Потрібно віддати належне «старшому брату» (хоч насправді це старшинство – плід ідеологів). Свою стратегію щодо України Кремль реалізовує стабільно й успішно. У цьому навіть зізнався такий американський аналітик,як Стівен Пайфер (екс-посол США в Україні),акцентуючи увагу на тому,що провідний російський тандем безпрограшно спрацював ще під час другого туру останніх президентських виборів у нашій країні: Медведєв робив ставку на Януковича,Путін – на Тимошенко. А зараз лише набирає обертів запущений маховик,аби,як мінімум,добитися торжества некерованого хаосу.

Тож весна-2012,як уже писала «ВП»,засвідчить подальше збільшення масштабів і системи тиску на Україну. Питання в тому,кому доручать очолити черговий антиукраїнський політичний проект. Оскільки ж Дмитра Володимировича не відпущено у вільне плавання (він начебто надалі займатиметься знищенням освіти,але будучи до певної міри контрольованим),то «свято место пусто не бывает». Схоже,готовність постати,як фенікс із політичного попелу,виявив уже майже забутий Віктор Володимирович. Тепер він уже не говорить про соціал-демократичні цінності,згадуючи Лесю Українку чи Івана Франка. Скориставшись послугами Facebook,«забувши» рідну мову,майже за два місяці до повернення в Кремль його справжнього господаря,ображений «месник» судить й «оранжевый маразм»,і «действующую власть». Він,зізнавшись на схилі літ,що «хочет диалога»,сподівається: «А вдруг аргументы кого-то убедят,и кто-то станет сторонником моих взглядов». Сумне видовище: майже старець (на фоні чарівної Оксани),що копіює Володимира Володимировича,наче забув: вагони антиукраїнського потяга заповнені вщерть петрами-павлами лебедями,євоголосими адамами і т.д. Невже це той самий – сильний,розумний,далекоглядний (хай з нальотом прагматичного цинізму) чоловік,який раніше небезуспішно намагався бути на першому плані,тепер покірно погодився на відверто невеселу роль? Якщо таким доручають «брати» керівництво аниукраїнським проектом,то і в них,як у пісні,«веселі,брате,часи настали». Зважаючи на «авторитет» фейсбучника-неофіта,цікаво не стільки те,хто під впливом «зелені» весни-2012 за нульової совісті та національної свідомості стане під знамена Віктора Володимировича. На порядку денному екс-політика,який мужньо поставив себе поза Україною,– коли він попросить політичного притулку в тих,хто так необачно «добив» свого найвірнішого члена.

Зрештою,це,очевидно,тільки перші квіточки політичної весни. Дай Боже нам усім не пійматися на лукаву наживку,аби під вереск профінансованих ненависниками України «ультра» і «колишніх»,не взяти участь у цьому «танці сатани». Утім,спробуймо ще раз подумки озирнутися в події ще одного березневого тижня,який уже став надбанням історії.

«…злочин вважати свій народ баранами»

«Ну,невже не набридло вже голосувати за дорогі голограми на циклічних білбордах,за андроїдів на ток-шоу,запрограмованих політтехнологами? – запитує Сергій Рахманін кожного виборця (див. «Мистецтво бути чесним» у «ДТ»). – Скільки можна орієнтуватися на колірну диференціацію штанів,прапорів і совісті? Тим більше,що їхнє матеріальне становище дозволяє з легкістю міняти перше,а моральний стан – не менш легко зраджувати друге. А совість – вона або є,або ні. Вона кольору не має». Він також намагається пояснити політикам,які вже «купили» чи «куплять» голоси виборців,що «злочин вважати свій народ баранами. Якщо вузьке коло про щось мовчить,це не означає,що цього не обговорюють широкі маси».

«…так багато зробив для приходу до влади Віктора Федоровича»

За даними Андрія Павловського («Главком»),Віктор Ющенко вже тричі зривав проведення з’їзду «Нашої України». Він вважає,що всі домовленості формальних лідерів партії (Наливайченка та Бондарчука) зводяться нанівець,«оскільки Ющенко саботує ці рішення». Павловський радить виключити екс-Президента з лав «НУ» і «взагалі не згадувати про нього як опозиціонера»,вважаючи,що «Віктор Андрійович так багато зробив для приходу до влади Віктора Федоровича і вніс свою лепту у те,що зараз за гратами опинилися перший і другий номер опозиції – Юлія Тимошенко і Юрій Луценко». Політик,роздумуючи про майбутні парламентські вибори,переконаний: «Було б логічніше,коли б він пішов по списках Партії регіонів,які йому значно ближчі. За своєю суттю,Ющенко – провладний кандидат. Думаю,якщо він піде по мажоритарці,у нього буде повне сприяння адмінресурсу,і він буде єдиним узгодженим провладним кандидатом».

«…буде вже пізно»

У листі,начебто розісланому членам КОДу,керівник виконкому «Нашої України» Герой України Сергій Бондарчук констатує (цитуємо інтернет-видання «Polemika»): «Провладна коаліція розгорнула потужну кампанію з дискредитації опозиції. Кандидати-мажоритарники від влади розгортають свої штаби». Після цього екс-парламентар від Волині запитує і пояснює: «А що за цей час зроблено нами? КОД не збирається. На місцях замість КОДу засідають «трійки» у складі «Батьківщини»,«Фронту змін» і «Свободи»,які розписують між собою мажоритарні округи. Про заклик лідера опозиції Юлії Тимошенко єдиний виборчий список всі начебто забули». На його думку,«в Арсенія Яценюка є власний список мажоритарників,а нас він заставляє чекати. Адже дехто зі «своїх» уже розпочав виборчу роботу в округах. Врешті-решт,може виявитися,що кандидатів від інших партій КОДу і громадянського суспільств локалізують у «список для публіки» й будуть узгоджувати до того моменту,коли готувати вибори й розгортати кампанію буде вже пізно». Сергій Бондарчук вважає,що «це вигідно владі,але невигідно об’єднаній опозиції та українському народу». Нагадаємо,що Сергій Бондарчук з квітня 2002 по березень 2005 року був народним депутатом України від виборчого округу №20 (Волинська область). З 25 березня 2005 по 10 червня 2010 року – генеральний директор «Укрспецекспорту».

«Якщо така тенденція продовжиться…»

«Ми все більше скочуємося до рівня слаборозвинутих країн,де йдуть перманентні громадянські війни»,– стверджує у публікації «Україна,що вимирає» газета «Всеукраинские ведомости». Посилаючись на голову парламентського комітету з питань охорони здоров’я Тетяну Бахтеєву,видання зазначає: щороку в нашій країні помирає 700 тисяч громадян,третина із яких – у працездатному віці. «За роки незалежності,- констатують «ВВ»,- чисельнеість населення скоротилася з 52,2 до 46,6 млн. осіб,тобто на 6,6 млн… Якщо така тенденція продовжиться,через 10 років кількість українців зменшиться до 36 – 38 млн. осіб,а через 50 років – до 8 – 12 млн.». У статті також значиться,що «за показниками середньої тривалості життя Україна займає 150 місце серед 223 країн світу»,що середня тривалість життя в нашій країні – 69 років (у державах ЄС – 74). Вважаючи,що високий рівень захворюваності – основний «стимулятор» високої смертності,«ВВ» це ілюструють цифрами за 2011 рік. Тоді внаслідок недуг серця померло 440 тисяч співвітчизників,він раку – 90 тисяч,від захворювань шлунково-кишкового тракту – 25 тисяч,хвороб органів дихання – 18 тисяч,туберкульозу – 7 тисяч,СНІДу – 5,5 тисячі,ускладнень після грипу й пневмонії – 4,8 тисячі.

«Потрібно негайно…»

Народний депутат України Микола Мартиненко,уродженець Волині,з трибуни ВР висловив вимоги опозиції. Він зазначив («Обозреватель»): «Потрібно негайно припинити політичні переслідування,звільнити Юлію Тимошенко і Юрія Луценка,забезпечити їх участь у виборах. За словами політика,тільки такі дії влади «дозволять підписати угоду про асоціацію з ЄС,включаючи зону вільної торгівлі». На його думку,необхідно «терміново подати в міжнародний суд на «Газпром» і знизити ціну на газ цивілізованим способом». Мартиненко також переконаний,що слід терміново прийняти соціально-економічні законопроекти,«зокрема зміни до Податкового кодексу,що стимулюють розвиток підприємництва і створення робочих місць,збільшення пенсій і так далі». Він вважає,що «саме це буде тестом для влади,а не копійкові подачки народу перед виборами».

«Критичний момент настав»

Почесний громадянин Волині Євген Сверстюк на радіо «Свобода» підкреслив: «Становище в Україні сприяє тому,що люди сподіваються лише на Бога. І,я думаю,що той голос,який закликає людей повернутися до правди,до закону і до моралі,є надзвичайно авторитетним голосом голос Церкви».

У той же час,наш видатний земляк,колишній президент Українського відділення Міжнародного ПЕН-клубу,зауважує: «Я не схильний переоцінювати тих політиків в рясах і без ряс,які мають намір нас перетворити в аморфну масу і приєднати до «русского міра». Ми трішки переоцінюємо їхню силу». На думку Сверстюка,«зовнішній вплив нічого не значить,якщо є мобілізація суспільства… Я знаю,що зовнішні чинники дуже працюють проти Української держави і її входження в європейські структури. Але водночас діють внутрішні чинники проти цього».

Зважаючи на соціальні настрої,почесний громадянин Волині попереджає: «Люди щоразу більше усвідомлюють,що так далі жити не можна,і щоразу більше шукають нові форми самоорганізації,форми гуртового протесту проти сваволі здичавілого безвідповідального чиновника. Я думаю,критичний момент настав. Ми навіть не знаємо,як це може вибухнути. Хотілося б,щоб люди мали орієнтацію не на якісь екстремальні виступи». Задля цього,наголошує Сверстюк,й ініціатива «Перше грудня» скликає круглий стіл на 5 квітня.

«Це дуже тривожна ситуація»

Навіть у значній мірі одіозний Костянтин Затулін,який зазвичай не згадує про свій український родовід,змушений констатувати,що «в російській владній еліті та в опозиції збільшується роздратування від України і поведінки української політичної еліти. Ми різноспрямованими курсами зараз шикуємося». Під час засідання «круглого столу» у Москві «Підсумки виборів президента Росії. Чи чекати перезавантаження українсько-російських відносин»,він попередив: «Це дуже тривожна ситуація,тому що не виникає спільного розуміння,що відбувається,і спільних пропозицій про вихід із цієї ситуації». Директор інституту країн СНД також наголошує,що й «в українській політичній еліті і керівництві України збільшується роздратування політикою Росії від нерозуміння її керівництвом потреб України».

З приводу сприймання чи не сприймання північним сусідом нашої країни не зайве пригадати і російські оцінки будь-якої іншої постімперської (у тому числі – пострадянської) держави,будь-якого народу,чи не кожної мови: не было,нет и не будет. У цій «формулі» – й всі аргументи. І така позиція об’єднує (попри словесну «мішуру») як кремлівських «господ»,так демократів. Тож хіба варто дивуватися,коли улюбленець «собирателей русских земель»,а з 7 травня цього року – знову «царь»,переконував американського президента,що Україна – це не держава,а територія. Вкотре пригадується вже чесна констатація іншого Владіміра (кумира зюганово-симоненківського товариства): «Російська демократія закінчується там,де починається українське питання».

Однак на атиукраїнський млин ллють воду сумлінно і на території нашої країни,ба більше – ті,хто причетний до її начебто еліти. 15 березня,у 73-тю річницю Карпатської України (вона так дратувала Сталіна,а в крові була потоплена з дозволу Гітлера угорськими шовінстами) пригадали,що про це державне утворення вже не говоритимуть у школі – у новому підручнику з історії України для 11 класу таку подію навіть не згадують. І навряд чи варто бути таким наївним,аби вважати,що це продиктовано суто бажанням не образити Москву чи Будапешт. Тим паче,що репрезентанти першої ніколи не зупиняться доти,доки залишиться не тільки Україна,а принаймні одна людина,яка вважатиме себе українцем.

Тому не варто подивовуватися від того,що вимагатимуть у Кремлі цього тижня від Президента. Навряд чи слід сумніватися,чому на Синод РПЦ запросили волинського митрополита Ніфонта,який наразі не мав часу відвідати у лікарні Предстоятеля УПЦ,але мусив виконувати побажання «господіна нашего Кіріла». Інше питання,чи погодиться авторитний пастир на вготовану місію. Адже він ніколи,в догоду агафангелам,не заперечував свого українства.

Про перипетії українських реалій,минулотижневих викликів нагадувавали ЗМІ: «Україна – одна з найкорумпованіших країн» («Багнет»),«Україна і ЄС парафують договір про асоціацію 30 березня» («LB»),«Рада Європи: в українських СІЗО ув’язнених катують протигазами й електрошокерами» («ДТ»),«Від незаконних насильницьких дій міліції постраждав майже мільйон українців» («ВП»),«Країна стає бандою розбійників – кандидат в обмудсмени» («Главред»),«Україна,яку ми втратили» («Флот 2017»),«Янукович пообіцяв Росії закон про російську державну» («УП»),«Росія де-факто стала членом НАТО…» (УНІАН),«Купувати російський газ у Німеччини – цілком реальна перспектива» («Deutsce Welle»),«ЦВК: українців,які проживають за межами країни,можуть позбавити права голосу» («ДТ»)…

Попри нерідко песимістичні тенденції,ми все-таки мали нагоду переконатися: весна перемагає. Принаймні в кліматичному аспекті. Навіть тоді,коли в політикумі поки що торжествує реакція,шаленіє у переможному пориві антиукраїнський бездонний шовінізм. У контексті цих весняних реалій (з роздяганням представниць прекрасної половини людства,з політичним чортополохом) – і два промовисті оптимістичні свята,які своєю суттю єдині – день народження Ліни Костенко та Всесвітній день поезії. Адже як візія прийдешності – зізнання-настанова кожному українцеві,який не повинен сумніватися в торжестві справедливості. Тож пригадаймо цей катрен із «Берестечка» Ліни Василівни:

Не допускай такої мислі,
Що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку.

Адже навіть непоправні втрати – не підстава для того,аби погодитися з «танцем сатани»,відмовитися від надії,стати бранцем байдужості чи страху,відректися він неминучої спільної перемоги з Україною в слові,діянні та помислі. Тож,товариство,будьмо!