Він народився в містечку Порицьк (нині село Павлівка Іваничівського району),помер у Дубні 8 лютого 1813 року. Вже наступного дня викладачі заснованої ним Кременецької гімназії звернулися до дружини,аби вона дозволила поховати серце чоловіка в гімназійному костелі. Серце помістили в урну з написом «Де скарб твій,там і серце твоє» перед вівтарем у костелі. Тіло ж Чацький заповів поховати у Порицьку.

У Державному архіві Волинської області збереглася метрична книга Порицького костелу за 1786–1819 роки,де є запис про смерть Чацького: «Року тисяча вісімсот тринадцятого 20 лютого преподобний пан Казимир Колюмна-Цєцішовський,єпископ Луцький і Житомирський,поховав у могилі на порицькому парохіальному кладовищі пана Тадея Чацького,Його Величності Імператора старосту новогродського,який у восьмий день того ж місяця і року був причащений святих таїнств і помер у віці сорок сім років і шість місяців». Іншим чорнилом дописано: «Він залишив дружину на ім’я Барбара,дочку Маріанну,першого сина Йозефа та другого Віктора». Такий додаток у метричних книгах про те,хто залишився з родини у померлого,– унікальний. Зазначили це з огляду на заслуги Тадеуша Чацького.

У «Словнику географічному Королівства Польського та інших країв слов’янських» у статті про Порицьк є інші дані про поховання видатного земляка: «У костелі є фамільні гроби графів Чацьких,і тут спочивають останки Тадеуша Чацького,які у 1877 році стараннями ксьондза прелата Тадеуша Маріана були перекладені в нову труну». В такому стані гробниця дійшла до середини ХХ століття. Польський дослідник Мечислав Орлович у книжці «Ілюстрований путівник по Волині»,виданій 1929 року,пише про порицький костел: «Перед великим вівтарем у стилі рококо в урні донедавна висіло серце Тадеуша Чацького (на той час урну перевезли в Порицьк. – Авт.),пограбоване у 1920 році більшовиками. Тут також знаходиться його гроб». Як бачимо,урна із серцем з Кременця потрапила до Порицька,а потім зникла у воєнній круговерті.

Як відомо,під час Другої світової війни порицький костел був підірваний і спалений під час українсько-польського протистояння. Про це написано чимало. Про долю гробниці невідомо.

Однак археологам вдалося знайти старожилів,завдяки яким дещо прояснилася доля фамільної гробниці Чацьких. Ольга Бондар народилася у 1929 році в селі Орищі нині Іваничівського району.

– Пам’ятаю,як українців і поляків били. Спочатку поляки й німці побили українців,а потім українці – поляків. У нас були сусіди поляки. Одного ранку встали і бачимо: хтось біжить межею. А вже поляки з німцями наїхали. Побили багато людей і спалили шість хат. Потім українці на Петра стали бити поляків. Якось уночі хтось постукав у вікно. Мама вийшла,а то знайомий хлопець з бандерівців. Його зловили,але він утік. Тоді на кілометр навкруги зібрали чоловіків і цілий день тримали в клуні. Мама знала польську і питала,що буде. Казали,що кожного десятого заб’ють. Але вбили тільки одного. У 1959 році ми перейшли сюди,то з костелу були руїни. Потім його розібрали. Довоєнний Порицьк я добре пам’ятаю,бо приїжджали сюди щось купити. Кругом жидівські хати були і крамнички в них,– розповіла Ольга Улянівна.

Дещо більше знає місцевий житель Василь Леонтійович Пиварчук:

– Одразу по війні,у 1944–1945 роках,в костелі були гроби. Мій сусід заліз у гробницю і я,пацан,– з ним. Сусід каже,що під труною Чацького має бути пляшка вина. Піднімає гроб – точно,лежить пляшка вина. Бере її і п’є просто біля труни. Тоді накинув око на черевики. Мовляв,хороші. Став знімати,а підошва й відірвалася. Тоді привернули увагу золоті зуби. А Чацький лежав як живий,з вусиками такими. Тільки сусід зачепив мерця,а зуби й полетіли в череп. Узяв труп за ноги і давай трясти. Калатав-калатав,але не витряс. Потім місцеві хлопці взяли труп за руки-ноги (він висох і був легкий) та й поставили на дорозі,ткнули в зуби цигарку і лякали ним людей. Пізніше директор школи Харузін побачив це,зловив одного і насварив. А біля костелу була статуя святої Анни. Комуняки її завалили. Біля неї хлопці викопали яму і закинули туди труп Чацького. Там граф Чацький і досі лежить,– сказав Василь Леонтійович.

За словами пана Василя,при вході до костелу стояли статуї ангелів у людський зріст. Після війни їх розбили,а каміння використали для господарських потреб. Крім того,у маєтку був ще гараж графа Чацького,до якого примикала триповерхова будівля та конюшня. Їх також розібрали,як і костел.

– До костелу прислали 10 тракторів,– продовжує Василь Леонтійович. – Закинули п’ять тросів в один бік,п’ять – в другий. І тягнули туди-сюди,поки не впав. Я йшов в армію у 1956 році,то ще стояв палац,а коли повернувся,то на його місці вже стояв барак. У другий корпус під час війни влучила бомба і зруйнувала його.

Отож,виходить,останки графа Тадеуша Чацького та його нащадків досі перебувають у фамільній гробниці. За винятком тих,що їх у повоєнний час витягли з гробниці і закопали біля статуї. Археологи звернулися до директора ДП «Волинські старожитності» Олексія Златогорського із запитанням,чи реально провести пошуки на місці поховання видатного мислителя,щоб дослідити та впорядкувати його могилу.

– Тадеуш Чацький – знакова постать для українсько-польських відносин. Одна з тих особистостей польської історії,яку шанують донині. Поляки розуміють,що без Тадеуша Чацького – реформатора польської освіти кінця XVIII століття – говорити про теперішню Польщу було б важко. Для українців це насамперед засновник Кременецького ліцею,який став основою Київського університету святого Володимира – нинішнього Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Віднайдення,ексгумація та перезахоронення тіла Чацького – це принципова справа для українців та поляків. Тим більше,що цього року виповнюється 250 років від дня народження просвітителя,філософа,письменника та освітнього діяча,– зазначив Олексій Євгенович.