Відлуння тижня (16.10 – 23.10)

Коли в українських селах завершується посівна осіння кампанія, частина вітчизняного політикуму засіває свої озимі. Чи їх, очевидно, радше можна назвати зернами хаосу. Причому, схоже, все відбувається за гібридними канонами, запозиченими у нашого східного сусіда.

Наскільки протестні акції, що відбуваються під стінами Верховної Ради, спрацьовують на справу захисту  українських національних інтересів? Тим паче, за умов активізації проросійських бойовиків на Донбасі, все активнішої  гри Заходу на користь Кремля? Чи устами начебто ультрапатріотів (радше діями, нерідко досить агресивними) промовляє не так Вашингтон, як зовсім інше місто?

Чи за півтора року до президентської виборчої кампанії (і за два роки до виборів ВРУ) запущено механізм соціального протистояння, аби реалізувати запрограмований  зовсім не в Україні алгоритм? На фоні геополітичних процесів, коли Україна неухильно рухається шляхом до втрати своєї суб’єктності, стає актуальним попередження про недопустимість  чергової втрати державної перспективи. Якщо позиція імперської Москви цілком зрозуміла (попри путінські заяви у Валдаї про «любов» до України), то коли Саакашвілі, Лещенко,  Дерев’янко, Соболєв та іже з ними запрошували на недільне дійство під назвою «Україна після Порошенка», не варто кардинально заперечувати тим, хто прочитав у підтексті «…після України».

Кілька моментів у новітній мітингувальній  кампанії, що стартувала 17 жовтня, показово-промовисті. По-перше,  вибір кінцевої  дати: 7 листопада, день Жовтневого перевороту, який став початком «обустройсва»  за канонами більшовицької  червоної імперії. По-друге, вимога про прийняття закону про імпічмент Президента, тобто, де-факто, «обезголовлення» України,  не могла не викликати захоплення у Кремлі.  Там уже напрацювали  механізм  «возвращения исконно русских земель» у період безвладдя (пригадаймо приклад  із Кримом).

От і, згадуючи Шевченкове «не так тії вороги, як добрії люди», доводиться знову, на  жаль, констатувати: в Україні  фактично легітимізовується внутрішній фронт на фоні путінізації Європи, занурення її в стихію націоналізму (почасти з все відчутнішими ознаками нацизму). Як підтвердження вище висловленому – наслідки парламентських виборів у Чехії, де перемогли праві популісти з  ANO та праворадикали SPD («Свобода та пряма демократія»). А також в Австрії, де  друге місце посіла пропутінська Австрійська партії свободи (АПС). У полоні націоналістичних владних сил Угорщина. Зрештою, і в двох найпотужніші держави ЄС (ФРН і Франція) радикальні націоналістичні сили, зациклені на путінізмі, зміцнють позиції.

За таких тенденцій у Європі та зважаючи на активізацію процесу  розхитування ситуації в Україні, навряд чи варто сумніватися, що до березневих виборів  господар Кремля  має шанс на подальші успіхи в реалізації українофобської стратегії та подарунок у вигляді нових «возвращенных» територій. У цьому, як не прикро, переконували події та тенденції тижня, що став надбанням історії».

«Україна перебуває на межі»

Королівський інститут міжнародних відносин, більше відомий за назвою Chatham House, підготував ґрунтовне дослідження (обсяг якого майже сягнув 100 сторінок) про сучасну ситуацію в Україні. «Європейська правда» опублікувала скорочене резюме дослідження в українському перекладі. Зокрема  Chatham House констатує, що «упродовж чотирьох років Україна бореться за своє існування як незалежної і життєздатної держави… Попри людські втрати та захоплення території, Україна вистояла перед російською військовою агресією. Вона підписала доленосну Угоду про асоціацію, наголошуючи, що бачить себе європейською державою, а не сателітом Росії чи підлеглою територією».

Аналітики  Королівського інституту міжнародних відносин звертають увагу на основні виклики України. Вони констатують, що «від початку багатовимірної війни проти Росії та її поплічників-сепаратистів Україна виявила таку внутрішню силу, яку мало хто міг спрогнозувати в 2014 році. Національну ідею не зламала ані російська зброя, ані корупційна система влади, діями якої обурені й західні союзники, і самі українці». А відтак, проаналізувавши ситуацію в різних сферах, вони констатують: «Прогрес в Україні помітний на багатьох фронтах, однак насправді ситуація доволі загрозлива».

Експерти Chatham House попереджають, що «незавершені реформи можуть підірвати довіру до  «нових сил»  і призвести до розчарування серед мільйонів українців. Це стане  «зеленим світлом» для реваншистів і популістів, які прагнуть зірвати процеси перетворення в Україні. Через численні проблеми Європи у політиків нині менше можливостей вкладати час і зусилля в Україну, але Захід не може дозволити собі ще однієї поразки». При цьому вони підкреслюють: «Немає жодних ознак, що свідчили б про зміну курсу Володимира Путіна щодо України, тому і Захід також повинен бути непохитний. Україна перебуває на межі – і кожна сторона має шанси на перемогу».

«…лише через політичний діалог»

Генеральний прокурор України Юрій Луценко, роздумуючи з приводу мітингів  біля Верховної Ради, нагадав у Facebook, що «право на мирні акції протесту – одне з головних досягнень Майдану. Влада терпляче робить все, щоб забезпечити цю норму Конституції». А відтак зазначив: «Знаю точно і в свій час доведу, що частина організаторів акції протесту зробили ставку лише на провокації. У спецслужб була інформація і є встановлені факти зберігання і закупівлі зброї членами незаконних формувань, що знаходяться серед мітингуючих. Саме цим пояснюються посилені заходи безпеки МВС».
Він також уточнив, що «ніякого зносу наметів не буде. Але для уникнення провокацій та для безпеки самих мітингуючих вхід в зону мітингу буде здійснюватися через рамки металошукачів».

Генеральний прокурор переконаний: «Будь-які зміни в країні можливі лише через політичний діалог. Насильство вб’є країну».

«Це абсолютний популізм»

Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАН України, підкреслює в публікації на сайті nv.ua, що «протестні настрої – як завжди, ближче до виборів – «ростуть» лише у представників політичної опозиційної еліти, яка сподівається прийти до влади». А відтак, роздумуючи про «протестну кашу», нагадує, що  «просто незадоволені в Україні – присутні завжди. Наші люди незадоволені владою постійно, крім першого року, коли вони цю владу обрали».

На думку Головахи, «що ж стосується вимог сьогоднішніх протестувальників – це абсолютний популізм. Багато хто вважає, що ці політики просто сміються над ними. Вони виступають проти депутатської недоторканності. Пам’ятаєте, як знімали цю недоторканність з Ігоря Мосійчука, як урочисто його заарештували у Верховній Раді? І що? Правильно кажуть, що боротьба з корупцією в Україні нагадує сучасну риболовлю: виключно заради фотографії з рибою».

Він наголошує: «Ці вимоги не можуть об’єднати суспільство, оскільки 98% українців зайняті іншими питаннями: як вижити, пережити опалювальний сезон і нескінченне підвищення цін, врятувати свій малий або середній бізнес, протистояти російській агресії. Занадто багато зараз проблем, і скасування депутатської недоторканності – не найважливіша з них».

«Все ж є стримуючі  факти»

Ігор Петренко, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень, висловився для «Апострофа» з приводу вибухобезпечної ситуації в Україні. Він зазначає, що особливо гарячим  у політичному сенсі може  стати друга половина жовтня. За версією Петренка, «не треба забувати, що вся ця ситуація може бути використана для того, щоб дати народу випустити пару. Ми чудово розуміємо, що взимку тарифи будуть достатньо високими, вже є проблеми з оплатою комунальних послуг, долар росте. Буде достатньо соціально-економічних проблем. Можливо, нинішні протести – це фальстарт, щоб дати людям зараз випустити пару. Це навіть може бути вигідно владі для того, щоб попередити майбутні акції протесту на реальній основі. Такий варіант теж не варто виключати. При цьому зовсім не обов’язково, що Саакашвілі працює з Банковою заодно, і все, що відбувається – театральне дійство. Ні. Але його можуть використовувати».

Він наголошує, що все-таки «небезпека існує, все буде залежати від кількох факторів. Перший фактор – це активність населення. Хоча рівень протестних настроїв у населення досить високий, все ж є стримуючі чинники – війна, агресія Російської Федерації, диверсії на всій території України». А відтак звертає увагу на  «другий фактор – підтримка олігархату. Як би там не було, жодна революція в Україні без олігархів не відбувалася. Зараз формуються дві основні групи олігархів. Перша – Пінчук і Ахметов, які більше орієнтовані на Банкову, на співпрацю, на збереження статус-кво. Й інша група – Коломойський, Фірташ, Онищенко, Льовочкін. У них трохи інші погляди, вони б хотіли поміняти владу, оскільки їх позиції в Україні зараз дуже слабкі. Україна для них завжди була сферою заробітку грошей. Важлива також їхня позиція, їхня підтримка – чи буде вона реалізована зараз або вони будуть чекати інших моментів».

Ігор Петренко пропонує зважати «і на зовнішньополітичну ситуацію, на позицію наших західних партнерів, наскільки вони готові до можливих змін [в Україні] та готові зберегти свою підтримку у разі цих змін».

«Цивілізаційна загибель та тріумф неоварварства за лекалами світового путінізму»

Бюрократія ПАРЄ капітулювала перед РФ. На цьому у «Лівому березі» наголошує політик, громадський діяч і правник Микола Голомша. За його версією, створено юридичні передумови для тріумфального повернення путінської Росії в зал засідань Парламентської асамблеї Ради Європи напередодні псевдовиборів президента РФ. На думку Миколи Голомші, «бажання Кремля за будь-якої ціни повернутися в лоно європейської політики є ще одним свідченням того, що путінський режим відчуває нагальну потребу в політичних, економічних, дипломатичних преференціях на публічно-дипломатичних майданчиках об’єднаної Європи, без яких московська імперія занепадає». А відтак нагадує, що «Україна вийшла на Майдани за свою гідність, свободу, соборність та незалежність. Вона вийшла за гуманістичні цінності, якими завжди жила і які віками придушувалися московитами».

Політик висловлює  занепокоєння поведінкою окремих європарламентарів та керівників євроінституції. Він підкреслює, що фактично йдеться про «продаж цінностей демократії (прямий чи опосередкований) глобальним гібридним терористам-путінцям», наслідком чого «може бути цивілізаційна загибель та тріумф неоварварства за лекалами світового путінізму різних геостратегічних моделей».

Голомшу вражає, що «найбільшими провідниками путінського режиму в ПАРЄ виступають представники країн молодої демократії, ті, хто ще донедавна потерпав від комуністичного режиму СРСР і перед ким до цих пір маячить пряма загроза від нинішньої неоімперії. Це свідчення того, що інфекція імперсько-комуністичної зарази за роки їхньої незалежності переросла в приховану ракову пухлину в цих країнах і може перейти в метастази».

А наостанок він ще раз наголошує: «Остаточна капітуляція ПАРЄ може стати провісником руйнування демократичної Європи руками інституційних бюрократів та залежних парламентарів, що здіймають політичну бурю навіть навколо намірів національного відродження України».

«Українці просто втомилися від війни»

Координатор групи  «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук нагадує «Апострофу», що від початку війни жителі Донбасу не так сильно рвалися воювати з  українськими ЗС. «Якби не російські найманці і регулярні підрозділи ЗС РФ, то ніякої проблеми Донбасу на сьогодні б не було», – переконаний він. Координатор «Інформаційного спротиву» зазначає, що зараз «законодавче поле міняємо під те, щоб проводити бойові дії на Донбасі, але при цьому не оголошувати стан війни з Росією. У цьому спочатку була основна проблема, оскільки наше пострадянське законодавство і те, що напрацьоване за час незалежності України, будувалося таким чином, що передбачалася тільки широкомасштабна відкрита агресія. Ніхто не передбачав варіантів гібридної війни. Відповідно до чинного закону про оборону, президент України повинен був подавати до Верховної Ради рішення про оголошення стану війни з агресором, оголошувати військовий стан на всій території або на частині, залученій в конфлікт, створювати ставку верховного головнокомандувача, яка вже командувала б усіма військами по всіх напрямках». А відтак підкреслює: «Звичайно, законопроект №7163 приймається дуже пізно, оскільки вже в 2015 році було зрозуміло, що ми перейшли в повністю військову операцію, що постійно підправляти законодавство під реалії АТО – це проблематично, складно, громіздко і невиправдано. Але ми пішли тим шляхом, – наголошує він. – Зараз законопроект №7163 повністю відповідає існуючим реаліям. Він побудований на агресії Росії, передбачає повноцінну військову операцію і відповідає тим викликам, які несе гібридна війна».

Тимчук пояснює, що ні за яких умов Україна не оголосить Росії «війну з однієї простої причини. Порівняйте військово-економічний потенціал і збройні сили України і Росії за чисельністю і складом. Це було б дуже необачно з нашого боку, по-перше. По-друге, треба розуміти, що після шести хвиль часткової мобілізації населення вже втомилося від проведення подібних заходів, загалом, українці просто втомилися від війни. А війна з Росією – це однозначно загальна мобілізація. Тому це не буде варіант весни 2014 року, коли можна було на хвилі патріотизму мобілізувати наших людей у високому морально-психологічному стані. Зараз такої картини не буде. Змушувати людей воювати з-під палки – це теж не кращий варіант».

Він також зазначає: «Якщо нашу економіку зараз змусити працювати виключно на фронт, то та негативна економічна ситуація, яка є на сьогодні, перетвориться на колапс протягом декількох тижнів. Тобто з будь-якої сторони варіант оголошення війни Росії для нас закінчиться трагічно». При цьому не виключає того, що  Росія  розпочне широкомасштабну операцію навіть без оголошення війни. Тому «наш Генштаб відпрацьовує відповідний сценарій протидії. Зараз бойові дії на Донбасі йдуть з використанням лише сухопутних військ. Інші види Збройних сил використовуються обмежено, зокрема ВМС у вигляді морської піхоти. Авіація використовується лише при забезпеченні – евакуації поранених і так далі. Для виконання бойових завдань авіація не використовується. Але, тим не менше, бойова підготовка йде дуже насичено. За останні два роки в повітряних силах йде наліт за рівнем міжнародних нормативів – 110-120 годин на льотчика за рік. Тоді як ще в 2015 році у нас елітні льотчики мали наліт максимум у 30-40 годин. Тобто треба розуміти, що наш Генштаб відпрацьовує всі варіанти, в тому числі варіант широкомасштабної і відкритої агресії Російської Федерації проти України».

Координатор групи  «Інформаційний спротив»  пояснює, що «наскільки ми зможемо стримувати агресію, які будуть наслідки і яка буде тривалість цих дій – сказати досить проблематично. Але очевидно, що нам необхідно буде розраховувати і на територіальну оборону, на створення бази партизанської війни і так далі. У відкритому протистоянні у Збройних сил України шансів довго протриматися не так багато, а тим більше перейти в наступ і дійти до Уралу».

При цьому уточнює: «Я б не говорив про путінські танки, які підуть на Київ. Сучасна операція – а я думаю, що росіяни не такі дебіли, щоб проводити відкриту агресію виключно силами танків і мотострілкових частин і з’єднань – починається з роботи авіації і ракетного озброєння. Знищуються комунікації, пункти управління військами, цивільні об’єкти стратегічного призначення. Тільки після цього вступають в дію сухопутні війська – мотострілкові і танкові частини. Ми можемо довго розповідати про ППО. Як представник комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, я володію певною інформацією, яку, на щастя, не можна озвучувати. Але я вам скажу, що у нас там все далеко не так гладко, як хотілося б».

«Політичний сезон увінчає…»

Наприкінці року Президент Польщі Анджей Дуда відвідає Харків. Про це написав глава МЗС Польщі Вітольд Ващиковський у газеті  «Rzeczpospolita» (посилаємося на версію  Укрінформу). Під час візиту зверне увагу на агресивну роль Росії в Україні та наголосить на допомозі Варшави для Києва у відновленні зруйнованої інфраструктури на сході країни. «Політичний сезон увінчає візит Президента РП Анджея Дуди до Харкова. Польща підтвердить свою позицію у справі порушення Росією ключових норм міжнародного права, а також участі (Польщі,  – ред.) у відновленні регіонів України, знищених через збройну агресію», – написав Ващиковський.

Він підкреслив, що Польща є серед країн, які переконані, що «міжнародна спільнота має протидіяти збройному порушенню міжнародного ладу, незважаючи на відчутні втрати від цього для Польщі, зокрема для польських підприємців». Глава МЗС Польщі підкреслив, що агресія Росії переконала Варшаву не лише у зміцненні власної обороноздатності як члена НАТО, а й у потребі «постійного захисту права України вільно обирати шлях розвитку і міжнародні союзи».

Ващиковський нагадав у статті, що Польща під час саміту НАТО в липні 2016 року ініціювала переговорну платформу НАТО-Україна щодо протидії гібридним загрозам. Він поінформував, що незабаром, у жовтні, у Варшаві за ініціативою МЗС РП і Бюро нацбезпеки Польщі відбудеться перший семінар у рамках цієї ініціативи. «Ми підтримуємо Київ у рамках усіх союзницьких програм допомоги для партнерів», – наголосив Ващиковський.

Він уточнив, що йдеться про важливу роль Польщі, поряд із Чехією та Нідерландами, в трастовому фонді щодо реформи в системі логістики і стандартизації української армії, у трастовому фонді щодо реформування систем управління і зв’язку. Крім того, йдеться про допомогу Польщі у навчаннях українських військовослужбовців, підтримку у рамках програм DEEP (реформування військової освіти), PDP (стажування для цивільних працівників армії), BuildingIntegrity (подолання корупції в оборонному секторі). «Польща зацікавлена у ширшому застосуванні спільної польсько-литовсько-української бригади ЛитПолУкрбриг», – констатував міністр.

Ващиковський нагадав, що Польща з 1 січня буде непостійним членом Радбезу ООН. «У цій ролі ми бачимо шанс і обов’язок наполягати на відновленні у нашому регіоні поваги до таких норм міжнародного права, як непорушність кордонів, суверенітет країн, відмова від військової сили і шантажу, а також від застосування сили для вирішення міждержавних суперечок», – написав Ващиковський. Він запевнив, що у цьому дусі Польща долучатиметься до роботи щодо створення миротворчої місії ООН в Україні.

«Додасть їм більше реалізму»

Політолог Євген Магда в аналітичній статті «Ані слова про Бандеру: польсько-український діалог додав реалізму», опублікованій у «Європейській правді», зазначає, що наяву факт  нарощування  позитивної динаміки відносин між Варшавою та Києвом. Зокрема він констатує, що «у Києві відкрито вулицю Іоанна Павла ІІ та мурал, на якому зображено без перебільшення видатного Папу Римського». А відтак нагадує, що «Польща виступила проти перегляду Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, який було запропоновано Угорщиною. 17 жовтня міністри освіти України та Польщі домовилися підписати декларацію про вивчення польської мови як рідної в контексті ухваленого нещодавно закону «Про освіту». Зауважу, що реакція польської влади на цей документ з самого початку була виваженою».

Але, підкреслює політолог, «традиційно для україно-польських відносин, не обійшлося  без скандалу… Посла України в Польщі Андрія Дещицю було викликано до МЗС Польщі для пояснень щодо участі віце-прем’єр-міністра Іванни Климпуш-Цинцадзе у відкритті пам’ятника захисникам Карпатської України, розстріляних навесні 1939 року польськими та угорськими окупантами». Проте, на його думку, «польській владі доведеться зрозуміти, що Іванна Климпуш-Цинцадзе, дід якої був комендантом «Карпатської Січі», не могла вчинити інакше. Це прояв історичної пам’яті, дзеркально схожий на аналогічні згадки поляків, що наголошують на непростих моментах польсько-українських взаємин».

Магда припускає, що «відкриття пам’ятника на Верецькому перевалі не зашкодить польсько-українським відносинам, навпаки, додасть їм більше реалізму. Хоча за правилами класичної дипломатії послів наших країн і надалі в разі інцидентів викликатимуть до МЗС, гібридна відповідь обох держав на виклики може бути узгодженою та ефективною. Звісно, якщо ми будемо пам’ятати про минуле, діяти сьогодні та планувати завтра».

 «Якщо залишаться орієнтовані на інші держави анклави, то катастрофа неминуча»

Політолог Сергій Грабовський зазначає (див. «День»), що «святкування 75-річчя Української Повстанської Армії відбулося вельми нестандартно. З одного боку, державні інституції зробили вигляд, наче цього ювілею немає і не проводили пишних урочистих заходів. З другого боку, Президент Порошенко виступив зі зверненням до українського народу з нагоди річниці створення УПА».

На його переконання, «багатьох така відверто двоїста картина свята розчарувала, а то й обурила… Проте ми всі пам’ятаємо грізні попередження уряду третьої Речі Посполитої стосовно того, що в разі святкування заснування УПА на державному рівні проти України буде вжито серйозних санкцій».

Аналітик нагадав, що минулого місяця вибухнув справжній міжнародний скандал зі звинуваченнями  України у тому, нібито «новий Закон про освіту не враховує інтереси етнічних меншин. Тут попереду  Угорщина, а за нею – Румунія. А водночас чеський президент Земан порадив Українській державі продати росіянам права на володіння Кримом – це, на його думку, найкращий вихід для всіх. Ну а про російські вимоги й говорити не доводиться, чи не так? Що ж, сусіди України вже звикли до того, що незалежність нашої держави в більшості випадків традиційно обмежувалася «добрими побажаннями» цих самих сусідів, і не лише їх, що офіційний Київ воліє не торкатися «болючих точок» і не зачіпати «дражливі теми», ставлячи власний політичний спокій та власні прибутки понад національні інтереси».

За версією Сергія Грабовського, за нинішніх реалій «під тиском активних суспільних верств влада почала дбати про національні інтереси, хоча й не в усіх сферах. Але сусіди, навіть західні, призвичаїлися до зовсім іншого і свідомо чи підсвідомо воліли б мати в особі України щось на кшталт «держави під зовнішнім управлінням», якими, до речі, були Угорщина, Польща й Чехословаччина в минулому, коли все найголовніше їм диктував Кремль».

Політолог цитує  Президента Петро Порошенко, який  недвозначно глорифікував УПА: «Кращі сини й доньки українського народу мужньо чинили опір двом потужним тоталітарним режимам, кожен з яких прагнув поглинути нас, поневолити або винищити українців. Вони залишалися відданими українській справі та не припиняли боротьби, навіть усвідомлюючи її приреченість на той час. І зрештою вони перемогли. Учасники національно-визвольного руху визнані нашою державою, а їхні подвиги завжди залишатимуться прикладом для прийдешніх поколінь».  Отож, резюмує він, про це треба пам’ятати  і вчитися  принциповості у відстоюванні національних інтересів України.  Зокрема – й у сфері освіти. «Буде діяти новий Закон про освіту, формуватиметься цілісний український світ, зникнуть регіональні та мовні гетто, які не давали змоги громадянам країни бути повноправними та свідомими українськими громадянами, – і нинішні проблеми будуть розв’язані, – переконаний Грабовський. – А якщо не буде реформ в освітній царині, якщо залишаться орієнтовані на інші держави анклави, то катастрофа неминуча».

Роздумуючи про загострення протистояння, ініційованого  західними  сусідами України у вигляді критичного сприймання  нашого нового  освітнього закону, пригадаймо  аксіому про те, що  війну виграє не солдат, а вчитель. Ця констатація Бісмарка щодо секрету німецької перемоги актуальна й для України. Особливо зараз, коли, за умов інтенсифікації російської агресії, і західні сусіди використовують як привід до втручання у внутрішні справи нашої держави новий освітній  закон.

Тож і Шевченкова констація-настанова (а водночас і докір) «Якби  ви вчились так, як треба, той  й мудрість би була своя», особливо актуальна зараз,  коли, як зазначають аналітики, Україна знову  справді «опинилася на межі». На цьому акцентують увагу і ЗМІ:   «Дивний протест та перспективи ухвалення його вимог» (УНІАН), «У чому суть нинішніх протестів?» («День»), «Нова модель для України» («НВ»), «Три пастки для українців» («ЛБ»), «Відомий політолог розкрив новий план Кремля по Донбасу» («Соцпортал), «Майдан Міхо», або Саакашвілі сам на сам з Порошенком» («УП»),«31-річний канцлер та ультраправі в уряді: що змінить для України зміна влади в Австрії» («ЄП»), «Угорщина обрала шлях політизації – посол України при ЄС про освітній закон» («Радіо Свобода»), «Канада продовжуватиме стояти поруч із Україною сьогодні, завтра і ще довгий час» — міністр оборони Канади» («Народна армія»),   «Компроміс або смерть…» («УП»), « На Закарпатті посилили охорону кордонів» (zik)…

Вигуки «Революція!» та  «Імпічмент!», які все частіше  звучать у Києві біля стін Верховної Ради, засвідчують вкрай небезпечну тенденцію. Хотілося б  вірити, що це таки зуміють своєчасно оусвідомити ті, хто стає заручником новітніх  речників внутріукраїнських барикад.

Ситуація драматизується тим, що США, фактично чи не єдиний реальний союзник України, мусять сконцентровувати свої зусилля на підготовці до відповіді на вірогідний  ядерний удар КНДР.  А тим часом, Європа  стає за незначним винятком все більш пропутінською (окрім, якщо зважати на останні тенденції, Польщі). Як наголошує нардеп  Антон Геращенко (див. «Цензор НЕТ»), нам доводиться  «пояснювати світовій спільноті, що примирення з анексією Криму і зняття санкцій з Росії – це кінець цивілізованого світового порядку, і в такому випадку в світі заохочуються силові дії за принципом «у мене є сила, я можу собі захопити все, що хочу».

Тож попереду – нові й нові виклики. Як наголосив, попереджаючи, російський опозиційний політик Костянтин Боровой в «Апострофі», «очікувати можна всього що завгодно, і навіть найгіршого, тому що така природа агресивного імперського режиму, який створив Путін на території Росії». Така трагідраматична перспектива стає все реальнішою за умов внутріукраїнського протистояння. Не маючи права на поразку, будьмо!

Віктор Вербич