Зараз тут мешкає 42 людей з 14 країн світу. Серед них афганці,іранці,палестинці,серби. “До нас потрапляють ті,хто подав заяву на отримання статусу біженця,або ж особи,яка потребують додаткового захисту. Йдуть за погодженням міграційної служби. Спочатку вселяються на 6 місяців. Якщо надалі питання з ними не вирішене,то продовжують проживання. Якщо вони оскаржують відмову,то теж залишаються у нас”,- при вході до пункту зустрічаємо заступника керівника Петра Росолу. Водить по території пункту – колишньої прикордонної застави. Там облаштований дитячий майданчик з гойдалками,гірками. Поряд ділянка,на якій мешканці вирощують городину,- пише Gazeta.ua.
“Якщо у наших мешканців є статус біженця,влаштовуємо їх на роботу,діти ходять у 10-ту школу поряд з притулком,також є дитячий садок. Управління Верховного комісара за оплачує навчання. Тепер в Україні війна,то біженці просять у “третю країну”. Так турецькі музиканти переїхали у Швецію,китайці – у США. Для тих,що залишилися,створюємо максимально привабливі умови для життя. Створили раду біженців. Вона радить,які національні продукти варто закуповувати. Раніше ми були прив`язані до грошей. Спочатку нам виділяли на людину 8 гривень,потім 12,згодом 15. Уже майже рік видаємо харчування по калорійності. На одну людину може бути харчування і 23 гривні,на другий місяць на 28 гривень. До дітей один набір,для дорослих – інших”,- веде далі Росола.
На городі працює сербська поетеса Саманта Рац-Стоїлькович. Поряд граються її доньки-близнючки Глорія та Вікторія. Чоловік пішов на роботу. У пункті для біженців поселилися у грудні торік.
Коли почався Майдан,я підтримала український народ – офіційно і у соцмережі. Мене знайшли люди,налаштовані проросійськи. У Сербії більшість підтримує російську сторону. Мене погрожували убити. Сиділа удома закритою,боялися вийти на вулицю. Шукала захисту в різних органах,але ніхто не допоміг. Відгукнулося одне українське посольство. Дало гроші,аби виїхала. Часто питають,чому виїхала до України,а не до Німеччини. Бо з сербським паспортом можна поїхати у будь-яку країну Європи. Але малим потрібно до школи,а наша мова схожа до української. У нас багато русинів – дівчата знають сербську та русинську,тому їм не буде важко”,- каже Саманта. Веде до своєї кімнати на другому поверсі житлового приміщення. Там стоїть двоповерхове ліжко для дітей. Поряд доросле. З полиці знімає власну книжку віршів,яку торік видала у Львові.
На коридорі зустрічаємо ліванця Хусема. Мешкає з дружиною Сафою. Місць тому у них народилася донька.
Був мусульманином,але змінив релігію. У зв`язку з тим у мене виникли проблеми зі сім`єю. За таке на вулиці могли побити. Довелося виїхати з країни. У Мукачеві нам подобається. Планую тут відкрити ресторан національної кухні”,- каже Хусем.
Більше 10 біженців у Мукачеві відкрили власний бізнес. До себе на роботу запрошують мешканців пункту.