Динаміка подій під завісу лютого нагадувала не стільки про оптимістичну візію «Весна обов’язково переможе»,яку озвучувала у дов’язничний період тодішня претендентка на роль української «залізної леді». Радше йдеться про те,що весняно-літній політичний сезон може бути не просто гарячим,а кардинально змінити реалії. Як в Україні,так і в світі.
 
Про те,що вже зараз предостатньо бажаючих скористатися ситуацією (якщо не для потенційної перемоги,де про переможців узагалі не йдеться),то принаймні для отримання політичних дивідендів,нагадували події минулого тижня. 22 лютого 2017 року,у третю річницю втечі Януковича з Києва,активісти ряду політичних сил провели на Майдані незалежності Марш Національної Гідності. Вони також помітингували біля стін ВРУ. Під час дійств висунули ультиматум – своєрідну червону лінію,за яку керівництво держави не має права переходити: ніякої торгівлі з окупантом і з окупованими територіями,«ні» перспективі продажу української землі. Також було оприлюднено пропозицію змінити тарифну та цінову політику. А водночас прозвучала суто політична вимога – дострокові парламентські та президентські вибори.
 
Та,з іншого боку,суспільство,не сумніваючись у тому,якою є влада,має імунітет щодо перетворення ситуації в стадію некерованості. Адже навіть досить неефективна влада все-таки ліпше,ніж хаос. Правда,не факт,що все ж демагоги й популісти відмовляться від запрограмованої (цілком вірогідно,за межами нашої держави) стратегії розхитування внутріукраїнської ситуації.
 
Тим паче,що каталізаторами низки викликів може стати зовнішньополітична кон’юнктура. Очікуваного в другій половині лютого і задекларованого українським МЗС візиту Президента України до США не відбулося. Якщо новий господар Білого дому де-факто ще не визначився зі своєю позицією щодо України,то цього не скажеш про його вірогідного кремлівського союзника. Окрім інтенсифікації бойових дій з боку сепаратистів на Донбасі та «збивання» потужного ударного кулака російських військ на кордоні з нашою країною,Москва досить ефективно використовує й «мирну» методику. І не факт,що озвучена в американській газеті ще членом «ляшківської» фракції пропозиція віддати Росії анексований нею Крим в обмін на гіпотетичне виведення останньою своїх військовиків із Донбасу насправді – кремлівський сценарій. За такий «мирний план»,як написав на своїй сторінці у Facebook Генеральний прокурор Юрій Луценко,вже порушено кримінальне провадження проти народного депутата Андрія Артеменка за підозрою у державній зраді через пропозицію віддати Крим в оренду Росії.
 
У цьому сенсі політик і громадський діяч Дмитро Співак наголосив (див. «Лівий берег»): «Що ж,будемо сподіватися,що Трамп НЕ зійде до прочитання подібних розумових вишукувань і не буде втілювати «лютневі тези» Медведчука,виконані таким собі депутатом Артеменко. Хоча мені здається,що ці «чергові пропозиції світу» призначені,швидше,для нашої власної аудиторії. Для рідних,так би мовити,виборців. Для заповнення інформаційного простору. Ну,не вік же про блокаду і Соболєва … Треба ж і про серйозне».
 
Зрештою,проблематика набагато масштабніша і драматичніша,ніж використання теми тих чи інших «засланців» (принагідно можна й пригадати розрекламований у російських ЗМІ «візит» народного депутата України Надії Савченко до ОРДЛО). Градус напруги починає стрімко зростати. І не факт,що згадувану «червону лінію» вже не перейдено як ворогами,так і тими,хто грає роль патріотів. Про це суворо попереджали ще не цілком усвідомленні тенденції прощального зимового тижня.
 
«Вирвали Україну з чіпких лап хижого двоголового російського орла»
 
Вшановуючи пам’ять Героїв Небесної Сотні,Президент України нагадав,що «доленосні події,які відбулися три роки тому у самому серці України,сколихнули увесь світ. Перемога Революції Гідності зірвала давно виплекані плани Москви щодо упокорення України,поступового перетворення її у підімперську колонію та подальшої експансії» (посилаємося на офіційне інтернет-представництво Глави держави). Петро Порошенко також підкреслив: «Самовідданість і жертовність лицарів Майдану пробудила патріотичний дух нашого народу та показала усім,що є цінності,дорожчі навіть за власне життя. Завдяки героїчному чину цих людей ми живемо уже в іншій державі,вповні усвідомлюємо себе великим,гордим народом».
 
Цитуючи гасло «Герої не вмирають!»,Глава Української держави зазначив,що імена героїв Небесної Сотні – «назавжди у когорті славних українських звитяжців. Вони будуть викарбувані на величному Меморіалі у столиці України. А головне – завжди залишатимуться у народній пам’яті». На його переконання,«подвиг Небесної Сотні – наша національна гордість і безапеляційний орієнтир – вирвати Україну з чіпких лап хижого двоголового російського орла та перетворити на процвітаючу європейську державу». Петро Порошенко,зазначаючи,що «ми обов’язково втілимо мрію Героїв у реальність»,не сумнівається: «Ми переможемо!».
 
«Необхідно назвати конфлікт війною»
 
Війну,яка забрала стільки життів,аморально називати АТО. На думку Тараса Кузьо,наукового працівника Інституту українських студій при Альбертському університеті у Канаді (див. «Газету по-українськи»),«Заходу також зручний термін АТО. Це дозволяє не робити нічого для врегулювання конфлікту. Не надавати Україні захисне озброєння і при цьому очікувати виконання Мінських угод. Так США і Велика Британія ігнорують власні зобов`язання за Будапештським меморандумом 1994 року,який передбачає підтримку безпеки й територіальної цілісності України». Він також підкреслює,що й «Путіну така термінологія дає змогу отримати все й одразу,будучи одночасно агресором і миротворцем. Мінські угоди та підміна війни на АТО закривають очі на окупацію Криму й дозволяють Росії уникати юридичної відповідальності за дії на Донбасі».
 
Відтак Кузьо аргументує: «Після підписання Мінська-1 у вересні 2014 року Путін забезпечив повний економічний,фінансовий і безпековий контроль Росії над «ДНР» і «ЛНР». Цим грубо порушив ним же підписаний документ. Він перетворив «республіки» у псевдодержави,на 70–90% залежні від російського фінансування. За час між Мінськом-1 і Мінськом-2 організував 40-тисячну армію під керівництвом російських офіцерів. Вона чисельніша за збройні сили половини з 28 країн НАТО».
 
Тим часом,нагадує експерт,Парламентська асамблея Ради Європи та Міжнародний кримінальний суд називають конфлікт на Донбасі війною. У рішенні останнього,прийнятому в листопаді 2016 року,сказано: «Ситуація в Криму й Севастополі рівноцінна міжнародному збройному конфлікту між Україною і Росією». На його переконання,після трьох років російської агресії Україні час заявити,що «ДНР»,«ЛНР» і Крим перебувають під тимчасовою окупацією РФ. Це був би чіткий сигнал світу,що Путін бреше,коли говорить про громадянську війну та відсутність його військ на українській землі. Необхідно назвати конфлікт війною й запровадити воєнний стан у його зоні».
 
«Може створити воістину плачевні наслідки»
 
«Світовий порядок розбалансований»,- пишуть у статті для «The New York Times»(посилаємося на версію ZIK) Збігнєв Бжезінський (у минулому радник президента Картера з національної безпеки,нині член опікунської ради Center for Strategic and International Studies) і Пол Вассерман (науковий співробітник центру). Але,на їх погляд,президент Трамп поки не сформулював істотних заяв на цей рахунок,і світ змушений задовольнятися висловлюваннями його команди – часом безвідповідальними,нескоординованими або неосвіченими. «Світ котиться в значний розлад без міжнародної структури,яка здатна регулювати різні проблеми,які,ймовірно,виникають майже одночасно. Якщо скласти все це,хаос серед великих держав,може створити воістину плачевні наслідки»,- заявили автори.
 
Бжезинський і Вассерман рекомендують Трампу виступити з промовою,у якій він викладе свою концепцію і запевнить,що Америка очолить зусилля з вибудовування більш стабільного світу.«Можливо,ми не згодні з президентом Трампом у тому,що стосується його конкретних повсякденних рішень,але ми закликаємо його визнати,що ідеальне довгострокове рішення – це спільні зусилля трьох держав,які мають військову перевагу (США,Китай і Росія),на підтримку глобальної стабільності»,– пишуть Бжезинський і Вассерман. На думку авторів,якщо Америка і Китай прийдуть до стратегічної домовленості,це може створити основи для більш довготривалої троїстої домовленості,так як Росія злякається шкоди її інтересам.«Америка також повинна усвідомлювати ризик,що Китай і Росія утворюють стратегічний альянс. Тому США повинні остерігатися спроб звертатися з Китаєм як з підлеглим: такі спроби майже гарантували б зближення Китаю з Росією»,– йдеться в статті.
 
«Якщо США мають намір поліпшити відносини з Росією,вони повинні наполягти,щоб обидві сторони знову визнали зобов’язання дотримуватися закону – стрижня міжнародного порядку. Зовнішні прикмети поліпшення відносин не повинні бути завісою,за якою ховаються обман,маневрування або насильство щодо слабких сусідів. Бажання президента Трампа налагодити конструктивну взаємодію з Росією – цілком здорові,але необхідні рамки допустимої поведінки,яких зараз,на жаль,не існує»,– йдеться в статті. Автори вітають той факт,що адміністрація Трампа підтвердила зобов’язання США щодо захисту Японії і Південної Кореї. «Але як стрижневого елемента НАТО Америка також повинна бути готова захищати Західну і Центральну Європу»,– йдеться в статті.«США повинні чітко роз’яснити Росії,що будь-яка військова вилазка в Європу,в тому числі застосування тактики «зелених чоловічків»,яка спостерігалася на початку конфлікту у східній Україні,спричинить за собою каральну блокаду доступу Росії на Захід по морю – блокаду,яка торкнеться майже дві третини всього обсягу російської морської торгівлі»,– рекомендують Бжезинський і Вассерман. Дуже важливо,щоб Америка і світ почули з вуст Трампа його концепцію. «Гостро необхідна «доктрина Трампа» – хоч якась доктрина»,– підсумовують автори.
 
«Потрібно готуватися до гіршого»
 
Основною дилемою перед світовими лідерами,які зібралися на Мюнхенській конференції з питань безпеки,став один неприємний феномен: страхітлива картина трьох наддержав – США,Китаю і Росії. Головною темою конференції,зазначають західні ЗМІ,тепер була не Росія і авантюри Путіна,а новий президент США і непередбачуваність його політики. На переконання експертів (див. «Апостроф»),Мюнхенська конференція показала,що міжнародні відносини знаходяться в ще більш «підвішеному» стані,ніж будь-коли з 1945 року. Це продиктовано занепокоєнням,яке виникло у світових лідерів в зв`язку з поведінкою трьох держав США,Росії та Китаю – вони поводять себе погано,при чому всі одразу.
 
Якщо раніше президенти,прем`єр-міністри і міністри закордонних справ,які були присутні на щорічній зустрічі,були зосереджені на одній спільній загрозі,то тепер небезпека виходить як від Росії,так і від експансіоністської політики Китаю та не прогнозованості курсу США. Наголошуючи на цьому,оглядач Саймон Тіздаль на сторінках британського видання «Guardian» пише,що зараз Трамп бачить інтереси США інакше,ніж попередні президенти і знаходить відгук у поведінці Володимира Путіна. Путін вважає,що Росію принизили після розпаду Радянського Союзу і обіцяє «зробити Росію знову великою»,як і Трамп. Для Путіна відновлення російської влади і впливу означає незаконну анексію Криму,вторгнення в Грузію і Україну,змову в Афганістані,чи скоєння військових злочинів в Сирії. «Коли три супердержави перестануть грати за правилами,що решта тоді зможе зробити?»,- резюмує британський оглядач.
 
«Ми повинні захищати держави від Путіна,- наголошує оглядач британського видання «The Times» Едвард Лукас. – Європа все ще може публічно сподіватися на краще. Але якщо говорити по суті,то потрібно готуватися до гіршого».
 
«Громадян нашої держави сприймають … як мешканців міжвоєнної «Польщі Б»
 
Євген Магда зазначає,що «сьогодні український чинник використовується польськими урядовцями з цілком прагматичною та цинічною метою: продемонструвати Брюсселю,що українські біженці є адекватною заміною вихідцям з Близького Сходу та Північної Африки,яких консервативне польське суспільство не надто хоче бачити на власних теренах». А відтак нагадує,що на дії Варшави дивляться інші країни Вишеградської четвірки,яких об’єднує скепсис щодо біженців. Аналітик наводить факти: статус біженця у 2015 році у Польщі отримали 2 українських громадян,а у 2016 – 34. «Схоже,що легше верблюду пройти крізь вушко голки,ніж громадянину Україну отримати статус біженця у Польщі. Однак це не заважає польським урядовцям раз по раз піднімати цю тему у медійному просторі»,- наголошує він. Натомість віце-прем’єр Матеуш Моравецький на Міжнародному економічному форумі в Криниці говорив про необхідність «тепло зустріти» 1-2 мільйони українців (вони спроможні компенсувати дефіцит робочої сили),а міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський під час виступу на Мюнхенській безпековій конференції висловив переконання,що більшість з 650 тисяч власників робочих віз,що були видані Польщею українцям,залишається на території Польської держави,а загалом українські заробітчани пересилають на Батьківщину 5 мільярдів євро.
 
Експерт підкреслює,що український чинник використовується Варшавою «як щит від претензій Брюсселя з приводу невиконання домовленостей про прийом шукачів притулку. Ситуація виглядає парадоксальною,адже президенти Польщі та України демонструють достатньо високий рівень довіри,тоді як однопартійці Анджея Дуди раз по раз кидають до українського городу навіть не камінці,а бетонні блоки. На тлі цього громадянам нашої держави обіцяють можливі проблеми з працевлаштуванням у Польщі,та геть не обіцяють конкретних кроків,пов’язаних з приборканням ксенофобії та антиукраїнських випадів». За версією Магди,«часом видається,ніби на офіційному рівні громадян нашої держави сприймають не як громадян незалежної держави,а як мешканців міжвоєнної «Польщі Б».
 
«Боюся,що нас з вами в тій Україні не буде»
 
Відповідаючи на запитання,чи на Банковій був створений штаб,який працював над дискредитацією міського голови Львова Андрія Садового,заступник Голови ВР Оксана Сироїд (представниця «Самопомочі») не сумнівається (див. LB.ua): «Мусив бути,тому що витрачалося дуже багато зусиль. Працює він і сьогодні». Однак вважає,що твердження,нібито «Банкова досі сприймає пана Садового як головного конкурента на майбутніх президентських виборах» – це «звичайне,примітивне сприйняття конкуренції,яке притаманне,мені здається,тільки українському істеблішменту». А відтак,зазначаючи,що там ситуація складніша,зізнається: «Насправді нам натякали,що в обмін на лояльність знімуть проблему сміття». А відтак ухиляється конкретно відповісти на запитання,чи є у Садового шанси стати Президентом. Вона говорить: «Прийде час президентських перегонів,і будуть визначатися кандидатури. Тоді буде зрозуміло,хто буде кандидатом,хто – ні. Далі все вирішуватимуть українці. Це – тільки вибір українців». Натомість Сироїд цікаво прокоментувала констатацію,що нинішня соціологія показує,начебто у Юрія Бойка з «Опоблоку» рейтинги вищі за Андрія Садового: «Я тішуся за Юрія Бойка. І заздрю тій Україні,президентом якої стане Юрій Бойко. Тільки,боюся,що нас з вами в тій Україні не буде».
 
Розумуючи про загрози,заступник Голови ВР зауважує,що зараз «є ще один сценарій,більш загрозливий за «Мінськ». Це сценарій фальшивої так званої реінтеграції,тому що йдеться не про правдиву реінтеграцію,а про колонізацію. Оскільки Росія заперечує свою військову присутність на Донбасі,вона через російські медіа починає говорити про те,що на Донбасі воюють трактористи і шахтарі,мовляв,перестаньмо їх підтримувати,Україна зайде назад,і мир буде встановлено. І буде всім щастя. Але Росія ніколи не дасть перемогти шахтарям та трактористам. Фізично Україна,може,й зайде,але плив на цих територіях залишиться за Росією. Та найстрашніше не це. А те,що Росія повністю уникне відповідальності за все». Вона уточнює,що «за все платитимемо ми з вами: за відновлення доріг і розбитих будинків,за «Боїнг» ( літак малайзійських авіаліній,збитий бойовиками над Донбасом з російського «Буку»,- ред. ),за злочини проти людяності. Це ж територія українська,а не російська,то хто винен в усьому? Україна! А це сотні мільярдів доларів! 70 років! Ще наші онуки ще платитимуть! Далі може бути ще страшніша історія,пов’язана з амністією бойовиків». На думку Оксани Сироїд,вибори на Донбасі «можуть відбутися в двох випадках: у разі прийняття змін до Конституції,що малоймовірно,або коли відбудеться оця колонізація під виглядом реінтеграції. Тоді,швидше за все,настануть вибори. На жаль,другий варіант є сьогодні досить ймовірним».
 
«…як мінімум,пів-України»
 
Нагадуючи,що три роки тому на Кримському півострові висадився російський спецназ без розпізнавальних знаків і представники Кремля насміхалися над усім світом,аналітик Роман Цимбалюк підкреслює (див. УНІАН): «У ті дні на Майдані ще жевріли шини і в Україні,після ганебної втечі Януковича,фактично,не було влади. А якби вона і була,не факт,що вистачило їй би духу віддати наказ стріляти на поразку. Надто вже високо ми літали в хмарах «братства». Українське суспільство морально не було готове до такої великоруської зради. До того ж пізніше українські політики не раз зізнавалися,що колективний Захід просив Київ утриматися від силової відповіді в Криму,щоб «не провокувати» Путіна на повномасштабне вторгнення. Прозріння прийшло трохи пізніше,і туман остаточно розвіявся влітку 2014 року. Тоді російська артилерія зі своєї території розстріляла українських військових,які повинні були перекрити кордон з РФ».
 
Мало того,зазначає експерт,«збожеволівши від чужої землі,Кремль спробував захопити,як мінімум,пів-України. Після Криму ескалація конфлікту була інспірована російським керівництвом уже в континентальній Україні,саме тоді Путін назвав південно-східну частину нашої країни «Новоросією».
 
Відтак аналітик констатує,що так звана миротворча політика Заходу не змогла зупинити російську агресію проти України і до сих пір не може. Хоча,наголошує Цимбалюк,«говорити,що цивілізований світ кинув Україну поодинці боротися з російським ведмедем – некоректно і нечесно. Багато в чому саме позиція Заходу зупинила наступ росіян. Подейкують,що 7 травня 2014 року колективний ультиматум Путіну передав на той час глава ОБСЄ,президент Швейцарії Буркхальтер Дідьє,який попередив,що захоплення Маріуполя спричинить відключення від системи платежів SWIFT одного з банків РФ. Це – вже несмішна санкція. Переказ грошей для країни,нон-стоп торгує нафтою,принциповий,а ефект від таких дій – миттєвий. Відключили – і грошей немає,залишається тільки возити літаками готівку».
 
«По різні боки штучних барикад»
 
Колишній віце-прем`єр і голова Секретаріату Президента Віктора Ющенка Олег Рибачук зазначає (див. Gazeta.ua),начебто Путін «був переконаний,що Майдан – це амєрікоси,западниє дєньгі. Останнім часом від нього навіть не чути,що ми один народ. А два роки тому говорив,що нічим не відрізняємося… Дуже сильно прорахувався. Не очікував,що його зупинять невідомі йому добробати. Думав,буде як у Криму. Тепер на ідеях руського міра в Україні можна сміливо ставити хрест. А ще до війни з Росією суспільна думка була половина на половину – хтось бачив майбутнє у ЄС,інші – в близьких стосунках з «братською» РФ». Він констатує,що чинний російський президент «проявив українськість незалежно від мови. Він щиро вірив у те,що якщо ти розмовляєш російською мовою ти рускій. Однак після агресії кудись зникли усі Леніни. В країні відбулися колосальні зміни,не тільки в назвах вулиць. Вони Путіну не бачилися і в страшному сні».
 
Після Майдану Україна більше розуміє і розраховує на власні сили,каже експерт. «Зникла ілюзія,що зміни відбудуться згори. Людей цікавить,як реформи в країні зробити незворотними. Натомість владі бракує прямих розмов із суспільством»,- зауважив він.«Путін вважає,що ще не вечір. Прихильники руського міра заохочують нас до гніву,нових Майданів,щоб ми розвалилися. Хоча і влада багато діє в цьому руслі. Найгіркіше те,що зараз відбувається у Києві на Майдані. Люди,які готові віддати своє життя за Україну,опиняються по різні боки штучних барикад. Зовсім не туди направляємо свою енергію. Важливо зрозуміти – нас об`єднує значно більше,ніж роз`єднує. Як тільки усвідомимо і поставимо чіткі вимоги до влади,вона їх виконає»,- сказав Рибачук.
 
Безумовно,тривожна максима,яка віддзеркалює українські неписані традиції («На два Івани – три гетьмани») залишається актуальною і нині. Хіба що наслідки чергової (не тільки завдяки стратегічному ворогу) Руїни можуть виявитися фатальними. Інше питання,чи спроможний це усвідомлювати такий строкатий вітчизняний політикум,який єдиний хіба що в прагненні прискореної реалії своїх матеріально-фінансових забаганок. От і виходить,що,перефразовуючи Шевченкову істину,проблема – «не так від тих ворогів,як від добрих людей».
 
Натомість стратегічний недруг у ставленні до України залишається не тільки традиційно монолітним. Радше російський соціум аж «зашкалює» від «всенародної любові» до «вождя». Московський «Левада-центр» провів чергове опитування про ставлення до радянських і російських вождів. Динаміка промовиста: абсолютним чемпіоном за популярністю серед радянських і російських правителів XX-XXI століть виявився Володимир Путін. Якщо в 2001 році його позитивний рейтинг становив 73%,в 2006-му він зріс до 76%,а в 2017 році – до позамежних 83%. Цілком вірогідно,якщо улюбленець росіян розпочне-продовжить чергове «освобождение»,його рейтинг наблизиться до 100 відсотків. Або,як давно відомо,на якій цифрі завершитися. За прикладами надто далеко ходити не доводиться.
 
Але яку страшну ціну треба заплатити,аби врешті подолати зло,яке все відчутніше абсолютизується… Тим паче,коли вірус імперського синдрому починає завойовувати не тільки Схід,але й Захід,між якими,в ролі «шагреневої шкіри» (згадаймо термін – назву роману Оноре де Бальзака),залишається Україна. На таких та інших доленосних викликах акцентували увагу і ЗМІ: «Учасників блокади на Донбасі закликали повернутися в русло закону» («УП»),«У Росії Путіну пророкують зраду його найближчого оточення» («Главком»),«Ворог народу». Трамп зіткнувся із загрозою імпічменту» («НВ»),«Агресор готує план дестабілізації всередині України на весну,- Вікторія Сюмар» («НФ»),«Маски скинуто. Що означає визнання Росією документів «Л-ДНР» («ЛБ»),«Порошенко: Найголосніше про «третій Майдан» кричать російські ЗМІ» («УП»),«За антиукраїнськими акціями в Польщі стоїть Кремль – хакери» («Слово і Діло»),«В Мін`юсті України розкритикували Білорусь за позицію щодо паспортів «Л/ДНР» («НВ»),«Трамп может убедить Путина прекратить агрессию против Украины – The National Interest» («Сегодня»),«Якщо Фірташ заговорить,на владу чекає великий катарсис,– нардеп» (ZIK),«Звідки походить головна загроза вторгнення Росії в Україну?» (УНІАН),«Майдан показав,що ворогів внутрішніх у нас більше,ніж зовнішніх» («Газета по-українськи»)…
 
Попри в значній мірі непрогнозованість ситуації,не варто сумніватися,що «рушниця,яка висить на стіні у першій дії вистави,у другій вистрелить». Історик і політолог Юрій Фельштинський попереджає (див. «Апостроф»): «Можна припустити,що російська сторона відкрито введе російські регулярні війська в «ДНР» і «ЛНР» і анексує ці території точно так,як це було з Кримом. Або фактично приєднає їх,як сталося з Абхазією і Південною Осетією,відібраних у Грузії в 2008 році». Та,як неодноразово наголошувала перший заступник Голови ВР Ірина Геращенко,Кремлю мало Донбасу чи Криму,йому потрібна вся України. Хоча,схоже,апетити путіністів і «русского мира» не вміщаються і в таких рамках.
 
Очевидно,варто дослухатися до заяви (під час оперативних зборів ЗСУ у Києві) секретар Ради національної оборони України Олександра Турчинова: «Війна проти України стає важливим етапом підготовки РФ до великої війни та демонстрацією претензії на глобальне лідерство і перерозподіл впливу у світі».
 
Інше питання,коли такий (вище зазначений) алгоритм почне масштабно реалізовуватися. При цьому,як попереджає Президент України Петро Порошенко (див. офіційне інтернет-представництво Глави держави),«російський військовий контингент на південному заході – в придністровському районі Молдови,неконтрольованому Кишиневом,теж може бути використаний в будь-який момент для атаки на нашу територію і загрожує нашим кордонів».
 
Тож попереду – не просто «гаряча» вена. Пам’ятаючи про молитовне благання «Боже,нам єдність подай»,будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ