Софія Корець з села Хоцунь, що на Любешівщині, має неабияку любов до рукоділля. Про це пише місцева газета «Нове життя».

Тож зимовими днями та вечорами жінка бере до рук голку і нитки. А затим хрестик до хрестика, узор до узору вимальовуються нові сюжети. В арсеналі її робіт – більше тридцяти вишитих ікон та рушників, яких вже й не злічити.

Уміння вправно вишивати перейняла Софія Миколаївна, ще будучи юною дівчиною, у своєї, нині вже покійної, мами. Відтоді й до сьогодні вона не розлучається із полотном.

«Колись наші мами, бабусі вишивали в основному технікою «гладь». Але нею мені вишивати марудно трохи, тому й люблю саме хрестиком. Хоча декілька рушників зробила й гладдю», – розповідає жінка.

Рушники майстриня створює різні. На полотні цвітуть жовтобокі нарциси, витанцьовують гілочки різних рослин, туляться пліч-о-пліч геометричні фігури, оживають птахи… І такий перелік можна продовжувати до безкінечності. Бо ж кожна робота – унікальна.

Син каже, щоб рушники вишивала, бо вже ж старшій внучці 18 літ. Скоро й заміж треба буде віддавати. А в мене тих рушників вистачить і не на одне весілля», – сміючись, каже Софія Миколаївна.

Та все ж чільне місце у рукоділлі цієї жінки займають саме ікони. Наразі вона вже вишила їх більше тридцяти. А то й сорок назбирається.

У хаті я повісила тридцять ікон. Решту вишиваю на подарунки рідним: то внукам, то синам, то братам і сестрам. Першою моєю іконою була «Свята сім’я». Схему побачила в газеті. А відтоді й закрутилося. Бо, пам’ятаю, ще колись своїй мамі казала, що тільки ікони вишиватиму», – розповідає майстриня.

Також вишила жінка плащаницю у місцеву церкву. Розмір немаленький – 60 сантиметрів на метр. Схему замовляла у Львівському музеї вишитих ікон. Гаптувала її упродовж року.

Щоправда, із приходом весни та літечка, жінці й геть ніколи братися за голку. Бо ж треба давати лад господарству, полям та грядкам. Разом із чоловіком Володимиром тримають корівку, свиней, птицю. Раніше ж мали коника та двох-трьох корів.

Зменшили, бо ж і роки вже не ті. Й не так вигідно тепер тримати худобу. Обробляємо трохи землі. Садимо 50 соток картоплі, сіємо зернові та усіляку городину. Для таких потреб купили мінітракторця», – каже про сільські будні жінка.

На одному подвір’ї із цим подружжям проживає їхній старший син із дружиною та дітьми. Вони, до слова, найбагатодітніша сім’я в Хоцуні  – шестеро діток мають.

Онуки – моє найбільше багатство. Середній син із сім’єю живе у Білорусі. В нього троє діточок. А менший неодружений. Я й сама годувалася у багатодітній сім’ї. Було нас у батьків шестеро. То по-всякому приходилося. Навчаючись у технікумі, ще у 18 літ вийшла заміж за місцевого парубка. Навіть прізвище у паспорті не треба було змінювати. Бо і я Корець, і чоловік. Відтоді й пішла жити у невістки, – з усмішкою розповідає, гортаючи сторінки життєвої книги, Софія Миколаївна.

До слова, чоловік вишивальниці Володимир Петрович теж має захоплення. Взимку коротає час за плетінням кошиків. Робить їх із лози, шпагату та стрічки. А ще має міні-кузню, в якій виготовляє в основному плуги.

Кузня примітивна. Але собі все, що треба, зробить. І людям допоможе, як попросять, – розповідає жінка. Лине спогадами у молоді роки й Володимир Петрович. Він переконаний, що раніше жити було краще і веселіше. «Тепер пенсії малі. Роботи молоді немає. Де ж ті діти зароблять?.. А чи то колись таке було, що за місяць в нашому селі шість покійників? Одні проблеми та й годі, але помаленьку живемо», – бідкається чоловік.

Тим часом нашу розмову зупиняють онуки. Бо вони у бабусі та дідуся – щоденні гості. Гості, котрою поки ще не вміють цінувати вишивки, якою вбрана уся кімната, та кузні, де наводив порядок чоловік. Натомість вони є найкращими поціновувачами бабусиних пиріжків. «От люблю робити пиріжки із дріжджового тіста. То з повидлом, то з сиром», – каже Софія Миколаївна. А внуки наввипередки додають: «Я люблю з канфєтами». – «А я із халвою…»

Таке воно просте людське щастя. У свіжовипеченому пиріжку, який перекидаєш з руки в руку, щоб охолодити. У теплих і щемливих спогадах про молодість. Чи ж у новій придбаній схемі для майбутнього ще кращого рушника та ікони.