До    Дня   вчителя  українські  педагоги  отримали  довгоочікуваний   подарунок  від  парламенту: Верховна Рада врешті  прийняла новий  «Закон  про  освіту», який  цього  тижня  вже  підписав   Президент  України  Петро  Порошенко. Отож   старт   освітній  реформі  у  нашій державі  зроблено. Яких  змін  чекати  і  як  волинська освіта готується працювати  в  нових  умовах — про це у розмові з начальником управління освіти Волинської  ОДА   Людмилою  Володимирівною Плахотною. 

«Там, де  є  діти  і  почалося  будівництво,  добудувати  це  спочатку, а  потім  уже  починати  нове» 

—Пані  Людмило, українську освіту  чекають  просто  таки  революційні  зміни.  Із   яким  настроєм  волинські   освітяни  зустрічають  професійне  свято, яке всі ми  традиційно  відзначатимемо  у  першу   неділю жовтня ?

—Думаю, настрій хороший. Тому що є впевненість у завтрашньому дні. Є прекрасний закон, що передбачає  суттєве  збільшення заробітної плати  педагогам, хай  і  поступове. Є  сьогодні  повне  забезпечення   державними  коштами, тобто субвенціями, на  захищені  статті. Є  також додаткова  допомога  й  підтримка  державою  новоутворених  освітніх  закладів. Отож підстав  для  поганого  настрою  просто  немає.

—Зростання зарплатні — то приємно, звичайно, але зростає і відповідальність педагога. Бо  нашу   освіту чекають справді   революційні зміни. Чи  морально готові  до цього? 

—Ми  звикли  працювати в  умовах  реформування. Бо скільки  працюємо, стільки й  реформуємося.  Так  має  бути. Маємо шукати  краще, орієнтуємося на Європу, маємо  можливість  поїхати  вивчити  досвід. У нас є  багато міжнародних проектів, в яких беруть участь не лише управлінці, а й педагоги та діти. Отож  бачимо, чого  хочемо  й  до  чого  треба  тягнутися.

—Здавалося  б, «Закон про освіту» — один  із соціально   найспокійніших, але він  викликав  цілу  бурю емоцій, і  не лише в  Україні. Особливо мовний  його аспект…

—Це все через нігілізм. Ті, хто взявся його критикувати, навіть добре його не прочитав.  Були  різні  його  варіанти і він ще не був прийнятий, а бурю вже викликав.  Щодо мовного моменту,  то і  волинські педагоги, і освітяни інших областей  вважають його  правильним. Він повинен зобов’язати всіх, хто живе на території України, вивчати  українську мову. Жити в Україні і не вивчати державної мови — в  якій  іншій  країні ще  таке можливо? А таке раніше було. Були російські школи, де  діти не вчили української мови  або  вчили  її  за бажанням. Я  працювала колись у  такій школі, де  батьки писали заяви, щоб дозволили  їхнім дітям  не вчити українську. Як таке може бути? Сьогодні всі мають вивчати державну мову.  Якщо представники національних меншин  мають  бажання вивчати іншу мову — будь-ласка. Але цемають бути додаткові уроки. Хочуть  діти   Закарпаття навчатися  угорською чи румунською мовами — нема питань. Та паралельно вони мають вивчати і державну  мову й поступово  у середніх  та старших  класах треба  переходити до  викладання предметів державною  мовою,  тобто українською. Для   Волині це  питання  не  актуальне.  У   нас немає  бажаючих навчатися іншою мовою,  окрім  української. Є  переселенці, є  російськомовні лучани, які давно тут проживають. Для них  у Луцьку є  школа №5, де  діють  окремі класи, в яких предмети викладаються російською мовою. Тепер  у  старших  класах  предмети можуть  викладатися  якросійською, так і  українською.

—Нинішнє  1 вересня і старт нового навчального року пройшов  на фоні бурхливих  і теж  революційних  речей  на кшталт Першовересень без лінійки, без першого дзвоника,  без чиновників і т. п. Батьківська спільнота вирішила в такий спосіб позбавлятися від пострадянських шаблонів. Як ви до цього ставитеся?

—У нас в усіх школах були лінійки і дзвоники, бо це  є свято, яке чекають і діти, і батьки з вчителями. Інше питання, хто  приходить на ці лінійки. Якщо ідуть представники  органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, які доклали  зусиль, щоб створити належні умови для навчання в тій чи іншій школі,то чому вони не можуть прийти на лінійку,  побачити, як школа підготувалася до навчального року, заодно привітати і дітей,  і колектив? Чому працівники органів освіти не можуть прийти,  де ще ми зустрічаємося з батьками, як не на лінійці? Чому не можна розказати, чим славиться ця школа, яких  вона  досягла результатів у минулому році, скільки тут  є переможців різних олімпіад?  Або  розповісти батькам, що  тут  гарно розвинутий естетичний напрям чи науковий. Я  не  маю  іншої  можливості  з  батьківською  громадою  зустрітися. Звичайно, недопустимо,  якщо  в  школу  йдуть  політики проводити агітацію. На Волині не було лінійки тільки в одній школі.

—Це  в   Стобихівці, де  батьки не пустили дітей до школи?

—Так. І то вони провели  лінійку, але 18 вересня. І накликали стільки гостей, скільки  їх зроду  не було.  І прийшли всі діти, і  всі батьки. Безперечно, можна по-іншому проводитице свято, можна  традиції  самого святкування  змінювати. Але таке свято потрібне. Бо  це  початок, старт.

—Дякувати, в  Стобихівці  пристрасті вщухли. Як  далі   розвиватиметься  ситуація  по цьому  багатодітному   селу?

—Справа  в тому,що батьків  там  хтось  увів в  оману, що коли вони будуть мовчати,   то ніколи не  матимуть  нової школи. Село це  справді дуже перспективне, багатодітне. Але школа  не виросте, як гриб. Батьків  явно хтось організував, і ми здогадуємося  хто.  Тим  більше, що вже   був  подібний  приклад  у  Камінь-Каширському  районі  в  селі  Осівці, де теж свого часу батьки не пускали  дітей до школи. Ми ходили зі стобихівськими батьками по їхній школі. Вони розказували  й показували, яка вона аварійна. «Он дивіться, провід стирчить». А ви вдома,  якби  провід  отак стирчав, щось робили  б? «Ось там капає з даху». А якби у молитовному будинку капало, хто  ремонтував  би дах? «Ми».А школа вам не треба? Потім  поїхали  на  екскурсію  по  інших  селах, де побачили, що там такі  самі  умови, як і в них. Але там  батьки не лише вимагають,а й самі щось  роблять, добудовують, ремонтують.  У Соснівці  теж  не  було спортзалу. Розбираючи  колгоспні  будівлі  по  цеглині,  люди  не  понесли  їх додому, а  збудували  шкільний   спортзал.  Ми заходили в кожну школу, про які  народні депутати писали,  що там все не так: те аварійне, того  немає, цього немає. Питаємо в директора, коли востаннє нардеп була у них? Виявляється, ніколи тут  не  була. Ми стоїмо на прекрасній доріжці, викладеній  з  бруківки, що веде  з одного корпусу школи до іншого, а нардеп  розказує, що діти по болоту ходять. Директор каже, що  три роки томусправді небуло доріжки, але вони їїзбудували.  Школу  у  Стобихівці будувати треба, бо діти вчаться у дві зміни в пристосованих приміщеннях, хоч і непоганих. Але  є 240 дітей, і  ще будуть,  тому  школа  гарна  треба. Але нам спочатку треба добудувати недобудови, які вже  на половину добудовані. Зараз  у  Любохинах  проблема, де будується  величезна  гарна  школа. В  Осівцях  теж. Наступного року плануємо здати ці школи. Плюс школа  №27 у  Луцьку і   Вербка. Область не може більше потягнути. У любомльському  Головному 600  дітей  вчиться в халупках  і  терпляче  чекають, хоч  камінь теж закладено  давно.  А Башлики Ківерцівського району? У нас дуже багато недобудов, які  десятками років стоять. Голова  облдержадміністрації  Володимир  Гунчик  поставив  завдання: там, де  є  діти  і  почалося  будівництво,  добудувати  це  спочатку, а  потім  уже  починати  нове.

Наступного  року  всі  перші класи  будуть  уже  навчатися за новими програмами

—Ми всі звикли, що  в  школу діти  йдуть  здобувати  знання.  А головна  ідея  реформи  української  школи, визначена  у  новому законі — перехід  від  школи  знань  до школикомпетентностей. Для  пересічної  людина  фраза  ця поки  малозрозуміла. Що  стоїть  за  нею?

—Знання мають бути пов’язані із вміннями та навиками.  Всі ми так чи інакше дотичні до школи. І знаємо, бачимо, як  дитина часом змушеназазубрюватинапам’ять  те, чого  вона не розуміє. Ось  цього  в  новій   українській  школі   не  буде.  Вивчати аби  вивчати — цього  не треба. Вчити треба те, що можна застосувати  в  житті. Оце  і  є компетентність, коли  дитині  в школі  будуть допомагати застосовувати  здобуті  нею  знання. Сьогодні навчання має відбуватися не  по вертикалі, коли  вчитель  напихує  в  дитину, як  у  мішок, купу  знань. Це має бути горизонтальний зв’язок. У  процесі  гри у молодших класах, у процесі колективної діяльності допомогти дитині  дослідити, знайти,  де це можна  осягнути для того, щоб  бути компетентним у житті.  Ми не можемо  сказати, що наша освіта була погана. Ми вчилися. Українська освіта була визнана в  світі. Наші люди  багато знають. А от чи вміють ці знання застосувати    — інше  питання. Тому зараз  у  школі більше  уваги  приділятиметься  умінню  та  навикам.

—Українські  школярі  постійно   дивують  своїм  інтелектом  і  перемагають  на  міжнародних  олімпіадах. Ось найсвіжішу  новину почула:  на міжнародному математичному конкурсі майже всі призові місця  здобули наші  учні!

—Тому  що  олімпіада —  це  поглиблені  знання. Але ми  добре  знаємо  інші приклади, коли дитина  обдарована, розумна не  знаходить   свого застосування  в  житті. Такого  не  повинно  бути. Я  двадцять  років працювала вчителькою  у двох школах  і маю дуже багато учнів. І  можу сказати, що чимало   учнів , які  посередньо  навчалися  в  школі,  здобули   значно більше  в  житті, ніж   відмінники.  Бо вони  запам’ятовували  тільки  те, що їм  необхідно, тому й оцінки були гірші, хоча йдеться про достатній рівень знань. Але  зорієнтувалися  краще.

—У  цьому весь  парадокс  нашої  школи!

—Так.  Ці діти  самі зуміли визначити, що їм буде треба, а що не треба у майбутньому дорослому  житті.Сьогодні вчитель має  допомогти  це зробити і, відповідно,  нові  навчальні програми. У нас в області  є  вже чотири пілотні школи, які розпочали навчання в  перших класах за  новими  програмами. Це дві школи Луцька, перша й  четверта, Раків-Ліська  з Камінь-Каширськогорайону й  одна  школа  Нововолинська.   Хочабажаючих  було значно більше. Ці школи  зуміли себе  гідно  презентувати і Міносвіти їх  відібрало для участі в експерименті.

—Віковий ценз для  вчителів, які  навчають першачків  за новими програми у рамках   цього  експерименту,до  50  років. Могливчителі  бути й молодшими, бо старшій людині  дуже важко  ламати  стереотипи…

—Звичайно, стереотипи  ламати  важко. Але керуватися  лише віковими обмеженнями  не  можна.  У нас  є  інноваційні педагоги, яким уже за шістдесят і ми дуже дорожимо таким золотим фондом.   А є педагоги , яким  ще й сорока нема, а вони  вже  професійно вигоріли. У  них або має  відкритися друге дихання, або  їм  треба змінювати професію.  Це нетиповий приклад, але й таке є.  Тому  керуватися  суто  віком вчителя  не  варто.  Хоча  простіше  навчатися, ніж  перевчатися. Наступного  року  всі перші класи будуть  вже  навчатися за новими програмами, тому  ми  робимо  ставку  на випускників  педагогічних коледжів  у  першу  чергу. І  університетів, звичайно,  але  найкращий  учитель  початкових  класів   той, хто  отримав  педагогічну  освіту  ступеневу, тобто педколедж  і  потім   університет. Тому  що  педколедж  дає  методику. І його  випускники  вміють  бути рівними з дітками, з якими працюють,  можуть зрозуміти їх  з позицій  їхнього  мислення, тому що вони практики. Академічні  університети дають  більше  теорії. Різниця  між  випускниками  університету, які навчалися тільки у виші,  і тими, хто мав за плечима  педколедж, помітно   відчутна.

—Фактично за один  рік  мають  пройти  перепідготовку  вчителі  усіх  початкових  класів.  Це  фізично  можливо?

—Всі, хто  набиратиме  перші  класи  наступного  року, пройдуть  навчання  у першу  чергу.  Цим займатиметься   не  тільки інститут  післядипломної  освіти, а  й університет  менеджменту  освіти. Цього  літа  проходили  навчання  ті, хто навчає діток в експериментальних класах. Згодом  вони  теж  стануть  тренерами. Окрім  того  маємо  також можливість  навчатися  дистанційно, за індивідуальною формою.  Міністерство освіти   створило  майданчик  електронний, де  є  всі розробки, рекомендації, підручники. Тобто  все  буде  доступне  для  самоосвіти  педагогів.

—Щоб забезпечити новістандартиосвіти  в  початковій школі, потрібен відповідний фінансовий  ресурс. Чи вистачить грошей на новації?

—В  основному  потрібні  відповідні  меблі, вони  мають  бути  рухливими. Але головні  витрати—це підручники й посібники електронні  та друковані. Міністерство взяло на  себе  зобов’язання забезпечити,  але це буде поступово. А  вчитися  вже  треба. Місцева  влада  в  районах  та   Луцька  і Нововолинська виділила  додаткові  кошти   експериметальним  школам.

—Одна справа, коли це чотири  школи, а  коли  всі  почнуть вчитися по-новому — грошей треба  буде  немало…

—Освітня субвенція у  переважній  більшості видається тільки на заробітну плату.  Відповідно  до  нового «Закону про освіту»   органи місцевого  самоврядування  мають забезпечити  належні   умови  для  виконання державного стандарту.

«Не може  бути  довічних  директорів»

—Ще  з  радянських  часів  в  освіті  повелося, що  директорами шкіл  були  педагоги  старшого  віку. Втілювати ж   реформи мають  молоді  керівники, з  амбіціями, без   вантажу  радянського  минулого.  Яка  кадрова ситуація з директорськими  кадрами  в  областісьоогодні? 

—Дозволю не  зовсім  погодитися з  вами.  Не  лише  вік  людини визначає  її  здатність  до  змін. У нас вКолках  є  НВК, тепер це опорна  школа, і одна з перших опорних  шкіл  в  області, де  директору за  сімдесят. Але  такого ініціативного, сучасного  директора, як  Віталій  Дмитрович  Котеленець  треба  ще  пошукати.  Школа  ця  дуже  сучасна  й  інноваційна. Хоча  за останні два роки у нас директори шкіл  суттєво помолодшали.  І гендерна ситуація змінилася,  багато жінок посіли директорські крісла. Точних цифр ще не  маємо, до 1 жовтня приймаємо дані  кадрового звіту, але  в цьому плані, думаю,   є гендерна  рівність. Раніше ж директорами були в основному чоловіки.  Багато  хто сьогодні   сам  іде  напенсію, розуміючи, що  не встигає за вимогами часу.

—За нормами  нового  освітнього  закону  директорів тепер  буде  обирати спеціальна комісії на дві каденції по 6 років. Коли ця  норма  почне  діяти?

—Як  тільки  Закон вступає  в дію і до  директорів,   щодо  яких  буде продовжуватися контракт, уже  буде  застосована ця  норма. Ті директори, які сьогодні  працюють, продовжують працювати на  тих  умовах, на яких призначалися. Як на мене,  обмеження двома термінами, це правильно.  Не може  бути  довічних  директорів. Такі приклади призначення  директора на дві каденції я  бачила в  Естонії  та  Німеччині. Там  робота директора оцінюється  тим, наскільки учбовий  заклад пішов уперед у своєму розвитку,  як він змінився,чого  досягнув. Якщо заклад не змінився і  стояв на місці — директора  звільняли. А якщо вийшов  на більш високий ступінь, має авторитет, а директор відбув  дві свої каденції, то його    переводять  на  інший заклад, який  треба піднімати в  рейтингу. Людина  бере участь  у  конкурсі і  виграє  його. Такі  директори — це  свого  роду президенти.

—Новий закон дає чимало нових повноважень  українським   директорам?

—Так. Вони  тепер самі  підбиратимуть  команду.  Сьогодні директор  не  має права призначати вчителів, тільки обслуговуючий  персонал. Відтепер  він  призначатиме і заступників, і педпрацівників, підбиратиме команду і працюватиме з командою. І  його  робота  буде  оцінюватися  як  результат роботи цієї  команди.

—Навчальні  плани  теж самі школи  будуть  затверджувати?

—Так. Є  стандарт і відповідно до нього будуватимуться  плани. Хоча зразки планів  будуть.

—Контролююча функція  за школами  покладена  на  спеціальне агентство забезпечення якості  освіти. Хто  робив  це  раніше?

—Сьоогодні функціонує державна інспекція при Кабміні, яка не  підпорядковується міністерству освіти і має право перевірки. Але вона працює тільки на замовлення.  Міносвіти може замовити перевірити конкретний заклад  освіти, якщо  є  якісь сумніви  щодо  якості  освіти. Тепер ця  інспекція буде реформована  в  агентство,  як у центральний орган  виконавчої влади.  Воно  матиме територіальні органи, які   проводитимуть і  чергові  перевірки  раз у десять років,  і ліцензування, і атестацію, і працюватимуть так само, на замовлення. І це правильно. А то сьогодні  освітні заклади перевіряють ті, хто забезпечує умови освітнього процесу.  Маємо  очевидний  конфлікт інтересів. Це те саме, що  перевіряють  знання учнів ті вчителі, які  їх  вчили. Тому  незалежне зовнішнє оцінювання показує такі плачевні результати. Коли державна підсумкова атестація  показує  високий бал, а  ЗНО  через короткий проміжок  часу — набагато нижчий. Лише 50 відсотків претендентів на золоту медаль підтвердили це право результатами ЗНО. Але це ще хороший результат. Бо минулого року ця цифра становила 30 відсотків.

—Волинь за результатами ЗНО виглядає  ніби  непогано…

—На фоні  інший  областей ми виглядаємо справді непогано. Хоча критично до того ставимося і на конференції серпневій ми дуже самі себе  критикували у розрізі районів. Директор департаменту  загальної середньої  освіти, який  був запрошений на конференцію, потішив  нас  тим, що  не все так у нас погано, як ми собі намалювали. Але це добре, хай нас краще інші хвалять.

—Які функції в нових умовах виконуватимуть органи освіти, коли фактично усі їхні колишні повноваження у них забрали? Функції статистів?

—Ні. Відділи  освіти є  і залишаються  розпорядниками  коштів. Окрім того , вони відповідають за створення умов для освітнього процесу, оптимізацію  мережі. Хто  має вирішувати  питання,чи потрібно будувати школу тій чи іншій громаді, чи десь закривати, або  змінювати її ступінь?  З  часом,  коли завершиться  адмінреформа, ці функції переберуть на себе органи місцевого самоврядування. А допоки будуть адміністрації  як виконавчі органи влади — є  делеговані  повноваження, які  нами  виконуються.

Тепер  освіту  можна  здобувати  і   вдома

—Громади  наші  ще не такі потужні, як, скажімо,  у сусідній Польщі,  чий досвід ми  переймаємо.   І  є  побоювання щодо фінансової спроможності   громад профінансувати усі потреби закладів   освіти. Ви   не  поділяєте такі сумніви?

—Уже маємо яскраві приклади спроможності  і  неспроможності  громад. У нас сьогодні  є  20 громад  і  після 20 жовтня матимемо ще стільки ж. Серед них  є дуже потужні, а  є такі, що мають дві школи і  не  можуть  їх  утримати. Не освітніми потребами керувалися, об’єднуючи громади. Оптимізація  освітньої мережі зараз відбувається дуже швидко.  Якщо минулого  року в області   було оптимізовано 64 заклади (реорганізовано,  закрито, понижено  в  ступені, створено філії опорних шкіл), то цього  року   їх  87. Якщо торік все це активно обговорювалося, політично було прикрашено, депутати не розуміли, як це так, «за нашої каденції цього  не може бути», то  тепер,коли  об’єднана громада прийняла на своє утримання 6 шкіл, з них 4 школи, в яких навчається 10 учнів і утримання одного учня при нормативі  9 тисяч гривень обходиться в 40-50 тисяч, ці школи  швиденько   оптимізували.  У нас різко зменшилася кількість дітей наіндивідуальній формі навчання через віддаленість. Адже  залишилася  законодавчо  норма, що  клас  — це коли  є   5  учнів і не менше. Немає 5  учнів—  індивідуальна форма навчання, хоча  у  новому законі  передбачено іншу  ситуацію. Торік на початок навчального року таких  дітей  було 3  тисячі (з них тільки 600 дітей хворих з особливими потребами), то в цьому  році  їх  2 тисячі. Об’єднані  територіальні  громади дуже реально оцінюють  свої  можливості щодо  утримання освітніх закладів. І потреба в дошкільних   велика  дуже. Перетворення шкіл  в НВК, у  дошкільний заклад 1 ступеня — це дуже доцільно.

—Але  держава не може в кожному селі будувати дитячий садочок…

—Звичайно. Держава залишає місцевим громадам більше податків, щоб  вона сама  вирішували, що  будувати  в першу  чергу. Чи  заправки,  чи  школи  з садочками. Садки  активно  будуються в  області. І відновлюються, і збільшується  кількість  груп, переводяться із сезонних  у постійні. Але потребу обласної громади  в них ми ще не забезпечили. Маємо 2,5 тисячі  незадоволених  заяв  в  області, з  них  майже 1 тис. —у  Луцьку.

—У новому Законі про освіту вичитала таку цікаву річ, що педагог може займатися індивідуальною освітньою діяльністю поза межами закладу. Це дозволяє офіційне  заняття   репетиторством?

—У нас тепер визнається  ще й  неформальна  освіта. Це означає,  що освіту можна здобувати і   домашніх умовах, складати  іспити й отримувати такий самий документ про освіту.

—І не треба зовсім ходити до школи?!

—Не  треба. Достатньо  найняти вчителя на будь-яких умовах, платних чи безплатних, може мама  сама  свою дитину навчати. Колись Леся Українка як вчилася? Вдома.

—Тобто тепер українці, як пани  колись, найматимуть  домашніх  вчителів?

—Так. Неформальна  освіта  визнається як  формальна. І позашкільна, і спеціалізована, достатньо  отримати документ, склавши  відповідні  вимоги та іспити. Це геть   нова для нас  справа,  ми не звикли до цього і законодавчої бази ще немає. Адже  для реалізації нового Закону про освіту потрібно прийняти ще  до  100  підзаконних  актів. Треба змінити всі закони, що регулюють галузь освіти. Бо  новому  закону  не відповідають практично всі  існуючі  нині. Вони  вже    готові  до  внесення змін.

—Вітаємо Вас, Людмило Володимирівно,   і всіх педагогів Волині з  професійним  святом. Щоб  Ви   хотіли  побажати своїм  колегам напередодні Дня вчителя?

—Терпінняу першу чергу.  Впевненості у  тому, що завтра буде  краще, ніж сьогодні. Бо досконалості  немає  меж. Ми найкращі, ми все вміємо, нам  все вдасться! Але треба   постійно працювати  над  собою.

Розмовляла  Ніна  РОМАНЮК