Цими днями Православна Церква відзначатиме Світле Христове Воскресіння – Пасху, яку в Україні ще називають Великоднем. Про значення цього свята для православних християн, і про плани на майбутнє в царині спільної діяльності на благо міста Луцька та Волині загалом, у інтерв’ю “Волинській правді” люб’язно погодився розповісти керуючий Волинською єпархією УПЦ КП митрополит Луцький і Волинський Михаїл.

– Владико, Пасха Христова-Великдень у церковній традиції вважається «святом над святами». Тобто, можна сказати, що подія Воскресіння Христового – це краєугольний камінь віри християн?

– Коли ми говоримо про Воскресіння Христове, то ми не лише визнаємо певні істини нашої віри. Коли ми говоримо про Воскресіння Христове, ми говоримо про воскресіння самої людини. Тому що із цим для нас відкривається зовсім інший обрій – поєднання людини із Богом. І це є найважливішим. Адже що передбачав собою прихід в світ Ісуса Христа? Він передбачав примирення людини із Богом. Не тому, що Бог з людиною не мав контактів, а тому, що сама людина відійшла від Бога, і силою своєї людськості виправити цю помилку не могла. Для того, щоби повернути той стан відносин із Богом, який був у Раю, потрібна була якась інша жертва, інша дія. Адже що сталося, коли Адам із Євою порушили Божу заповідь? Відбулося гріхопадіння, був вчинений гріх, була проклята земля, а люди стали смертними. І коли наступає свято Пасхи, то ми кажемо, що Господь наш Ісус Христос не просто був розіп’ятий на Хресті, не просто Воскрес, а ми кажемо, що Він нас викупив від гріха, прокляття і смерті.

Від смерті – тому, що Він смертю смерть подолав. Викупив від гріха, який вчинив Адам. І ми маємо можливість теж воскреснути, адже буде і воскресіння мертвих. І викупив від прокляття – стало можливим відпущення гріхів, наше  очищення і наше спасіння. Тому і словами проповіді Христа-Спасителя були: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне». От якраз через покаяння і очищення і відкривається для людини шлях до Царства Небесного. Тому, що до Христа людина, згідно вчення Старого Заповіту, сходила по смерті у шеол, тобто  у преісподню. А з Воскресінням Христовим стало можливим змінити цей стан – стало можливим перейти від тої темряви шеолу до світла, до блаженного перебування із Богом. Адже, в традиції образтворчій, в іконописній, коли ми говоримо про диявола, ми його зображаємо темним кольором. Це не означає, що він чорний, а те, що його стан є антиподом добра і світла, який мовою символів зображається білим кольором. Тому ми і ангелів, які служать Богу, на іконах зображаємо білими, світлими. А їх антиподів демонів – чорними, темними, такими, хто повстав проти Бога.

Відповідно, те що здійснилося на Голгофському Хресті – це і було для людства поверненням від того  темного пекельного стану до блаженного перебування із Богом. Тобто, після гріхопадіння людина стала смертною, а через Смерть і Воскресіння Спасителя – безсмертною, тобто отримала можливість вічного життя із Богом, спасіння, і має можливість бути воскреслою, має шлях повернення із шеолу. І ми знаємо, що перед самим Своїм Воскресінням Христос, зійшовши в преісподню, в шеол, вивів звідти багато праведників. Тому й існує дві іконописні традиції зображення Воскресіння Христового – момент коли Спаситель виходить з печери, де Він був похований, і зішестя Христа-Спасителя до пекла, звідки Він виводить старозавітніх праведників, зокрема, зображається як Господь виводить із пекла наших праотців Адама і Єву. І ми знаємо з Євангелія, що в часі цих подій багато померлих воскресло, ще тоді, коли Господь приніс себе у Жертву і помер на Хресті.

І церковні богослужбові тексти говорять про ці істини. У Велику Суботу перед Пасхою, що «У гробі плоттю, у пеклі з душею як Бог, в раю ж із розбійником, і на Престолі був Ти Христе, з Отцем і Духом, всенаповнюючий, неописаний». А на Пасху співаємо: «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах життя дарував».

Отож, для нас важливою є якраз ось ця зміна. Важливо те, що ми маємо можливість повернутися назад в обійми нашого Отця Бога, маємо можливість поєднатися з Христом. Ми і так створені за образом і подобою Божою, але тут йдеться про поєднання в суті самої природи, тому і апостол Павло говорить: «Тепер вже не я живу, а живе у мені Христос». Відбулося єднання з Богом, примирення людини з Богом, поєднання людини з Богом, так як це було в раю. При гріхопадінні гріх сховав Адама і Єву Бог шукав Адама, а він сховався, але це гріх його сховав. А тепер гріх подоланий, принесена Жертва за гріх і подолана смерть. І людина стає із Воскреслим Христом як одне ціле. І тому ми і про Церкву кажемо, що це містичне тіло Христове, тобто Христос є Головою цього самого тіла – Церкви.

І саме тому для нас таким важливим є Воскресіння Христове, яке є знаком того, що відбудеться і наше  воскресіння з мертвих. Інакше в нас не було б ніякої перспективи. Ну, припустімо, померла людина, зійшла душа в шеол і все. Як кажуть атеїсти, життя тільки тут, а далі нічого нема. А ми, християни, знаємо і віримо, що наше теперішнє життя – тимчасове, упродовж якого ми готуємося до життя вічного. І прожити треба це життя так, щоби отримати життя вічне. Це подолання смерті означає відкритий перехід від тимчасового життя до вічного. Але місце у Вічності ми заробляємо тут – або йти у місце страждань, або в місце вічного торжества.

– Святу Пасхи передує період Великого посту – часу покаяння і посиленої молитви. Святі отці ще називають цей час «духовною весною». Як визначити, що він пройшов із користю?  

– За станом душі. Якщо людина фізично поїла, вона ж може визначити чи наїлась? Може визначити. Аналогічно і духовно. Як ти цей піст проводив, чи ти дотримувався усіх порад і правил, чи ігнорував їх, чи вимушений був їх порушувати, чи спокушали їх порушувати – усе це визначить стан твоєї душі перед Пасхою. Якщо ти в радості зустрічаєш Пасху, не в усвідомленні того, що прийшло свято, а в радості духовній, тоді ти постився добре.

Якщо для тебе свято, першою чергою, це застілля, поїхати до батьків, до родичів, на могилку сходити, порадіти, посвяткувати та відпочити – це не духовна радість. Це – звичай, якого слід дотримуватися, і для тебе це, за великим рахунком, свято стола. А коли відчувається, що Пасха – це ж Христос Воскрес, то це вже інша справа. І якщо для тебе Пасха – це Воскресіння Христове, значить постився вже добре. А вже решта – це те, що цю радість доповнює. Доповнює, зокрема, звичаями і традиціями.

Тобто, це можна оцінити за станом душі людини – якщо ця радість пов’язана із думкою про Воскресіння Христа, то вона постилася добре.

І при чому таке відбувається кожен рік. Хтось скаже: «От я вже наступного року налаштуюся, попощу, підготуюся». Даруйте, але «самогіпнозу» тут не буде.

І так само це ж стосується і кінця посту – сама совість, яка є оком Божим всередині кожного з нас,  буде нас викривати. Совість і визначить для кожного – добре ти постився чи погано.

– Владико, днями Ви взяли участь у нараді в Луцькій міській раді стосовно проведення першого міського молитовного сніданку. Яким є ваші бачення проведення цього заходу? Ви, до слова, запропонували проводити цей захід перед Днем міста Луцька, який варто відзначати у першу неділю після 22 травня – дня вшанування святителя Миколая Чудотворця, покровителя обласного центру.

– Ми вже давно висловлювали ініціативу, що День міста Луцька слід відзначати згідно встановлених давно вже традицій. А традиція ця свідчить, що покровителем міста Луцька є святий Миколай. І на гербі міста зображений святий Миколай. Отже, якщо Святий Миколай для нас є певним символом, небесним покровителем міста, то і День міста мав би відзначатися або в день святого Миколая, або в час наближений до дати цього свята. Пам’ять святителя Миколая Церква святкує двічи на рік – 19 грудня і 22 травня. Або, як кажуть в народі, «зимовий Миколай» і «літній Миколай». Але в грудні холоднувато святкувати, це більше буде, так би мовити, «кабінетне» святкування. Тому нашою пропозицією є приурочити День міста Луцька до Дня перенесення чесних мощей святителя Миколая з Мир Лікійських до Барі 22 травня. Тоді ж якраз люди проводять активне весняне життя. Ніхто не пороз’їжджався ще на курорти, вже всі городину посадили, загалом все навколо гарно і зелено. Це якраз здебільшого пасхальний період – не піст. Бо ж 19 грудня завжди припадає на час Різдвяного посту.

А традиція відзначати День міста Луцька разом із Днем Незалежності приводить до того, що усе «змазується» – не можна говорити тоді про День міста, тому що всі говорять про День Незалежності. А про місто нічого. Тому навіщо нам зливати ці свята до купи? Тому наша Волинська єпархія й ініціювала таке перенесення вже давно.

Свого часу, у відповідь нам говорили про економію коштів, зручність полягає, для прикладу, в тому, що два рази сцену не треба буде ставити. Ніби вся суть святкових заходів полягає в тій сцені чи приїзді того чи іншого колективу. Це так мотивувала тодішня влада. Теперішня влада, ніби міркує вже по-іншому, подає надію, що існує якесь інше бачення.

І ось в рамках цього бажання змін, міською владою запропоновано започаткувати проведення молитовного сніданку. По-перше, таке явище існує в багатьох країнах, в тому числі і в Україні. І ми, своєю чергою, запропонували робити цей молитовний сніданок напередодні Дня міста. Іпід час сніданку можна було б обговорювати різні теми.

Наша пропозиція є такою: День міста Луцька відзначати у найближчу до 22 травня неділю, а яка неділя кожного року вважатиметься найближчою – визначить виконком Луцької міської ради. І, відповідно, за тиждень перед цим провести такий молитовний сніданок. Цього року пропонувалося зробити це до Дня захисту дітей. Так ось, це ж і буде той самий період часу, який збігається із нашими планами.

Що ми пропонуємо, який може бути сценарій проведення цього молитовного сніданку? Це така собі презентація закумульованих думок громади про рік, який наступає, про річні плани діяльності всієї громади в царині розбудови міста. Тобто, ми презентуємо певні плани, завдання. Це презентація ідей усіх зацікавлених сторін: влади, Церкви, бізнесу, і громадян. В принципі, і влада, і Церква  презентують тих же громадян. Всі зацікавлені.

Я це бачу так: ініціативна група готує цей молитовний сніданок, вивчають яка тема є найбільш акутальною, і, відповідно намічуюються пропозиції для сесії Луцької міської ради.

Так от, радник Луцького міського голови Ігор Поліщук подав таку пропозицію, а в.о. міського голови Григорій Пустовіт цю ідею підтримав. Вони приходили до мене, ми спілкувалися з секретарем міської ради на цю тему і запропонували у підсумку такий формат: спочатку встановлюємо у найближчу неділю до 22 травня відзначення Дня міста Луцька, і, відповідно, перед ним влаштовуємо оцей самий молитовний сніданок, на якому ми презентуємо діяльність міської ради. Думка хороша, правильна, ми її благословляємо і підтримуємо.

У нас, до слова, вже є одна цікава ідея.

– Яка саме ? Можете поділитися?

–Ми подавали ініціативу відзначити у нас 600 років з часу З’їзду європейських монархів у місті Луцьку, який відбувся в 1429 році. Тобто цей ювілей наближається, і є пропозиція упродовж цих двох років обговорити цю тему, обговорити усі плани поетапно. В 2019-му році провести якийсь захід на рівні міської ради, оголосити 10-річчя підготовки до святкування 600-річчя З’їзду європейських монархів у Луцьку. Тобто, упродовж 10 років ми повинні будемо зробити те чи інше. До слова, чому б не провести черговий саміт ЄС у Луцьку? Зібрати, умовно кажучи, усіх президентів країн ЄС в Луцьку, як тоді зібрали усіх європейських монархів. Чому б ні? І якщо ми звернемося до історії, то те, про що говорили тоді у ХV столітті, про те саме сьогодні говорять в ЄС.

І тому ми наголошуємо, що Луцьк – історична столиця Євросоюзу, перша столиця. Тут була започаткована сама ідея Євросоюзу як такого. І тут розпочиналася і та ж сама ідея НАТО. Тобто, що ми розуміємо сьогодні під НАТО – це військово-політичний союз, а тоді це був союз королів і князів з метою захисту своїх інтересів.

Тоді монархи обговорили безліч різних тем, цим самим сьогодні і займається Євросоюз. І ми повинні усвідомлювати, що центр Євросоюзу тут у нас, на Волині. А точніше в Луцьку.

Але це треба збагнути самим волинянам та лучанам. Коли ми себе усвідомимо нащадками князя Володимира, тоді нас визнає вся Європа, а не Європу ми будемо змушувати, щоби вона нас шанувала. Себе треба шанувати й своє значення усвідомлювати, і розбудувати місто, захищати його інтереси і красу, будувати нове і захищати старе – те, що являє собою сьогодні історичну цінність.

І наступне. Волинь це ж місце народження князя Володимира. У селі Будятичі Іваничівського району Волинської області народився святий рівноапостольний князь. То якщо ми княжичі, а ми є княжичами хоча б і через те, що Ярослав Мудрий був тестем усієї Європи, то ми – частина цієї великої Європи. Отже інтереси Європи – це наші інтереси. Ми європейцями були, є і будемо. Це те, чим ми можемо сьогодні гордитися, що дає нам можливість зберегтися як українській нації, і зберегтися нам як волинянам.

– Яким є наразі стан будівництва у нашому місті-побратимі Волновасі Свято-Миколаївського храму і духовного центру? 

– От власне, цими духовними багатствами ми і ділимося із містом Волновахою. Бо коли почалася війна, ми не відмовилися від цієї території. Туди поїхали захищати Україну і загинули за цілісність і Незалежність України воїни 51-ї бригади, тоді це була 51-ша бригада, загинули під містом Волновахою. І, власне, це і спонукало нас побудувати храм у тому краї, тому що релігія об’єднує, об’єднує храм, об’єднує віра. Ми ставимо собі завдання молитися за наших воїнів на тому місці, де вони загинули, показати жителям цієї частини України, що ми – одна велика та єдина Україна. І тому ми будуємо там, в пам’ять про наших воїнів, храм присвячений святому Миколаю. І там передбачений не лише храм, а цілий духовний центр Всіх святих Землі Волинської. Це буде цілий комплекс, ціле  волинське містечко, волинський мікрорайон у цій місцині. І можна буде таким чином сказати, що ми одна Україна, маємо спільне бачення. Отож, давайте разом будувати майбутнє України.

На сьогоднішній день, першу чергу цього проекту ми хочемо завершити до Дня святого Миколая. Тобто до 22 травня, найближчої неділі, освятити сам Свято-Миколаївський храм. А потім весь комплекс.

– І наостанок, владико, які побажання Ви хотіли б висловити краянам з нагоди світлого свята Пасхи Христової?  

– Я би хотів побажати волинянам усвідомити, першою чергою, що вони є волинянами, і що вони є українцями. Що вони є православними з діда-прадіда, незалежно від того які конфесії тут були присутні і є присутні. Але є ж те, що називається історичною правдою. А Християнство тут було ще до Хрещення Київської Русі.

Я би хотів, щоби ми зберегли дві таких позиції. Це інститут сім’ї та інститут релігії. Адже релігія – це відновлення зв’язку людини з Богом. І якщо ми збережемо релігію, то і цю інституцію спілкування людини з Богом. Найперше, ми – православні, хто інославні – хай по-своєму, але все одно, –  спілкування з Богом, Живим істинним Богом. Також треба, щоби ми зберегли сім’ю, як таку, в християнському сенсі цього слова.

І якщо ми ці дві два інститути збережемо, ми переможемо всіх і все. Тому що з нами Бог і з нами наша Батьківщина, і з нами наші цінності.

– Спаси Вас Господи. Щиро дякую за розмову.

Спілкувався Костянтин Олексюк