Про це повідомляє Громадське. Волинь.
 
Будинок №28 на вулиці Тихій у селі Любче Рожищенського району перебуває на балансі сільської ради. Його,як і десятки інших будинків у всій області,придбали для дітей-сиріт,дітей,позбавлених батьківського піклування та осіб з їх числа за державною соціальною програмою.
 

Місцеві кажуть,що у хаті ніхто не живе,а діти,для яких придбали житло,не надто його потребують. Сільський голова Марія Поручнік підтверджує слова місцевих,що діти у хату не заселилися. Каже,що тут повинні були жити брат і сестра,батьки яких позбавлені батьківських прав. Однак минув рік,відколи будинок купили,а сюди так ніхто і не заселився. Дівчина живе у своєї подруги,а хлопець ще навчається.
 
Інша хата у цьому районі – а ситуація подібна. Діти не живуть у будинку,який їм придбали за державний кошт у селі Михайлин. 208 тисяч гривень витратили на хату для дітей,які осиротіли,та не мають власного житла. Проте зараз вони – квартиранти. А в будинку,що мав стати їхнім новим домом,живуть попередні власники. Колишня власниця будинку каже,що вже має квартиру у Луцьку,однак покидати старе житло не поспішає.
 
Схожа ситуація і в інших районах. Цільове забезпечення житлом дітей-сиріт,дітей,позбавлених батьківського піклування та осіб з їх числа відбувалося за спеціальною державною програмою з 2012 по 2016 рік. Загалом за час функціонування програми в області придбали 87 квартир та будинків та забезпечено житлом 160 дітей-сиріт,дітей,позбавлених батьківського піклування і осіб з їх числа. Усього в рамках програми використали понад 15,8 мільйона гривень. За її результатами найбільше коштів на придбання житла витратили у обласному центрі. У Луцьку на 2,2 мільйона гривень закупили 5 осель. У той же час,у Луцькому районі витратили майже мільйон гривень.
 
Начальник обласної Служби у справах дітей Алла Онищук погодилася пояснити,чому діти не живуть у будинках та квартирах,які для них придбали за державний кошт.
 
«У більшості дітей причиною,чому вони постійно не проживають у будинках,є те,що вони ще завершують навчання у якихось професійно-технічних чи вищих навчальних закладах. І тому тільки у вихідні чи на канікулярний період приїжджають туди,залежно від віддаленості. Ми не можемо відстежувати кожне село і кожне селище»,– каже вона.
 
Про те,що деякі приміщення не адаптовані до постійного в них проживання (у окремих селах діти обіцяли заселитися,як стане тепліше,бо в хатах взимку холодно),чиновниця не знає. Каже,що будинки перебувають на балансі сільських,селищних та міських рад,які їх закуповували.
 
«Жодна установа не буде зацікавлена в тому,щоб взяти на баланс приміщення,яке завідомо є аварійним,або яке буде потребувати великих капітальних вкладень»,– переконана Алла Онищук.
 
Відповідальність за пусті хати,та ті,у яких живуть попередні власники,вона покладає на сільські,селищні,міські ради та райдержадміністрації,які закуповували житло.
 
Попри все,є і позитивні результати Програми. Двоє хлопців,батьки яких позбавлені батьківських прав,отримали у користування будинок у селі Жорнище Ківерцівського району. Вже два роки вони господарюють у новому житлі. Старший брат виховує сина. Молодший вирощує квіти і малює. Будинки та квартири у селах та містах стоять пусткою. За належного контролю,сьогодні у них також могли б жити діти,які дійсно потребують соціального житла.
 
Будинки та квартири у селах та містах стоять пусткою. За належного контролю,сьогодні у них також могли б жити діти,які дійсно потребують соціального житла.