Чи можна за українських умов скористатися власною історією (яку не завше вдається читати без заспокійливих препаратів),як союзником для того,щоб стати бранцями «зачарованого кола»? Очевидно,це риторичне питання мало б,окрім відповіді «так» вміщувати в себе ще й «неодмінно». Адже,як засвідчує давно відома аксіома,не знаючи свого минулого,ми не варті майбутнього. І навіть за умов,коли нашу історію приватизував ворог,який брехливо називав себе «старшим братом»,а зараз зняв маску зі свого імперського лику.

Тисячоліття кончини Великого князя Володимира та 1027-річчя від часу Хрещення Руси-України (ці події відзначалися минулого тижня) навіть фактом відсутності «равноапостольного Кирилла»,путінського підніжка,засвідчило сучасні українські реалії. Хоча,з іншого боку,нагадало,що вірне Кремлю українофобське воїнство у рясах реалізовує імперську стратегію «русского мира» не менш успішно,ніж вишколене російське військо,одержимі українофобією найманці. Тому й відмова владик Російської православної церкви в Україні (вона після смерті блаженнішого митрополита Володимира уже остаточно заперечує свою ж назву УПЦ) від участі в урочистостях поряд із Президентом України розвіяла ілюзії з приводу можливості втілення в життя припису апостола Павла: «Один Господь,одна віра,одне Хрещення».

Водночас під завісою липня стало зрозуміло,що Кремль,використовуючи максимум форм тиску на Україну,не відмовився і від ліквідації її державності та національної ідентичності за допомогою зброї. Події на Донбасі у цьому ракурсі дали більш,ніж вдосталь підстав. І рішення Конституційного суду України,після якого нардепи можуть у парламенті закріпити особливий статус вище згадуваного,у значній мірі знищеного російськими окупантами та їхніми найманцями регіону,засвідчило цілком промовисті тенденції подальшого розвитку ситуації.

При цьому Кремль наразі,попри економічні санкції,й на міжнародній арені дозволяє собі чинити зухвало,цинічно,виклично. Цілком вірогідно,що й обмовка повпреда РФ в ООН Чуркіна про безкарність злочинців,які рік тому з російського «Бука» збили над Донбасом «Боїнг»,що курсував рейсом MH17,зовсім не випадкова. Попри те,що Рада безпеки 11 голосами висловилася за створення Міжнародного трибуналу щодо розслідування цього злочину,Росія спокійнісінько наклала вето на цю ухвалу. Маючи підтримку Пекіна,за умов цілковитої неефективності міжнародної системи безпеки,Москва отримує черговий карт-бланш не тільки на війну всіма засобами за «принуждение к миру» всіх без винятку країн пострадянського простору,а й на набагато масштабніший танець горили з ядерним факелом.

Поки що ж Україна відчайдушно протистоїть російським окупантам,апетити яких тільки зростають. І вже найближчі місяці можуть остаточно розставити акценти,чи підтвердиться сподівання митрополита Юрія,представника Вселенського Патріарха Варфоломія I,висловлені Президенту України Петрові Порошенку: війна на Донбасі слугуватиме об’єднанню та «перетворенню народу України на дійсно націю,яка прагне до спільного». З цією надією,якої не можемо зректися,спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що вже став надбанням історії. .

«В умовах Вітчизняної війни»

Президент України Петро Порошенко,виступаючи на зустрічі з Всеукраїнською радою церков,наголосив,що «в понад тисячолітній історії української державності ніхто не ухвалював і не ухвалить більш доленосного і відповідальнішого рішення,ніж те,на яке Володимир наважився понад тисячу років тому. То був не лише релігійний,не тільки політичний чи культурний вибір,а вибір цивілізаційний,європейський. Майже вся Європа була вже тоді християнською. А християнство поруч із римо-античною спадщиною являло собою наріжний камінь приналежності до європейської цивілізації» (тут і далі посилаємося на офіційне інтернет-представництво Глави держави). Він також нагадав про традицію православної ойкумени,коли «майже в кожній незалежній православній державі є незалежна автокефальна церква. Погляньмо на карту в алфавітному порядку: Болгарія та Грузія,Греція та Кіпр,Румунія та Сербія. Чому Україна інакша? З чого б це ми мали бути винятком з правила?». Але відтак запевнив,що «держава не вдаватиметься до жодних насильницьких кроків,до жодного тиску. Ми маємо берегти і зберегти міжконфесійний мир як зіницю ока». На переконання Глави держави,«відсутність організаційної єдності не повинна залишатися перешкодою для діалогу,порозуміння та євхаристійного об`єднання. Особливо в умовах Вітчизняної війни,яку український народ веде,боронячись від російської агресії,- подібно тому як в часи Володимира давав відсіч орді,що сунула зі сходу».

«Приклад святого Володимира навчає нас»

28 липня Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у своєму Посланні нагадав,що «тисячу років тому відійшов від земного життя у Небесне Царство Великий князь Київський і всієї Руси Володимир,наш рівноапостольний просвітитель і Хреститель. А невдовзі від рук найманих вбивць,посланих жадібним до влади Святополком Окаянним,завершилося мученицькою смертю життя синів Володимирових,святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба. Також сьогодні ми молитовно відзначаємо 1027-му річницю Хрещення Руси-України. Роздумуючи з приводу того,для чого чи згадуємо всі ці події,Архіпастир підкреслює: «Найперше для того,щоби нагадати самим собі та всім правдиву нашу історію,а нагадавши – зробити з неї корисні висновки та навчитися,як досягати доброго і уникати злого. Бо на жаль досі є ті,хто бажають привласнити нашу історію,через приниження наше – звеличитися,обкрадаючи нас – збагатитися. Україну – вважають своєю окраїнною вотчиною,Церкву нашу – своєю прислужницею,а Київ,матір міст Руських,– власною провінцією. Цю неправду нам належить викривати – не лише для власного добра,але і для користі тих,хто сам себе та інших обманює,привласнюючи йому не належне. Бо лікування хоч і буває болючим – але позбавляє від хвороби,а заспокоєння хворого без допомоги йому – приводить до біди». Патріарх нагадує співвітчизникам,що нинішнє святкування відбувається у важкий час війни,страждань,неспокою і боротьби. «Зараз наша держава і народ борються з викликами зовнішнім та внутрішнім. Зовнішній – це агресія сусідньої країни,а внутрішній – недовіра і суперечки в народі,зубожіння та корупція,втома від боротьби»,- констатує він. А відтак нагадує,що від нас залежить,чи зможемо подолати ці виклики.

На переконання Патріарха,«приклад святого Володимира навчає нас,що кожна людина може перемінитися,якщо бажає не лише пізнати Божественну істину,але і жити згідно з нею». Він зазначає,що в Українській державі всі діяння слід «наповнювати правдою і любов’ю. Бо лише на такій основі зможемо,як і святий Володимир,збудувати спільний дім,який буде стояти на міцній,непохитній основі,а не на піску». Патріарх Київський і всієї Руси-України в день сьогоднішнього свята і ювілею закликає всіх нас «найперше до щирої сердечної молитви до Господа про мир в Україні,про визволення нас від нашестя чужинців,про захист Божий для мужніх українських воїнів,які ціною своєї крові захищають всіх нас,ближніх своїх. Піднесімо молитви за примирення ворогуючих,навернення заблукалих,покаяння грішних».

«Ця криза принесена ззовні»

Директор Центру суспільних відносин Євген Магда нагадав (посилаємося на портал «Главное»),що «Секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов обмінявся з прем`єр-міністром РФ Дмитром Медведєвим погрозами повторення югославського сценарію. З формальної точки зору,розпастися і зникнути як держава більше шансів у Росії. Ця країна,як і Югославія,має федеративний устрій. Але Конституція РФ не передбачає виходу республік зі складу федерації». А відтак підкреслив,що «Україна зараз переживає кризу. Але ця криза привнесена ззовні. Тобто,конфлікт на сході країни – не істинно українська проблема. Проблемним цей регіон зробив наш сусід. Так що говорити про югославський сценарії ні щодо України,ні щодо Росії некоректно. Принаймні,мені б не хотілося,щоб це було справедливо по відношенню до України»,- говорить експерт.

На уточнююче питання,чому саме югославський сценарій став «страшилкою» для Києва і Москви,Магда відповів: «Не можу сказати,що це найстрашніший варіант розвитку подій. Цей прецедент просто найбільш яскравий для європейських політиків. Не виключено,що при певному розвитку військових,політичних подій,а також недостатній рівень реформування країни,Україна можуть підштовхувати саме до такого сценарію. І ситуація може бути набагато складніше для Києва,ніж просто надання Донбасу особливого статусу».

На думку Магди,«досвід Української революції 1917 – 1921 років – швидше негативний,ніж позитивний,оскільки у її вождів вистачило сил тільки викорчувати гетьманат Скоропадського,але на більше вони виявилися нездатними. Протиріччя між соратниками і активність зовнішніх ворогів надали руйнівний вплив на українську державність» («Новое врямя»). Тому він нагадує про банальну істину,що «Росія прагне перемогти Україну не лише силою зброї,а й породжуючи в нашому суспільстві зневіру у власні сили і недовіру до влади. Влада,немов навмисне,не намагається вибудовувати ефективні канали комунікації з населенням». А відтак,у контексті наших реалій,закликає: «Не поспішайте кричати про «зраду»,краще зосередьтеся на інформаційній гігієні».

«Сценарій ядерної конфронтації»

На думку Миколи Маломужа,генерала армії України і колишнього голови Служби зовнішньої розвідки (2005-2010 роки),зараз «більшість країн Європи дійсно втомилися від України. В основному це країни Європейського союзу» (тут і далі посилаємося на «Апостроф»). А відтак він висловився з приводу того,перед якими викликами постануть Україна та світ у контексті розвитку ситуації на Донбасі найближчим часом. Генерал переконаний,що «найбільшу загрозу несе глобальна ядерна конфронтація. Росія вже створила п`ять найпотужніших ракетно-космічних підрозділів,ракетно-космічні війська,вона має близько 1650 нових боєголовок,які вже покривають всю територію Європи і США. Росія реагує на розміщення нових ПРО в Прибалтиці,Польщі,в Румунії і на Чорному морі. Так що ми сьогодні отримуємо сценарій ядерної конфронтації,яка цілком може закінчитися системної війною».

Маломуж вважає,що «основні гравці тут – Росія і США. Зрозуміло,Росія зосереджує свій геополітичний інтерес на теренах України,Кремль вважає,що це – його території. Володимир Путін скористався дестабілізацією ситуації в країні».

Для початку глобального конфлікту,попереджає екс-шеф зовнішньої розвідки України,«вистачить одного збитого російського ракетоносця».

За словами Миколи Маломужа,санкції проти Росії,ініційовані Заходом,виходу з ситуації не дають. Він вважає,що світові лідери,з якими Володимир Путін змушений рахуватися,повинні показати президенту РФ дорожню карту для вирішення ситуації,що склалася.

«Війна з Україною перетвориться на глобальну»

У Росії готуються до наступу на сході України,але поки сумніваються,чи зможуть вони впоратися з наслідками цієї атаки. Про це в коментарі порталу «Главное» сказав політолог Олександр Палій. Але передовсім він нагадав: «Згадайте бої під Мар`їнкою,коли атака росіян просто захлинулася. Убито було стільки людей,що в Кремлі почалася паніка. Матвієнко збирала Раду Федерації,де,швидше за все,обговорювалося питання оголошення війни та введення військ в Україну. У Москви була абсолютно істерична реакція на той розгром і перемогу ЗСУ». При цьому підкреслив,що ««Звичайно,Росія готується до атак,про що говорять Порошенко і Генштаб,але поки що це невирішене питання. Під час Мінська-2 Путін знав усі подробиці та військові нюанси ситуації в Дебальцеве. Левова частка переговорів була присвячена саме Дебальцевому. Це показує,на якому рівні і в чиєму кабінеті вирішується доля конфлікту на Донбасі. Росія живе цією війною,але до них починає доходити,що війна з Україною – це війна з самими собою».

Палій наголошує,що «Порошенко не просто так заявляв про підготовку вторгнення. Він володіє розвідданими не тільки нашими,а й наших європейських партнерів. У них є інформація,в якому напрямку і в якій кількості концентруються сили РФ на Донбасі. Це не чергові «страшилки»,а реальні дані. Наступ не відбувається через побоювання Путіна. Він боїться,що після нападу Україна отримає зброю від Заходу і нові санкції. А в нинішніх політичних умовах це загрожує блискавичним колапсом російської економіки. Як напасти на Україну – це вони знають,а як потім розгребти наслідки цієї атаки – поки ні. Саме тому Москва готується до світової війни і виготовляє ракети. Путін поки тільки вирішує,чи відбудеться на атаку на Донбас,у нього все ще є сумніви. Він зрозумів,що на наступному етапі війна з Україною перетвориться на глобальну,і намагається зрозуміти,чи готовий він до цього».

«Експеримент може закінчитися трагічно»

Роздумуючи в «Українському тижні» з приводу процесу децентралізації,філософ та історик Ігор Лосєв нагадує: «За часів Кучми всі місцеві феодали були зобов’язані публічно шанувати «пана»,ділитися,забезпечувати на виборах певний відсоток голосів,а поза тим існувати в режимі «вільного плавання». Саме така політика Києва сприяла зростанню і зміцненню потужного донецького клану,аж ніяк не заважаючи сепаратистським тенденціям на Сході,Півдні й Заході». Відтак він зауважує,що «нинішню мантру «децентралізації» подають як небачене розширення прав місцевого самоврядування. Підсвідомо вважається,що воно та збільшення його повноважень – явища однозначно позитивні. Це наше національне лихо– небажання бачити амбівалентність світу,розуміти банальну філософську істину: кожне явище має дві сторони й не може бути суцільним позитивом». Він вважає,що ідеологи процесу децентралізації,пропонуючи зміни,мають у своїй уяві якусь абстрактну ідеальну державу,а не реальну Україну з її проблемами,адміністративними вадами,політичними особливостями. Лосєв наголошує: «Так,є інтереси жителів села,селища,району,міста,області,але є ще й інтереси України як нації та держави,без реалізації яких ті ж таки потреби жителів територій не можуть бути гарантовані». Він нагадує,що вже зараз «деякі місцеві ради в Україні дозволяють собі диктувати державі зовнішню політику,нав’язувати певну ідеологію як обов’язкову,публічно висловлюватися з питань,що виходять далеко за межі їхніх повноважень». А відтак попереджає: «Експеримент може закінчитися трагічно (тим більше що він очевидно лобіюється ззовні),оскільки під час війни всі держави,які хочуть встояти й не капітулювати,неминуче гранично централізуються. Навряд чи Україні вдасться пройти між крапельками».

«Інших варіантів немає»

Російський опозиціонер Костянтин Боровой зазначає,що «Україна – це концептуальний інструмент збереження та зміцнення влади,нинішньої групи Путіна і його оточення» (тут і далі посилаємося на «Українську правду»). Він наголошує,що «з боку Росії чекати нічого,крім лобової військової агресії…Теза «бідні росіяни,яким заморочили голову,і треба робити все,щоб їх переконати»,вже не працює. Немає ніяких бідних заморочених росіян. Є ворог. Як у нацистській Німеччині 100% підтримка. Спроба переконати,перевиховати,робити ставку на якісь опозиційні тенденції безглузда. Це – стан ворогів. Нічого позитивного очікувати від цього стану ворогів можна». Боровой також радить не покладати жодних сподівань на російську опозицію. В РФ,вважає він,«після об`єднання з імперцями,демократична опозиція перестала існувати». Тож сподівання на спроможність російського суспільства раптом усвідомити катастрофічність свого становища дорівнює нулю. При цьому нагадує,що початок імперського проекту 1994 -1995 рік – протистояння Єльцина і Татарстану.

Роздумуючи про вірогідний подальший розвиток ситуації,Боровой висловлює переконання: « Останню крапку у війні може поставити тільки Україна. Вам доведеться воювати і воювати з величезними жертвами. До цього треба готуватися. Інших варіантів немає». Але він також не виключає можливості «злиття» України Заходом. «Це один зі сценаріїв,- зазначає експерт. – Російські війська починають пробиватися на Київ,Україна чинить опір. Величезне число жертв. Спроба прориву Росії через Крим на Придністров`я. Україна оголошується безпольотною зоною,як у Югославії,Лівії. І починається конфлікт. Нестійка рівновага,військова рівновагу може тривати скільки завгодно. Воно знекровлює Україну. З іншого боку,це знекровлення може тривати досить довго… Далі Україна перетворюється на копію Молдови. Таке існування між повільним вмиранням і повільним відродженням».

Безумовно,навіть найобізнаніший,найоб’єктивніший експерт може (випадково чи цілком запрограмовано) помилятися. Однак навряд чи хтось сумнівається,що за українських трагідраматичних реалій головні виклики все-таки попереду. При цьому,судячи з перебігу дочасної виборчої кампанії в окрузі № 205,українська політико-бізнесова еліта навряд чи зуміла елементарно усвідомити фатум вибору не тільки з реанімацією вже майже забутої методології,але й з «кидком» всієї країни у тотальне пекло протистояння,війни всіх проти всіх.

Чи варто нагадувати,як зазвичай завершувалися подібні конфронтації? Паралелі,до яких апелюють аналітики,згадуючи про порятунок Туреччини Ататюрком чи Польщі Пілсудським,у параметрах сучасності явно не рятівні для України. Тим паче,коли,як зауважив у «своєму» виданні «День» генерал армії Євген Марчук,«на Донбасі відбувається певний процес формування «анклаву». Цей конфлікт не можна назвати замороженим,швидше законсервованим,адже він,на превеликий жаль,буде гарячим».

Однак не факт,що саме зовнішня агресія найістотніше коригуватиме життя в Українській державі. Адже ціла низка внутрішніх факторів починає наближати всіх нас до вкрай небезпечної межі,коли втрати можуть виявитися непоправними. Про це в міру своїх можливостей намагалися висловитися і ЗМІ: «Революція,контрреволюція,еволюція» («ЛБ»),«Україна потребує 1,2 тисячі ракетних комплексів Javelin для стримування російської агресії – Порошенко» (УНІАН),«Кількість жертв конфлікту на Донбасі перевищила 6,8 тис. осіб,- ООН» («ЛБ»),«МЗС вимагає від Росії зупинити бойовиків і не нищити інфраструктуру» («УП»),«Білоруський доброволець в Україні: у нас уже 400 років один ворог» («Белорусский партизан»),«Всі дії військової розвідки треба спрямувати проти агресії РФ,- П.Порошенко» (УНН),«Російська еліта не дозволить Путіну розв`язати Третю світову війну — Стецьків» («Газета по-українськи»),«Рік війни нічому не навчив» («Хроніка. інфо»),«У Москві створюють «альтернативний уряд України» («Хвиля»),«Шабаш самозванців,або А люстри хто?» («Главное»),«Газова шибениця для українського народу» («УП»),«Росія – головна загроза для світу,- головнокомандувач військами НАТО» («24»)…

Після того,як минулого тижня екс-очільник Кабміну Азаров заявив про створення в РФ українського уряду у вигнанні,знову нагадала про себе історія. У тому числі – й не зовсім недоречним запитанням: чи не спробують господарі Ніколая Яновича почати новий,у старих традиціях,за участі переодягнутих російських військовиків,процес «визволення України від українців»? Подібний сценарій вже втілювали в життя більшовики.

Але зараз ситуація цілком інакша. Хоча апетити Москви ще більш гіпертрофовані. При цьому вже нема потреби маскувати імперські наміри. Путін,посміхаючись,зізнався,що українців як народу зі своєю історією та перспективою він вже не бачить,оскільки «мы в общем то один народ». І наміри чинного довічного президента РФ майже цілком підтримує населення нашого північно-східного сусіда. Більше того,за результатами опитування «Левада-Центру»,70% росіян вважають,що Росія повинна продовжувати свою політику,попри санкції Заходу. Також 74% росіян вважають імовірним,що в разі війни із Заходом президент РФ Володимир Путін дасть наказ першим застосувати ядерну зброю. За війну,яку РФ розв’язала в Донбасі,(72%) росіян звинувачують українців і владу України. Як наголошує російський опозиціонер,депутат Держдуми РФ Ілля Пономарьов,«є навіть план військової конфронтації з НАТО в Прибалтиці. Є план сухопутного коридору в Крим,сценарій з використанням Придністров`я і Одеси,є свій план і для Харкова. Але сказати,який з цих планів буде залучений,складно» («Главное»).

Тож з приводу намірів нашого північно-східного сусіда вже немає жодних сумнівів. І це при тому,що ймовірні найнесподіваніші зигзаги «русскомировского принуждения мира в миру»,оскільки,як зазначають в самій РФ,цитуючи поета,«умом Россию не понять». А для України,як справедливо попереджає лідер парламентської фракції «БПП» Юрій Луценко абсолютно не підходить «третій шлях: упасти на коліна перед Москвою. Усвідомлення цього прийде. До всіх. Головне,щоб не було пізно». При цьому вкрай важливо не створювати самим собі ж проблем (це стосується і влади,й політичних структур,і всіх співгромадян),не забуваючи про рятівний принцип,означений у молитовному побажанні: «Боже,нам єдність подай».

Як підкреслив Президент України,виступаючи у Львові на церемонії відкриття пам’ятника митрополиту Андрію Шептицькому,«хід історії не змінити. Імперії рано чи пізно розвалюються,а сила людського духу,сила правди та сила віри житимуть вічно». А відтак,нагадавши про «про глибокі і міцні корені української європейської цивілізації»,висловив переконання: «Україна є і завжди буде». Будьмо»!