Микола Шум очолює Господарський суд Волинської області із кінця 2012 року, раніше ж працював суддею у цій установі. Загалом очільник суду нині має вже майже тридцятилітній стаж роботи у юридичній площині. Україна ж стала на шлях впровадження судової реформи. Її новації, щоправда, не завжди зрозумілі пересічному українцеві. Тож про судову реформу, специфіку роботи, зарплату та декларацію – у розмові «Волинської правди» із головою Господарського суду Волинської області Миколою Шумом. 

– Миколо Сергійовичу, давайте почнемо розмову із судової реформи, яку впроваджують в Україні. Вона, напевно, найбільш затяжна у нашій країні. Господарський процесуальний кодекс теж зазнав змін у її результаті…

– Я в судовій системі працюю дуже давно, відразу після студентської лави розпочав, і більше 25 років вже працюю у Господарському суді. Так, дійсно, у нас найбільш тривала реформа серед усіх галузей: медицини, освіти тощо. Нас постійно реформують ще з 90-х років, і судова реформа все ніяк не закінчиться. Але не варто проводити реформу заради реформи, не варто робити цього показово. У будь-якому випадку це не для користі справи. Але маємо те, що маємо. А ми – люди підневільні, виконуємо ті закони, що є. Ми ж не пишемо закони, ми їх виконуємо. Судову реформу судді не започатковували, але виконуємо так, як є.

Звичайно, є багато речей у цьому процесі позитивних, але є і ті, які просто для галочки. Почали один етап, зненацька почався інший, зменшується кількісний склад суддів.  Судовий процес значно ускладнився, в часі став довшим строк розгляду справ і багато моментів не на користь. На кінець року маємо ще й указ Президента про ліквідацію судів. Для багатьох це було громом серед ясного неба, не розуміли, для чого це зроблено. Але це зроблено і ми або хтось інший буде це виконувати.

– Розкажіть все-таки трохи детальніше про ліквідацію суддів. 29 грудня своїм указом Президент ліквідував Господарський суд Волинської області та утворив Волинський окружний господарський суд. Що це означає?

– Укази Президента щодо ліквідації судів не означають припинення їх роботи того ж дня. Старі суди припинять діяльність лише після початку роботи нових судів, тобто окружних господарських. Це, наголошую, жодним чином не вплине на якість та строки розгляду справ. До того ж, судді матимуть можливість розглянути розпочаті справи. Скорочення посад суддів при ліквідації судів чи їх реорганізації не передбачене. Окружні суди наповнюватимуть, у першу чергу, шляхом переведення суддів. Переведення буде здійснюватися Вищою радою правосуддя на підставі та в межах рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без конкурсу. При цього заповнення посад суддів буде відбуватися через систему оцінювання, подачу декларацій і проходження антикорупційної перевірки.

– Знаю, що зазнав змін інститут представництва у судах. Якщо раніше юридичну особу за дорученням міг представляти будь-хто, то тепер – лише адвокати. Це справді так?

Так, ця процедура дещо ускладнилася. Щоправда, сьогодні ми ще не повною мірою це відчуваємо. Адже в судах першої інстанції представництво адвокатів вступає в дію з 1 січня 2019 року. Тож ще є рік часу на вивчення питання, вдосконалення.  Вважаю, до речі, що це правильно, тому що інтереси повинні представляти адвокати. Але знову ж в нашому суспільстві ця новація матиме певні нюанси. Легко не буде. Тому що це повинні бути висококваліфіковані фахівці і мати відповідні повноваження на представлення інтересів.

– Тобто у Господарському суді такі зміни ще не запрацювали?

Ні, бо в судах першої інстанції це вступить в дію через рік. А в судах апеляційної та касаційної інстанції – вже. Нині в Україні чимало вишів випускають юристів. Раніше вони представляли інтереси у судах, але не були адвокатами. З отриманням адвокатського посвідчення теж є певні нюанси, тому не кожен зможе отримати адвокатське посвідчення. Але якщо раніше це не була самоціль людини, яка працювала в галузі права, то сьогодні це буде обов’язково. Такі вимоги закону.

– Нещодавно запрацював Верховний Суд. Наразі це своєрідна новація у площині правосуддя. Яка Ваша думка з приводу цієї інституції?

Час покаже, чи то новація. У нас була перша нарада. Нас знайомили з суддями нового Верховного Суду. Бачимо перші кроки. Як воно буде надалі – побачимо. Головне завдання судової реформи загалом – досягнути єдності судової практики, бо зараз вона, на жаль, різниться. Можуть з одного суду виходити різні рішення. Ми всі ніби діти одного батька – Верховного Суду, але всі маємо різні погляди на ті самі питання. Це ненормально.  І якщо Верховний Суд буде формувати єдину практику, то  це буде на користь загальнодержавної справи.

– Господарський суд чинить правосуддя в системі економічних відносин, чи накладає свої особливості на процеси економічна криза, яка існує в державі?

– Звичайно. Це дуже помітно. В першу чергу навіть через кількість справ. Останніми роками дуже помітна криза в економіці через призму судової системи. Кількість справ зменшується, менший інтерес мають сторони, зростають суми судового збору при подачі до суду і не всі можуть ці кошти заплатити. Справ менше і менше. Є особлива категорія справ про банкрутство, їх ніби має бути більше, але підприємства та установи з даними заявами звертаються в поодиноких випадках.

– Чи багато справ, де фігурують державні та комунальні підприємства?

– Важко так одразу відповісти. Сторонами у справі можуть бути і державні,  і комунальні підприємства, також фізичні особи-підприємці та громадяни. До речі, у різні періоди по-різному. Буває, що в одні роки менше державних підприємств, буває – більше.

– Форма власності на сам хід процесу ніяким чином не впливає?

– Ні. На прийняття рішення форма власності абсолютно немає впливу. Симпатій до державних підприємств чи комунальних жоден суддя не має права виявляти і цього не робить.

– А от про симпатію до певних справ ще на етапі вибору… Яка зараз система розподілу справ між суддями у Господарському суді? Чи є вона досконалою, на Вашу думку?

– Як на мене, великим плюсом судової реформи є саме автоматизований розподіл справ. Раніше у цьому процесі був людський фактор. Зокрема, справи між суддями ділив голова суду. Сьогодні ж впровадження автоматизованої системи зняло, так ви мовити, головний біль з мене, як з голови суду, у питанні розподілу справ. Тепер я до цього не маю жодного стосунку. В нас є відповідальні особи, які реєструють справи в автоматизовану систему документообігу. Опісля відбувається розподіл справ. Центральний сервер цієї системи знаходиться в Києві, тобто впливу чи втручання немає і не може бути.  Це великий плюс для роботи судових установ. Тому про симпатії і не доводиться говорити, адже з комп’ютером не домовишся. Вирахувати, до якого судді потрапить справа, неможливо.

– А яке в середньому навантаження на суддю і чи це якось впливає на його зарплату?

– Не впливає. Зарплата не залежить від кількості справ, оскільки вона стала для усіх суддів. Враховується, щоправда, стаж. Навантаження зараз зросло, оскільки є підготовчі судові засідання і люди почали користуватись новим ГПК, збільшилась кількість поданих справ. Але взагалі з кожним роком кількість справ в господарському суді зменшується.

– Якщо вже заговорили про грошову винагороду, то яка зарплата в суддів і у Вас зокрема?

– Стала в усіх працівників. У мене з максимальною вислугою років – в межах 20 000 гривень. Ще кількасот гривень отримую за посаду голови суду. Судді, в яких менший стаж, отримують на тисячу-дві менше. Тобто суддя, який працює приблизно стільки ж, скільки я, отримує всього на декілька сотень гривень менше. Посада голови суду особливих фінансових переваг не дає.

– Декілька років тому у зв’язку із професійною діяльністю доводилося часто бувати на засіданнях у Господарському суді. Особливо цікавими для мене були справи, які стосувалися інтелектуальної власності. Але такі розглядали вкрай рідко. Зараз такі є?

– Так, направду, це завжди цікаві і специфічні справи. Таких в нашій  області зазвичай мало. Розглядаємо приблизно 2-3 на рік. Зазвичай, це справи, що стосуються торгових марок, назв тощо. У нас є судді, що спеціалізуються на розгляді даної категорії справ. Але сьогодні на порядку денному судової системи стоїть питання створення вищого інтелектуального суду. Навіть у нашому суді є охочі обійняти посади у цій новоствореній структурі. Це буде єдиний суд в Україні.

– На перший погляд, робота у Господарському суді – дуже рутинна. Маєте справу більше з документами, ніж з людьми та емоціями. Немає відчуття, що цього не вистачає?

– Насправді, поле нашої діяльності, мабуть, трохи менше має вплив на людські долі. Ми не виголошуємо вироків, не чуємо людських сліз в залі. В наших справах менше особистих емоцій, ніж в цивільних судах, кримінальних, але знову ж це не є аксіомою. Але ж доля підприємства є долею сотень і тисяч людей. Справи ж бувають різні. Бувають дуже навіть емоційні представники сторін. Але в нас загалом спокійно на відміну від Києва чи Одеси. Насправді, я завжди хотів бути суддею, але при виборі спеціалізації вибрав господарську саме через те, щоб менше стикатись з особистими людськими долями.

– Миколо Сергійовичу, вже майже три десятиліття Ви працюєте на ниві правосуддя. Мабуть, є якісь знакові моменти чи люди?

– Звичайно є. Адже я все життя присвятив цій роботі. Мені завжди ця робота подобалась. Вже шостий рік працюю головою суду. Щось зумів тут зліпити цілісне, гарний колектив, стосунками в якому я надзвичайно дорожу. Формула успіху кожної справи: якщо ти цю справу любиш, то вона буде успішною. А я вважаю цю роботу справою свого життя, тому кожен день по-своєму знаковий, кожна людина на професійному шляху – по-своєму дороговказ.

– Події в сучасній Україні можна тепер умовно поділити та ті, які були до Євромайдану і після. На Вашу роботу ці події відчутно вплинули?

– Звичайно. Думаю, що революційні події наклали відбиток на кожну людину. Безперечно, дещо змінилось і в роботі суду. На внутрішню роботу, скоріше за все, нічого не вплинуло, але кожен із нас став більше цінувати те, що має. Загострилося відчуття відповідальності до роботи і перед людьми. Був, звичайно, у контексті нашої роботи і певний негатив у той час. За допомогою тих подій часом намагались впливати на суди. Але я впевнений в одному: якщо ти відчуваєш себе на своєму місці і віддано робиш роботу, то ти цього не боїшся і ні перед ким ти не зобов’язаний. Ці події не впливають на якість здійснення правосуддя.

– Вам доводилося відчувати тиск через професійну діяльність?

– Знову ж повернуся. Навіть якщо на тебе намагаються вплинути чи тиснути, але ти совісно виконуєш свою роботу, маєш команду однодумців, то на цей тиск можна не зважати і працювати нормально, законно, справедливо. Як би це голосно не звучало. Так, правду кажучи, випадки тиску були.

– Це стосувалося конкретних справ?

– І конкретних також. Але якщо хтось із владної верхівки, бізнесу тощо намагався щось попросити чи вплинути на мене, то головне, що я стійко все витримував. А ще, знаєте, чим менше місто, тим важче в ньому працювати суддею. У маленькому місті всі один одного знають, там твої друзі, родичі, студенти тощо. Повірте, можна спілкуватися і товаришувати, але дружба дружбою, а служба службою. І такі випадки є і в моєму житті, і в колег. Були випадки, що доводилося навіть оголошувати собі самовідвід або відвід оголошували учасники процесу, якщо сумнівалися у неупередженості.

– Чому  зазвичай заявляють відвід судді?

– Буває, що через людський фактор. На жаль, багато каміння летить в суддів з різних причин. Деколи несправедливо. Але ми теж люди, зі своїми слабкими сторонами. Ми так само маємо сім’ї, маємо якісь побутові проблеми. Але ми всі на виду. Так, у судовій системі є якісь негідні вчинки. Їх, звісно, треба викорінювати, але суддям це з рук не сходить.

У деяких випадках сторонам суддя може здатися необ’єктивним через постановку питань чи щось інше.  Але часом сторони просто зловживають цим. Коли вони заздалегідь знають, що ти не схибиш, а приймеш законне рішення не на їхню користь, то заявляють відвід, сподіваючись, що схибить інший.

– Зараз в Україні триває період електронного декларування доходів. Що декларуватимете?

– Судді – це категорія посадових осіб у державі, які вже приблизно десять років декларують доходи. Просто раніше це були не електронні декларації.  В моїй особовій справі – до десятка таких. Сказати, що судді бідні люди – це не справедливо, оскільки держава дає нам достойну матеріальну винагороду за нашу роботу. Тому, звичайно, усі ми в житті щось нажили, не мільйони і не мільярди, звичайно.

Якщо у нас в сім’ї троє юристів (я, дружина і син), а ми з дружиною все життя працюємо, то зрозуміло, що у нас є певні статки – достойне житло, автомобілі. Моя автівка – задекларована. У своєму житті я мав три автомобілі, вони постійно були у кредитах. Я ніколи не боявся їх декларувати і не писав та підставних осіб. Це були нові автомобілі. Зараз їжджу на автомобілі Toyota 2013 року. Він теж був придбаний за кредитні кошти.

– Дякую за розмову! Професійних успіхів Вам!

–Дякую і Вам! Бажаю читачам вашого видання миру, злагоди у сім’ях та відсутності причин звертатися до суду!

Спілкувалася Іванна РУДИШИН