Про це інформує Gazeta.ua.
 

“Питали,хто з Макіївки,Луганська,Донецька. Їм діставалось дужче. Я сказав,що жив у Донецьку останні роки. Потім відвели в підвал. Вікон немає,туалет протікає,сирість. Спав,сидячи на стільці. Знайшов дощечку. Тулуб на ній,ноги на підлозі. У кімнаті було кілька тапчанів,стільців,стіл. Якось по троє розміщались. Нас було 109,потім – 111. Ще привезли “Баса” і “Клима”. Список зробили в журналі – прізвище,ім`я,по батькові,позивні. Й щодня перевіряли. За пару днів на сепарському сайті з`явився весь список батальйону “Донбас” – з іменами,адресами,номерами телефонів. Його злили.”Сімці” дісталось за те,що зламав ногу “Французу” (полонений росіянин – Gazeta.ua). Іншому хлопцю з Макіївки прострелили обидві ноги. “Лермонтова” били сильно,але потім почали поважати. Бо він тримав свою позицію”,- розповідає “Артист”.
За словами бійця,на допитах його намагались провокувати.
“4 години сидів на допиті у будівлі СБУ. Як у кіно,були добрий і злий бойовики. Один кричить,а другий – ну,як мати. Я одразу попередив,що сердечник. “Бийте так,щоб не помер. А якщо не потрібен,то без питань”. Не били. Навіть цукор давали пару разів – бо глюкоза розріджує кров. Нам до підвалу навіть один раз цукерки передали. Давали сигарети. На допиті говорили,що їхніх дітей у школі змушують розмовляти українською. Кажу: “Чекайте. Моя дитина вчилася там. Не змушували”. Питали,чи мали ми важку техніку,чи вбивали,скількох. Я чесно відписав: техніки не було,мали робити зачистки.
5 вересня обміняли перших хлопців. Пропускали нас всіх через турнікет,а їх повернені полонені намагались впізнати,хто знущався над ними. Але такого не було. Ну побили їх там,але давали чай і печиво. У нас такого не було. Нас годували двічі на день – каша зі шматком хліба. Неприємно казати,але через кілька днів серед наших почалось: “Шо ти сюди лізеш”,коли давали їжу. Це був психологічний тиск”,- згадує він.
За словами Чайківського,на полонених бійців бойовики постійно намагались психологічно тиснути.
“У перший день не давали спати. Заходили й казали,що ми – зрадники і нас розстріляють. Приходив один бородатий,розмовляв українською,говорив,що він з центральної України. Говорив,що більшість з нас розстріляють. Я ходив молився.
Здебільшого були хлопці 19–20 років. Зі зброєю не вміли поводитись. Стоїть ця дитина,і ми бачимо,що там патронів нема. ­Перезаряджає,але гільза не вилітає. І що,душити її голими руками? Захопити,знайти оружейку,а далі? Від СБУ до аеропорту – зо 3 кілометри. Можна було б до Пісків добратись. Але хтозна,скільки було б жертв.
У підвалі писали есемески,грали в карти. Телефони ховали. Наш хлопець пхав мобілку в шкарпетку,коли піднімався їжу отримувати. За цей час ці повідомлення йшли. Ми писали,що відбувається. Хлопці робили карти із сигаретних пачок. Співав під гітару “Чом ти не прийшов”. Зняли з нас одяг. У мене розмір великий,то спочатку не роздягали. Потім забрали все,окрім берців 45?го розміру. Дали мені короткі штани. Пародіював у них перед хлопцями Чарлі Чапліна.
Годували двічі на день кашею. Але мені не хотілося там їсти”,- каже Ігор.
Нагадаємо,459 бійців загинули в Іловайському котлі,за офіційною інформацією,поранені — 478. Точна кількість зниклих безвісти не встановлена. 3500 російських кадрових військових оточили Іловайськ у серпні 2014 року. Їх посилили 500 бойовиків.
Першу частину спогадів Ігоря Чайківського про полон читайте і дивіться: http://www.pravda.lutsk.ua/ukr/news/100282/.