Навряд чи можна сподіватися,що хижак,перед яким запопадливо заграють,раптом змінить свої наміри. Він тільки на якийсь час вдовольниться залишеною напризволяще жертвою,аби не стільки частково потамувати апетит,скільки,зібравшись із силами,спрямувати свою безкарну (поки що) лють на інших. Навіть після перетворення Криму в плацдарм для перетворення країн Причорноморського басейну в чергову жертву,після перекидання наступальних видів озброєння до Калінінграда (Кенігсберга),Захід намагається не образити «кремлівського баскетболіста». Чи зуміють США (рівень «розуміння» Європи вже навряд чи підлягає сумніву) усвідомити загрозу безпосередньо собі,коли у Венесуелі та Аргентині РФ розмістить свої ракети (не факт,що цього ще не сталося),націлені на Нью-Йорк або Вашингтон?

Так чи інакше,схоже,фактично закриваючи очі на російську агресію,Захід уже змирився зі стратегією,запрограмованою Кремлем. Того,що політика «умиротворення» агресора тільки стимулює його «русскомировский сатанизм»,схоже,не воліють бачити. Навіть за півкроку до смертельної межі,адже господар Кремля від час роздумувань про «возвращение Крыма» більш ніж прозоро натякає на фактично вже запрограмоване застосування ядерної зброї.

Тож,за великим рахунком,Україна,якій обіцяють надати зброю хіба тоді,коли її ЗС будуть розгромлені,опиняється у стані все більшої самотності. Ілюстрація цього протистояння біблійними образами Давида та Голіафа навряд чи доречна. Як і сподівання на те,що економічні санкції спроможні добити кремлівський режим раніше,ніж останній силою найпотужнішої та найсучаснішої зброї встановить «русский мир» в Україні.

Визнання 17 березня українським парламентом частини Донецької та Луганської областей окупованими територіями (за це рішення проголосували 280 нардепів) засвідчило й той факт,що Київ,відчайдушно захищаючись від імперської Москви,починає називати речі та факти своїми іменами. На переконання директора фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної,Україна своїм рішенням поставила Росії «шах». Адже тепер Кремль опинився у ситуації,коли буде змушений взяти на себе фінансування захоплених бойовиками територій та офіційно визнати себе стороною конфлікту на українському Сході,або ж йому доведеться «позбутися» так званих «ЛНР» та «ДНР».

Та найсуттєвіше,очевидно,те,що Москва не збирається змінювати своєї стратегії щодо України. І немає значення,хто залишиться на чолі імперії – чи Путін,який «воскрес» після півторатижневого перебування в публічному «небутті»,чи хтось із генералітету,який організує Володимирові Володимировичу повторення долі Йосипа Віссаріоновича.

Натомість на розвиток ситуації в Україні може фатально вплинути ще один фактор,який «засвітив» конфлікт довкола «Укрнафти» та «Укртранснафти». Війна інтересів олігархів може завершитися не тільки поразкою того чи іншого «клану»,а й смертельним ударом по Українській державі. Очевидно,аби не допустити до цього,Президент України й «показав червону картку» навіть такому «гравцеві»,як Ігор Коломойський,оголосивши йому,у відповідності з Указом № 162,догану «за порушення правил професійної етики,вчинок,який порочить його як державного службовця».

Зрештою,аби вкотре нагадати собі про вірогідність виникнення нових «глухих кутів»,які створюються вже в Україні,спробуймо перегорнути кілька сторінок тижня,що вже зумів стати надбанням історії.

«Головна українська надія»

Політолог і журналіст Віталій Портников вважає (див.«Обозреватель»),що «українські парламентарії не можуть прийняти логіку закону,який надає якийсь особливий статус фактично окупованим територіям – і саме тому довелося одночасно з поправками приймати декларацію про окуповані території. Росія і «сепаратисти» не можуть погодитися з ідеєю початку дії особливого статусу тільки після закінчення збройного конфлікту,виведення іноземних військ і найманців і проведення вільних місцевих виборів за українським законодавством». Торкаючись компромісності,аналітик констатує: «Україна погоджується з якимось особливим статусом районів,фактично окупованих Росією,в надії на припинення війни і початок нормального життя.

А Москва погоджується з проведенням вільних виборів за умови дотримання «прав мешканців Донбасу»,прописаних у законі. Але все це виглядало б компромісом тільки в тому випадку,якщо б мова йшла про дійсно реальні проблеми. Якби «права жителів Донбасу» дійсно порушувалися б – а не йшла мова про регіон,влада якого послідовно викорчовувала українську мову з освітнього процесу,а «головна партія»,за яку голосували майже всі ці жителі,обіцяла перетворити російську мову на державну на всій території країни».

Тож аналітик зауважує,що радше йдеться не про компроміс,а про глибоку взаємну недовіру. «В Україні взагалі не вірять,що закон буде працювати – тому що не плекають жодних особливих надій на відхід окупантів,- резюмує Портников. – Головна українська надія – не так на те,що окупант піде,а на те,що він все таки утримається від великої війни і не піде на Маріуполь чи Харків». А відтак він робить висновок,що «прийнятий закон з усіма його поправками сприймається в Києві як данина дипломатичному протоколу. З таким же успіхом в Україні могли б оголосити «ДНР» та «ЛНР» еміратами».

«Тут діалогу бути не може»

Російський диктатор спрямовує свою країну від тоталітарного до нацистського режиму. Так вважає російсь¬кий політик,член партії «Яблуко» Андрій Піонтковс¬¬ький. На його переконання,недавнє вбивство Бориса Нємцова стало не просто однією з гучних політичних справ,якими рясніє історія сучасної РФ,«цей злочин демонструє,що Росія кроками велета рухається від тоталітарного до нацистського режиму» (посилаємось на «Тиждень»). А відтак проводить історичну аналогію. «З огляду на свій вік пригадую подробиці відходу від політики Йосипа Сталіна,- зазначає Піонтковський. Той був значно раціональніший,ніж Путін,і куди більший злочинець. Наприкінці життя він справді клінічно з’їхав із глузду,готувався до Третьої світової війни,а паралельно ще до двох великих проектів: чергової чистки вищої партійної номенклатури та великого єврейського погрому. Все це не влаштовувало безпосереднього оточення,яке доклалося до того,що він наказав довго жити. Владу опісля перебрали не менші мерзотники,Бєрія,Малєнков і Хрущов. Але вони не підтримували божевільних проектів із Третьою світовою війною включно й кардинально змінили зовнішню політику СРСР,хоч і залишалися прихильниками марксистсько-лєнінської ідеології». Він вважає,що «переворот у нинішній Росії відбудеться лише за умови очевидної,безсумнівної і для її су¬спільства,і для еліти зовнішньополітичної поразки та цілковитого провалу української авантюри. Зараз про цей провал починають думати,він поволі напружує уми путінського оточення,що складається з бізнесменів,мультимільярдерів,які втрачають свої активи».

За версією політика,«діставши урок провалу своєї авантюри,Росія полишить Україну в спокої. Але якщо цієї поразки не станеться,якщо Путін досягне своєї мети і змусить українське суспільство прийняти умови його ультиматуму,то жодного примирення бути не може,бо цілі абсолютно різні. Путін палко прагне знищити Українську державу. А вона – самостійно розвиватися на європейській траєкторії. Тут діалогу бути не може». Однак,цей діалог неминучий. «Він почнеться з новою російською владою,- підкреслює Піонтковський. – Після можливого палацового перевороту до керма прийдуть такі самі,як Путін,тільки без імперських амбіцій. І довго вони не протримаються,бо в РФ відбуватимуться свої внутрішні процеси. Питання в тому,чи буде сама Росія після цього такою,як нині».

«Загострення імперської шизофренії напередодні Дня Перемоги»

«Дані розвідки свідчать про небувалу концентрацію військової техніки поблизу кордонів з Росією. Путін,не здійснивши плану «А»,відокремлення російськомовної частини України,не здійснивши плану «Б» – бунту в Києві,може перейти до плану «В» – повномасштабної війни. Я наголошую на слові «може»,- заявив лідер фракції «Блоку Петра Порошенка» Юрій Луценко в ефірі програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV . За його словами,в серпні 2014 року,«коли регулярні війська РФ увійшли на територію України,Путін почав план А – агресію»,проте піврічна військова агресія не принесла Кремлю серйозного успіху. «Тому Путін включив план Б – бунт. Прояви підготовки цього промосковського бунту ми бачимо то в Харкові,то в Маріуполі,то в Києві»,– наголошує Луценко. Однак нардеп переконаний,що і українська влада,і суспільство зірвуть і цей план Путіна. «І тоді ми повинні бути готові до путінського плану В – повномасштабна війна. Перегрупування російсько-терористичної бронетехніки,просихання грунту і традиційне для Москви загострення імперської шизофренії напередодні Дня Перемоги вказують,що найнебезпечнішим періодом може стати кінець квітня-травень»,– заявив політик.

У той же час Луценко вважає єдиним,що може зупинити ймовірний наступ Путіна – усвідомлення самим президентом Росії можливостей України зупинити його. «У нас є така можливість? Ми мало що зробили за 10 місяців. Можна,звичайно,поговорити про втрачені можливості. Але це не додасть ні сил,ні віри. Тому ще раз повторю: треба зціпити зуби і працювати. Вибір у нас невеликий. Буде війна – відповімо воєнним станом і перетворенням країни у великий військово-промисловий табір,об який зламає зуби Путін. Буде мир – проведемо реформи,які приведуть нас в багатий і безпечний табір ЄС»,– резюмував Луценко.

«…щоб підтримувати в Україні хаос»

Екс-посол США Джон Гербст переконаний,що «Путін переслідує в Україні дуже чітку,хоч і не задекларовану мету. Він хоче дестабілізувати країну. Він волів би створити в Києві режим,який буде підвладний його волі,але це неможливо,оскільки 80 відсотків населення України зневажають його як агресора,яким він і є. І якщо він не може встановити такий режим – він буде дестабілізувати країну,тому що він не хоче,щоб Україна досягла успіху в її прагненні стати демократичною країною,створити ринкову економіку,інтегруватися в Європу. Для Путіна це – анафема» (тут і далі посилаємося на «Радіо Свобода»). Екс-посол пояснює так логіку головного кремлівського українофоба: «Він не може просто завоювати країну і залишитися там,але він змушений продовжувати наступ,щоб підтримувати в Україні хаос. Це те,чого ми можемо очікувати». А на думку Джеффрі Манкоффа,заступника директора Євразійської програми у вашингтонському Центрі міжнародних і стратегічних досліджень (CSIS),Путін може також спробувати ще й «розіграти карту Януковича». «Звичайно,зараз важко передбачити повернення Януковича до влади,але він залишається картою,якою Москва зможе грати,якщо з’явиться така можливість»,- наголошує він.

«Збройний конфлікт між Україною та Росією називається «внутрішнім протистоянням»

Священик Шумського благочиння Тернопільської єпархії Олег Шліхта пише до митрополита Онуфрія,глави УПЦ (МП): «Ми,клірики та парафіяни УПЦ,звертаємося до Вас у нинішню важку для нас усіх годину не з гнівом та обуренням,а з глибоким болем і переживанням за святу Церкву Православну. Ми не націоналісти і не прагнемо до єдності з КП,ми поступово одна за одною втрачаємо парафії,нам тепер нічого втрачати і тому відверто,не добираючи слів,змушені Вам сказати прямо: Ваше мовчання і негласна підтримка політичного курсу Патріархії є основною причиною розколу,який відбувається в УПЦ. У нас забирають храми,а Ви непомітно втрачаєте паству і не відчуваєте цього… Ми просимо Вас подбати про свою паству,яка живе в Україні,поки Господь судив бути цій землі українській,а Ви поводите себе як євангельський (у цьому контексті російський) найманець… Його Святість занадто далеко зайшов у своїй політичній діяльності,рівно настільки,наскільки «православна армія Новоросії» позаглибилася в територію України» (тут і далі посилаємося на «Радіо Свобода»). У листі Олег Шліхта згадує кілька причин,через які українські віруючі вирішують збирати підписи,щоб покинути лоно церкви. Священик починає свого листа з критики ідеологічних установок Української православної церкви (Московського патріархату),одна з яких наказує поминати під час богослужіння ім’я патріарха Кирила вголос: «Сьогодні ми змушені – підкреслимо це – вголос на єктенії поминати Патріарха,а вчора він нагороджував вищими церковними нагородами за внесок в духовне просвітництво Кисельова,людину,яка сіє ненависть між нашими народами і плете чорну брехню щодо України,брехню нечувану за всю її історію. Головний імперський наклепник виконує державне замовлення і Бог йому суддя,а Патріарх через церковні канали беззастережно сприяє поширенню цієї брехні,і Церква йому не авторитет… Патріарх просто єпископ столиці сусідньої держави і Предстоятель своєї Помісної Церкви. Вимовляти йому многоліття на парафіях,де оплакують сотні загиблих на війні з російськими найманцями людей,це просто безглуздо,як безглуздо також переслідувати адміністративними методами священиків,які цього не роблять,– ось це і є неканонічною дією єпископа». Відтак він запитує: «Невже митрополія буде поширювати космогонічні побрехеньки Патріархії про боротьбу секулярного західного світу з воїнами святої Русі?» Священик переконаний,що «це спекуляція святинею,поляризація світу на святий – російський і грішний – весь інший світ,неприпустима для Церкви. Головний злочин Патріарха проти нашого народу – це те,що збройний конфлікт між нашими державами він трактує як священну війну… Для всіх,хто мислить і любить Церкву,зрозуміло,що Патріарх цілком підтримує державну політику Росії,саме тієї Росії,яка веде сьогодні війну з нашим народом,а Патріарх виступає її ідеологічним двигуном. Київська Митрополія УПЦ змушена бути складовою частиною ідеологічної системи російської пропаганди. На духовенство чиниться тиск з боку архієреїв,добре проінстуктованних з імперського центру. Наша совість не дозволяє проголошувати з амвона московські циркуляри,в яких збройний конфлікт між Росією та Україною називається «внутрішнім протистоянням».

Олег Шліхта вважає,що Українська православна церква (Московського Патріархату) перетворилася на ідеологічний інструмент: «Патріарх зрадив свою Церкву,продав за 30 срібняків,на які російською державою будуються величезні храми і монастирі,де пропагується не Христос,а «великий релігійно-політичний синтез»,в дусі комуністичної пропаганди»,а причина відтоку українських віруючих – «у поступовій втраті духовенством канонічної УПЦ підтримки у церковного народу…».

«Сподіватися нам треба на свої сили»

Екс-глава СБУ і Міністерства оборони,колишній Прем’єр-міністр генерал армії України Євген Марчук вважає (див. «Гордон»),що нашій країні ні США,ні Європа не нададуть летальної зброї. Той факт,що країни,які підписали Будапештський меморандум і гарантували наш суверенітет,зараз у військовому сенсі залишили Україну наодинці з озброєною до зубів і озлобленої Росією,він коментує і низкою запитань: «Невже всі забули,що гігантська 43-я армія ракетних військ стратегічного призначення СРСР,розміщена в Україні,була націлена на США? А це майже 1,5 тисячі ядерних боєголовок,і в кожній – по 30 Хіросім. Під гарантії США ми всю цю колосальну загрозу демонтували. Ядерні боєприпаси передали в РФ в обмін на паливо для атомних електростанцій. І що отримали в обмін? Боязнь США та Німеччини,щоб,ой,не спровокувати Росію! І це при тому,що вона відкрито накачує Донбас суперлетальною наступальною зброєю,вбиваючи все більше українських солдатів . Не дає нам усе це право не просто попросити,але і зажадати допомогти летальним зброєю для відбиття російської агресії?»

Роздумуючи про подальші перспективи,генерал армії констатує,що «росіяни вміють корумпувати різні середовища в Європі. Ми бачимо,як команда Путіна поступово розмиває європейську консолідацію з українського питання. Їм вже багато чого вдалося,судячи з реакції Угорщини,Греції,і навіть Німеччини. Уже глава МЗС Німеччини Вальтер Штайнмаєр заговорив про необхідність дотримання стратегічного терпіння в переговорах по Донбасу,а президент Франції Франсуа Олланд заявив,що Франція зовсім проти вступу України в НАТО».

Тож,переконаний Марчук,«Росія з Донбасу найближчим часом не піде. Вона багато сил і коштів витратила,освоїла регіон у військово-оперативному сенсі. Там практично повністю сформувався анклав. До тих пір,поки в РФ не відбудеться зміна політичного керівництва,думаю,нічого не вирішиться». У той же час,переконаний він,у міжнародній сфері керівництво України,в основному,діє правильно. Правда,зважаючи на внутріукраїнські процеси,на думку генерала,екс-Прем’єра,«попереду у нас дуже складний процес. Не можна опускати руки. Ми можемо його пройти,ми така нація: довго запрягають,але потім швидко їдемо. Потенціал українців високий,і ресурс є,щоб за допомогою міжнародних партнерів протистояти Росії. Протистояти так,щоб вона пішла до себе додому. Президенту і його адміністрації треба пошукати новий публічний і кулуарний мову для розмови з учасниками політичного процесу. Треба пояснити: якщо ми далі будемо гризтися,це закінчиться крахом для всіх». Він також не виключає того,«оскільки Путін якось сказав,що міг би й до Києва дійти,і до Варшави,вже нічого виключати не можна». На переконання Марчука,«ознаки стратегічного плану спецоперації щодо України проявилися ще перед анексією Криму,коли РФ розпочала серію широкомасштабних військових навчань біля наших кордонів. Перша фаза кримської операції Росії майже повністю повторювала таку ж операцію по Криму в 1992-1994 роках». При цьому він пояснює,що «ніякі економічні санкції Путіна не лякають. Навпаки,вони допомагають йому тримати весь політичний бомонд і підвищувати свій рейтинг. У його розумінні – він глобальний гравець,глава ядерної країни,хоч економічно слабкої,зате територіально великий,з величезними озброєними силами. Путін натякає Обамі,Меркель і Олланд,що через пару років їх переоберуть,а він буде президентом,скільки захоче. Він може почекати тому,що у нього нібито більший запас міцності і інший масштаб вимірювання часу». До того ж,нагадує генерал,«Путін багаторазово демонстрував,що йому плювати на будь-які домовленості. Він пішов на злам системи безпеки в Європі,Будапештського меморандуму. Якісь домовленості в Мінську для нього зовсім нічого не варті». Він також зазначає,що так звані «Харківські угоди від квітня 2010 року,без сумніву,були складовою диявольського плану по анексії Криму».

Марчук наголошує: «Все,що відбулося в 2014-2015 роках,підводить нас до важливих висновків. Перший з них: Захід (США,Європа,НАТО) виявився не готовий до такої поведінки Росії в особі Путіна. Другий: українці були наївні і занадто довірливі,вважаючи,що агресію РФ можна зупинити,маючи Будапештський меморандум. Було очікування,що Європа і Америка здатні настільки серйозно вплинути на ситуацію,що вдасться заблокувати Росію. Не вийшло. Третій,неприємний,але цінний висновок,що сподіватися нам треба на свої сили. І,нарешті: немає ніякого братнього народу. Росіяни можуть нас вбивати. У РФ багато хороших людей,які підтримують Україну. Але це ніяк не впливає на поведінку Путіна».

Тому,підкреслює він,«у найближчому осяжному майбутньому у нас буде величезний сусід-ворог. І нам усім без винятку треба вчитися жити з таким сусідом».

«… ми отримаємо гримучу суміш…»

Кремль здійснює інформаційну підготовку нового етапу «русской весны-2»,який передбачає масові протести в східних та південних областях України. Про це на своїй сторінці у Facebook написав народний депутат Андрій Левус.

За його інформацією,«для дестабілізації суспільно-політичної ситуації в південно-східних областях України представниками російських ЗМІ готується й частково уже реалізується інформаційна кампанія з висвітлення невдоволення «корінних» мешканців Запорізької,Херсонської,Харківської та Одеської областей «прозахідною»,«антисоціальною» політикою українського уряду. «Перші заходи такої кампанії «протесту» проведені спеціально для російських ЗМІ в Одесі. Тут соціальний бунт організовував «окупаційний блок» за участю «профспілок» та «портовиків». Кадри з повішеним опудалом Яценюка показали всі кремлівські канали. Мітингували й мутні «активісти» за «мир і справедливість» у Києві,активізувались совки в Харкові,робились русинські сепаратистські вкиди»,- написав нардеп.

За його словами,паралельно з «протестами» Кремль буде гнути нову лінію. У сюжетах демонструватимуться результати «соцопитувань»,згідно з якими 60–70% населення зазначених областей підтримують «Новоросію»,як альтернативу «київській руїні». «Тобто,до 9 травня ми отримаємо гримучу суміш антиурядових протестів,які на думку путіністів,мають завершитись поваленням влади та розпадом України»,- наголосив Левус.

«…прикривається патріотичними лозунгами»

Колишній голова Служби зовнішньої розвідки генерал армії Микола Маломуж переконаний,що «стара агентура Кремля досі залишилася в парламентському,урядовому корпусі,у силовому блоці,навіть у наших спецслужбах» (див. «Газету по-українськи»). В відтак він уточнює: «У кожній галузі – добра третина… Але це відносні цифри. В уряді,наприклад,може бути й один агент Кремля. Але він віддає такі накази підлеглим,що вигідні йому,а не країні. Люди,які з ним працюють,можуть не знати про мету й плани свого начальника. При цьому він,скоріше за все,прикривається патріотичними лозунгами: «Ми — за Україну! Слава героям!».

Генерал також зазначає,що контррозвідка в секторі боротьби з тероризмом,диверсіями й екстремізмом теж працює недостатньо. «Не нейтралізовані основні резиденти в посольстві Російської Федерації,які мають агентуру в органах влади,- підкреслює він. – Зокрема,у міській владі Одеси,Харкова,Запоріжжя. От у Харкові по теракту 22 лютого спецслужби затримали чотири групи виконавців. Не можуть ¬теракт виконувати кілька груп. Зазвичай готується конкретна група чи виконавець. Дуже конспіративно. Нікого,крім куратора,не ставлять до відома про плани. В Одесі — вже 10 терактів. І немає жодного затримання. Якщо просунути в проросійське середовище свою агентуру,слідкувати й контролювати її,то теракт можна зірвати на стадії підготовки».

«…не займає цілковито програшну позицію»

Оглядач польського видання «Gazeta Wyborcza» Мирослав Чех пише (див. «Дзеркало тижня»),що за попередній рік Київ серйозно попрацював над боєздатністю своєї армії. На сьогодні в Донбасі дислоковано 45 тисяч українських солдатів. Їм доводиться протистояти приблизно такій же армії,яка складається з 9 тисяч російських солдатів і 32 тисяч найманців з Росії і терористів. Крім того,в руках ворога 780 російських танків і 1030 бронетранспортерів,420 артилерійських установок і близько 120 систем ППО. Також на кордоні стоїть близько 50 тисяч російських солдатів,озброєних танками,літаками і гелікоптерами. А в Криму дислокуються 29 тисяч військових армії Росії. В загальному підсумку Кремль може швидко застосувати проти України 140 тисяч солдатів,що дорівнює контингенту НАТО в Афганістані.

Однак українська армія,згідно з підрахунками польського оглядача,має чисельну перевагу. Київ успішно завершив процес мобілізації,збільшивши кількість особового складу до 250 тисяч осіб. Важливо,що план був виконаний на 100%,хоча проти 17 тисяч призовників в Україні були порушені справи за дезертирство. Командування української армії запевняє,що тепер збройні сили мають інший дух.

Українська армія на сьогодні ділиться на чотири операційні регіони: Схід,Захід,Північ і Південь. Таким чином,військові готуються до можливих атак на всій території країни. Збройні сили налічують 24 бригади,з яких лише 5-6 на стадії доукомплектування. Також Київ планує створити ще додатково 4-5 бригад. В розпорядженні армії на сьогодні є 1,1 тисяч танків,близько тисячі бронетранспортерів і 130 ракетних установок різного класу без урахування великої кількості артилерійських комплексів. «В підсумку це озброєння поступається російській важкій бронетехніці. Хоча окремі зразки,такі як БТР-4 «Буцевал» і танк «Оплот-М» відповідають найвищим світовим стандартам»,- йдеться в статті. Натомість порівнювати військову авіацію України і Росії не доводиться,оскільки російська значно переважає українську в кількості і якості. Однак цю диспропорцію компенсує велика кількість систем ППО в руках України,що становить загрозу для російських літаків і гелікоптерів.

Українська армія також підкріплена Національною гвардією,особовий склад якої сягає 60 тисяч солдатів. Тож разом із силами МВС і добровольчими батальйонами війська України налічують 360-380 тисяч. При цьому резерв повинен налічувати ще близько 100 тисяч. Сухопутні війська Росії налічують близько 300 тисяч солдатів. І оскільки війна в Україні триває на суходолі,українська армія має всі шанси протистояти повномасштабному вторгненню агресора. «Україна в протистоянні агресії Росії не займає цілковито програшну позицію. Щоправда,дуже важливо,щоб Захід передав їй оборонне озброєння,тому що в цьому питанні українці мають рацію,висловлюючи прохання дати їм зброю. Аргументом на їхню користь є те,що сучасніша зброя збільшить ціну повномасштабного вторгнення для Путіна,а також зменшить кількість загиблих серед мирного населення. Доказом цього є досвід військових Заходу і Ізраїлю»,- йдеться в статті.

Навряд чи підлягає сумніву аксіома,що навіть із найбезвихідніших ситуацій є вихід. Іноді (найчастіше) трагічно-жертовний,рідше – переможний. Хоча рано чи пізно мало не кожна перемога стає поразкою. Як і навпаки. Проблема ж у фатальному безперервному вмінні створювати проблеми,аби відтак шукати ресурси для її подолання. Ці давно відомі аксіоми стають по-новому актуальними в умовах сучасного українського історичного буття.

За нинішніх реалій навіть новітня тарифна політика може завдати доленосного удару. Для того ж,коли зусюд стільки людей,озброєних і в буквальному розумінні,й почуттям образи,люті,намагання взаємного зведення рахунків. Тим паче – за наявності «диригентської палички» у Кремлі за всім цим «українським хором».

Порівняння нинішньої ситуації з вибухонебезпечною сумішшю лише частково чесне. Адже вже й саме сьогодення – не більше й не менше,як тотальна (гібрид і яка завгодно війна). Про це в міру свої можливостей намагалися сказати й ЗМІ: «Військово-ядерний тупик: український варіант» («ДТ»),«Воскреслий» Путін розповів про своє здоров’я» (depo.ua),«Лавров вирішив зробити вигляд,що Росія готова говорити про миротворців на Донбасі» («УП»),«The New York Times: Путін і «випробування Маріуполем» (УНІАН),«Саакашвіли: США варто поспішити з поставками Україні зброї,інакше буде пізно» («Контракты»),«Яценюк закликав привести армію в повну бойову готовність» (УНІАН),«Бойовики просунулися на контрольовану Україною частину Луганщини – ОДА» («УП»),«НАТО нічим відповісти на нову воєнну доктрину Путіна – німецькі експерти» («УП»),«Командувач ЗС США в Європі: за 3-4 роки РФ може атакувати Балтію» («ЄП»),«США чекають виснаження Росії у війні проти України…» («Цензор. НЕТ»),«Коломойський шантажує владу заворушеннями на Дніпропетровщині у разі його звільнення» («ДТ»)…

Тож,поза сумнівом,головні випробування – попереду. Адже,як зауважив екс-президент Польщі Лех Валенса,«Путін,Росія зламали принципи,на яких будується Європа – на свободі,трактатах,домовленостях. Якщо щось таке ламається,то залишається лише сила». Правда,навіть зважаючи на таку сувору даність,світ не готовий реально допомогти Україні зупинити агресора,який погрожує перетворити в ядерний попіл кого завгодно,аби досягти своєї ідеї-фікс.

У цьому ракурсі світ,здається,так і не зумів почути попередження Президента Україна про загрозу,яка з кожним днем набуває ознак фатальної. Адже,як підкреслив Глава нашої держави Петро Порошенко,навіть окупований рік тому Крим «вже став військовим плацдармом і,наскільки я розумію,сам російський президент заявив про те,що вони розмістили там ракети,які здатні нести ядерну зброю. І я думаю,що тут вже не йдеться про незалежність України чи суверенітет України над Кримом» (УНІАН).

Зайвим підтвердження того,що,не зупиняючи російський шовінізм,Захід переносить вирішальну битву з України на свої території,стає й розміщення ракетних комплексів «Іскандер» у Калінінграді (Кенігсбергу) та кружляння ядерних бомбардувальників над Європою. Та,схоже,ще хтось (і в Берліні,і в парижі) плекає ілюзію,начебто від Москви можна відкупитися Києвом.

Філософ Ігор Лосєв («Тиждень»),не сумніваючись у кремлівських планах,робить висновок,що «українцям залишається тільки зміцнювати стіни своєї хати,де «своя й правда,і сила,і воля». Щоб зберегтися,Україна має перестати бути прохідним двором для східної цивілізації,полігоном для її геополітичних і воєнних експериментів. Потрібна духовна мобілізація всього суспільства,що має зробити висновки зі страшних уроків 2014–2015 років». Звісно ж,це «потрібно» стосується як владних еліт,які «досі зберігають відчутний присмак постколоніальності,ментальної залежності від Кремля,а отже,не здатні вести справді суверенну політику захисту національних інтересів»,так і кожного з нас,нині сущих. Не залежно від того,на яких суспільних щаблях перебуваємо.

Якщо беззаперечна біблійна істина щодо неможливості одночасного служіння Богові та Мамоні,так само й не підлягає сумніву,що доля Україна та кожного в ній сущого не вписується в рамки боротьби олігархату за примноження капіталу. Тим паче,тоді,коли,попри все,«не вмирає душа наша,не вмирає воля». Будьмо!