Полігон твердих побутових відходів не тільки накопичує сміття,але й створює проблеми як для місцевих мешканців,так і для міської влади. Ні перші,ні другі цього поки вирішити не можуть.
 
Посилаючись на матеріал газети «Сім’я і Дім»,пише Район.Луцьк.
 
ЯК ВИГЛЯДАЄ СТРАШНИЙ ЗВІР
 
Від Луцька до Брища їхати маршруткою близько 30 хвилин. Поки я їхав туди,мене заговорили по телефону. Я зрозумів,що проїхав свою зупинку,коли на дорозі з’явився напис «Рожищенський район». Довелось терміново зупиняти водія та виходити на дорогу.
 
Проте,хоч я вийшов і задалеко,напрямок вдалося знайти майже відразу – допоміг вітер. Брищенське сміттєзвалище відчувається ще до того,як ти його бачиш. Уже після запаху з’явилась і друга ознака правильної дороги – синій дороговказ з написом «Брище» та знаком Євросоюзу на ньому,декількома зірками,що зійшлися в коло.
 
Дорогою познайомився і з кількома місцевими жителями. У відповідь на запитання,як то жити біля сміттєзвалища,чоловіки лише плюнули.
 
– Та яке тут життя? Сморід та чвари,– відповів один з них.
 
Виявляється,селянам доволі часто доводиться сваритися із владою через полігон. Нещодавно вони зупиняли машини,які тимчасово вивозили сюди сміття із Львівщини. Це трапилось після грибовицької трагедії.
 
Окрім запаху,до якого зрештою звикаєш,місцевих жителів також турбують таргани та комашня,яка прилітає зі сміттєзвалища.
 
– А бродячих собак скільки! Вони ж усі туди йдуть,а потім до нас,до домівок. Узимку ще жити можна,а спека як розпочнеться,як тепер,то – страх. Сонце те все смажить,на нас усе летить. Вікна відчинити не можна,– розповів місцевий житель.
 
Ще трохи,і з’являється саме звалище. Виявляється,воно має не тільки запах,але й звук – це крики сотні чайок,які літають над щойно привезеними купами сміття. Чайки копошаться внизу,перелітають зграєю з місця на місце,зовсім не зважаючи на людей,які пораються поруч. Уже звикли.
 
Трохи далі від чайок розмістились лелеки,які здебільшого стоять зграєю та мовчать. Також полігон облюбували ворони. Здається,птахи єдині,хто виграє від такого місця. За роки вони тут відгодувалися: окремі з воронів своїм розміром можуть позмагатися з орлом.
 
Збоку полігон відкривається зовсім у іншому ракурсі. Можна простежити,як він поступово піднімається над землею,доростаючи до висоти 3-4-поверхового будинку. Частково полігон засадили маленькими ялинками,які з часом обіцяють перерости у хвойний ліс.
 
Після довгої прогулянки нарешті вдалося знайти місце,де він закінчується. «Чорний вхід» зустрічає гостей двома безіменними хрестами та написом на плиті «Тут відпочиває бомж». У цьому місці гора звалища різко височіє над гостем. Підйом по цій горі – непідступний,надто крутий та виглядає ненадійно.
 
Якщо ж підійти до боку звалища і подивитися на нього вздовж,то закінчення не видно,полігон здається безкінечним. Мимоволі думаєш,що в цьому морі десь є крапля і від тебе.
 
МІСЦЕВА ПУБЛІКА
 
Окрім працівників полігону,тут можна зустріти ще й інших роботяг. Це бомжі. Удень вони виходять до початку сміттєзвалища,куди машини привозять відходи. Уночі ж вони повертаються до свого невеличкого поселення,яке знаходиться якраз за звалищем.
 
Виявляється,безхатченки на полігоні роблять дуже важливу роботу: вони сортують сміття: відбирають скло чи пластик. Що знайдуть корисне – несуть до себе у нічліжку.
 
Один з таких працівників в обмін на цигарки трохи поділився досвідом своєї роботи.
 
– Знайти можна що завгодно,від книг до дорогоцінних металів. Трапляються і мобільні,доволі дорогі неробочі годинники. Мій знайомий колись давно тіло немовляти знайшов,– розповів співбесідник.
 
Скільки ж можна заробити на таких розкопках,чоловік відповісти не захотів.
 
– Секрет фірми,– віджартувався.
 
Виявилось,що у місцевого контингенту є і свої улюблені постачальники. Це виробники солодощів,які привозять на полігон зіпсований товар. Коли такі машини приїжджають,до них стає ціла черга,яка чекає на свою порцію смаколиків.
 
Недалеко від звалища вдалося знайти і поселення безхатченків – декілька саморобних «будиночків». В одних структура дуже проста – десяток палок,які вткнуті одним кінцем в землю і розширюються на іншому. Місяця вистачає якраз для того,щоб поспати,захиститися в разі потреби від негоди та сховати свої речі. Є й «будинки» серйозніші – вони схожі на великі намети,де можна спокійно стояти у весь зріст. Усе залежить від працьовитості господаря.
 
своєму містечку безхатченки поставили також стіл зі стільцями,щоб можна було щось приготувати на вогнищі та перекусити.
 
Як не дивно,до цього місця без назви ведуть сліди від машин,які вже приїжджали сюди неодноразово. Можна лише припустити,що найхвацькіші із бомжів уже налагодили свій бізнес із продажу вартісного «улову». І схоже,їхній бізнес таки має успіх.
 
Попри те,що полігон твердих побутових відходів створює чимало клопоту для жителів села Брище та є головним болем для владців,це вже своя структура. Маленьке місто зі своїми трудягами,екологічною системою та місцевою економікою.
 
Це схоже на море та одночасно якесь маленьке рибацьке поселення. Тут живуть та виживають,тут є величезні групи відгодованих чайок та й свої рибалки – безхатченки,які кожен ранок виходять на роботу з надією на гарний улов.
 
Автор публікації – Сергій ОЛЕШКЕВИЧ