У суботу, 24 лютого, у газеті «Наше життя» опублікували лист родичів породіллі Юлії Оніщук, – пише Кордон.

Родичі звинувачують лікарів у смерті породіллі Юлії Оніщук.

Жінка померла 12 лютого у Любомльській райлікарні після важких пологів.

Публікуємо лист без змін і правок:

«Дорогі, добрі люди! Велика подяка і доземний низький уклін вам за співчуття, за допомогу та підтримку. Нехай біди та незгоди обминають вас і всіх людей, тому що втрату і хворобу близьких та рідних перенести дуже важко! А ще важче дивитися в очі малих дітей, які тьмяніють від їхніх дитячих сліз, в яких немає іскорки радості. Наша Юлічка всю себе віддавала вихованню своїх діток. І така спорідненість їхніх душ зустрічається вкрай рідко. Вони дуже сильно сумують за нею.

Юлічка була людиною веселою, справедливою і вірила в Бога. Тепер нам всім залишається молитись за її упокій. А чому упокій?! Адже вона могла жити, зобов’язана була жити і далі у повсякденному житті приносити користь усім. Навіють думки такі слова як «держава», «конституція», «обов’язки лікарів», які повинні були врятувати маму для діток, дружину для чоловіка, дитину для батьків, куму для своїх кумів та хрещену матір для похресників. Але, на жаль, випало нам усім, дорогі земляки, жити в державі, де на своїх посадах перебувають не професіонали, а байдужі людці з мілкуватою душонкою, котрі свій непрофесіоналізм, лікарські помилки заштампували у фрази: «Ми зробили все, що змогли. Приносимо свої співчуття. Вибачте».

Не потрібно нам ваших вибачень та співчуттів. Адже Юлічка поступила в лікарню, як породілля з кровотечею. А там із не зрозумілих для нас причин розірвали селезінку, яку довелося видалити, та інше, про яке поки що не можемо говорити.

Хочеться запитати: чому не приєднали штучну нирку, яка б зняла навантаження із серця, легень? Можливо ви, панове лікарі, забули, що все устаткування, ваша зарплата — це надходження з наших коштів у вигляді податків до бюджету.

Так, дійсно є лікарі від Бога, котрі ціною свого здоров’я і крові рятують людей. Честь і хвала їм. Але бувають випадки, коли виправити грубі помилки своїх непрофесійних колег й вони безсилі.

Люди добрі, коли ж ми візьмемось за руки, об’єднаємося і запитаємо: «Чому відбувається так?». Наше горе, наша біда не поодинока. Скільки сліз витекло з очей жителів нашого району? Скільки сиріток залишилося без батьків? Скільки горя пережили наші люди? Об’єднаймося в наших бідах, давайте поставимо край безчинству. Люди добрі, ще раз дякуємо вам за благодійність і нехай вас рясно благословить Бог і поверне вам сторицею».

Люблячий чоловік, батьки та сестричка Юлічки Оніщук.