Те,що Україна – у полоні епідемії грипу та майже щодня звучать передштормові попередження,- далеко не найтривожніші симптоми реалій. Як і,зрештою,неухильна «пролетаризація» суспільства,коли впевнено «розчиняється» у середовищі тих,хто за матеріальними статками – за межею бідності,не тільки дрібний бізнес. За умов,коли набирає обертів війна Росії проти України та українства,найнебезпечнішою виявляється,схоже,невиліковна хвороба вітчизняної еліти (якщо її так можна назвати) – фатальна,вбивча політична сліпота.
Якщо донедавна вважалося,що «човен» розхитують так звані неконструктивні сили,партії-бізнеспроекти,то сьогодні співжиття «тих,хто угорі» все частіше асоціюють із «дружбою» павуків у банці. Але хіба може навчити чогось історія тих,хто не здатен не що зважити на її уроки,але й вивчити її ази? Коли,повторюючи,як мантру,настанови про потребу творення добра,на можуть дати ради із «баблом»,яке «розчавлює»,стає визначальним фактором діянь і помислів,яке треба встигнути перевести за «бугор». За показовими словами про турботу за долю держави,народу – брехливий цинізм,який засвідчує цілком прозору перспективу циніків. Тільки вони чомусь не хочуть її бачити,хоч і для всіх не вистачить кіпрів,нью-йорків,зрештою – ростовів-на-дону… Невиліковна політична сліпота. І нема на те ради.
Вкотре згадується навіть не стільки констатація Святослава Вакарчука щодо «хитрих та цинічних людей,які завжди знаходять логічне пояснення,чому в Україні все не так – винна війна,ціни на нафту,політичні опоненти,минула влада»,скільки «діагноз» із його уст: «Але правда в тому,що країна від влади вже нічого не чекає. Люди не вірять владі». У цьому контексті мимоволі «напрошується» й зізнання «відбіленого» європейськими правосуддям ( завдяки унікальній діяльності української не корумпованої і незаленої прокуратури) екс-Прем’єра. Ні-ні,не Лазаренка,а Миколи Яновича. Так-от,Азаров заявляв,начебто економічна модель Української держави розрахована на 28 мільйонів жителів. Схоже,цю його,прости,Господи,«істину»,намагаються втілити в життя теперішні «олімпійці».
Так,зовнішній ворог (споконвічний,стратегічний) страшний. Адже «Русский мир» – цілковите заперечення України. Він не зупиниться,якщо його не зупинити. Але ще підступніший і страшній ворог внутрішній,який нарядився в тоги рятівників. Хоча насправді день за днем наближає Україну до чергової Руїни. На жаль,така перспектива стає все ймовірнішою. Про це нагадують події та тенденції останнього тижня січня-2016.
«Ми насправді прокинемося в іншій Україні»
Зараз йде боротьба між старою Україною і новими можливостями. Так вважає Володимир Гройсман. Він також висловився з приводу внесення змін до Конституції.
Навколо питання змін до Конституції у частині децентралізації,як заявив Голова Верховної Ради України Володимир Гройсман в ефірі телеканалу «Інтер»,«зараз йде боротьба між старою Україною і новими можливостями» (тут і далі посилаємося на прес-секретаря Голови ВРУ). Разом з тим,очільник парламенту припустив,що питання змін до Конституції потребуватиме додаткового часу задля проведення дискусій з політичними силами. «Зараз очевидно,що треба додатковий час,невеликий,напевно,для того,щоб провести дискусії з політичними силами,які мали би прийняти рішення про те,що вони ідуть своїми голосами,не розмовами,йдуть на децентралізацію»,- зазначив він.
Гройсман нагадав,що частина народних депутатів звернулася до Конституційного Суду України з поданням щодо строку,коли Верховна Рада може розглянути зміни до Конституції. Але з цього приводу,заявив він,«ще тривають дискусії». В. Гройсман також наголосив,що зміни до Конституції закріплять надбання розпочатої фінансової децентралізації та закладуть основу для «однозначної передачі повноважень на місця». «Ми насправді прокинемося в іншій Україні,в європейській країні,де дуже чітко розмежовано,хто за що відповідає»,- підкреслив Голова парламенту. Він вважає,що «ця Конституція потрібна Україні і українцям,а не Російській Федерації,президенту Російської Федерації чи Мінським угодам».
«…отримати ще більшу дестабілізацію всередині країни»
Під час нинішніх дебатів із приводу реалізації других Мінських домовленостей,потрібно,пише у Фейсбуці нардеп,координатор «Інформаційного спротиву» Дмитро Тимчук,усвідомити: «У лютому 2015 року,з підписанням «Мінськ-2»,ми отримали мертвонароджене дитя. Про те,що воно не подає ознак життя,стало ясним вже через кілька днів після підписання – коли замість припинення вогню,в результаті масштабного наступу російсько-терористичних військ,Україна позбулася контролю над районом Дебальцеве. З тих пір (і це показав весь 2015 рік) згадувати «Мінськ-2» можна було хіба що в епітафіях».
Правда,відтак уточнює,що « якась подоба реальних переговорів мала місце в жовтні минулого року,під час зустрічі нормандської четвірки в Парижі. І то – з умовним ефектом,оскільки повного припинення вогню і відведення озброєнь (перші два пункти «Мінськ-2») з боку бойовиків так і не відбулося аж до сьогоднішнього дня. Зате вже щосили йдуть переговори щодо «модальності місцевих виборів на Донбасі». І так,з України намагаються витрусити зміни до Конституції і закон про амністію терористів».
Резюмуючи,Тимчук висловлює версію,що за термінами та послідовністю дій зараз маємо справу не з «Мінськ-2»,не з тими угодами,які були підписані в лютому 2015 року. На його переконання,«якщо зараз мова йде тільки про план для України,без відповідальності РФ і «Л-ДНР»,то так треба і сказати: панове,в силу вступив «Париж-1» (або «Калінінград-1»)… Київ буде брати на себе зобов`язання на догоду Путіну і бойовикам,а у відповідь ми будемо отримувати клятвені запевнення Захарченка про те,що ніяких виборів на Донбасі за українськими законами не буде. Ну,і обстріли позицій сил АТО за розкладом». Нагадуючи,що коли наші хлопці гинуть – це не мир,Тимченко наголошує: «І найгірший результат одностороннього виконання Україною примарного «Мінськ-2» може полягати в тому,що замість зміцнення позицій на Сході,Київ ризикує отримати ще більшу дестабілізацію всередині країни. Схоже,в цьому і полягає план Путіна – напаскудити Києву,який варіант дій він би не обрав».
«Грають вони. Ми – підігруємо»
Психолог і громадський діяч Лариса Волошина у своїй статті «Україна у загальносвітовому контексті: Путін,Асад і всесвітня «зрада» (див. «Експресо») констатує: «Заява президента України про те,що парламент просто зобов`язаний прийняти зміни до Конституції,виконавши таким чином українську частину Мінських угод,викликала тотальне загострення «зради». А відтак пропонує зрозуміти,яке місце у світовій безпеці посідає українське питання. Експерт підкреслила: «Генсек НАТО Йєнс Столтенбер на Всесвітньому економічному форумі в швейцарському Давосі сказав,що світ повинен бути готовий відповідати навіть на немислимі загрози,зокрема і ядерну війну. Подібне не звучало так чітко з часів Карибської кризи. Тому на немислиму загрозу з боку Володимира Путіна і його «вихованців» світу доведеться відповідати в будь-якому разі. Нового лідера ядерної країни,яка дістала всіх своїми порадами з розряду «забрати й поділити»,людству не пережити».
На переконання Волошиної,«думка,в якій намагаються переконати українців всілякі «охоронці національних інтересів»,що на Заході готові поміняти Донбас чи Крим на Сирію – це маячня,яка стверджує,що світ може серйозно обговорювати обмін маленького «Лугандона» на гігантський». Аналітик вважає,що зараз «Росію спіймано в «українську пастку» не тільки нашими зусиллями,а й непохитністю і готовністю до збитків за санкціями наших західних партнерів. Грають вони. Ми – підігруємо». Наше завдання,наголошує Волошина,« не дати Путіну вирватися із санкційної пастки… Звісно,це не означає,що ми повинні поступитися своїми національними інтересами. Зовсім ні. Як і будь-який інший учасник процесу,ми лобіюємо свої права в межах розумного. У нашому випадку це – демілітаризація Донбасу і кордон перед виборами і набуттям чинності «особливого статусу»,а не після,як хочеться Путіну».
«…просто можуть втратити владу»
Спроби української влади реалізувати Мінські угоди можуть призвести до політичної кризи в Україні через непопулярність серед населення країни заходів,передбачених «Мінськом-2». Так вважає політолог Станіслав Бєлковський. В ефірі телеканалу «Дождь» він зазначив (посилаємося на версію видання«ГОРДОН»),що Президент України Петро Порошенко може втратити владу,якщо буде «занадто наполегливо домагатися» реалізації Мінських угод. Політолог також виділив дві основні проблеми,які заважають реалізації Мінських домовленостей. «По-перше,досі не вирішено питання … спочатку Росія повинна передати Україні контроль над кордоном в районі бунтівних самопроголошених « ДНР» і « ЛНР»,або спочатку Україна повинна завершити конституційну реформу,яка давала б цим територіям особливий статус,в тому числі і в сенсі проведення там місцевих виборів»,- підкреслив Бєлковський.
Другою проблемою,за словами політолога,є амністія учасників бойових дій на сході України,в тому числі – з боку «ДНР» і «ЛНР». Бєлковський висловив сумнів у можливості реалізації цих пунктів Мінських угод: «В Україні ці заходи є вкрай непопулярними. Сьогодні в парламенті України немає конституційної більшості,яка дозволило б продавити поправки до Основного закону країни. Непопулярна амністія». На думку експерта,спроби української влади реалізувати Мінські угоди можуть призвести до політичної кризи в Україні. «Враховуючи,що Україна – не Росія … Президент Петро Порошенко і нинішня правляча коаліція просто можуть втратити владу … якщо вони будуть занадто наполегливо домагатися буквальної реалізації Мінських угод»,- заявив Бєлковський.
«Здача національного суверенітету,самоповаги й гідності»
Аналітики Олександр Павенцький,Тарас Стецьків,Ігор Марків переконані,що Кремль,скільки існуватиме у нинішньому форматі РФ,ні за яких умов не змінить свої стратегії щодо України. Вони підкреслюють: «Щодо Росії та її злості,то реалізм історії та новітній досвід свідчать,що ні виконання,ні ігнорування мінських домовленостей не здатні змінити фундаментальної позиції її політичної машини,керованої сьогодні Путіним. А вона в тому,що «добра Україна» – це Україна,якої нема» (посилаємося на «Українську правду»). Вони пояснюють,що «йдеться далеко не лише про злість і агресію,а ще й про ресентимент до України. Політична належність Донбасу й Криму – усе тимчасово,доти,поки Україна перестане протистояти Росії й не стане Мало-,Ново- або просто-Росією». Олександр Павенцький,Тарас Стецьків,Ігор Марків резюмують,що «Мінські домовленості,у разі їх гіпотетичного виконання,можуть стати перехідним етапом до наступних – наприклад,Астанинських чи Ташкентських,а потім і Московських». При цьому,зауважують вони,широкомасштабний наступ « у силу теперішньої міжнародної ситуації,цін на нафту,військових можливостей теперішньої Росії». До того ж,що найголовніше,– у теперішній Україні відсутня соціальна база підтримки «приходу Путіна». У той же час,експерти наголошують,що «виконання Мінських домовленостей і легітимізація наших убивць через зміни до Конституції,– а саме так сьогодні розуміє 80% населення неокупованої України проблему парламентського голосування – це здача національного суверенітету,самоповаги й гідності». Якщо це відбудеться,то неминуча реакція суспільства на таку здачу національних і державних інтересів. Правда,аналітики не беруться відповідати на питання,«що буде».
«Створивши значуще політекономічне об’єднання Польщі та України»
Академік НАН Богдан Данилишин переконаний (див. сайт nv.ua),що «політекономічне об`єднання Польщі та України допоможе нам здійснити довгоочікуваний промисловий ривок». Зазначивши,що 25 років українці долали негативні наслідки соціалістичного господарювання,він вважає,що тепер настав час перейти до здійснення в нашій країні промислової політики. А відтак уточнює,що «краще ми це буде робити в економічному союзі з Польщею». При цьому Данилишин прогнозує,що,швидше за все,ЄС чекає досить складне майбутнє,всередині Європи напевно будуть складатися локальні територіальні об`єднання країн,які знаходяться на близьких рівнях економічного і цивілізаційного розвитку,і яким,завдяки цьому,простіше буде укласти між собою зовнішньополітичні угоди. На сході Європи такими країнами є країни Вишеградської четвірки. У цьому контексті роздумуючи про перспективи відносин Польщі і України,він побіжно й фактично однобоко торкається і складне минуле (зокрема – «волинської трагедії» 1943-44 років,входження колишніх областей польської Галичини до складу УРСР). А відтак резюмує: Ввсі ці страшні події сталися не з волі наших народів,а в силу агресивної зовнішньої політики інших держав – гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР. Просто польський і український народи стали заручниками війни,спровокованої цими найбільшими диктаторами XX століття. І,мабуть,український і польський народи зазнали найбільших втрат під час Другої світової війни. Так що,якщо ми зможемо рішуче і остаточно покласти край окремим історичним претензіям,подолати в собі «територіальну ментальність» і перейти до побудови відносин у стилі ХХІ століття,то це,безумовно,буде вигідно обом сторонам».
Як зауважує Данилишин,«у разі укладення політико-економічної унії України і Польщі,ми могли б стати справжнім лідером Європи – з населенням понад 80 мільйонів чоловік,практично зрівнявшись за чисельністю населення з Німеччиною,а за розміром номінального ВВП зі Швейцарією». Він також констатує,що найбільше сланцеве родовище Європи (Олеське),яке простягнулося на територіях обох країн,може слугувати тим енергетичним ресурсом,який став би базою нової промислової революції україно-польського альянсу. Експерт пояснює,що «з геополітичної точки зору альянс також буде займати вигідне становище,маючи вихід відразу до трьох морів Балтійського,Чорного та Азовського,що в сучасну епоху посилення транскордонної торгівлі,особливо враховуючи заяви Китаю щодо економічного Шовкового шляху,має найважливіше значення».
Наостанок Данилишин висловлює побажання: «Ми нині,як добрі сусіди,могли б об`єднати зусилля,створивши значуще політекономічне об`єднання Польщі та України,і зробити,таким чином,довгоочікуваний промисловий прорив. Для цього потрібно просто простягнути один одному руки і почати рухатися цим складним,але дуже перспективним у зовнішній ополітиці та економіці шляхом».
«Якщо Україна здасться…»
Колишній радник Путіна Андрій Ілларіонов вважає (див. «Апостроф»),що наразі кремлівська операція «Новоросія» провалилася,оскільки «замість восьми областей агресор отримав тільки клаптики Донецького і Луганського регіонів,при тому,що на початковому етапі операції планувалося захопити не менше 11 областей: крім 8 областей «Новоросії» (Одеської,Миколаївської,Херсонської,Запорізької,Донецької,Луганської,Харківської та Дніпропетровській. – «Апостроф»),туди мали увійти ще Чернігівська,Сумська та Київська області,включаючи місто Київ». Тобто,уточнює він,новий кордон мав пролягати «у якійсь мірі по лінії державного кордону за Андрусівським договором 1667. Крім того,на півдні до цього плюс все Чорноморське узбережжя,аж до кордону з Молдовою в частині Придністров`я». Таким чином,нагадує експерт,Кремль отримав би прямий сухопутний коридор з Придністров`ям – проросійським анклавом у Молдові.
Як зауважує Андрій Ілларіонов,«програма-максимум полягала в тому,щоб захопити як мінімум половину території України. А решту (пам`ятаєте ідеї,озвучені Жириновським?)пропонувалося поділити з сусідами: Угорщині – Закарпаття,Румунії – Буковину,Польщі – Галичину й Волинь. Ось цей «великий план» не вдався».
Тому зараз,за версією колишнього радника Путіна,«Кремль приступив до реалізації більш скромної ідеї. Вона полягала в тому,щоб за допомогою двох недогризків на сході України не випустити Київ з капкана,в який він потрапив,не допустити проведення Україною самостійної зовнішньої політики,у тому числі – в плані інтеграції в західний геополітичний та геоекономічний простір. Самі ці огризки,військові дії на Донбасі,а також дипломатична активність,одним з елементів якої є Мінськ-2,- це лише деякі інструменти,за допомогою яких Кремль реалізує другий варіант встановлення контролю над Україною». У цьому ракурсі,вважає Ілларіонов,«приліт Бориса Гризлова до Києва дозволяє дати чіткі оцінки. Незважаючи на те,що Гризлов знаходиться під європейськими та американськими санкціями,він зміг,порушивши їх,прилетіти в Україну. Більше того,приліт російського урядового літака і його посадка в Києві порушили також українські санкції,що забороняють повітряне сполучення між двома країнами. Переговори Гризлова з українськими діячами,включаючи президента Порошенко,на території України є кричущим порушенням режиму санкції. Таким чином,Порошенко продемонстрував усьому світові,що Україна під його керівництвом знаходиться не в тій частині міжнародного правового простору,частинами якого є також Європа і США,а в тій частині міжнародного правового простору,головним елементом якого є РФ».
Відтак експерт робить висновок: «Незалежно від змісту цих переговорів і досягнутих (або недосягнутих) на них домовленостей,сам факт такого прильоту говорить про те,що Україна увійшла у правовий простір,який визначається Кремлем,а не Заходом». Тому й,зауважує екс-радник Путіна,так звані «ДНР» і «ЛНР» є частиною плану Москви по утриманню Києва в своїй орбіті,то Кремль зацікавлений у виконанні Мінських угод,а Путін «не пішов би на підписання Мінська-2,якби йому це не було вигідно».
Виходячи з цього,Ілларіонов висловлює сумнів в адекватності прогнозів,що «Путін не віддасть Україні контроль над державним кордоном ні за яких умов». Він зауважує: «Не виключаю,що глава Кремля виконає свою частину Мінська-2 в тому випадку,якщо українською владою будуть виконані всі зобов`язання,прописані в додатку до Мінських домовленостей. У цьому випадку внутрішня і зовнішня політика України можуть опинитися в великій мірі під контролем сепаратистів,які формально знаходяться у Донецьку та Луганську,а,насправді,керуються з Москви. Так що якщо Путін отримає легальні інструменти з управління курсом київського уряду,не виключаю того,що він може піти на передачу контролю над кордоном українським силам. Тому що в такому випадку він розширить сферу свого контролю з двох недогризків на Донбасі на всю Україну». Аналітик також зауважує,що цілком реальна перспектива встановлення миру на Донбасі. Правда,з уточненням,«якщо Україна здасться,то звичайно. Але це буде мир у кремлівському розумінні. Тому що після того,як буде встановлений політичний контроль над Україною,в ній будуть розгорнуті дії щодо розгрому і знищення сил,що займають проукраїнську позицію,що виступають проти російської агресії».
«Україні,аби зберегтися,…потрібно відкинути будь-які ілюзії»
Політтехнолог Тарас Березовець зазначає (див. «Газету по-українськи»),що протистояння в Україні – це далеко не єдиний театр протистояння з РФ. У той же час він переконаний,що «внутрішнього ресурсу стабільності РФ може вистачити на 4 – 5 років»,а Захід наразі не готовий до майбутнього колапсу цієї держави. «Найголовніше питання,що найбільше хвилює США – як зберегти контроль над найбільшим ядерним арсеналом у світі у випадку обвалення режиму Путіна»,- пояснює Березовець. Він констатує,що «Україна просто послугувала спусковим механізмом,що невідворотно запустив сценарій темного майбутнього Москви. Тим не менш,Захід у цілому не схильний переоцінювати значення того,що відбувається в Україні,оскільки це,безумовно,один із головних,але далеко не єдиний театр протистояння з РФ. Світ рухається вперед і рухається дуже швидко,переживаючи вже четверту технологічну революцію. У цьому контексті проблеми окремо взятої країни Україна є тільки частиною глобальних змін,що відбуваються у світі». Експерт попереджає: «Наслідки їх також будуть глобальними,зрештою призвівши не лише до перегляду кордонів,а до того,що багато країн просто не переживуть змін,що відбуваються. Україні,аби зберегтися,а у перспективі й відновити територіальну цілісність,необхідно відкинути будь-які ілюзії,на кшалт «Захід нам допоможе»,і почати допомагати собі самій. Захід,звичайно,продовжить допомагати,але всю домашню роботу,як водиться,залишить українцям».
З цього приводу він зауважує,що «ігри з розгойдуванням уряду,з чіткою перспективою парламентських виборів до кінця 2016 року,мало цікавлять зовнішніх гравців. Точніше,цікавлять як фактор втрати управління і загрози вже зробленим інвестиціям в українські реформи. Тому вже зараз найбільшим гравцям БПП і НФ важливо відмовитися від взаємного шантажу з переходом на звинувачення,висловлені лідером фракції БПП Юрієм Луценком в конституційному сценарії,що нібито має місце,зі згадкою одіозного Віктора Медведчука».
Березовець констатує: «Останнім часом ми спостерігаємо,як розгойдування парламентської коаліції зсередини і ззовні посилюється внутрішніми і зовнішніми обставинами. Внутрішні обставини викликані зростанням недовіри між президентською та прем`єрською командами. На них досить успішно грають як ситуаційні союзники («Сапомоміч» і «Батьківщина»),так і відверті опоненти-популісти». На переконання аналітика,«ймовірність сценарію дострокових виборів впевнено зростає,але головними бенефіціарами у разі їх проведення майже напевно виявляться партії популістського спрямування. Це неминуче зіграє проти влади і непростих,але життєво важливих реформ,що активно просувають США і ЄС».
Але маховик прийдешніх дочасних виборів,які,швидше за все,стануть однією з віх операції «Реванш»,уже запущено. При цьому,як зауважує в УНІАН експерт Надія Пришляк,«постійні «розбірки» в коаліції – на руку так званій опозиції в парламенті. Голосів часто не вистачає,і крім гарантій,що колишні «регіонали» не сядуть за ґрати через свої дії в минулому,є ще й можливість поторгуватися за привілеї для свого бізнесу». Доки тривають дебати щодо політичної доцільності внесення змін до Основного закону у відповідності з новим Регламентом,навряд чи підлягає сумніву,наголошує вона,що дострокові парламентські вибори вже восени «приведуть до Верховної Ради багато регіоналів-реваншистів під різними «новими» партійними прапорами. Але є ще «вулиця»,яка може відкоригувати будь-які сценарії». Хоча,схоже,знову ж таки дається взнаки фатальна українська політична сліпота.
Твердження,що падіння цін на нафту суттєво вплине на окупанта,навряд чи піддається сумніву. Та абсолютно помилково вважати,що зараз час «грає» на нашу користь. Зважаючи на досвід Кремля та його «п’яті колони» не лише в Україні,Москва спробує «переграти» Київ і шляхом «приватизації» (під виглядом спільної боротьби з ІДІЛ) лідерів Заходу. Не факт,що відмовляться від подібної методики і щодо нового президента Парламентської асамблеї Ради Європи 64-річного іспанця,голови політичної фракції Європейської народної партії (ЄНП) у ПАРЄ Педро Аграмунта. Начебто той,попри свої заяви на підтримку територіальної цілісності та суверенітету України,за версією «DW»,«буде жорстко критикувати українську владу за зволікання з реформами судової системи й виборчого законодавства в країні».
Тож ситуація,що далека від прогнозованості,може «подарувати» найнеймовірніші «сюрпризи». Про це в міру своїх можливостей намагалися попередити і ЗМІ: «Ця боротьба,ця кров марно не пропаде…» («УТ»),«Українці,які працюють у Польщі,щороку пересилають додому 5 мільярдів євро» (УНІАН),«Союз нерушимий «республік»… Навіщо Москві об`єднання Донецька і Луганська?» («УП»),«У 2015 році в Україні нова партія створювалася кожні чотири дні,- експерт» («24»),«У зоні абсурду…» («Київ. УП»),«Лавров знову заговорив про «русский мир» і «права росіян» в Україні» (УНІАН),«Кирило пригрозив Варфоломію розколом у разі визнання УПЦ КП» («ЛБ»),«Влада України не має політичної волі подолати корупцію – Transparency International» («Радіо Свобода»),«США: Стримування російської агресії – головний пріоритет в Європі» («УП»),«Друзі Кремля продовжують нам шкодити» («НВ»),«ЄС призупинить вільні подорожі по Шенгенській зоні на два роки – The Times» («ДТ»),«ЗМІ розповіли про ультиматум Україні на переговорах контактної групи в Мінську» (УНІАН),«Впродовж двох років авіація НАТО 400 разів піднімалася на перехоплення літаків ВПС Росії,- Столтенберг» («Цензор.НЕТ»),«Крен Ради у виборчу безодню» (УНІАН)…
Однак навіть на межі,коли «ренесанс» Руїни вже починає все відчутніше матеріалізуватися,український політикум ще сподівається на дивіденди. У тому числі – від майбутньої виборчої кампанії до ВРУ. Народний депутат від БПП Олег Петренко «Главкому» навіть уже оприлюднив імена тих,хто стоятиме як за «мегапроектом» ,так і новими політичними проектами. Інше питання,в якій мірі до цього часу збереже свою державну сутність Україна.
Як зазначив політолог та публіцист Андрій Піонтковський («Новое время»),«Захід продовжує вести переговори з Кремлем щодо України: вони хотіли б мати нормальні відносини з Росією. Захід завжди буде готовий йти на компроміси з Росією,і це потрібно брати до уваги. Безкорисливих друзів на Заході немає».
Зрештою,так уже в історії не раз бувало. Вчитися на власних помилках колись таки варто. Навіть тоді,коли вже надто пізно. Будьмо!