Нещодавно, вболівальників луцької «Волині» потішила новина про те, що у Луцьк повертається її багаторічний гравець, лідер та колишній капітан Сергій Сімінін. Як відомо, захисник покинув команду чотири роки тому. Інтернет-видання «Волинська правда» вирішило поспілкуватися з футболістом.

Нам вдалося «зловити» Сергія на «Авангарді» буквально за півгодини до тренування. Футболіст був, як і годиться кожному футболісту та й чоловіку не дуже балакучим, зосередженим, задумливим. Бо ж говорити це одне, а зовсім інше – доводити свої слова. Таким і є цей оборонець, який звик доводити все на футбольному полі, на звичній для нього і для фанатів «Волині» правій «бровці». Тільки безкомпромісною боротьбою, тільки стовідсотковою самовіддачею, тільки на благо команди…

Тож читайте про те, що для Сергія Сімініна означає «Волинь», як йому грати у «старому» клубі на «новому» місці, про своїх друзів у клубі та плани.

– Сергію, нещодавно ви повернулися до складу луцького клубу. Як взагалі виник варіант з поверненням?

Ми спілкувалися з тренером. Він захотів мене бачити в своїй команді, та й я був не проти. Я знав, що перед командою будуть ставити максимальні завдання. Завжди в мене було бажання сюди повернутися, бо ж провів тут довгий час. По вернутися у “Волинь” для мене так само, як повернутися в сім’ю. Інших пропозицій не мав. В мене був контракт ще на рік з ФК «Львів».  Коли довелось вибирати між двома клубами, то я вибрав «Волинь». Керівництва домовились і мене відпустили.

– Під час вашого «дебютного» матчу за «Волинь» фанати вивісили банер з написом: «З поверненням капітане». Що ви відчували, коли вийшли на поле і це побачили?

Було дуже приємно. Волинські вболівальники завжди славились тим, що можуть і вміють підтримати. Для мене вони – найкращі. Виходити на поле і зіграти дуже хотілося. Мотивація просто зашкалювала. Хотілося їм віддячити за такий прийом. Дякувати Богу ми перемогли і величезне дякую фанатам за підтримку.

– За останній рік склад «Волині» кардинально змінився. Прийшло багато нових гравців. Як вас прийняли в команді?

Я б не сказав, що я нікого з сьогоднішнього складу не знав раніше. Грав з Недільком, Герасим’юком, Козьбаном. У «Вересі» грав з Когутом, Кожановим. Мене прийняли добре, проблем не було ніяких.

– З ким з «Волині» дружили і з ким вдалося потоваришувати зараз?

В мене зі всіма хороші стосунки. Звичайно ж, що частіше спілкуюся з тим, з ким грав раніше – це Неділько, Кожанов, Герасимюк, тобто ті, хто трішки старший. А загалом я зі всіма підтримую хороші відносини. Колектив підібрався хороший.

– В одному з інтерв’ю згадуваний Вами Неділько сказав, що «Волинь» для нього – рідний дім. Що для Вас означають такі поняття як «Волинь» і Луцьк?

Можу сказати те ж саме, що й Неділько. Тут я провів найбільше часу у своїй кар’єрі, по моєму – сім років. Тут я робив перші кроки у великому футболі і можна сказати, що «Волинь» дала мені дорогу у футбол.

– Вам довелося грати під керівництвом багатьох тренерів. Кого з них ви можете виділити?

Тренерів я не буду виділяти. Кожен має свій стиль і свою манеру роботи і у кожного зі своїх наставників я взяв по трохи. Тому виділяти когось окремо я не буду, бо це буде неправильно.

– Якщо все ж таки порівняти тренування Віталія Кварцяного і Андрія Тлумака, в чому різниця?

Звісно ж, що у кожного тренера тренувальний процес відрізняється. У когось він довший і менш інтенсивний, у когось коротший, але насиченіший – можна все встигнути все за годину. Однакових немає, а порівнювати і давати оцінки я не буду.

– Матч з «Металістом» ви відіграли активно і продуктивно. Ви хотіли щось комусь довести, чи це був звичний матч для Вас?

Щось комусь доводити не хотів, та й не було кому. Я хотів вийти і зіграти, щоб виграла команда і заробила три очки. Це найголовніше і те для чого ми тут всі зібралися.

─ Як вам було грати на не зовсім звичній для вас позиції латераля?

Важко в будь-якому матчі, хоч і латераля грати, хоч просто захисника. Трішки більший об’єм роботи, але в принципі я справлявся.

─Ви за «Волинь» не грали 4 роки. Що на ваш погляд змінилося в команді та в клубі та в місті?

В принципі нічого абсолютно не змінилося. Таке враження, ніби я тиждень тому пішов звідси.

─Перед початком сезону в пресі багато писали про перейменування «Вереса». Як керівництво пояснювало гравцям ситуацію?

Нам коротко пояснили: змінюється назва, а все інше залишається так само. На тій самій базі, та ж інфраструктура. Просто змінюється назва. Нам подробиць не пояснювали.

─Це не стало причиною того, що ви пішли з «Вересу»?

Ні. Мені запропонували грати у «Волині». В мене тут сім’я, завдання ставлять високі. Я тут живу. Син в школу йде. Він буде ходити в школу тут у Луцьку. І тому я прийняв таке рішення.

─Відомо, що «Верес» і «Волинь» принципові суперники. Чи не боялися ви, що фанати «Волині» не так сприймуть вас через те, що пограли у «Вересі»?

Та ні, я про це навіть не думав. Коли їхав до Луцька то не було зовсім ніяких побоювань.

─В пам’яті вболівальників, які пам’ятають ту «Волинь». Яка переживала досить таки хороші часи ви асоціюєтесь тільки як капітан. Чи хотілося б вам вивести «Волинь» на поле в ролі капітана?

Для мене це таке – другорядне. Головне виходити, грати і вигравати. А те, хто виводить, на мою думку не найважливіше в футболі. Я абсолютно не маю таких амбіцій, щоб знову стати капітаном. Мене влаштовує те, що капітан Герасим’юк – він діючий капітан  і все нормально.

 ─ Скільки часу Ви плануєте затриматися у «Волині?»

Я не знаю як вийде. Це дуже складне питання (сміється) Хочеться тут залишитися якомога довше. Хочу досягнути з цим клубом найвищих цілей. Цього року хочу вийти в Прем’єр-лігу. А далі «вибитись» якомога вище, зважаючи на те, які цілі нам поставить керівництво клубу. Зараз ми живемо однією метою – потрапити в Прем’єр лігу.

 ─ Ви ─ уродженець Криму. Перший професійний клуб, у якому Ви грали ─ луганська «Зоря», що ви переживаєте, коли спостерігаєте за тим, що відбувається в Луганську, Донецьку, Криму?

Тяжко дивитися. Я думаю, що нічого нового не скажу, так як і всі. Це неприємно для мене… Мені тяжко про це говорити… Там залишились родичі, там, в Луганську живе моя мама. Дуже важко про це говорити. Ми рідко бачимось. Туди я ні разу не їздив, тільки вона кілька разів приїжджає.

Андрій ПЕТРУШКО