Впродовж останніх двох років в Україні все частіше говорять про українське,про мову і традиції землі,на якій живемо. Викликано це все,звісно,потребою. Адже «доки грім не гряне,мужик не перехреститься». Погодьтеся: якби не «припекло» ,терпіли б повну русифікацію донині. Бо ж з останнім (терпінням,- ред.) в українців повсякчас все було добре. А от коли стосується конкретної праці над собою – стає складніше.
Не обманюватиму,коли скажу,що в українській реальності кожен з нас вважає себе патріотом. Позаяк,тим чи іншим намагається допомогти країні,яка потрапила в біду: хто словом,хто ділом. Та де знаходиться тонка межа між адекватною любов’ю до своєї крани та звіриним патріотизмом? Про зв’язок між війною і альтруїзмом говорили вже дуже давно та нині,бачу,нашим співвітчизникам слід дещо нагадати.
Напередодні нового,2016-го року,я відкрила для себе передачу «Все як у звірів»:
У випуску вище йдеться про природу нашого з вами внутрішнього прагнення допомагати іншим у складний час. Зокрема,час війни. Мова про бажання захищати своє і знищувати «чужаків» будь-якою ціною. Аби не переписувати суть 10-хвилинного відео,раджу вам просто його переглянути.Своєю чергою,розповім вам про прояви такого собі вірусу «звіриного патріотизму» (далі – «ЗП») у нашому з вами суспільстві. Повірте,він розповсюджується серед нас набагато швидше та продуктивніше,аніж недавно виявлений А(Н3N2) чи вірус Зіка. У «ЗП» відсутній будь-який аналіз,все на рівні емоцій.
А його прояв простий: голослівність та агресія. Всі знають,хто винен і у в чому. Втім не знають,як це довести. І замість того,аби вивчити питання,знайти «корінь зла» і розпочати ефективну боротьбу,озброївшись конкретними знаннями,представники «ЗП» скаржаться. Вони розповсюджують на власних сторінках соц. мереж новини про президента і уряд,вони малюють плакати і виходять на мітинги,вони найголосніше кричать. 16 лютого,коли ВР мала проголосувати за відставку уряду,але цього не зробила,один з провідних телеканалів України оприлюднив відеосюжет. Згадали в ньому й активістів,які виступали під стінами ради за відставку Яценюка. Показовим мені здався цей діалог,коли журналістка підійшла до однієї з мітингуючих:
– Чому ви тут стоїте?- Мітингую за відставку Яценюка! Бо він он до чого країну довів! – А замість Яценюка кого на посаді прем`єра бачите?- Я ще не придумала.
З власного досвіду ми знаємо,що якщо плануєш влаштовувати вдома велике прання,необхідно розрахувати,що ти одягнеш наступного дня,коли випрані речі будуть сохнути. Тут така ж ситуація. Спочатку треба знайти альтернативу,аби не бути голослівним представником «звіриного патріотизму».
Далі – про агресію вищезгаданих представників homo sapiens. Напередодні фіналу відбіркового туру Євробачення-2016,коли головними суперниками визначили Джамалу та SunSay (Андрія Запорожця) українці поринули у жваві мовні перепалки. Цей пісенний конкурс для нас завжди був важливим,знаковість й відчули нині,коли в Україні довгий час триває неоголошена війна. Запалу дискусіям,хто кращий з цих двох артистів,додали політичні закиди на адресу SunSay. Зокрема,згадали про його виступи в Росії. І тут представники «ЗП» проявили своє нутро. Будь-яка новина про співака супроводжувалась гнівними відгуками та коментарями: «в АТО його»,«де його повістка?!»,«сепаратюгу на гілляку!». Так звані «патріоти» зовсім забули про те,що усі (наголошую: усі!) артисти,які брали участь у фіналі,мали концерти у країні агресора. Та коментатори не аналізували,вони просто щиро ненавиділи. Адже,чому хтось повинен стояти з автоматом на передовій,а хтось – на сцені?
Видовищем став і фінал того ж відбіркового туру Євробачення в Україні. Зараз я маю на увазі цю комсомольсько-показово нісенітницю в стилі «любіш лі ти ілліча,Андрюша,і родіну,как люблю їйо я» від Руслани. Чому це стало показовим? А тому,що одна суб’єктивна думка однієї артистки (виступ якої на Євробаченні 12 років тому,до слова,організовував Пилип Кіркоров) вплинула на тисячі людей. Якраз перед стартом голосування. І тут же,абсолютна більшість представників «ЗП» кинулись засуджувати музиканта,який донині не зрозумів: на своєму патріотизмі у нашій країні модно піаритись. Андрій Запорожець навіть допустити не міг,що в той момент слід розповісти,що є одним з тих,хто відроджує українську культуру в Харкові,а ще підтримує ІТ-центр,де безплатно навчаються переселенці та сім’ї учасників АТО. Він не знав,бо у його крові вірусу «звіриного патріотизму» просто немає.
Прикладів «ЗП» можна наводити ще дуже багато. Та головну суть,вірю,ви вловили. Від тварин нас відрізняє не лише фізична подоба,головна відмінність – наш внутрішній голос сумління,наше мислення. Слід розуміти,що просто займаючись своєю сродною працею,про яку ще Сковорода писав,ми покращуємо світ. А від сили любові до себе та людей цей світ наповнюється добром. І у ньому немає місця для ненависті,конфліктів та воєн.
Не шукайте ворогів навколо,бо ж найбільший ворог – людське невігластво. І як би це не було прикро,більшість українців є його рабами. З цього емоційно-пригніченого рабства слід уже вибиратись. Гадаю,це буде найкраще вшанування пам’яті тих,хто дивиться нині на нас з небес. Тих,хто загинув у боротьбі за гідне майбутнє.