У чвертьстолітній історії новітньої України черговий дворічний «ювілей» наприкінці лютого (початок окупації Росією Криму) – симптоматична точка відліку для тенденцій сучасності та прийдешності. Оприлюднення протоколів засідань РНБО,коли за спротив агресору виступає одна (!!!) людина – більш ніж промовиста ілюстрація не тільки,хто є хто,а й вичерпна інформація для усвідомлення сутності української політичної еліти.
З іншого боку,після реалізованих Кремлем придністровського (щодо Молдови) та осенино-абхазького (щодо Грузії) сценаріїв показова анексія Росією Криму стала початком незворотних процесів,запрограмованих на берегах Москви-ріки щодо реанімації імперії. З одного боку,Кремль скористався ситуацією,що склалася в Україні (некерованість,у значній мірі відсутність здатності Збройних сил чинити опір),а з іншого боку,перевірив Захід і світову спільноту взагалі. Тому й 27 лютого 2014-го – не тільки свідчення української ганьби (Крим здавали без жодного спротиву,найвідданішими українцями виявилися хіба кримські татари),а й унікальної сліпоти Заходу (основні гравці підштовхували Україну до умиротворення путінських «зеленых человечков») та Туреччини. Остання намагалася робити вигляд,що не бачить ніякої загрози для себе після запрограмованого перетворення Росією Криму у півострів – ядерний плацдарм.
Тільки унікальна здатність української політичної нації до самозбереження не дозволила втілитися в життя планам постання «Новоросії». Та,з іншого боку,після того,як Москва без жодних проблем «проковтнула» Крим,вона собі розв’язала руки щодо Донбасу. Останній,де суттєво знищено інфраструктуру,звідки вивезено до РФ обладнання стратегічних підприємств,став міною далеко не сповільненої дії під українську державність як таку. «Накинуті» відтак домовленості Берліна й Парижа з Москвою у вигляді «Мінська-1» та «Мінська-2» стали «преамбулою» не тільки до подальших процесів в Україні та на так званому пострадянському просторі (включаючи країни Балтії),а й дали можливість кремлівському режиму відкрити ще один фронт – у Сирії.
А останній фактор – у буквальному розумінні (завдяки «потокам» біженців) поставив хрест на європейській стабільності та єдності. Завершення проекту ЄС (без кордонів,з шенгенською зоною,з єдиною валютою) стало лише питанням часу. У цьому сенсі – трагікомічні намагання Заходу нав’язати Україні,яка не може дати ради двом мільйонам свої «внутрішніх» переселенців,ще й біженців зі згадуваної близькосхідної країни (про що вже повідомляла «ВП» в інформації «Для біженців із Сирії будують гуртожиток у Яготині»).
Тож,за умов,коли світ уже стає цілком іншим,коли перекроюються кордони,беруться до уваги «новітні мюнхени»,Україна опинилася в ролі плацдарму геополітичних процесів. Коли російську війну проти нашої держави світ називає внутрішньоукраїнським конфліктом,коли Київ,втрачаючи кращих із кращих,яких убивають російські окупанти і їхні найманці із так званих «ДНР» і «ЛНР»,говорить про АТО,зрозуміло,що про врегулювання ситуації ще навіть у віддаленій перспективі не йдеться. Скільки б словесної локшини не навішували політики та дипломати.
Аби вкотре переконатися у тому,що «світить» попереду,спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок уже минулого тижня.
«Не працює інстинкт збереження країни»
Українці все більше розчаровуються у владі. Однак за умов проведення дострокових парламентських виборів,більшість громадян може відмовитися від голосування. Так вважає соціолог,директор Фонду Демократичні ініціативи Ірина Бекешкіна. Вона,роздумуючи з приводу того,якою може бути реакція українців на те,що відбувається,зазначає (див. «Новое время»): «По-перше,впаде довіра,причому до політики в цілому і політиків зокрема. По-друге,у більшості переважає апатія,а у меншості – радикалізм. Віра в демократичні процедури пропаде у тих й інших. В умовах війни,а також враховуючи нашого особливого сусіда,це ще одна причина казати про небезпечні тенденції для країни».
На її думку,якщо справа дійде до проведення дострокових парламентських виборів,то «більше половини населення на них просто не прийде – люди розчаровані. Коли явка невисока,результати можуть виявитися несподіваними. І наступний склад парламенту буде ще гіршим,ніж цей. У Раду пройде більше радикалів і популістів». Тому,наголошує Бекешкіна,«нинішнім політикам пора взятися за розум. Якщо у них не працює інстинкт збереження країни,нехай хоч трохи спрацює інстинкт самозбереження».
«Почалася битва соціологій»
Експерти називають різні рейтинги політичних сил (див. ЛІГА.net). Зокрема 23 лютого одночасно були оприлюднені дані соціологічних опитувань Київського міжнародного центру соціології (КМІС) та Інституту Горшеніна. Заміри громадської думки,зокрема,в питанні електоральних переваг у розрізі політичних партій,здивували своїм різночитання. Дані Інституту Горшеніна і цифри КМІС кардинально відрізняються. Основні різночитання стосуються рейтингів партії Петра Порошенка БПП «Солідарність» і альтернативного пропрезидентського проекту – можливої партії голови Одеської обласної адміністрації Михайла Саакашвілі. За словами Олексія Лещенка і Володимир Паніотто,представників керівництва обох експертних структур,зовнішніх замовників у досліджень не було,обидва опитування ініціювалися ними самими.
Згідно з даними КМІС,якби вибори народних депутатів відбувалися найближчої неділі,5% -й прохідний бар`єр подолали б 7 партій: БПП – 16,6%,«Батьківщина» – 15,1%,Опоблок – 14,2,«Самопоміч” – 11,8 ,Радикальна партія – 10,3,«Свобода» – 6,2 і «Громадянська позиція» – 5,3. Передбачувана партія Саакашвілі,за даними опитування КМІС,поки набрала б не більше 3,6%.
Дослідження Інституту Горшеніна на перше місце виводить партію «Самопоміч» – 13,4%,потім «партію Саакашвілі» – 12,2%,«Батьківщина» – 12,1,Опоблок – 11,3,Радикальна партія – 10,3,БПП «Солідарність» – 8 ,5,«Свобода» – 7,3,УКРОП – 6,1,«Громадянська позиція» – 5,6%. Як резюмують експерти ЛIГА.net,«дані Інституту Горшеніна наштовхують на ще одне припущення: участь проекту Саакашвілі може «обсушити» рейтинг не конкурентів Порошенко,а БПП. Якщо так,технологія походу пропрезидентських сил на дострокові вибори двома колонами не виглядає продуктивною».
Результати опитувань прокоментували для ЛІГА.net політтехнологи,які працюють з соціологічними даними на виборах. Зокрема Тарас Березовець наголосив,що таке відчутне розходження між двома структурами дає підстави для ствердження,що одна із них «неправильно провела дослідження,або свідомо його сфабрикувала…У мене немає точних даних про методологію дослідження обох структур,але не може бути рейтинг президентської партії нижче,ніж Радикальної партії і «Самопомочі».
А політолог Андрій Золотарьов Більш категоричний: «Почалася битва соціологій. Так завжди буває,коли в країні тільки-тільки запахне виборами. Український виборець має схильність голосувати не за того,хто йому ближче ідейно,а за певних лідерів,і тому лідерів гонки потрібно якомога раніше позначити».
«…щоб дестабілізувати Київ після Майдану»
Політична система України розвалюється,оскільки корупційні сили досі мають занадто значний вплив у високих кабінетах,а реформатори,які прийшли в уряд,змушені йти у відставку. Про це у своїй статті на сторінках «The Washington Times» пише американський аналітик Тодд Вуд. «Москва робить все,щоб дестабілізувати Київ після Майдану,в спробі перешкодити Україні розвиватися в політичному і економічному плані і змусити її заплатити непомірну ціну за її бажання. Москва змусила своїх провокаторів на території України активізуватися і чинити тиск на уряд,а російські ЗМІ представили внутрішньополітичну боротьбу в Україні як зіткнення між нацистами і корумпованими чиновниками,які ніколи не звертали уваги на потреби українського народу»,- зазначає він (тут і далі посилаємося на версію «24»). За його словами,Захід,в тому числі МВФ,намагається допомогти Україні,«надаючи багатомільярдні кредити і навіть нелетальну зброю,яку використовують на Донбасі».
Здебільшого,за винятком втрати Кримського півострова,анексованого Росією в 2014 році,«Україна наполегливо йшла до своєї мрії і давала відсіч російському ведмедю. Україна досягла прогресу в деяких сферах,провівши реформи органів правопорядку та створивши нові антикорупційні інстанції. Проте,цей прогрес виявився занадто повільним і незначним», – додав Вуд. За його словами,політична система України розвалюється,«оскільки корупційні сили досі мають занадто значний вплив на важелі політичної влади»,а налаштовані на реформи політики подають у відставку,оскільки старі брудні схеми заробляння грошей досі функціонують. Навіть МВФ втрачає терпіння,а його глава Крістін Лагард заявляє,що не бачить можливості продовжувати надавати фінансову допомогу Україні,якщо та не досягне значних успіхів в боротьбі з корупцією.
«Прем`єр-міністр країни Арсеній Яценюк,який пережив вотум недовіри і проігнорував заклик президента Петра Порошенка піти у відставку,зараз зайнятий спробами залучити нові фракції в свою коаліцію і уникнути дострокових виборів. Тим часом,українська валюта знецінюється,а інфляція росте,ставлячи під загрозу можливість відновлення економіки після її різкого скорочення в 2015 році»,- пише американський аналітик. На думку Вуда,найбільше від цієї ситуації виграє російський президент Володимир Путін. «Йому (Путіну,– ред.) більше не доведеться накликати на себе критику Заходу і миритися з новими санкціями,чинячи тиск на українську владу і провокуючи напруженість на сході країни. Однак він,найімовірніше,продовжить підтримувати конфлікт в Донбасі»,- підкреслює Вуд.
«Політична еліта,яка взяла владу після Другого Майдану,себе дискредитувала»
Російський політолог Станіслав Бєлковський переконаний (див.«Эхо Москвы»),що нинішній господар Кремля наближає РФ до краху. Він зазначив,що ще в 2009 році році написав статтю з 4-х частин,яка називалася «Життя після Росії». Політолог нагадав,що у цій публікації зазначається: «Росія загине разом з Путіним,як власне стверджує зараз і сам Путін,який оголосив себе еквівалентним і тотожним РФ,і що буде потім. Ця дискусія йде весь путінський період. Вона просто недавно загострилася. Тому що є певна нервозність в суспільстві. А нервозність завжди пов`язана з тим,що має щось статися. Є очікування якогось апокаліптичного сценарію в ту чи іншу сторону все одно. Це пов`язано з очікуванням світової війни,тому що Путін в результаті своєї миролюбної зовнішньої політики останніх двох років поставив Росію на грань такої війни. Це пов`язано з очікуванням якогось нового витка репресій. Або раптом несподіваного розпаду режиму як джерела цих репресій».
Констатуючи,що Путін по суті же найбільше з російських імператорів нагадує (не в плані зовнішності,а за політичним стилем) Миколу Першого,Бєлковський підкреслює: «Це абсолютний консерватор,який бачить мету будь-яких реформ власне у скасуванні реформ. І щоб уникнути реформ. І власне на чому Микола Перший послизнувся в своїй історії – на Криму і на Туреччині. На тому,що абсолютно на рівному місці почав війну проти Туреччини з метою її розчленування,і потім ця війна увійшла в історію як Кримська,а не яка-небудь інша війна. І власне далі вже Микола Перший діяв в рамках сценарію саморуйнування,оскільки,за даними багатьох істориків,він свідомо провокував самогубство. Він не наклав на себе руки в прямому сенсі,але зробив все,щоб померти в той момент,коли зрозумів,що Кримська війна зовсім обернулася проти нього і Росія залишилася далеко позаду в сенсі технологічного прогресу».
Роздумуючи про сучасні реалії (анексія Криму,війна на Донбасі),він робить висновок: «Вже очевидно,що мінські угоди,які на думку вашого покірного слуги були блефом і фейком спочатку,такими і обернулися. Значить,вони не будуть реалізовані. І тому придністровізація самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» вже стає абсолютною реальністю. Це заморожений конфлікт,який буде тривати довгі роки. Вірніше,стільки довгих років,скільки буде існувати,підтримуючи цей статус-кво,режим у Росії». Експерт не сумнівається,що інтервенція Росії в Сирії,агресія проти України – це війна,яка «заведе режим в глухий кут і приведе його до краху».
У той же час,він критично висловився і про сучасну владну верхівку України. На думку Бєлковського,«не можна заперечувати,що та політична еліта,яка взяла владу після другого Майдану,після Революції Гідності,другу річницю якої тільки що відзначали,себе дискредитувала. І президент Петро Порошенко,і голова уряду Арсеній Яценюк,і ключові члени їх команд не показали,що вони на ціннісному рівні чимось якісно відрізняються від їх попередників. Включаючи Віктора Януковича. І,мабуть,єдине,що їх стримувало всі ці два роки і не давало Україні скотитися назад в авторитаризм – це велика політична,економічна,психологічна залежність нинішньої київської влади від Заходу і США в першу чергу. Без підтримки яких,природно ця влада довго не протримається».
Він зазначає,начебто «нинішня політична еліта України демонструє,що для неї контроль над фінансовими потоками важливіше європейських цінностей,і ця провінційність української політичної еліти,яка багато в чому розвалила і погубила першу революцію,вона завдає удар і по цінностях другої».
«Ми повернулися до України 2006 – 2007 років»
«Через два роки після перемоги Євромайдану та одразу після нещодавніх відставок і голосування за недовіру урядові важко стверджувати,що в Україні є проєвропейські еліти,- зазначає Тарас Кузьо,науковий співробітник Альбертського університету (Канада). – Незважаючи на дві демократичні революції,українські «еліти»продовжують імітувати проєвропейську риторику,впроваджують реформи лише тоді,коли їх змушують,і надалі грають за старими правилами» (тут і далі посилаємось на «Газету по-українськи»). На його думку,«театральної вистава» у парламенті у другі роковини розстрілу Майдану – по своєму символічна.
Відтак аналітик наголошує: «Українська історія пройшла ще один повний цикл. Ми повернулися до України 2006-2007 років з її «проєвропейськими» політиками,які постійно сваряться,олігархами,що знімають вершки,запальною Юлією Тимошенко,яка чекає свій шанс,і проросійськими контрреволюціонерами,що вимагають позачергових виборів».
На переконання Тараса Кузьо,сучасна ситуації може розвинутися у продовження циклу революції,розчарування,стагнації. «Загроза,однак,полягає в тому,що наступна революція може стати більш насильницькою і,зважаючи на велику кількість ветеранів війни та дешевої зброї на чорному ринку,вийти з-під контролю»,- попереджає він.
Політолог підкреслює,що «російський президент Путін чекає,поки українці знову самі все зіпсують. Слабка комунікація уряду із жителями східних областей і вимушеними переселенцями,відсутність покарання бодай найодіозніших фігур і обмежені зміни,особливо в регіонах,породжують розчарування та популяризують погляд,що «всі вони однакові». Аналітик також зазначає,що «планування «контрреволюції» почалося ще під час Євромайдану,коли олігархи почали робити ставку на перемогу опозиційних лідерів,яку вони прагнули обернути на свою користь».
«І вже завтра наївні українські мрійники…»
Кремлівський режим успішно реалізовує сценарій щодо України. Про це йдеться у статті Віталія Портникова «Медведчук і мирна федералізація від Путіна» (див. «Еспресо»). Експер нагадує,що «кум Путіна,Віктор Медведчук,у своєму інтерв`ю «El Pais» навіть і не збирається приховувати російських планів щодо Донбасу і України. Він говорить не про виконання Мінських угод,а про «дух Мінська». Відтак аналітик пояснює,що так званий «дух Мінська» – це «модель співіснування контрольованих Росією районів Донбасу та решти України з появою в «народних республіках» нової влади,з якою можна буде розмовляти,не боячись,що тебе звинуватять у спілкуванні з бойовиками. Медведчук називає таку нову владу Донбасу «тимчасовим урядом»,але це може виявитися першим кроком до перетворення України в фактичну федерацію».
За його версією,схема дуже проста – «бандити їдуть в Москву і живуть там поруч з Азаровим і Януковичем,Донецьком і Луганськом керують узгоджені з Києвом «цивільні»,які отримують вказівки з ФСБ,при цьому територія є українською і на ній проводяться не тільки місцеві вибори,а й вибори до Верховної Ради». Після цього у парламенті «фракція Опозиційного блоку без особливих проблем збільшиться до такої кількості депутатів,що без неї не вдасться сформувати ніяку коаліцію – і вже точно не змінити ніяку Конституцію… На тлі економічних проблем вплив Опозиційного блоку на сході буде рости – ось вам і провідна фракція українського парламенту».
Портников резюмує,що «те,чого Путін не зміг домогтися війною,він доб`ється миром». А після цього зазначає: «І вже завтра наївні українські мрійники,які вважають,що новим прем`єр-міністром країни після позачергових парламентських виборів стане «сам» Михаїл Саакашвілі,з подивом побачать в прем`єрському кріслі Віктора Медведчука».
«Закладений конфлікт»
Опозиційний уряд «ощасливив» українців своїм проектом основних змін до Конституції. «Ситуація на сьогоднішній день вкрай критична і вимагає якнайшвидшого вирішення саме фундаментально,а не частково»,- підкреслив Борис Колесніков,який називає себе опозиційним прем`єр-міністром (див. «Сегодня»). Проект нової Конституції покликаний виключити протиріччя між трьома основними інститутами влади: урядом,парламентом і президентом. «Система,яка діє зараз,може працювати тільки в тому випадку,якщо президент і прем`єр-міністр – члени однієї партії,а не однієї коаліції,- пояснює Колесніков. – Наприклад,2005 рік : Віктор Ющенко президент,а Юлія Тимошенко – прем`єр- міністр. Вони з різних партій,і в результаті – конфлікт. 2006-2007 роки: Ющенко – президент,Янукович – прем`єр. Знову конфлікт. Між цими періодами прем`єр-міністром був Юрій Єхануров. Він з Ющенком – член однієї партії,і конфлікту вдалося уникнути. Тому в Конституції спочатку закладений конфлікт,і всім українцям потрібно чекати,коли співпаде так,щоб президент і прем`єр були членами однієї партії». Тому так званий опозиційний уряд і пропонує ліквідувати цю ключову проблему. Замість Ради,вважають там,слід створити двопалатний парламент. «У верхню палату представників увійдуть 35 депутатів,які стануть прямими представниками громадянського суспільства. ЦВК розділить країну на 35 виборчих округів по приблизно 1 млн виборців. У нижню палату увійде 150 депутатів,що представляють політичні партії країни»,- пояснив Колесніков. Верхня палата буде затверджувати закони,прийняті депутатами нижньої. Крім того,палата представників стверджує військову доктрину,склад ЦВК,ратифікує міжнародні угоди,призначає глав СБУ і НАБУ і розпускає нижню палату,якщо протягом місяця не сформовано Кабмін або не прийнятий бюджет. Обидві палати парламенту складуть Національну асамблею. «В її повноваження буде входити обрання президента,прийняття рішень про введення надзвичайного і військового стану,затвердження та звільнення генпрокурора,розгляд звіту Кабміну про виконання бюджету,призначення виборів до Національної асамблеї,її палат і місцевих рад. Якщо президент обирається в парламенті,то він не може мати право вето. Воно перейде у верхню палату»,- вирішив глава опозиційного Кабміну. Згідно з цим проектом Конституції,за президентом залишиться функція головнокомандувача,він зможе вносити в парламент закони і вирішувати питання громадянства і помилування. Передбачається і закріплення в Основному документі країни політичних прав опозиції. «Якщо правляча партія отримує право сформувати уряд,опозиція повинна бути захищена,- зазначив Колесніков. – Вона отримає право висувати кандидатуру спікера нижньої палати,голову лічильної комісії,голову комітету з питань свободи слова та главу комітету з прав людини».
Також так званий опозиційний Кабмін пропонує перенести столицю України. «Вивчивши світовий досвід,можна зрозуміти,що країни,які хотіли швидко рухатися вперед,прибирали існуючі столиці з точки зору боротьби з бюрократією. Наприклад,Бразилія,Казахстан. Нашою пропозицією буде перенесення столиці до Канева – до святих шевченківських місць,щоб кожен політик,приїжджаючи ,був ближче до народу. Це потрібно зробити,якщо ми хочемо відокремити бізнес від політики»,- підсумував Колесніков. При цьому він не назвав прізвищ кремлівський консультантів. Уже начебто з 10 березня у всіх областях країни будуть проходити «круглі столи»,де обговорять зміни до Конституції.
«Україна сьогодні на передовій»
Захід ще не усвідомив сповна,наскільки небезпечна імперська Росія. Кремль,який анексував Крим,не планує виконувати домовленостей для врегулювання ситуації на Донбасі. Самій Україні,без підтримки,буде важко вистояти. На цьому наголошує перший всенародно обраний Президент України Леонід Кравчук у виданні «ГОРДОН». Він зазначає,що хоче,«аби український суверенітет був відновлений на всій нашій території. Хоча сумніваюся,що буде так,як сказав Петро Олексійович (Президент України Петро Порошенко. – «Гордон») – Крим і Донбас повернуться в 2016 році. Нічого ні на йоту не змінилося – все так же стріляють,заяви Кремля і сепаратистів залишаються деструктивними». Хоч і Захід нам допомагає,як може,але тиск на Росію на сьогодні,вважає Кравчук,– «це питання не тільки санкцій,а глобального порядку: треба захищати цивілізацію,міжнародне право і світовий порядок,встановлений після Другої світової війни,щоб не почалася третя».
Перший всенародно обраний Глава Української держави підкреслює,що «саме Росія зараз – джерело деструктиву,загроза миру. Україна сьогодні на передовій,приймає бій,жертвує найдорожчим – своїми синами і дочками. І гідно тримає цей бій. Але проти такої сили Україна одна не впорається,тому потрібно,щоб світ об`єднався і почав діяти». Відтак він ставить ряд запитань: «Чому зупинилися тільки на Мінських угодах,де Будапештський меморандум,чому мовчать «Велика сімка» і «Велика двадцятка»? Хіба їх це не стосується?» А відтак звертається історії нагадавши,«коли довго терпіли Гітлера,віддали йому Судети. Чемберлен умовляв його,запевняючи,що не потрібно цього робити»,резюмує: «Зараз відбувається те ж саме». Кравчук констатує: «Шість гарячих точок: Донбас,Крим,Придністров`я,Сирія,Абхазія,Південна Осетія – у всіх присутня Росія. Хіба це не переконливий факт?» Він закликає Захід,світову спільноту діяти системно протистояти Кремлю,щоб не допустити падіння світу в прірву.
Однак українська трагідрама отримує чергові «стимули» не тільки від зовнішніх факторів,але і від внутріполітичних ігор. І хоч електорат до 15 березня позбавлений нагоди спостерігати за театром абсурду,коли у ролі акторів – нардепи,сутність трагідрами не змінюється від цього. Хай навіть триває імітація переформатування коаліції,триває парадоксальне виживання Уряду,адже набирає обертів подальше розхитування і так непевної ситуації…
Ці та інші складові все переконливіше нагадують про наближення семимильними кроками до межі,після якої – хаос і некерованість. З усіма можливими наслідками і для кожного окремого співвітчизника,і для України як держави загалом. На жаль,нинішні події та тенденції – своєрідна прелюдія до чи не найбезвихіднішого глухого кута.
Про суворі реалії та передумови для повернення до епохи тотальної Руїни нагадували в міру своїх можливостей і ЗМІ: «За два роки війни в Україні Захід так і не почав називати речі своїми іменами – Atlantic Council» («Дзеркало тижня»),«Чи перейдено черговий Рубікон в Україні» («УП»),«Порошенко: Кремлівська пропаганда заздалегідь підготувала гасла про «Майдан 3.0»,але українці виявилися відповідальними» (Інтерфакс-Україна),«Україна у критичному становищі,- Єврокомісія» («24»),«ООН: закриття кордонів ЄС може призвести до хаосу» («РБК-Україна»),«Візит президента Обами в Україну не планується,– Білий дім» (ZIK),«Дочекаємось,що кримських татар почнуть завантажувати у вагони і розстрілювати» («Газета по-українськи»),«Порошенко підписав протягнутий Гройсманом скандальний закон про «партійну диктатуру» (УНІАН),«Азаров обіцяє обов’язково повернутися в Україну та вже підготував «план порятунку» («Цензор.НЕТ»),«Магера назвав закон про «партійну диктатуру» печерним феодалізмом» («УП»),«Віталій Шведов: «Загроза повторення подій 2014 року на Донбасі дуже велика» («Тиждень»)…
Історія своїм черговим витком мала б нагадати про недопустимість повторення помилок,які стають фатальними і перетворюють у заручників навіть покоління тих,хто ще не народився. Однак є мало не відвічне «але»,пов’язане з так званим суб’єктивним фактором,що обумовлений персональним вибором кожного. А передовсім – здатністю політичної еліти (хай вже нею на нинішньому етапі і втрачено спроможність дорости до свого народу) принаймні не втратити інстинкту самозбереження.
У цьому сенсі попередження аналітика Ігоря Лосєва (див. «Тиждень») щодо процесу «ренесансу реакційних сил на тлі абсолютної бездарності й феноменальної тупості «демократичного» політичного класу» – зовсім на наганяння страху. «Реваншу вчорашніх ще немає,але нинішні докладають всіх зусиль в ім’я тріумфу тих,хто здавалося б,назавжди лишився в минулому»,- наголошує він.
Проте виклики,що вже очікують завтра,помножені на всі,разом узяті,незасвоєні уроки минулого. Правда,саме в такі періоди,за умов найбільшого безпросвіття,і дає Всевишній справжніх провідників. Україна – не виняток. Будьмо!