Зустрічають вельми круто і зеленую отруту ллють фонтаном в чесне личко,як джерельную водичку. Я,вельможний волиняко,так злякавсь за власну с*аку,що напудив у штани (у хімчистці ще вони). Де ж то видано таке,щоб моє життя важке піддавалося тортурам в кріпосних вельможних мурах? Я прошу Вас допомоги,охорони у дорогу,бо коли я в кабінеті,то сиджу,немов в клозеті: Не заходь! Слухай пораду! Маю право далі гадить й залишати слід у граді! І не стійте на заваді!

Може хлопці із пляшками не змогли второпать самі,на кого здіймають руку – я ще можу довго пукать і псувати вам повітря,бо моя мордяка хитра стала відтепер зелена,а це ж соромно для члена…виконкому міста-града,бо це є велика вада. Всі за кольором зеленим звинуватять знову мене,що люблю зелен-валюту,ладен я гріхи спокутать,бо давно в долярах-центах я збираю дань-проценти,як-не-як,а князювати мені в місті не звикати. Бо для мера-супермена всюди вулиця зелена,все цвіте і все квітує,всі мене усюди чують,знають про мої потреби,бо ділюся,як амеба. Правда,левову частину я несу в свою машину,особисті апетити не дають спокійно жити.

Хто посмів здійняти лапу на вельможу Пєтю-папу? Я підозрюю непевне – до мене ненависть ревну від одного упиря,що не вивчив букваря,бо не мав на теє часу,не освоїв навіть классу і одного коридора,це ж бо він,бридка потвора,наказав зеленьку лити в пику мєстної еліти. Як посміли посіпаки замахнутись на хлопаку,що читав два букварі в щемній юності порі,а коли був в комсомолі,то читав не те,що в школі,а освоїв «Цілину»,«Малу землю»(й не одну!). Бо продав малу земельку аби знов наситить пельку бізнесовим рідним колам на догоду комсомолу і комуні рідній мамі – вельми ненаситній дамі.

Я прошу вас на колінах – не шукайте мені зміну,а подайте охорону згідно чинного закону. Я старий премудрий мер,із часів СССР знаю всю номенклатуру і боюсь за власну шкуру,бо вона була рожева як революція жовтнева,а тепер позеленіла і не дасть їй ради мило. А відмитись від позору можна через прокурора,та боюсь,візьме за пицю і посадить у в’язницю за моє світле минуле (краще б всі про це забули). Провокаторів як гною,не дають мені спокою,донесли: дівча зелене хоче згвалтувати мене. Але тут я на коні – не під силу це мені,я лиш член міськвиконкому,із роботи йду додому і той орган мало значить – роль виконує висячу…

А по місту древнім граді мене бачити всі раді. На просторих на білбордах буде вже зелена морда: буду зирити згори на усе,що натворив. Хтось там плюнути захоче на мої вуста пророчі,та моя зелена пика всіх зіб’є із пантелику. Бо впізнати вельми важко тих,хто схований за маску,я ж бо плід номенклатури,не залежний від цензури. Набрехав аж у столиці хто мене тут б’є по пиці. В мене істина одна – називаю імена неугодних і сміливих,всіх довбу у хвіст і гриву аби тільки залишитись на своїх міцних копитах.

До усіх до волинян я звертаюсь,пан Саган: заступіться бо біда,час і нас посповіда,а так хочеться тримати тепле місце у палатах і затриматись в сідлі і не втратить важелі.

Вибачайте за чорнило що в папері розчинилось,колір чорний а чи синій не дістав я в місті нині,написав листа зеленим,бо воно ще є у мене: залишилося у вухах,в носі,роті,у тельбухах,хлопці щедро окропили все моє нікчемне рило (так вони мені сказали) та душа моя співала. Я подумав як годиться: мені може знадобиться той зелений цвєт на шкурі,коли прийдуть у натурі із зеленкою на пичках та й «зелені чоловічки». З них усе розпочиналось і від них усім дісталось,це,так звані ополченці чи якісь переселенці – віднайдуть в моїй особі благосклонность повну торбу. Я ще той проворний флюгер – буду їсти сало й бургер,стану під любе знаменно,всіх продам,всіх поіменно. А вже ж вибори на носі,а містяни голі й босі,всім роздам добро мішками:«мама мила Рому й раму»… То цитата з букваря бо навчався я не зря,читав книжку до кінця,бо такого жеребця ще не бачив світ увесь (в тому смислі,що овес споживає ситий кінь) а до дівчат прийшов амінь…

Отже я кінчаю лист,прошу вас сприйняти зміст і посилить охорону для мого міського трону. Я людина не маленька та купатись у зеленці якось не пристало меру,ну її та й під холєру! А то збоку є неслава,всі подумають,що вава в голові у голови (хоч тікай аж до Москви!).

Вибачайте,бо дрімота знову притиска до плота,а точніше,до дивана,треба відпочити пану,а,точніше князю-хану,бо вставати завтра рано,поспішати до керма і на ситії корма.

А якщо в передпокої знову з пляшкою ізгої хлюпнуть фарбою на мера,– не тра міліціонера: візьму гріх на всі рамена – піду в партію зелених!..