Сергій Рябенко нагадав,що 22 липня 2016 року польський Сейм ухвалив постанову «Про вшанування жертв геноциду,вчиненого українськими націоналістами проти мешканців ІІ Речі Посполитої у 1943-1945 роках». Її підтримали 432 депутати,десятеро утримались,а проти не висловився жоден.
 
«Тепер,згідно з офіційною позицією польської держави,події 1943-45 років на Волині визнано геноцидом поляків,вчиненим українцями»,- пояснив він.
 
Аналітик зазначив,що «попри багаторічні пошуки,документальних підтверджень існування в ОУН чи УПА наказу про поголівне винищення поляків не виявлено,а всі «цитати» з нього виявились фальшивками. Навпаки,відомі на сьогодні документи й матеріали заперечують не лише можливість існування такого наказу,але й наявність прагнення винищити поляків саме як національну групу. Немає жодних указівок про знищення поляків ні в маніфесті Проводу ОУН до українців та інших народів СРСР за грудень 1940 року,ні в постанові ІІ (Краківського) Великого збору ОУН у квітні 1941 року,ні в інструкціях «Боротьба й діяльність ОУН під час війни» за травень 1941 року. Навпаки,Провід чітко наголошує,що «ОУН поборює акцію тих польських угрупувань,що змагають до відновлення польської окупації українських земель. Ліквідація протиукраїнських акцій з боку поляків є передумовою унормування взаємин між українською і польською націями».
 
За даними експерта,«немає закликів до знищення поляків як національної групи в постановах Третьої конференції ОУН за лютий 1943 року,Третього Надзвичайного Великого збору ОУН у серпні 1943 року,а також в інших програмних документах ОУН. У заклику Головної команди УПА до українського населення за червень 1943 року хоч і вказується на співпрацю поляків на Волині й Поліссі з німцями та радянськими партизанами,та водночас немає відсутність «ніяких ворожих замірів супроти польського народу та бажаючи й йому здобути для себе Самостійну Національну Державу на своїй етнографічній території». Ба,більше,звернення ОУН до поляків за липень 1943 року містить заклик до спільної боротьби проти окупантів і констатує,що «ми не хочемо тримати в ярмі нікого з Вас [поляків,– С. Р.]. На території української держави залишаться тільки ті з Вас,хто добровільно заявить,що прагне тут залишитися. Ми їм гарантуємо повну свободу,безпеку і однакові права нарівні з усіма громадянами української національності».
 
Рябенко дослідив,що і «в документах нижчого рівня теж не йдеться про знищення поляків саме за етнічною ознакою. Навпаки,у звіті з Володимиро-Горохівської округи на Волині за липень 1943 року прямо зазначено,що «українці мають до поляків претензії не за їхню приналежність до польської нації чи католицької релігії,а за вороже ставлення до українського національного питання і українських визвольних змагань на українських етнографічних територіях». І що антипольська акція проводилась на цій території «проти ворохобних польських елементів»,а прихильна до українців частина поляків або залишилася на місцях,або повернулася до своїх осель після отримання запевнення їхньої безпеки з боку українців. «Всі поляки дістали усні і у відповідних відозвах запевнення усіх прав на рівні з українським населенням в заміну за лояльність і співпрацю».
 
Численні звіти оунівського підпілля та загонів УПА про антипольські акції свідчать,що знищення поляків або польських колоній відбувалося через факти співпраці поляків із німецькими окупантами чи радянськими партизанами проти українського населення. Знищували також членів озброєних груп (комбатантів),які боролися проти українського націоналістичного підпілля,а також мешканців населених пунктів,які слугували базами для радянських партизанів. Про жодне викорінення польського народу на західноукраїнських землях не йшлося.
 
У версію «геноциду» не вписуються численні спроби представників ОУН і командирів УПА як на локальному,так і на найвищому рівні знайти порозуміння з керівництвом польського підпілля задля спільної боротьби проти німців та СРСР. Такі переговори в різних формах відбувались у 1942-1947 роках неодноразово. Часто в них брали участь люди,які ще нещодавно воювали один проти одного.
 
Загалом,переконаний Рябенко,« факти заперечують і умисне знищення етнічних поляків саме за їхню національність,і скоординованість дій учасників дій,які польський Сейм називає геноцидом,і організацію таких дій із єдиного центру. Якби постанову Сейму готували не політики та пропагандисти,а неупереджені дослідники історії,вони не могли б заплющити очі на всі ці факти. Натомість,маємо політичну декларацію,яка за всього свого пафосу та красномовності має небагато спільного з реальністю».