривав більше 70 років. Зрештою в 1945 р Константинополь видав Томос про автокефалію, але в статусі митрополії. У 1953 р болгари внесли зміни в статут і проголосили патріархат. Це стало причиною нової напруженості між церквами. Константинополь визнав такий статус лише в 1961 році.

І болгарам в цьому контексті ще дуже пощастило. Їх патріархат визнали відносно легко – адже цей процес лобіювала РПЦ, а в Болгарії при владі були комуністи. До речі, саме місцеве ЦК компартії дало відмашку для отримання патріаршого статусу. БПЦ 10 вересня 1948 р отримала повідомлення політбюро:

«Керуючись необхідністю зміцнити громадський авторитет Болгарської Православної Церкви, що є необхідною умовою організації боротьби православних церков проти Ватикану і його реакційної політики, ЦК дає Болгарському Екзархату згоду на його зведення в ранг Патріархату».

Які у нас шанси?
Більш того, Болгарську церкву до того моменту визнавали вже все Помісні Церкви. У випадку з Україною такого легкого шляху у нас не буде. Адже у нас ще немає всеправославного визнання. До того ж проголошення патріархату ініціює перестановки в православному світі. Існує список церков по ієрархії: патріархати, архієпископії і митрополії. Ми в цьому списку посідаємо останнє 15 місце. Якщо ми проголошуємо патріархат, то автоматично переїжджаємо на 10-е місце, потіснивши в списку давню Кіпрську церкву. Остання незадоволена своїм нинішнім аж 10-им місцем і претендує на 5-е (там зараз РПЦ), а вже від 11-го місця вона точно буде не в захваті. Кіпрська церква – одна з тих, хто позитивно ставиться до ПЦУ, але офіційно її вона поки не визнала. Чи варто псувати відносини з кіпріотами, від яких потрібно ще отримати визнання, питання риторичне.

Блаженніший Епіфаній: «Повернення до КП – це повернення назад, в ізоляцію, й Втрата Томосу»
Безумовно Україна заслуговує на патріарший статус, але всьому свій час. Перед тим, як заявляти про патріарших амбіції, ПЦУ повинна об’єднати більшість громад в самій Україні, чисельно стати домінуючою православною церквою, а також отримати визнання з боку інших церков. Без виконання цих двох умов – це буде фальстарт, приречений на поразку.

Можливі сценарії
ПЦУ зараз фактично знаходиться на роздоріжжі. Якщо переможе партія Філарета, тоді більша частина або вся ПЦУ повернеться в розкол, а її Томос Константинополь відкличе. Виграє від цього Московський патріархат, а ідея української автокефалії якщо не назавжди, то надовго залишиться скомпрометованої. Більш того, такі дії завдадуть серйозної шкоди по позиціях Вселенського патріархату, а в Православ’ї посилиться вплив РПЦ.

Якщо переможе партія Єпіфанія, то ПЦУ вистоїть. Можливо, вона позбудеться від деяких токсичних елементів, що в короткостроковій перспективі обернеться турбулентністю, проте в довгостроковій перспективі позитивно відобразиться на міжнародне визнання і в об’єднанні з УПЦ (МП). Адже в останній є чимало тих, хто не стільки проти автокефалії, скільки не хоче «йти під Філарета». Треба розуміти, що частиною українського суспільства Філарет сприймається як герой і чи не батько нації. Однак в середовищі УПЦ (МП) у нього величезний антірейнтінг. Це і наслідок пропаганди, і результат деяких його особистих справ. Такого неприйняття Єпіфанія там немає. Та й в Помісних Церквах до Філарета є претензії за спроби створити «розкольницький інтернаціонал», відкушуючи парафії незадоволених на території інших церков.

***

Подібна ситуація в Православної Церкви України виникла через тривалу пострадянського церковного транзиту. Колишній Київський патріархат істотно не відрізнявся від РПЦ. Різнилися прапори і герої, а не цінності і принципи. В УПЦ-КП не працювали інституції, а церква керувалася в ручному режимі. Не було демократизації, а Синод працював за партійним принципом «митрополит-бюро», де вся влада була в руках вузької групи єпископату. Уже доводилося писати про необхідність реформ в ПЦУ. Однак прочитавши коментарі церковних людей про останні заяви владики Філарета, можна прийти до висновку, що церкви крім децентралізації та демократизації потрібна ще й серйозна кампанія по розвінчанню культу особи. Благо і заповідь підходяща є: «Не сотвори собі кумира» (Іс. 20: 4).

Дмитрий Горевой