Володимир Огризко акцентує увагу на парадоксальному феномені любові українців до Росії,оскільки та вподовж століть виявляла унікальну послідовність. Отож,любимо Росію «за царя Олексія,який брутально порушив Переяславські угоди 1654 р.,за Петра І,який почав знищення української державності,а Катерина ІІ її завершила,вкравши при цьому й нашу історію та перетворивши українських селян у рабів; за Олександра ІІ,який забороняв українську мову; за російських комуністів,які виморили голодом від 6 до 8 млн. українців у 1932-1933 рр.; за російських воєначальників,які кидали мільйони українців як гарматне м`ясо у битви Другої світової війни; за радянських царів,які фізично і морально знищували українську інтелігенцію протягом усього ХХ ст. та за багато інших «славних» справ щодо українців за три з половиною століття нашого «щасливого співжиття». Шкода,що про це знаємо лише ми».

Відтак він саркастично стверджує: «А тепер ми ще більше любитимемо Росію ще й за Путіна. Хоча,здається,зараз,мабуть,вперше у сучасній історії,будемо любити його всі разом». Відпровідаючи на традиційне «чому?»,Огризко зазначає,що «собиратель» довів не лише українцям,але й усьому світові: « Росія була і залишається незмінно імперською. Так вона діяла,починаючи з ХУІІІ ст.,так діє і сьогодні. Не бачити цього вже не можна; договори,які Росія укладає з іншими країнами або зобов’язання,які бере на себе у рамках багатосторонніх міжнародних угод,чинні для неї лише до того часу,допоки їй це вигідно. Точно так діяли у ХХ ст. Гітлер і Сталін; керівництво Росії нахабно бреше світовому співтовариству,спотворюючи дійсність та очевидні факти,і,головне,не соромиться цього; Росія протиставляє себе цивілізованому світу та використовує його можливості для боротьби з ним же самим».

Після цього на останній тезі він зупиняється дещо детальніше. «На жаль,великою проблемою Заходу є те,що він не знає і,здається,не хоче знати історії Росії та розібратися у ментальності її еліти,- підкреслює екс-міністр. – Росія,як сказав Путін,будує «країну – цивілізацію». Що це означає? Лише те,що усі ми належимо до іншої,чужої для них цивілізації».. Він робить висновок,що «теперішня Росія є реальною загрозою та найбільшим викликом для всієї системи міжнародних відносин,яка уже майже 70 років уберігає нас від нової світової війни. Путін поставив тепер світ саме перед такою жахливою загрозою. Бо йдеться,насправді,зовсім не про Крим. І,навіть,не про Україну. Йдеться про спробу зупинити поступ демократичних цінностей і цивілізованих правил гри. Просто плацдармом цієї боротьби сьогодні стала саме Україна».

На його думку,зараз,якщо Захід захистить Україну,він нас правді захистить самого себе. Правда,висловлює занепокоєння,що «примітивна «економічна доцільність» може взяти гору над здоровим глуздом. Що ж,тоді ще раз згадаємо Мюнхен 1938 року і все те,що відбулося згодом. З тією лише різницею,що на лаври Чемберлена тепер претендуватимуть вже кілька «миротворців»,а наслідки будуть ще жахливішими».

У той же час,він висловлює сподівання,що «цього не станеться і українці зможуть знову полюбити Росію,коли вона,нарешті,позбудеться своєї імперської параної».

Огризко вважає,що для досягнення цього потрібно зовсім небагато – « НЕГАЙНО ТА ЕФЕКТИВНО ДОПОМОГТИ УКРАЇНІ. Способи і засоби всім добре відомі. Потрібна лише політична воля».