Майстер лісу розповідає, що за роки роботи знає мало не кожне дерево і кожну стежину на своїй дільниці.

“Якщо хтось зріже дерево біля стежки – відразу побачу, бо ж проміння сонця не так падатиме на землю, – констатує майстер лісу. – А взагалі, нині легше працювати: заготовляють ліс бригади, навантаження механізоване. Болить душа, що  з’явилась ця напасть – верхівковий короїд. Дивишся: на виділі п’ять всохлих сосен, а через два-три тижні їх вже десять”.

“Дякувати Богу мою дільницю бурштинова лихоманка минула. Декілька ям викопали, переконалися, що сонячного каменю немає, та й заспокоїлися, – каже лісівник. – А от на сусідній дільниці лісу – біля Лісового, – то й доводиться допомагати чергувати. Я пригадую, як колись у тій місцевості копали меліоративні канави, то серед піску обабіч канав на викопаний  бурштин тоді ніхто й уваги не звертав. Один із трактористів якось накидав в мішок шматків скам’янілої смоли, то казав, що замість лучини використовував, – добре горіла”.

Розповів майстер лісу і про те, що в двох кварталах дільниці – природні заповідники місцевого значення. «Які там столітні сосни, а дуби!» – не стримував захоплення. Лісівником став і син Микола – він майстер лісу Куклинського лісництва цього лісгоспу.

Попри поважний вік лісівник у хорошій формі, напевно дається взнаки життя на лоні природи.

Чоловік розповідає. що одного разу доганяв лисицю, яка на його очах вкрала курку.

“У мене на очах вхопила та й до лісу посунула. Я за нею, лиш взуття з ніг швиденько скинув. Із кілометр біг та догнав, курка навіть ще жива була”, – каже Дмитро Захарчук.

Цим словам не можна не повірити, поглянувши на молодечу статуру хуторянина. Підтвердженням також були слова Чорторийського лісничого Валерія Оксенюка, про те, що на руках (армреслінг) мало хто пана Дмитра побороти може, таки повірила.

Розповідаючи про господарство, Дмитро Петрович проводить екскурсію. Ось викопані  невеличкі ставочки. «Вкинув мальків карпа та амура», – каже він. А ось пасіка поруч хати, тримає вже більше сорока років. «Саджу для бджіл фацелію і буркун, а ще тютюн – це щоб кліща не було». Навколо садиби висаджено чимало медоносних лип.

“На обійсті фруктових дерев мало, а під лісом, та й у лісі дичок не один десяток щепив”, – посміхається господар.

У господарстві також має тракторець. Роботи вистачає. А для душі – павичі.
“Років із десять тому пару купив у Рафалівці, – повідомляє лісівник. – У їжі не привередливі, одна проблема – ніяк розвести не можу. Яйця і в інкубатор закладав, і під квочку. Вже й виводилось декілька, та то шуліка, то лис чи кіт не дають їм підрости”, – каже лісівник.

Якось навідались до садиби Захарчуків і мисливці із Німеччини. Гостинно зустрів їх господар, почастувавши різними смаколиками, як нині кажуть, екологічно чистими, власного виробництва. Про хлібосольних господарів німці розповіли друзям, і побували у гостині на хуторі  туристи з Австрії та Португалії. Аби з хуторською екзотикою могли ознайомитись й інші іноземці, садибу внесли до туристичного реєстру.
До речі, віднедавна усі охочі матимуть змогу помилуватись і оновленою іконою Миколи Чудотворця, яка дісталась Дмитру Петровичу від матері.

“Я прибирала перед Великоднем, – розповідає господиня, – та уваги не звернула. Аж чоловік до мене: «Йди подивись на ікону, щось сталось із нею – блищить, мов нова». Дивлюсь, дійсно, і лик, і оклад оновились. Повідомила ченців Хресто-Воздвиженського чоловічого монастиря, що у селі Старий Чорторийськ. Вони приїхали, засвідчили диво, помолились перед святим образом. Мають і капличку звести неподалік нашої хати, вже он і камінь привезений. Там і зберігатиметься ікона”, – каже дружина лісівника Тетяна Володимирівна.

“Природа дає мені наснагу і силу. В лікарні лише раз лежав – запалення легень було, під дощ добрячий потрапив. Порошка якого не пам’ятаю коли й пив, а у вересні ось вже 77”, – життєрадісно підсумовує найстарший лісівник в Україні.