Під знаком прощальних акордів травня-2016 розвиватиметься,очевидно,ситуація принаймні на кілька майбутніх місяців. До певної міри,можна говорити і про геополітичні процеси у контексті зустрічі лідерів Великої сімки у Японії. Але передовсім – про алгоритм українських політичних метаморфоз.
У цьому збігу минулотижневих подій (і два роки президентства Петра Порошенка,90 років від дня вбивства Симона Петлюри,й,попри обіцянки та сподівання,все-таки несподіване повернення Надії Савченко після майже двох років російської неволі) – свій знак невипадковості. А з іншого боку,скільки б не говорилося про непрогнозованість,відбулося,очевидно,досить добре прораховане (у контексті наслідків) дійство.
Поза сумнівом,операція зі звільнення Надії Савченко – свідчення беззаперечного успіху Президента України та зусиль впливових геополітичних гравців. Попередньо відбулася телефонна розмови лідерів «нормандського формату»,а відтак,вже після повернення з Ростова-на-Дону українки,що стала символом нескореності,Петро Порошенко висловив вдячність американському віце-президенту Джо Байдену.
«З самого початку будь-яке втручання будь-якого політика,особливо необережні коментарі людини,яка абсолютно незадіяна в ці процеси,тягнули за собою зміну рішення росіян і чергове перенесення»,- зауважив на телеканалі «Інтер» Глава держави,уточнюючи,що впродовж останніх днів,перед звільненням Надії Савченко,було визначено декілька дат – 18,22 травня,але російська сторона щоразу їх переносила. А відтак зауважив,що загалом спроб її звільнити було близько двох десятків й останній «сценарій обговорювався дуже довго».
Цікаво,що натомість на сайті Кремля (під «постановочною» фотографією двох кумів – Володимир Путіна та Віктора Медведчука поряд із двома жінками) в повідомленні «Зустріч з Маріанною Волошиною та Катериною Корнелюк» сам «хазяїн Росії» відзначає заслуги свого вірного друга. Звертаючись до вдови та сестри загиблих журналістів,улюбленець росіян зазначив: «Знаю,що більш ніж два місяці тому,а точніше 23 березня,ви зустрічалися з Віктором Володимировичем Медведчуком. І тоді,за результатами зустрічі,ви звернулися до мене з проханням про помилування Савченко».
Зрештою,не так важливо,в якій мірі у ситуації зі звільненням українки спрацювала «зв’язка» Порошенко – Медведчук – Путін,скільки те,що кремлівський зверхник «засвітив» свого найвідданішого друга,який кермує «Украинским выбором». Очевидно,Віктор Володимирович справді доклався не тільки до повернення в Україну кількох сотень рядових полоненних,але й такої знакової постаті,як Надія Савченко. Однак,шукаючи відповіді на «чому»,напевне,теж не варто відкидати багатопланового стратегічного розрахунку,не сумніваючись у справжніх політичних симпатіях Медведчука,якого рідко кому вдасться «звинуватити» у проукраїнськості.
Повернення Надії Савченко,поза сумнівом,стимулює цілу низку процесів у вітчизняному політикумі. Те,що «приватизувати» її не вдасться – це,очевидно,аксіома. Як і те,що довкола Надії спробує згуртуватися «партія війни»,яка відповідає запитам радикалізованої частини суспільства і тих політиків за рубежем,які зацікавлені в «розхитуванні,хаотизації» українських реалій. До того ж,ситуація на Донбасі загострюється,рейтинги влади падають,зростає соціальне незадоволення… Добре вивчивши характер Надії,кремлівські «благодійники»,схоже,створили передумови для розвитку ситуації в Україні з максимальною користю для себе у недалекому вже майбутньому.
Тож,усвідомлюючи неминучість запрограмованих викликів,спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок минулого тижня.
«Це лише початок»
Президент Петро Порошенко зустрівся з українською льотчицею,Героєм України Надією Савченко після її звільнення із російської в’язниці і повернення в Україну. «Довгих 709 днів ми переживали,молилися,активно діяли,організовували акції протесту для того,щоб відбувся сьогоднішній день. День,коли в Україну повернулася надія – Надія Савченко і надія,і тверда віра в нашу перемогу. Так як ми повернули Надію,так ми повернемо Донбас,так ми повернемо Крим під український суверенітет»,- підкреслив Петро Порошенко під час заяви для ЗМІ. Глава держави наголосив,що Надія Савченко «стала символом – символом гордості і нескореності – такою якою є Україна,якою є українська жінка,якою є офіцер Збройних Сил України». «Ми всі пишаємось тою поведінкою,яку продемонструвала Надія,будучи заручницею агресора Росії довгі 709 днів»,- сказав Петро Порошенко.
«Але це лише початок,бо ми чекаємо повернення додому Юрія Солошенка,Геннадія Афанасьєва,Олега Сенцова,Олександра Кольченка та багатьох українців,які нині є заручниками як в Росії,так і на окупованій території»,- підкреслив Петро Порошенко та додав,що йому дуже приємно,що зараз Надія долучиться до цієї боротьби. «Але можу наголосити – це є наша спільна перемога»,- сказав Президент і подякував «за активну участь і підтримку» також всій проукраїнській коаліції в світі,лідерам держав – Канцлеру Німеччини Ангелі Меркель,Президенту Франції Франсуа Олланду,Президенту США Бараку Обамі,лідерам держав-членів Європейського Союзу,які спільним рішенням приймали позицію по запровадженню санкцій проти Росії. Глава держави також подякував Польщі,Литві,Великобританії,Іспанії,Італії,лідерам Австралії та Японії,які чітко заявляли та наголошували жорстку вимогу,що Надія Савченко має повернутися додому.
«Дуже добре,що є Мінські домовленості. Дуже добре,що вони будуть виконуватися. Тому що ми зробимо все для того,щоб вони виконувалися»,- додала Надія Савченко. Народний депутат,Герой України також висловила переконання,що всі зрушення і зміни відбуваються завдяки громадянам,які відстоюють свої права та думку: «Народ – це велика сила. Якби народ не говорив,то політики б нічого не робили. Напевно і є суть демократії у тому,щоб народ говорив і його чули,щоб народ змусив себе чути. Нас будуть чути,тому що ми українці».
«…і вона повернулася»
Блогер Ян Валетов (див. «Обозреватель») зізнається: «Я не люблю вживати це слово по відношенню до жінок,але з пісні слів не викинеш – Савченко показала зразок мужності. Вона показала,що сили в ній більше,ніж у тих,хто полонив її,і в тих,хто судив її,і в тих,хто писав про неї гидоти в Мережі і газетних статтях. Україна чекала її додому,і вона повернулася». Він висловлює вдячність тим,хто допомагав Надії звільнитися з неволі. У той же час,аналітик попереджає,що «зараз навколо Надії почнеться шабаш різних політичних сил. Їх завдання урвати хоч маленький шматочок популярності… Ніхто не буде думати про те,що Надії потрібен відпочинок,лікування,та просто спокій,щоб рани від пережитого трохи затягнулися».
«Ми знову перебуваємо на межі великої ворожнечі»
Під час Всесвітнього гуманітарного саміту ООН Президент України,звертаючись до учасників круглого столу високого рівня «Політичне лідерство для запобігання та припинення конфліктів» у Стамбулі,наголосив,що «мрія про гармонійний світ значно віддалилася сьогодні,ніж вона була вчора. І не тому,що нам не вдалося втілити цю мрію,а тому,що цю мрію не поділяли усі. Ми знову перебуваємо на межі великої ворожнечі. Це не є ворожнеча між «заходом» та «рештою». Це є ворожнеча між прихильниками гармонії та тими,хто прагне панування. Це є ворожнеча між тими,хто грає за правилами,та тими,хто вірить,що правил насправді не існує» (тут і далі посилаємося на офіційне інтернет-представництво Президента України). А відтак уточнив: «Ми це дуже чітко бачимо у сьогоднішній Росії – ядерній державі,яка розглядає демократію як загрозу,а свободу як отруту. Йдеться не проти відмінність у тлумаченнях. А про відмінність у цілях. Захід прагне більше гармонії для збереження та спільного процвітання. Росія ж,з іншого боку,прагне більшого впливу та відмовляється керуватися принципом глобальної спільної вигоди». Президент,закликаючи бути відвертими,підкреслив,що «наразі в нас немає ключа від цієї проблеми. Поширюються розчарування та цинізм».
Нагадавши,що «Ґардіан» нещодавно писала про «світ після правди»,Петро Порошенко зазначив: «Ми усі маємо запитати себе: чи ми насправді живемо у світі без правди,без правил,з інтересами,що заміняють переконання? Я сподіваюся,що ні. Зрозуміло одне: оскільки це не проблема розуміння – то її не вирішити лише намаганнями просто порозумітися чи пошуком все нових і нових компромісів. Особливо – не за рахунок держав,яких карають за їх демократичний вибір. Ця проблема може бути вирішеною лише,якщо бути сильними та сповідувати свої принципи. Які наші принципи? Чи ми згодні з насильницьким перекроюванням кордонів та знищенням прав меншин? Світ демократії та свободи не може толерувати такі речі. Він має стояти на своєму – в Україні та в усьому світі».
На його переконання,«свобода,демократія,вільне висловлювання,основоположні права людини є дорогоцінними активами,а не товаром. І саме тому,що вони сьогодні є під загрозою – переконання та політичне лідерство потрібні тепер як ніколи раніше в часи новітньої історії. Те,за що ви боретеся – є тим,хто ви є». А виступаючи під час Сегменту лідерів Всесвітнього гуманітарного саміту ООН у Стамбулі,Президент України констатував: «Уже більше двох років моя країна є ціллю російської агресії. Гуманітарні наслідки цієї агресії становлять більше 10 тисяч загиблих українців,більше 20 тисяч поранених,і близько 1,8 мільйонів внутрішньо переміщених осіб». Він,виходячи з досвіду України подолання російської агресії,окреслити три ключові елементи того,як можна посилити відповідь конфліктам і,відповідно,гуманітарним викликам.
«Варто чекати нових провокацій»
Олексій Мельник,співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова,зазначає (див.«Новое время»),що,судячи із заяв керівництва НАТО,«на найближчому варшавському саміті альянсу можна очікувати низку серйозних рішень по зміцненню східних кордонів блоку. Мова йде не тільки про перебування невеликих підрозділів військ в тій чи іншій країні на ротаційній основі,але і розміщення баз НАТО (у тому числі з важкою технікою) на її східному фланзі». А відтак резюмує: «Це дійсно радикальне рішення. Ще два роки тому складно було уявити такий розвиток подій. П`ять років тому у НАТО не було навіть оперативних планів з оборони країн Балтії і східних членів альянсу. Заходи,що вживаються,є наслідком політики Росії,як мінімум,з 2008 року (російсько-грузинської війни. – «НВ»). Тепер східні члени НАТО можуть відчувати себе в більшій безпеці. Альянс відходить від попередньої стратегії відносин із РФ,спрямованої на розвиток співпраці,до формату стримування». Така зміна стратегії,вважає він,є більш продуктивною та зумовлена тим,що попередні підходи не виправдали себе.
Як наголошує Мельник,«аргументи сили,які сьогодні демонструє НАТО,переконливіші для Росії. Є надія,що після певного періоду ескалації,який ще не припинився,настане період стабілізації (хоча деякі вже починають називати його новою холодною війною)». Однак,не сумнівається експерт,«Москва,безумовно,відповість на зміцнення східних рубежів НАТО. Варто чекати нових провокацій,контрзаходів політичного,економічного,енергетичного характеру – як декларативних,так і практичних. У військовому плані – активізації демонстрації сили,небезпечних маневрувань російських літаків,спроб порушення повітряного і морського простору членів НАТО. Тим не менш,якщо вдасться уникнути незапланованого інциденту (який може спровокувати великомасштабний конфлікт),є ймовірність,що Росії,зрештою,доведеться зупинитися. Буде проведена та сама «червона лінія»,Росії покажуть грань,за яку не можна заходити». За версією Мельника,«це несе позитивні наслідки і для України,територія якої виявилася одним з плацдармів демонстрації агресивних намірів РФ щодо Заходу. За допомогою агресії в Україні Росія,насамперед,посилає сигнал Сполученим Штатам і всьому євроатлантичному співтовариству. Судячи з риторики російських політиків та експертів,вони воюють з Америкою,яка,щоправда,на цю війну не з`явилася. На період ескалації загрози для України зростають,але після його завершення стане легше не тільки членам НАТО,але й нам».
«…хоче знищити її,а також патріотизм в Україні»
Якщо Україна затягуватиме з виборами на Донбасі,російські війська і бойовики можуть піти у наступ. Про це в коментарі Gazeta.ua сказав військовий експерт Юрій Касьянов. «Путін прагне підштовхнути українську владу до фатального рішення. Провести вибори на Донбасі й надати окупованим територіям особливий статус. Змінити Конституцію і просунути через парламент ці рішення. Загострення на фронті – це ультиматум і демонстрація сили»,- зазначив він. А відтак уточнив: «Наш Президент більше налаштований на вибори,ніж проти,боїться бойових дій. Усіма силами намагається стримати їх».
Однак,вважає експерт,рішення про вибори на Донбасі призведуть до загострення всередині країни. «Навіть до розвалу України. Може статися спалах сепаратистських настроїв у різних областях. Наприклад,Львівська захоче себе убезпечити від східних бойовиків. Піднімуть голови миколаївські сепаратисти,запорізькі,- зазначає Касьянов. – Президент це розуміє і намагається відтягнути рішення. Для нього воно буде остаточне. Це буде кінець Петра Олексійовича як Президента. Більшість активних людей,які роблять зміни в країні,не приймуть цього. Він втратить легітимність перед ними». На його переконання,«Путін прораховує всі варіанти. Може повернутися до того,який відклав. Силової розв`язки. Він прагне не тільки захоплення території,а остаточного вирішення питання. А це розгром української армії. Путін хоче знищити її,а також патріотизм в Україні. Якщо Україна затягуватиме з виборами,може відбутися великий наступ. Треба бути готовим до цього».
«Політика США не зміниться»
Посол США в Україні Джеффрі Пайєтт на міжнародній конференції «Україна-ЄС: перетворюючи виклики на можливості» зазначив,що «існуюча протягом 25 років політика США не зміниться,незважаючи на те,якими будуть результати наших виборів» (див. «Радіо Свобода»). Він уточнив,що США підтримують бачення цілісної,вільної та мирної Європи. Такої цілі досягнути неможливо,якщо не буде цілісної,вільної України,в якій панує мир. Отож,за словами Пайєтта,партнерство США-ЄС у здійснення цього спільного прагнення є критично важливим. «Після подій останніх двох з половиною років не може бути сумніву,що Україна – це Європа і,що майбутнє України є в складі європейської сім’ї. Саме це привело людей на Майдан у пошуках європейського майбутнього,у пошуках структур управління,які відповідають міжнародним стандартам,вільних від клептократії,корупції,закладених у європейські інституції та європейські цінності»,- заявив американський посол.
Джеффрі Пайєтт сказав,що українці повинні самі будувати і вирішувати своє майбутнє,і це не може робити за неї Росія чи хтось інший. «Мабуть найважливіша ідея полягає в тому,що лише український народ може обирати своє майбутнє. Вирішувати цього не можуть у Москві,і,жодним чином,не у Кремлі. Українці,45 мільйонів українців,повинні самі будувати і вирішувати своє майбутнє»,– заявив посол США в Україні. За його словами,однією з багатьох стратегічних помилок Путіна щодо України це те,що він не дооцінив солідарність між усіма країнами G7 та всіма європейськими партнерами. Джеффрі Пайєтт нагадав,що США підтримують територіальну цілісність України. Він навів слова президента Барака Обами,який заявив про неприпустимість перекроювання міжнародних кордонів силою зброї,про неприпустимість,за будь-яких умов,вторгнення та спроби анексії Криму. «Це принцип,якого Сполучені Штати дотримуватимуться і від якого не відмовлятимуться,незважаючи на результати наших листопадових виборів»,– заявив Джеффрі Пайєтт,який завершує трирічний термін на посаді посла США в Україні. Цими днями президент Барак Обама офіційно висунув Марі Йованович на пост головного американського дипломата в Києві. В разі затвердження Сенатом,Джеффрі Пайєтт стане послом США в Греції.
«Ще один крок до національної катастрофи»
Аналітик Ігор Лосєв у своїй розвідці «Глухий кут України» (див. «Український тиждень») звертає увагу на виклики,що постала і постануть перед нашою державою. На його думку,«намагання всупереч війні,незважаючи на страшну загрозу України,по-хижацьки збагачуватися попри все,штовхає державу і суспільство до катастрофи. Часто виникає питання: невже можновладці цього не розуміють… Однак схоже на те,що там розуму і фаховості вистачає лише на особистий бізнес. В усіх інших сферах доведеться констатувати провал: у воєнній,економічній,соціальній,дипломатичній тощо. В економіці країна живе від траншу до траншу,дедалі глибше занурюючись у боргову яму». Експерт висловлює критичне ставлення і до так званого Мінського процесу,оскільки наша держава потрапила «в дипломатичну пастку,що лише сприяє легалізації російської агресії та «узаконенню» її «бантустанів» ДНР/ЛНР на українській території. Мінськ не дає Україні жодних позитивних перспектив». Як вважає Лосєв,«кожен день перебування при владі чинної керівної команди – це ще один крок до національної катастрофи. Очікувати тут якогось поступу – не випадає. Буде лише регресс».
«Гідно пройти ці нові випробування»
Керівник Центру політичного аналізу «Пента» Володимир Фесенко,порівнюючи Надію Савченко з Жанною д`Арк (див. «Українську правду»),нагадує: «Багато (хоча і далеко не всі) українці бачать в ній не тільки потенційного політичного лідера,а й лідера національного. Це головним чином пов`язано з сильним розчаруванням більшості жителів країни в нинішніх політичних лідерах. Але чи здатна Надія Савченко стати таким лідером? На своїй прес-конференції 27 травня вона дала зрозуміти,що відчуває ці суспільні очікування,і «якщо потрібно»,то може стати Президентом,а якщо «треба буде»,то вона може стати і лідером партії».
На переконання експерта,внутріпартійні стосунки між Тимошенко та Савченко важко спрогнозувати. Якщо раптом Надія проявить лідерські амбіції всередині «Батьківщини»,то,скоріше всього,реалізовуватиме їх уже в іншій партії,яка буде орієнтуватися на войовничо патріотичні погляди в українському суспільстві. Висловлюючись про ймовірну загрозу для Порошенка,він резюмує: «Якби президентські вибори в Україні були восени 2016 року або на початку 2017 року,тоді Надія Савченко була б одним з головних потенційних претендентів на пост Президента України. Але чергові вибори Президента України повинні відбутися тільки в 2019 році. А за три роки до президентських виборів в українській політиці може багато змінитися,в тому числі і ставлення до Надії Савченко. З нею зараз пов`язані дуже завищені очікування. Як показує практика української політики,завищені політичні очікування неминуче обертаються великими розчаруваннями».
Як зазначає Фесенко,сильний і конфліктний характер Надії Савченко,який їй допомагав під час судилищ у Росії,«в українській політиці швидше буде їй заважати і створювати проблеми». Тож найближчим часом вона буде адаптуватися до української політики,шукати в ній своє місце і роль. «Випробування українською політикою і «мідними трубами» може виявитися для Надії Савченко набагато більш складним і драматичним,ніж полон,в`язниця і судилище в Росії. Судячи з деяких реплік на її прес-конференції,вона це інтуїтивно розуміє,- підкреслює Фесенко. – Побажаємо їй гідно пройти ці нові випробування».
Українська ситуація,будучи динамічною та в значній мірі непрогнозованою,попри оптимістичні ноти,продовжує рухатися за неписаними законами трагідрами. З одного боку – начебто передумови для більш-менш ефективного діалогу з Москвою,яка не хоче нових економічних санкцій від Заходу,а з іншого – посилення провокацій з боку бойовиків і російських найманців на Донбасі. Та й Кремль,як попередив під час ток-шоу «Право на владу» колишній представник України у тристоронній контактній групі Роман Безсмертний,запускає сценарій створення «народних республік» у Білорусі та Казахстані.
Тож про відмову від імперських амбіцій і розв’язання «українського питання» у стилі «Русского мира» (та його філій в Україні) не йдеться. До того ж,на фоні «банкопаду»,загострення ситуації в ряді регіонів (зокрема – в Одесі) можна не сумніватися,що майбутні виклики суттєво складніші за ті,які залишилися в минулому.
На цьому в міру своїх можливостей і компетенції намагалися акцентувати увагу і ЗМІ: «Австралійські медіа назвали Савченко київською Жанною д’Арк» («Телеграф»),«Нормандські» тези» («День»),«Володимир Гройсман під час затвердження Плану пріоритетних кроків: Важливо,щоб ми забезпечили головне – зростання рівня і якості життя людей» (Урядовий портал),«У ВР ліквідували комісію з питань майбутнього» (ZIK),«Турчинов: Росія готується до військової активізації на Донбасі» («РБК-Україна»),«Вмирати за Донбас?» («УП»),«Бойовики перекинули 28 установок Град до лінії фронту – розвідка» («Ліга»),«Кремль підтримує намір Порошенка повернути Донбас – Пєсков» («ДТ»),«ФСБ через «злодіїв у законі» дестабілізує ситуацію в Україні» («Радіо Свобода»),«Явлення української Жанни дАрк»,- Володимир Фесенко» («УП»)…
Роль кожної Жанни д’Арк уже давно відома. У цьому контексті неминучі процеси «спалювання» та наступного «прославлення». Але українські інваріанти далеко більш «шекспірівські» із розв’язкою,що має наслідки не тільки для сучасників.
«Можу сказати,що,за попередньою домовленістю,ми маємо розраховувати на повернення додому Геннадія Афанасьева і Юрія Солошенка»,- сказав для ЗМІ Президент. А відтак наголосив,що тривають переговори,задіяні всі ресурси,починаючи з делегації у тристоронній контактній групі,у «нормандському форматі» для того,щоб повернути ще 25 українців,які знаходяться на окупованій території. «Ми на фінішній прямій щодо умов,термінів і процедури їх повернення»,- підкреслив він.
Правда,наразі важко сказати,які процеси однозначно простимулює повернення Савченко. Частково отримати відповідь можна буде після останнього дня травня-2016,коли Надія під скляним куполом будинку ВР присягне як народний депутат. І не обов’язково після цього,напевне,доведеться згадувати про аксіому: усі присяги даються для того,щоб їх порушувати.
Але правда про виклики реалій – не тільки сувора та трагічна. Будьмо!