У селі Самари Ратнівського району знайшли найстарішу хата в Україні. Про це пише Микола Андрусік у групі «Теревені про Любешів».

Рік побудови ,,курної,, хати датується 1587 роком. Її визнали найстарішою хатою в Україні .

Хата виявлена архітектором Сергієм Верговським в 1970 році. Справа в тому, що ця хата – рідкісний зразок давнього житла. Вона без сіней з курним опаленням. Стіни з соснових плах. Дах двосхилий на кроквах, критий соломою. На фронтонах вітрові дошки з “кониками”. Три волокових вікна з дерев’яною засувкою, у вхідній стіні волокова кагла. Двері на бігуні. Курна глинобитна піч на рубленому опічку. На покутній стіні дата – 1587р.

Обладнання: “приміст” для спання, 2 лави, жердки, світоч. з цілком сформованими регіональними ознаками.

Зараз ця хата знаходиться в Національному музеї народної архітектури та побуту України.

Для районів Волинського Полісся була характерна дворядна забудова двору. Господарські будівлі, об’єднані спільними стінами та дахом, шикувалися в один ряд паралельно житловому будинку, який, залежно від орієнтації за сонцем, наближали до вулиці довгим або коротким фасадом або виносили в другий ряд і розташовували у глибині двору. Наслідуючи загальноукраїнську традицію розташування, піч розміщували в кутку біля вхідних дверей, полиці – відкрита шафа (“мисник”) в протилежному кутку біля входу, лавку під вікнами чільної стіни, а спальне місце (“піл”) безпосередньо біля печі вздовж тильної стіни з люлькою над ним. У хатах збереглися такі елементи, як спеціальний димовідвідний прилад (“світець”, “посвіт”), який кріпився під отвором стелі над лучиною. Була “курна піч”, дим від якої виходив одразу в будинок, через що закопчені стіни нічим не прикрашалися. Характеру курної печі відповідав темний, так званий “димний” керамічний посуд (“горщики”, “глечики”, “гладущики”). Всі дерев’яні предмети побуту – посуд, знаряддя праці також були наділені рисами первинної простоти .

“Ще по наших селах деінде стоять вбиті в землю старі поліські хати, їх мало, але вони є німими свідками не простої, але цікавої історії нашого поліського краю”, – додає автор.