Багато хто уявити не може,як сьогодні без походу в аптеку із простудою впоратися. А я пригадую своє дитинство у далеких шістдесятих. Ми тоді теж хворіли і дуже раділи нагоді,як і всі діти,кілька днів не піти до школи,поніжитися досхочу в постелі,почитати книжечку,а ввечері дочекатися з роботи тата і його гостинця для хворої. Був і грип,і кашель,а з ліків пам’ятаю лише смак пертусину й аспірину (чомусь збивали температуру тоді ним,а не парацетамолом,як тепер). В арсеналі лікувальних засобів мами було тепле молоко з маслом,содою і медом,малина,трав’яні чаї. А ще згадую,що років у чотири я захворіла на кір і боляче було дивитися на світло,тому в хаті запинали вікно простирадлом. Не знаю як і чому,але лікували мене вдома. Як на сьогодні,випадок екстраординарний. Порівнюючи,як росли й хворіли мої діти,а тепер і онуки,з сумом доводиться констатувати: кожне наступне покоління стає більш вразливим і менш стійким перед хворобами,хоч мало б бути навпаки. Чому? Проаналізуйте,чим харчуємося ми сьогодні,чим дихаємо — і стане ясно. Тому банальний нежить,який ніби лікують,перетікає у гайморит,а кашель,який чим тільки не придушують,закінчується то бронхітом,то пневмонією,яку навіть трьома сучасними антибіотиками важче здолати,ніж колись одним банальним пеніциліном.
 
Вже у цілому світі заговорили про проблему,від якої починає потерпати людство: невдовзі ніякі антибіотики не в змозі будуть порятувати людей,тому що бактерії пристосувалися і випрацювали свої механізми захисту. Медичною мовою це звучить антибіотикорезистентність. Цю глобальну проблему порушували нещодавно на одній із сесій ООН,бо вона реально загрожує життю людей,які вмиратимуть мільйонами від ніби банальних хвороб,які не піддаватимуться найсильнішим медпрепаратам. І одна з причин,що призвела до цього — доступність і неконтрольоване вживання антибіотиків. Багато хто із лікарів,аби убезпечити пацієнта від можливих ускладнень ГРВІ чи грипу,призначає антибіотик ще до того,як це ускладнення виникло. Із жахом згадую,як моїй 5-річній дитині,у якої був кашлюк,але ніким не підтверджений,лікар в обласній дитячій лікарні призначила антибіотик,бо їй не сподобався знімок і «може бути пневмонія». Почувши ці слова,я,зрозуміло,побігла в аптеку,купила призначені ліки. Лікарка спробувала вколоти антибіотик дитині,але донька не далася,хоч як ми її не тримали. І слава Богу,бо кашель пройшов через трохи без антибіотика. Лікарська тактика «5 днів тримається температура — пий антибіотик» не завжди пояснюється винятково турботою про здоров’я пацієнта. Фармацевтичні фірми,проштовхуючи на ринок свої нові ліки,обрали менеджерами наших лікарів із їх низькими зарплатами. Тому такими довгими стали списки лікарських призначень навіть тоді,коли у вас чи у вашої дитини звичайна застуда. Хоча,як казала моя знайома лікарка,треба бути тупим,щоб платити шалені гроші за звичайну солону воду,коли її можна приготувати вдома безплатно. Як,власне,із противірусними препаратами,ефективність яких нагадує гру у російську рулетку за принципом «пощастить не пощастить». Противірусні ліки зазвичай діють лише на певні віруси і ефективними можуть бути тоді,коли хворий підхопив саме цей вірус. А вірогідність такого спів падіння малоймовірна,тому ефект від вживання цього роду препаратів швидше психологічний. Отож якщо надумали лікувати ГРВІ згідно медичного протоколу —готуйтеся мінімальну місячну зарплату чи пенсію залишити в аптеці. Це якщо по-скромному.
Уявивши,скільки треба висидіти в черзі до лікаря,більшість із нас починає лікуватися сам.
 
Система,що діє в наших поліклініках сьогодні,не передбачає оперативної консультації вузькопрофільного спеціаліста. Для того,щоб потрапити на прийом до лора,наприклад,спочатку треба потрапити на прийом до свого дільничного терапевта,а вільних місць у графіку його прийому уже немає на кілька днів наперед. Тому хворий шукає свій вихід із ситуації,залежно від товщини гаманця: хтось знаходить знайомих,а хтось користується послугами приватних медичних центрів,де підпрацьовують ті ж самі лікарі із державних поліклінік та лікарень,тільки за кращі гроші. І де ставлення до пацієнта,зрозуміло,геть інакше. Мимоволі підслухала днями розмову двох матусь:
 
—Ти уявляєш,прийшла на прийому хваленому центрі,а там та ж сама лікарка сидить,що в поліклініці на нас рот відкривала. А тут — сама вихованість,хоч до рани прикладай. Слів немає!
Той,хто не має можливості полікуватися у приватника,хочеш не хочеш мусить іти в поліклініку. А тут теж як у рулетці: трапиться дільничний лікар адекватний — вважай пощастило. У племінниці-студентки заболіло горло,висока температура й дитина подалася до дільничного лікаря. Старша жінка під сімдесят вислухала скаргу на біль у горлі і приписала… сироп від кашлю. Наступного дня племінниця таки потрапила до лора і той діагностував… гнійну ангіну. А коли побачив у карточці попереднє призначення,ледь на матюкнувся:
—Якби вона не була моєю колегою…
 
Недавно порадувало рідне МОЗ: з нового року українці будуть самі обирати собі сімейних лікарів і навіть підписувати контракт із ними. Лікар,за словами в. о міністра МОЗ Уляни Супрун,отримуватиме фінансування,щоб займатися пацієнтом або його родиною цілий рік. Впровадження інституту сімейних лікарів у країні,де на медицину катастрофічно не вистачає грошей — це справді вихід. У багатьох країнах сімейна медицина існує,тому що це дешево для бюджету.
—Сімейна медицина існувала й буде існувати завжди в тих чи інших формах,тому що вона найбільш ефективна в розповсюдженні медичних знань для надання адекватної медичної допомоги. Вона не вимагає економічних надзусиль як людини,так і держави,— вважає головний лікар ПП «Діагностичний центр»,голова Волинської асоціації підприємництва в галузі медицини та фармації Микола Цюх,який активно долучався до розробки концепцій реформування медичної галузі України. — Сучасні досягнення в галузі медичної техніки дозволяють робити сьогодні неймовірні речі. Але майбутнє медицини,як не парадоксально,не зависокими технологіями. Проблеми сучасної медицини — це гроші й технології. На мою думку,це шлях у нікуди. Чому? Бо цей шлях не інтегрує всіх знань про людину,бо це не можливо зробити,враховуючи тільки технологічні верхівки.
 
Ключовою фігурою медицини має стати сімейний лікар,який буде використовувати у своїй роботі закони природи на тому рівні,на якому ми їх розуміємо. Лікар,який не боїться складних випадків,який працює постійно над поповненням своїх знань про людину. Коли ми хочемо допомогти хворому,давши антибіотик чи якесь інше лікування,пов`язане з короткочасним ефектом,то маємо розуміти,що можемо й нашкодити,привівши ту чи іншу систему до патологічного стану,бо більшість лікарських засобів є стимуляторами. Хворий організм,тобто природа,вимагає не стимуляції,навіть не якихось позитивних емоцій,як похід у кіно чи на концерт,а відпочинку.
 
Природі треба дати перепочити,щоб відновити рівновагу. Навіть комп`ютер потребує перезавантаження. Тому людина,яка хворіє,нічого не хоче,бо вся енергія йде на подолання тих чи інших шкідливих факторів. І коли ми змушуємо хвору дитину їсти,наприклад,то тим самим забираємо у неї частину життєвої енергії на другорядні цілі,зменшуючи її біологічний самозахист. Ефективність нашого шляху залежить від реформування медичної самосвідомості кожного з нас. Тільки тоді людина не стане повністю довіряти себе ні лікарям,ні політикам,коли не буде пасивною до свого здоров`я. І відчує свою відповідальність сповна.
 
Медичні програми мають працювати на те,щоб людина усвідомила цю свою відповідальність. І саме держава має про стимулювати цю зацікавленість,тобто дати мотивацію. Щоб кожен з нас розумів,наскільки важливе наше здоров`я для нас самих,в першу чергу,і для нашої країни.
 
Отож вся відповідальність за наше здоров’я перекладається на наші з вами плечі. Будьте розважливі та обережні,обираючи сімейного лікаря,щоб не потрапити до такого,який ангіну від простуди не може ( або не хоче) відрізнити. А ще краще — не хворійте. Звертайтеся до багатющого досвіду наших предків,прислухайтеся до потреб свого організму,насичуйте його природними вітамінами. І менше без потреби бігайте до аптек. Там здоров’я точно не продається.