— Пане Миколо,ви,напевне,людина ризикована,якщо відважилися взятися за справу,яку практично не знали або знали дуже мало?
— То був темний ліс для мене. І суддя Любов Олександрівна Черняк,вона,до речі,тільки минулого року пішла у відставку,тоді сказала: «Миколо,треба років три,щоб ви почали розуміти,що тут треба робити». Ой,думаю,яких три роки,я за кілька місяців все вивчу! Дійсно,пройшло три роки,коли вже я почав сміливо йти у засідання і впевнено себе почувати. Мені одразу доручили розгляд справ про банкрутство,які взагалі були новелою в нашому законодавстві. У радянські часи арбітраж був не вельми авторитетною інституцією. Це був звичайний підрозділ при облвиконкомі,робота у якому була не дуже цікавою,бо справу мали з нестачами,поставками,договорами. А коли створили арбітражний суд,стали зовсім інші повноваження в нових умовах ринкової економіки. Тоді ж був прийнятий і закон про банкрутство. Такого в університеті ми точно не вчили. Справи про банкрутство були і є моєю “парафією” ось уже понад двадцять літ.
— Чому наші «банкрути» почуваються зовсім не зле,не так,як у всіх цивілізованих країнах? Ще вчора він був банкрутом ніби,а сьогодні знову успішний бізнесмен…
— Закон про банкрутство свого часу напевно було пролобійовано тими,кому він був вигідний,хто понабирав кредитів і не хотів їх повертати. Був такий період,що створювалися фірми-одноденки,які за кілька днів мільйон заробляли й успішно банкрутували. А в податковій вони «висіли» із борговими зобов’язаннями. Податкова у такому разі мала право на ініціювання банкрутства,бо їй потрібно ліквідувати це підприємство. От вам одна зі схем банкрутства. І зробити нічого ми,на жаль,не могли. Такий був закон. Звичайно,його вдосконалювали,до розробки залучали потроху фахівців,суддів,але все одно він недосконалий. Не так давно я закінчив одну з найсерйозніших справ про банкрутство фірми,де десятки мільйонів кредитних зобов’язань,за якими стоять люди. Це єдина категорія банкрутних справ,де господарський процес розглядає справи з громадянами. Бо це зарплати,пенсії,та ін. Бувало,люди роками не отримували зарплати на таких підприємствах. І то найболючіший момент. У такій ситуації завжди займаю принципову позицію: поки не виплатите заробітну плату своїм працівникам — далі рухатися не будемо. Є на Волині й кредитори,які створили наші волинські еліта-центри. Люди повкладали кошти і купили кота в мішку. Приходять,плачуть,просять допомогти.
— У господарському суді сьогодні випливають всі економічні й соціальні больові точки нашого сьогодення. Чи згодні ви з цією думкою?
— Певною мірою так. Коли йшов із міського суду працювати в господарський,зізнаюся чесно: було бажання дещо дистанціюватися від сліз,бруду і всього,з чим доводиться стикатися у повсякденній роботі моїм колегам-суддям,які працюють з кримінальними справами. Хотілось трохи спокою. Виявилося,свої сльози є і тут,і там. Коли приходить бізнесмен і ти добре знаєш,чим він дихає,знаєш,як він перекладає гроші з однієї кишені в іншу,мені аж не дуже болять його бізнесові питання. А коли приходять звичайні люди зі своїми болями — то інше. Як кажуть про господарський суд? У них там великі гроші ходять. Там,де великі гроші,там і великі проблеми.
— Ви прийшли в юриспруденцію на зламі історичних епох,коли відбувався перехід від планової економіки до ринкової. Пройшло 25 років — і знову революційні зміни. Тепер ми йдемо до Європи. Чи готові ми до європейських стандартів права?
Ми не знаємо європейського права. І в цьому біда. Сьогодні навіть ми,люди ніби освічені,не знаємо,які переваги дає нам асоціація з ЄС,які її мінуси. Про простих людей взагалі мовчу. Я трохи був у Європі,дещо бачив. Якщо брати законодавство,то вони живуть на Місяці,а ми десь у підземеллі. Адаптувати наші закони до їхніх нас ніби заставляють і направляють. Але ми читаємо рішення Європейського суду з прав людини і нам там все настільки незрозуміле,ніби написане людьми з іншої планети. Або американське законодавство взяти,де можна людину засудити до 300 років позбавлення волі.
— Суспільство хоче очистити судову систему через проведення іспитів. Але як можна у такий спосіб визначити,порядний цей суддя чи ні?
— Аніяк. Якщо раніше на посаду судді рекомендували колектив,голова суду і це мала бути людина,яку вони знали,яка попрацювала помічником судді й має практичний досвід,то сьогодні будь-хто їде до Києва,проходить тестування і по рейтингу визначають може він бути суддею чи ні. Не всі спеціалісти з червоним дипломом стають хорошими фахівцями і порядними людьми. У нас в суді є помічники суддів,які по десять-п’ятнадцять років працюють,це вже готові судді і я можу гарантувати,що це високоморальні люди. Можна тільки мріяти,щоб в судовій системі такі люди працювали. Але знати законодавство — це далеко не все. Закони можна вивчити. Мені випало ще працювати з людьми,які були взірцем цієї професії. Це високоосвічені,ерудовані,моральні,високодостойні люди,для яких дійсно Україна та Закон були понад усе.
— Трохи дивно все виглядає: десятиліттями ви працювали,розглядали справи,виносили рішення,а тепер держава засумнівалася у вашій професійності? Це все одно,що нас,журналістів,змусили б складати іспити на професійну придатність. Така недовіра не ображає?
— Дуже ображає. Держава не просто засумнівалася у нашій професійності,а й порядності та чесності. Зараз у мене є такі колеги,які навіть у думках не можуть допустити,аби стати на бік когось зі сторін у процесі за матеріальну винагороду. До них ніколи ніхто не ходив нічого просити,бо знали,що це даремно. Більшість сторін знають: якщо справа потрапить до цього судді,то вона чи він вирішать її тільки по закону. Хоча судді теж можуть помилятися,можуть десь не той закон застосувати,але люди все одно знають,що суддю не купили. Якщо ми повертаємося обличчям до Європи,то треба змінювати і саме ставлення суспільства та держави до судів. І будувати судову систему як незалежну гілку влади. А нинішнє нагнітання ситуації довкола судів пояснюю лише тим,що влада хоче мати залежних і ще дуже залежних суддів.
— Сьогодні все частіше звучать заклики до оновлення суддівського корпусу. А хто прийде?
— Цікаве питання. А я знаю,хто прийде. Ми це вже бачимо. Не маю нічого проти молоді. У мене теж є дорослі діти. На жаль,психологія молодих така,що вони хочуть мати все і в один день,і багато. От такі й прийдуть. І якщо піде у відставку кістяк судової системи,то вона зламається зовсім,хоч і вже перебуває у напіврозваленому стані. Це думка переважної більшості суддів. Завжди згадую слова колишнього голови нашого суду Леоніда Матящука,вже покійного,який казав: «У суд заходить дві правди,а виходить одна». Дивився якось по телебаченню опитування,яке проводили на вулицях Луцька. У перехожих запитують: «Як ви ставитеся до судів?» Можна здогадатися,яка відповідь звучить — там всі хабарники і всі продажні. «А ви коли-небудь у суді були?» — питають. «Ні,але я чула,що давали гроші адвокату і він мав занести їх судді». І яка довіра може бути,коли такі думки звучать і популяризуються постійно!? Але ми робимо й свої опитування. При виході з суду сторони,що брали участь у справах,відповідають на питання нашої анонімної анкети. І рівень їхньої довіри сягає 80 відсотків. Є люди,які програють справи,але вони претензій до суду не мають. Бо знають,що рішення справедливе й законне,якби хто чого не хотів. До нас,як правило,приходять юристи,адвокати,які знають законодавство. Тому цей показник дуже промовистий. Не можу казати,що всі у нас білі та пухнасті,але й критикувати всіх підряд,не розбираючись,теж не можна.
— Судова система України постійно знаходиться в стані реформування і змін. Що позитивне як практик-суддя могли б відзначити серед новацій останніх часів?
— Реформування медицини,освіти і судової системи розпочалися фактично ще відразу після розпаду Радянського Союзу. Що вийшло з цих реформ? Думав,аналізував. Що стосується судів,відзначив би чи не єдиний позитив — автоматичний розподіл справ. Колись це могло бути методом впливу керівництва суду на суддів. Знаю,що так було. Можна було якогось суддю закидати справами,комусь дати менше. Я прийшов молодим хлопцем у суд,практично все життя пропрацював суддею. І вважав,що я фахівець,знаю цю роботу. Керівники у нас різні були,у кожного свій стиль,своє бачення. Коли мене обрали головою,хотілося,щоб тут був трохи інший порядок. На роботу приходив о сьомій годині,вдома навіть ображалися,бо я для сім’ї пропав. Але завдячуючи всьому колективу зробили те,чим можна гордитися. Сьогодні господарський суд — як годинниковий механізм,якщо говорити про процедурний порядок. Якщо оцінювати за 10-бальною системою,на 9 балів тягнемо точно,починаючи від роботи канцелярії і закінчуючи надсиланнями рішень,і всіма питаннями процесуальними,процедурними. Тобто це відлагоджений механізм діловодства,порядку,матеріального забезпечення. Строк розгляду наших справ — два місяці й більше дев’яноста відсотків справ розглядається протягом цього терміну. Решта вирішується за місяць і два тижні,видається рішення,яке когось задовольняє,когось ні,йде апеляція,касація,але якихось затягувань справ — точно немає. Ми маємо справу з бізнесом,економікою і для чого сторонам судове рішення через два роки? Воно треба їм вже. Ми ж спілкуємося і з міжнародними організаціями,і семінари бувають,тому колеги з-за кордону теж бачать,що тут є порядок,що робиться все оперативно,швидко. Може інколи до якості рішень претензії є,але щодо порядку — ні.
— Україна чекає,що до нас хлинуть іноземні інвестиції. Але інвестори бояться заходити на наш ринок. Їхні побоювання небезпідставні?
— Іноземні інвестори не довіряють у першу чергу не судам,а державі,законотворцям. Адже,сьогодні вони прийняли одні закони,завтра інші,тобто правила гри змінюються весь час. А казати,що судам не довіряють — з цим категорично не можу погодитися. Я виріс у цій системі й можу запевнити,що у більшості своїй тут працюють порядні,професійні люди.
— Чи є розумний баланс у колективі господарського суду між молодістю і досвідом?
— У нас працює майже 90 чоловік. Чимало з них — випускники нашого Волинського університету й багато хто прийшов працювати вже за мого головування. Свої старання,вміння,і навіть свою філософію намагався вкладати у цю молодь. Якщо ти у неї щось вкладаєш — то й віддача є,а якщо нічого не вкладаєш,чекати немає чого. Нам вдалося створити колектив однодумців,у нас немає конфліктів. Тому хочеться йти на роботу. Тому й результат є: у господарського суду Волинської області одні з найкращих показників якості розгляду справ серед судів України. Судді працюють досвідчені,є і молоді,хоч їх небагато. У більшості за плечима — по двадцять років роботи і більше. Окремо хотів би відзначити помічників суддів. Серед них є такі молоді хлопці й дівчата,у руках яких робота горить. Тому я постійно їм кажу,що горджуся нашим колективом,що з дев’яноста відсотками з них я пішов би у розвідку,бо довіряю. Але це не зразу так сталося. Успіх кожної справи залежить від того,чи ти її любиш. Я свою справу люблю.